6.2 Підходи до створення податкової системи України

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов'язано мати відповідні кошти, що концентруються в бюджеті.

Джерелами формування цих коштів можуть виступати: по-перше, власні доходи держави, які вона одержує від виробничої й іншої форм діяльності чи у виді надходжень платежів за ресурси, що, відповідно до діючого законодавства, належать державі; по-друге, податки, що виплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.

Співвідношення між зазначеними джерелами визначається рівнем розвитку державної і приватної власності. В умовах, коли домінуючою в суспільстві була державна власність, основу формування доходів складали доходи державного сектора. Проблема була тільки в тім, що необхідно було установити більш-менш прийнятні пропорції між їх централізацією і децентралізацією. Усе-таки переважала централізація доходів — ¾ створеного національного доходу концентрувалося державою в бюджеті. Такий розподіл ніякими законодавчими актами не регламентувалося. Держава як власник вирішувала всі проблеми самостійно.

Перехід до ринкових відносин передбачає зміну форм власності і відносин власності. Розвиваються приватна і колективна форми, що означає втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо залізти в кишеню власника держава вже не може, воно повинна законодавчо регламентувати процес формування доходів бюджету. Основним методом формування доходів держави, при чільній ролі приватної і колективної форм власності є податки. Це і визначає їхнє місце в ринковій економіці. Тобто податки — це не тільки метод формування бюджету, це ще й інструмент впливу на різні сторони діяльності їхніх платників.

Створення податкової системи і податкова політика ведуться не спонтанно. Є основні положення, що відбивають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності. Для того щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідно наукове обґрунтування основ податкової системи.

Науковий підхід до створення податкової системи припускає, по-перше, формування правової основи, по-друге, системність і, по-третє, установлення одвічної бази цієї системи. Тепер в Україні використовується варіант, що позначається як метод «проб і помилок». Але це довгий шлях. Крім того, експериментувати можна тільки тоді, коли економічна ситуація більш-менш стабільна, якщо економіка і суспільство охоплені кризою, то права на це ні уряд, ні законодавча влада не мають.

Податкова система — це сукупність встановлених у країні податків. Вимога системності полягає в тому, що ці податки повинні бути зв’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому й окремим її елементам. Системний підхід означає, що повинні реалізовуватися усі функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позицій регулюючої — забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому варто виходити з того, що фіскальна функція буде реалізовуватися у всіх податках, навіть якщо вони створювалися, насамперед, як відповідні фінансові інструменти.

Регулююча функція за певних умов може виявлятися, а може і немає. Хоча вона об’єктивно притаманна податкам, її ідея не завжди очевидна, не завжди на практиці спрямована так, як передбачалося при створенні того чи іншого податку.

Фіскальна і регулююча функції податків діють взаємозалежно, їх не можна протиставляти одна одної. Не можна розділяти податки на чисто фіскальні і регулюючі. Це просто надуманий підхід, тому що без фіскальної функції не існує регулюючої. Однак при створенні податків потрібно пам’ятати, що їхньою першоосновою є саме фіскальне призначення. Добре, коли ці функції поєднуються повною мірою, але навряд чи це можна віднести до всіх податків. Податкова система повинна включати досить широке коло податків з різною цілеспрямованістю. Оскільки практично неможливо, щоб одночасно в одному податку цілком реалізовувалися усі функції. Система доходів бюджету, насамперед, повинна включати такі податки, які б забезпечували стійку фінансову базу держави. Без них держава не може безперебійно фінансувати свої витрати. Найкращими для виконання цієї задачі є непрямі податки (специфічні й універсальні акцизи), а також податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Таких податків у системі доходів бюджету повинно бути в середньому до п'яти видів. Це необхідно, по-перше, тому, що в якому-небудь році може случитися зрив у виконанні плану мобілізації одного з них. По-друге, у різних регіонах неоднакові умови, що відбивається на сумах надходжень. Наявність у системі доходів бюджету декількох податків з яскраво вираженою фіскальною цілеспрямованістю не свідчить про недоліки цієї системи, а відбиває її функціональне призначення. Без таких податків вона буде недієздатною. Кількість податків, на які лягає в більшості стимулююча і соціальна функцій, теж повинне бути досить значним. Це пояснюється дуже просто: неможливо за допомогою одного чи декількох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя. Система доходів бюджету повинна бути досить розгалуженої. Податків повинне бути визначена кількість. Платників податків цікавить не стільки кількість виплачуваних податків, скільки загальна сума податків і їхня частина в отриманому доході.

Визначальною базою створення податкової системи є обсяг бюджетних витрат. З позицій організації фінансової діяльності держави податки вторинні щодо витрат. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних витрат є метою фінансової політики держави.

Принципи побудови податкової системи держави:

а) формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту;

б) установлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для усіх форм власності;

в) використання фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їхніх працівників, між засобами, що направляються на споживання і нагромадження.

При побудові податкової системи необхідно приймати до уваги, що:

а) універсальний податок на споживання не впливає на вибір товарів, а акцизи впливають;

б) прибутковий податок впливає на вибір між нинішнім і майбутнім споживанням, а універсальний не робить такого впливу на споживання;

в) великий податок на доходи капіталів порушує інвестиційний процес;

г) при зростанні податкових ставок ефект податкової системи спочатку підвищується і досягає максимального рівня, а потім починає знижуватися;

д) витрати прогресивного прибуткового оподатковування значно вище пропорційного.

Істотні зміни, що відбулися в системі оподатковування підприємств, організацій і громадян за останні роки докорінно трансформували структуру податкових надходжень у державний бюджет України. Було скасовано податок з обороту, що вичерпав свій тимчасовий ресурс, а також курйозний, що не має аналогів у світовій практиці, податок з неодружених. Замість них були введені податок на прибуток, податок на додаткову вартість, акцизний збір.