3_2011_ua

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СУСПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ

монополії. Зумовлені вони незадово ленням існуючим співвідношенням між виключними правами інтелекту альної власності та можливостями громадськості скористатися творчими досягненнями. Зазначені дискусії на різних часових етапах і в різних сфе рах знайшли своє відображення в низці праць науковців [1–9]. Як пра вило, йдеться про зарубіжні дослі дження. Що стосується України, то за значеному питанню не була приділена належна увага. Тому мета цієї статті полягає у з’ясуванні балансу інтересів правоволодільців і суспільства на ре зультати творчої діяльності та можли вих варіантів їх порушення. Для цього проаналізуємо світові тенденції проти права інтелектуальної власності.

Як відомо, будь яка медаль має дві сторони. Тому цілком закономірно, що у випадку потреби знаходження балан су інтересів різних осіб завжди знай деться привід для критики. А от рівень незадоволення може бути різним. Чим справедливішим і об’єктивнішим є підхід до вирішення питання, тим мен ше заперечень він викликає.

При цьому можуть наводитися різні обґрунтування виникнення са мого права власності. Так, деякі дослідники вважають, що походження прав інтелектуальної власності має своє історичне коріння в навмисному втручанні політичної влади, а не у спонтанно еволюціонованій (розви неній) континентальній правовій тра диції [4, 790 ].

Оскільки право інтелектуальної власності передбачає правову охорону різноманітних результатів творчої діяльності, то по відношенню до різних об’єктів висловлюються різні обґрунтування заперечення, і виявля ються вони в різних формах.

Наприклад, противники існування авторського права виступають проти

обмеження використання творів на уки, літератури та мистецтва, а тому дозволяють безоплатне вільне вико ристання своїх творів усім бажаючим. Прихильники такого підходу обрали для таких дій досить яскраві назви, які ґрунтуються на грі слів, пов’язаних із багатозначністю слова «right» (у пере кладі з англійської воно, зокрема, означає: 1) правильний, вірний, спра ведливий; 2) правильно, вірно; 3) пра вий, права (сторона)).

На противагу авторському праву (copyright) вони використовують тер мін «copy» (екземпляр, копія) у поєд нанні з антонімами слова «right»: 1) у розумінні «правий, права сторона» — слово «left» (лівий, ліва сторона), а звідси назва «copyleft» (з англійської перекладають як авторське ліво, копілефт); 2) у розумінні «правиль ний, вірний, справедливий, правиль но, вірно» — слово «wrong» (непра вильний, невірний, несправедливий), а звідси назва «copywrong».

Відповідно, якщо авторське право використовує спеціальний знак © — копірайт, який свідчить про обмежен ня вільного використання творів, то на противагу копілефт використовує дзеркальне зображення знаку копі райт©, який свідчить про можливість вільного використання і поширення творчих результатів.

Спочатку копілефт зародився у сфері програмування, а потім набув більш широкого поширення. Не існує єдиної думки хто і коли першим вико ристав термін «копілефт». Однак відо мий випадок, коли Д. Хопкінс (D. Hopkins) у 1984 р. чи 1985 р. на конверті з листом Сталману (Stall man) написав: «Копілефт — усі права відмінені» (Copyleft — all rights reversed) [5, 61].

Програмісти прихильники копі лефта, відмовляючись від монополії,

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

61

В. Крижна

надають можливість користувачам вільно змінювати і поширювати свої програмні продукти, однак і тут існу ють різні варіанти можливостей.

Деякі представники суспільства не зупиняються лише на таких діях, а ідуть далі. Так, некомерційна органі зація Європейська фундація вільного програмного забезпечення (Free Soft ware Foundation Europe) запропонува ла створити Всесвітню організацію інтелектуального багатства (World Intellectual Wealth Organization (WIWO)) як альтернативу Всесвітній організації інтелектуальної власності

(World Intellectual Property Organisation (WIPO)). Аргументується це потре бою переосмислення цілей і механіз мів монопольного контролю за різни ми видами знань, модернізації права інтелектуальної власності з метою за доволення суспільних інтересів усього людства [6]. Як результат Всесвітня організація інтелектуального багатст ва повинна займатися дослідженням і стимулюванням нових шляхів отри мання і поширення знань. Ця пропо зиція була опублікована в жовтні 2004 р. на підставі Женевської декла рації про майбутнє Всесвітньої ор ганізації інтелектуальної власності.

Що стосується патентного права, то найбільш гострим є питання обмежен ня доступів до ліків у зв’язку з на явністю патентної монополії. Особли во актуальним це питання є для країн, що розвиваються, які не мають мож ливості витрачати значні кошти на придбання запатентованих ліків, а то му не можуть протистояти епідеміям на належному рівні, що призводить до негативних наслідків.

Противники наявності виключних прав інтелектуальної власності у та ких випадках апелюють до неможли вості ігнорування суспільних інте ресів, спрямованих на забезпечення

здоров’я і виживання людства, напо лягають на забезпеченні доступу до таких базових ресурсів, як продукти харчування і ліки [7, 8].

Баланс між приватним інтересом (нагородою) і суспільним інтересом традиційно був виражений у тривалості строків на об’єкти інтелектуальної власності. Завдяки цьому можна знай ти спільні критичні зауваження, які стосуються більшості об’єктів інтелек туальної власності. Пояснюється це тим, що досить важко беззаперечно об ґрунтувати, чому саме такий строк пра вової охорони забезпечує баланс інте ресів правоволодільця і суспільства.

Так, договірна теорія видачі патента на винахід є одним з яскравих при кладів балансу таких інтересів. Однак досить легко засумніватися, чому пра ва інтелектуальної власності на вина хід тривають саме 20 років, а не, скажімо, 19 чи 21. Зрозуміло, що вста новлюючи той чи інший термін, вихо дять з певної умовності. А тому ніхто не може навести стовідсотково пере конливі аргументи, які б доводили, що саме цей термін є ідеальним для певно го об’єкта інтелектуальної власності.

Зі зміною певних обставин строк правової охорони може змінюватися. До того ж практика показує, що ця зміна відбувається в бік збільшення. Найбільш наочно цю тенденцію мож на побачити на прикладі об’єктів ав торського права. Поширена аргумен тація цього полягає в тому, що оскільки з часом цінність творів на уки, літератури та мистецтва зростає, то існує потреба продовження можли вості скористатися такими перевагами правоволодільцям та їх спадкоємцям.

Однак і в цьому випадку логічно виникає запитання, чому строк ав торського права збільшується саме на такий, а не інший проміжок часу. Існує позиція, що термін правової охорони

62

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СУСПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ

об’єктів авторського права зумовле ний постійним зростанням середньої тривалості життя людей. Зокрема, оскільки раніше середня тривалість життя становила близько 50 років, то й охорона надавалася протягом життя автора і 50 років після його смерті. На далі рівень добробуту населення і се редня тривалість життя зросли, а тому виникла потреба збільшення строку авторського права до 70 років після смерті автора. Розвинені країни уже звертають увагу на потребу встанов лення цього строку на рівні 95 років.

Є очевидним, що такі строки ав торського права забезпечують мож ливість скористатися перевагами не лише автору, а і його спадкоємцям протягом середньої тривалості життя. Як тут не згадати прислів’я, що приро да «відпочиває» на дітях геніїв? Саме такий підхід до строку правової охоро ни об’єктів авторського права врахо вує та (або) підтверджує цю обстави ну. Адже як наслідок творче дитя авто ра, на яке виникають права інтелекту альної власності, повинно прогодува ти земне дитя (чи дітей) автора. А уже після закінчення цього терміну твір переходить у суспільне надбання і будь яка зацікавлена особа може його використовувати, тобто настає етап повного забезпечення інтересів су спільства.

Що стосується строку авторського права, то найбільше цілком обґрунто ваних заперечень висловлюється сто совно строку охорони програмного забезпечення в тих країнах, у яких во но належить до об’єктів авторського права і на нього поширюються повною мірою зазначені тривалі строки інте лектуальної монополії.

Так, на думку В. Дозорцева, охоро на програм для ЕОМ за моделлю ав торського права абсолютно неадекват на і неефективна. Вона введена з огля

ду на кон’юнктурні міркування завдя ки наявності у зацікавлених кіл за собів силового впливу і навіть тиску на законодавців різних країн [1, 21]. Він висловлював сподівання, що рано чи пізно об’єктивні потреби змусять змінити ситуацію.

Безумовно, є невиправданим вста новлення однакового строку охорони як для роману чи картини, так і для комп’ютерної програми. Є очевидною обставина, що моральне старіння про грамного забезпечення відбувається досить швидко, а тому тривалий строк монополії не стимулює до нових твор чих розробок і абсолютно ігнорує інте реси суспільства. З огляду на викладе не, можна констатувати, що у цьому ви падку дійсно порушений баланс інте ресів правоволодільця і суспільства.

Кількість противників права інте лектуальної власності збільшується завдяки наявності таких резонансних випадків, як смерть людей у зв’язку з неможливістю заплатити за лікування чи переслідування підлітків за піратську музику. Деякі з них ідуть далі й обґрунтовують недоцільність інтелектуальної монополії, оскільки це гальмує розвиток науки і техніки, а також перешкоджає розвитку конку рентоспроможного вільного ринку [9].

Основні аргументи у цьому випад ку зводяться до того, що оскільки піонерних винаходів з часом розвитку науки і техніки все менше і менше, а нові досягнення базуються на вже існуючих, то наявність патентних прав може стримувати протягом часу існу вання монополії розвиток цієї сфери.

Що стосується резонансних ви падків, то на пострадянському про сторі вони досить часто пов’язані з переслідуванням за використання не ліцензованого програмного забезпе чення. Наприклад, досить широкого суспільного резонансу набув випадок

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

63

В. Крижна

порушення кримінальної справи про ти директора сільської школи Росії у зв’язку з наявністю у школі 12 ти комп’ютерів, які школа закупила з уже встановленим неліцензованим про грамним забезпеченням [10].

Хотілося б зазначити, що підґрун тям для обурення суспільства та запе речення проти права інтелектуальної власності може слугувати зловживан ня цими правами правоволодільцями, неправильне розуміння та застосуван ня норм тощо. Зокрема, це може бути неправильне визначення розміру за подіяних збитків правоволодільцю. Так, якщо говорити про неліцензоване програмне забезпечення, то при розра хунку заподіяних збитків досить часто виходили з вартості найбільш дорогої одиничної ліцензії, без урахування до даткових витрат на її продаж та можли вих варіантів оптимізації у випадку ви користання однією особою програмно го забезпечення на різних комп’ютерах.

З появою Інтернету і стрімкого роз ширення його використання зростає використання в мережі Інтернет об’єк тів авторського права і спорів з цього приводу. Варто зазначити, що у цих випадках також важливо дотримува тися балансу між інтересами правово лодільців і суспільства. Безсумнівно, що правильне вирішення судових справ викликає повагу. Тому в таких справах також потрібно навчитися правильно визначати розміри за подіяних збитків правоволодільцям. Для наглядності звернемося до судо вої практики України.

Відповідач розмістив на своєму веб сайті у мережі Інтернет три аудіо візуальні твори (фільми), біля кожно го з яких була зазначена публічна ста тистика кількості завантажень.

Задовольняючи позов про відшко дування заподіяних збитків незакон ним використанням творів, Госпо

дарський суд визначив суму збитків шляхом перемноження кількості за вантажень на середню роздрібну вартість диска: «Середня вартість од ного DVD диска аудіовізуальних творів у роздрібному продажу стано вить 65 (шістдесят п’ять) грн. Таким чином, Позивач не отримав дохід від продажу 7 349 DVD дисків, що стано вить 477 685 (чотириста сімдесят сім тисяч шістсот вісімдесят п’ять) грн 00 коп. (65,00 грн х 7 349 завантажень = 477 685,00 грн). Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті по рушення її цивільного права, має пра во на їх відшкодування» [11].

Однак за такого підходу не були враховані існуючі витрати. Є очевид ним, що роздрібна вартість диска не може розглядатися як упущена вигода правоволодільця, оскільки існують витрати на виготовлення, зберігання, транспортування та реалізацію диска, у зв’язку з чим правоволоділець отри мує в результаті меншу суму.

До того ж Інтернет зв’язок не завжди досконалий, а тому можливі випадки переривання зв’язку і непо вного закачування об’єкта, а тому одна і та ж особа може робити кілька спроб для скачування, поки не отримає копію в повному обсязі. Наведені об ставини свідчать про потребу більш детального аналізу при визначенні розміру відшкодування збитків, зу мовлених порушенням прав інтелек туальної власності.

Існують і інші механізми, спрямо вані на дотримання балансу інтересів правоволодільців і суспільства. Зокре ма, закріплені в законодавстві випад ки вільного використання об’єктів інтелектуальної власності, примусова ліцензія в патентному праві тощо.

Оскільки сфера та можливості за стосування об’єктів інтелектуальної власності постійно зростають, то існує

64

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СУСПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ

потреба періодичного перегляду вста новлених механізмів забезпечення ба лансу приватних і суспільних інте ресів. Цьому може сприяти критичний аналіз противників права інтелекту альної власності. Однак можна з упев неністю сказати, що дотримання інте ресів як правоволодільців, так і суспільства може бути лише у випадку

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

точного дотримання законодавчих по ложень на практиці.

Звичайно, в межах однієї статті не можливо проаналізувати всі аспекти взаємодії права інтелектуальної влас ності й суспільних інтересів, а тому це дослідження може слугувати підґрун тям для подальших наукових доробок.

1.Дозорцев В. А. Интеллектуальные права : Понятие. Система. Задачи кодификации : сб. ст. / ИсJ след. центр частного права. — М., 2003.

2.Christopher May, Susan K. Sell. Intellectual property rights : a critical history. — Bounder, London, 2006. — 251 p.

3.Intellectual property rights. Critical Concepts in Law / Edited by David Vaver. Volumes IJV. — London, New York, 2006.

4.Bouckaert B. What Is Property? / Harvard Journal of Public Policy. — 13. — 1990. — № 3. — P. 775–816.

5.Wanji J. Walcott, Stuart D. Levi. An overview of open source software licenses / Patents, Copyrights, Trademarks, and Literary Property Course Handbook Series. Practising Law Institute, NovemberJ December, 2008. — P. 11–61.

6.Towards a «World Intellectual Wealth Organisation» // http://fsfe.org/projects/wipo/wiwo.en.html

7.Rudolf V. Van Puymbroeck. Basic survival needs and access to medicines J coming to GRIPS with TRIPS : conversion + calculation / Journal of Law, Medicine and Ethics. — Fall, 2010. — P. 520–542.

8.Hayyan ul Haq. Optimising the Utilisation of Information and Technology Under Intellectual Property Regimes — An Indonesian Perspective / International Review of Intellectual Property and Competition Law. — 2008. — № 3. — Р. 261.

9.Michele Boldrin, David K. Levine. Against Intellectual Monopoly. — New York, 2008.

10.Директор сельской школы обвиняется в нарушении авторских прав // http://softoroom.net/ topic30995s30.html

11.Рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2010 р. (справа № 12/344) // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12834835

Крижна В. М. Право інтелектуальної власності та суспільні інтереси

Анотація. Стаття присвячена з’ясуванню балансу інтересів правоволодільців та суспільства щодо результатів творчої діяльності. Проаналізовано світові тенденції щодо права інтелекту альної власності. Окрема увага приділена критиці авторського і патентного права, строку правової охорони їх об’єктів. Висловлено заперечення проти поширення на програмне забез печення строків охорони авторського права. Зроблено висновок про потребу не лише періодичного перегляду та законодавчого закріплення балансу інтересів, а й дотримання цих норм на практиці.

Ключові слова: право інтелектуальної власності, суспільні інтереси, баланс інтересів, строк правової охорони.

Крыжная В. Н. Право интеллектуальной собственности и общественные интересы Аннотация. Статья посвящена определению баланса интересов правовладельцев и обще

ства относительно результатов творческой деятельности. Проанализированы мировые тен денции относительно права интеллектуальной собственности. Отдельное внимание уделено критике авторского и патентного права, сроку правовой охраны их объектов. Высказаны воз ражения против применения к программному обеспечению сроков охраны авторского права. Сделан вывод о необходимости не только периодического пересмотра и законодательного закрепления баланса интересов, но и соблюдения этих норм на практике.

Ключевые слова: право интеллектуальной собственности, общественные интересы, ба ланс интересов, срок правовой охраны.

Kryzhna V. Intellectual property rights and public interests

Annotation. Article is dedicated to clarifying the balance of interest of rights holders and the society on the results of creative activity. It analyzes global trends against intellectual property rights. The focus is criticizing copyright and patent rights, the legal protection term of their objects. Objection to the distribution terms on software copyright protection is expressed.

The conclusion about the need not only to periodic review and legislative fixing of the balance of interests, but also compliance of these norms on practice.

Key words: intellectual property rights, public interests, balance of interests, legal protection term.

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

65

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

О. ХАРИТОНОВА

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права (Національний університет «Одеська юридична академія»)

Унаш час зайво нагадувати про значення належного регулю вання відносин інтелектуальної власності, без чого, власне, неможли вий динамічний розвиток сучасного суспільства. То ж природно, що пра вові проблеми захисту прав інтелекту альної власності знаходяться у центрі уваги науковців та практиків, внаслі док чого загальна кількість праць з відповідної проблематики є значною. Разом із тим, попри згадку в деяких працях про «правовідносини інтелек туальної власності» [5], ця категорія залишається практично не дослідже ною, оскільки автори навіть згаданих праць відразу переходять до науково го аналізу відповідних прав (але не

правовідносин).

Зазначене зумовлює доцільність спеціального аналізу правовідносин інтелектуальної власності взагалі та цивільних правовідносин інтелекту альної власності зокрема. Характерис тиці переважно останніх і присвячена ця стаття.

Отже, почнемо з того, що відповідно до сфери дії законодавства про інте лектуальну власність його предметом може бути визначена певна сукупність

© О. Харитонова, 2011

суспільних відносин, що є відносина ми інтелектуальної власності.

Очевидно, коло та специфіку тих відносин, які регулюються нормами законодавства про інтелектуальну власність, мав би визначити відпо відний спеціальний законодавчий акт України, оскільки від визначення предмета правового регулювання залежить відповідь на практично важ ливі питання стосовно того, якою є сфера дії того чи іншого законодавчо го акта, які норми (спеціальних зако нодавчих актів, Цивільного кодексу тощо) мають застосовуватися у кож ному конкретному випадку тощо.

Однак такий об’єднувальний зако нодавчий акт у нашій державі відсут ній. Спеціальні законодавчі акти, що діють у цій галузі, обмежуються вказівками на ті результати інтелекту альної, творчої діяльності, які підляга ють правовій охороні. Що стосується ЦК України, то він виразно зорієнто ваний на встановлення порядку вико ристання та забезпечення правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності, а тому можливості його застосування обме жуються цією сферою.

66

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Отже, маємо визначити, що є пред метом правового регулювання законо давства про інтелектуальну власність, тобто які конкретно суспільні відносини охоплюються поняттям «інтелектуаль на власність» та якими є властивості відносин інтелектуальної власності.

Насамперед варто зазначити, що відносини інтелектуальної власності — це суспільні відносини, що виникають з приводу результатів інтелектуальної, творчої діяльності, у яких одні особи ставляться до таких результатів як власники, а всі інші особи ставляться (мають ставитися) до цих самих результатів як до чужих і повинні ут римуватися від зазіхань на них.

Зазначені відносини характеризу ються такими властивостями.

По перше, вони є суспільними від носинами, оскільки складаються між людьми у процесі їх перебування у певній спільноті. Розглянуті під таким кутом зору, відносини інтелектуальної власності виступають так званими ви робничими відносинами, які забезпе чують існування людського суспіль ства в цілому та окремої людини у суспільстві. У такому сенсі відносини власності виступають як передумова, умова і результат функціонування суспільства. (У марксистсько ленін ській теорії у згаданому вище кон тексті йшлося про «виробництво», але такий підхід є надто вузьким для доби постіндустріального розвитку.)

По друге, відносини інтелектуаль ної власності мають вольовий харак тер, оскільки виникають та існують не у вакуумі (тобто не є суто об’єктивни ми, абстрактними взагалі), а набува ють певного змісту і значення, будучи пропущеними через свідомість людей, а відтак, стаючи певною мірою залеж ними від волі останніх.

По третє, характерним для відно син інтелектуальної власності є те, що

вони виникають з приводу результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Якщо перші дві з названих вище ознак певною мірою стосуються й інших суспільних відносин, що стають або можуть стати предметом правового ре гулювання, і набувають специфічного забарвлення лише при характеристиці їх стосовно конкретного виду відно син, то третя ознака є специфічною, яка, власне, і визначає сутність відно син інтелектуальної власності як суспільної та наукової категорії.

Відносини інтелектуальної влас ності регулюються різними галузями права: конституційним, цивільним, адміністративним правом. Правова охорона відносин інтелектуальної власності забезпечується також нор мами кримінального права. Проте го ловне навантаження тут несуть норми цивільного законодавства, котрі ви значають зміст права власності, підстави його виникнення та припи нення, здійснення, порядок і підстави захисту тощо.

Предметом регулювання цивільно го права як галузі національного права є цивільні відносини, котрі неоднора зово були предметом наукових досліджень як вітчизняних, так і за рубіжних науковців [1, 2, 7, 13]. При характеристиці предмета цивільного права у радянському цивільному праві традиційно називалися: майнові від носини; особисті немайнові відноси ни, пов’язані з майновими; інші осо бисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід був відображений і у ст. 1 ЦК УРСР 1963 р.

Стаття 1 ЦК України відносить до предмета цивільно правового регулю вання як майнові, так і особисті не майнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волеви явленні, майновій самостійності їх учасників.

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

67

О. Харитонова

Цивільні відносини, котрі є пред метом цивільного права, характеризу ються такими ознаками:

1)суб’єктами. Учасники цивільних правовідносин стосовно один одного виступають як юридично рівні суб’єк ти, відокремлені одне від одного в ор ганізаційно правовому і майновому сенсі. До майнових відносин, що за сновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивіль не законодавство застосовується лише

увипадках, коли це прямо передбаче не законом;

2)характером зв’язку між суб’єкта ми. Цивільні правовідносини — це правовий зв’язок, що виникає з приво ду нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі;

3)змістом. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивіль них прав і обов’язків;

4)характером захисту суб’єктив них прав і спонукання до виконання суб’єктивних обов’язків;

5)особливістю підстав виникнен ня, зміни і припинення цивільних пра вовідносин [11].

Порівняння відносин інтелектуаль ної власності немайнових та майнових відносин, які складаються в результаті інтелектуальної, творчої діяльності, з одного боку, та цивільних відносин — з другого, дають підстави для виснов ку про відсутність між цими поняття ми принципово важливих (сутнісних) відмінностей.

У результаті «відносини інтелекту альної власності» виглядають такими, що за своєю сутністю частково є відно синами цивільними, якими відповідно до ст. 1 ЦК України є особисті немай нові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному воле виявленні, майновій самостійності їх учасників, а частково є публічно пра

вовими (адміністративними) відноси нами. Нормами цивільного законодав ства регулюються: відносини, що ви никають у зв’язку з володінням, кори стуванням, розпоряджанням тощо ре зультатами інтелектуальної, творчої діяльності (власне, відносини інтелек туальної власності, або ж відносини інтелектуальної власності у вузькому значенні). Разом із тим відносини, пов’язані з оформленням прав інте лектуальної власності, забезпеченням їх захисту за допомогою державних органів тощо регулюються нормами публічних галузей права.

Таким чином, предметом права інтелектуальної власності є відносини інтелектуальної власності у вузькому значенні — особисті немайнові та май нові відносини, що виникають стосов но володіння, користування та розпо ряджання результатами інтелектуаль ної, творчої діяльності з підстав, які не заборонені законом, не суперечать мо ральним засадам суспільства і ґрунту ються на рівності та майновій самостійності їх учасників.

Відносини, які регулюються зако нодавством інтелектуальної власності, можна поділити на кілька груп.

До першої групи відносин, що ста новлять предмет цивільного права, на лежать відносини інтелектуальної власності у вузькому значенні. Ці відносини виникають у зв’язку зі ство ренням благ у результаті інтелекту альної, творчої діяльності, а також ті, що виникають при використанні на званих благ для власних потреб.

Друга група охоплює особисті та майнові відносин, що виникають у зв’язку із легалізацією результатів інтелектуальної, творчої діяльності (реєстрація, отримання патенту тощо).

До третьої групи відносин нале жать особисті та майнові відносини, що виникають при реалізації право

68

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

мочностей інтелектуальної власності іншим особам (ліцензування, викори стання за спеціальними договорами тощо).

Визначивши таким чином поняття та особливості відносин інтелектуаль ної власності, слід зазначити, що в на уковій та навчальній літературі, і навіть у законодавчих актах, не завжди достатньо чітко розмежову ються поняття «відносини інтелекту альної власності» та «правовідносини інтелектуальної власності», а отже, фактичні (суспільні) відносини та юридичні (цивільні) права. Можливо, найбільш показовим тут є формулю вання згадуваної вище ст. 2 Сток гольмської конвенції 1967 р., де сказа но, що до «...інтелектуальної власності належать права на...», тобто юридичні права розглядаються як об’єкт фак тичних відносин. У зв’язку з цим тут і є доцільним розгляд питань співвідно шення фактичних (суспільних) «від носин інтелектуальної власності» та «правовідносин інтелектуальної влас ності».

Варто зауважити, що проблема з’ясування співвідношення між кате горіями правовідносин, суспільних відносин та норм права, зокрема пріоритетності однієї з них перед іншою, давно і досить активно обгово рюється правознавцями.

Найбільш радикальна концепція у цій галузі полягає в тому, що пра вовідносини розуміються як такі, що охоплюють увесь масив суспільних відносин, оскільки останні не можуть існувати поза правом [10].

Така постановка питання може бу ти визнана слушною, якщо керуватися тим, що суспільні відносини, які підпадають під дію норм природного права, котрі за своєю сутністю висту пають як всеохоплюючі, є правовідно синами.

Разом із тим не можна не врахову вати, що норми природного права нерідко виступають не як спеціальні юридичні норми, а як норми принци пи, що не є безпосереднім регулято ром конкретних суспільних відносин. Наприклад, заповідь «Не убий» не є нормою юридичного права у точному значенні цього поняття. Вона створює морально етичне (природно правове) підґрунтя для встановлення приписів правових норм так званого позитивно го права, але не саму правову норму. Тому суспільні відносини, пов’язані з реалізацією цих норм принципів, не виступають як правовідносини. Вони регулюються нормами моралі, релігії тощо.

Звідси випливає, що більш точним є розуміння правовідносин як кате горії, що не є тотожною поняттю суспільних відносин.

Така точка зору також є досить по пулярною в юриспруденції. Разом із тим між її прихильниками існують розбіжності стосовно визначення кон кретних відмінностей між названими категоріями.

Зокрема, багато хто з правознавців визнає суспільне відношення кате горією більш широкою, ніж правове відношення, і первинною щодо остан нього. Загалом ця позиція може бути зведена до того визначального момен ту, що правовідносини тлумачаться як один із видів суспільних відносин: це власне ті суспільні відносини, які вре гульовані нормами права. Реальне життєве відношення взагалі існує саме по собі, але потрапивши у сферу дії права, має здійснюватися відповідно до вимог юридичних норм [3].

Разом із тим часом йдеться і про можливість вторинності суспільного відношення стосовно норми права. Та ка позиція мотивується тим, що пра вовідношення як правова структура —

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

69

О. Харитонова

це не суспільне відношення, врегульо ване нормами права, а самостійне суспільне відношення, суб’єктів якого пов’язують або ставлять у правову за лежність юридичні права та обов’язки, котре здійснює регулюючий вплив на поведінку людей окремо або разом з іншою суспільною структурою [8].

Очевидно, розбіжність у поглядах науковців значною мірою зумовлена тим, що не враховується необхідність розмежування визначення право відносин на різних рівнях: загальноте оретичному, галузевому та конкретно му, а також доцільність диференційо ваного підходу до визначення поняття правовідносин на галузевому рівні.

Саме диференціація визначення правовідносин на рівні загального поділу права на приватне та публічне дає змогу більш точно встановити співвідношення суспільних відносин, правовідносин та норм права, якими можуть регулюватися (чи визнавати ся) відповідні суспільні відносини.

З певними застереженнями можна стверджувати, що суспільні відносини у приватній сфері (цивільні відносини) є первинними стосовно правовідносин, оскільки можуть виникати на підставі домовленості сторін, внаслідок фактич них дій учасників таких відносин тощо. На існування цивільних відносин не впливає наявність або відсутність актів цивільного законодавства. Права та обов’язки сторін цивільних відносин мають за основу норми природного пра ва, що забезпечує їхнє залучення до правової сфери. У результаті можлива характеристика цивільних правовідно син як юридичного зв’язку, що виникає між формально рівними суб’єктами, котрі є носіями цивільних прав і обов’язків, навіть незалежно від врегу лювання їх актами законодавства.

Разом із тим таке твердження було б некоректним стосовно суспільних

відносин, що знаходяться у сфері дії публічних галузей права (адміністра тивного, фінансового права, усіх про цесуальних галузей тощо). Оскільки публічне право є продовженням публічної влади, а іноді й проявом ос танньої, то воно, як правило, виступає чинником встановлення не тільки правовідносин, а й самих публічних відносин, визначаючи, коли, чому і для чого формуються ті чи інші сто сунки між державою (її фігурантами) та окремими особистостями.

З урахуванням зазначеного щодо необхідності розрізнення правовідно син як загальноправової, галузевої та конкретної категорії та зробленого за стереження стосовно значення враху вання відмінностей між відносинами і правовідносинами у галузі приватного та цивільного права, можна стверджу вати, що з’ясування співвідношення суспільних відносин та правовідносин можливе лише на загальнотеоретич ному рівні, коли йдеться про право та його категорії як суспільний феномен.

Проте на практично галузевому рівні вони виступають як конкретні суспільні відносини, врегульовані нормами відповідної галузі права що до конкретних суб’єктів, які діють у межах правового регулювання від повідної галузі.

Це слід враховувати і при встанов ленні співвідношення категорій «пра вова норма» і «правовідносини».

Так, традиційно характер зв’язку правової норми з правовим відношен ням у загальній теорії права визна чається як реалізація правової норми. Сама норма є лише загальним прави лом поведінки. Результатом її дії, як правило, є правове відношення, яке виникає внаслідок дії різноманітних факторів: матеріальних умов життя суспільства, традицій тощо. При цьо му наголошується, що найважливі

70

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •