3_2011_ua

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ОСОБИСТИХ…

додаткових етикеток, табличок, оголо шень, на яких зазначено назву резуль тату творчої діяльності та ім’я його автора.

Ще одним повноваженням, що включається до такого права, є мож ливість зазначати на об’єкті інтелекту альної власності не справжнє ім’я ав тора, а вигадане, тобто псевдонім (від грец. pseudos — брехня та onoma, onyma — ім’я). Причому псевдонімом може бути будь яке слово, яким заба жає себе іменувати автор. Відповідно до способів творення виокремлюють такі різновиди псевдонімів: 1) ейдо нім (використовується характеристи ка автора із фізичної сторони); 2) ет нонім (підкреслюється національна належність автора); 3) геонім (вказує на місцевість, де народився чи прожи ває автор); 4) френонім (вказує на певну рису характеру); 5) титлонім (вказує на рід занять, звання чи суспільний статус); 6) аллонім (як псевдонім обирається ім’я реальної особи); 7) гетеронім (як псевдонім обирається ім’я померлої особи); 8) латинізм (використовується латин ське слово); 9) хроматонім (викорис товується назва кольору); 10) фітонім (використовується назва рослин та де рев); 11) ентомонім (використовуєть ся назва комах); 12) іхтіонім (вико ристовується назва риб); 13) орніто нім (використовується назва птахів); 14) зоонім (використовується назва тварин); 15) гідронім (використо вується назва водойм чи морів); 16) фізіонім (використовується назва природних явищ); 17) анаграма (ви користовується перестановка окремих літер в імені); 18) паліонім (викорис товується реальне ім’я у зворотному написанні); 19) ініціали (використо вуються перші літери імені та по бать кові); 20) фактонім (використовують ся реальні факти з життя); 21) аст

ронім (використовуються нелітеральні знаки, зірочки, знаки пунктуації то що); 22) калька (використовується переклад імені та прізвища автора на іншу мову); 23) колективний псев донім (коли під одним псевдонімом колективно працюють двоє чи більше осіб) [34, 35].

Загальновідомо, що, використову ючи право на псевдонім, відома ук раїнська письменниця Лариса Косач творила під псевдонімом Леся Україн ка, А. Пєшков публікував свої твори під псевдонімом М. Горький тощо. Особливість цього права полягає на самперед у тому, що воно має відповідне позитивне регулювання. Так, відповідно до ст. 14 Закону Ук раїни «Про авторське право і суміжні права» [1] визначається, що автор тво ру має право вибирати псевдонім, за значати і вимагати зазначення псев доніма замість справжнього імені ав тора на творі та його примірниках і під час будь якого його публічного вико ристання.

Аналіз цієї статті дає нам підстави дійти таких висновків. По перше, пра во на псевдонім є суб’єктивним особи стим немайновим правом, а це озна чає, що таке право позбавлене майно вого еквівалента та нерозривно по в’язане з особою — носієм цього права. Інколи ж на практиці зустрічаються випадки неправомірного використан ня права на псевдонім іншими особа ми. Так, у Російській Федерації автор низки детективних романів Вікторія Саломатіна, яка творить під псев донімом Вікторія Платова, звернулась до суду щодо незаконного викорис тання її псевдоніма одним із видав ництв, яке здійснило низку публікацій інших авторів під цим самим псев донімом. Видавництво ж, посилаю чись ніби на договір між авторкою та видавництвом, стверджувало, що усі

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

51

Р. Стефанчук

права на псевдонім авторки належать йому і воно має право використовува ти цей псевдонім і при позначенні інших авторів, які з ним співпрацюють [36]. Проте, на думку суду, повнова ження на використання псевдоніма за своєю природою є особистим немай новим, і тому не може бути відділене від фізичної особи та передане іншим особам.

Другий висновок, який випливає із легального визначення поняття «пра во на псевдонім», зводиться до того, що право на псевдонім має низку об межень. Насамперед використання права на псевдонім обмежується сфе рою авторського права. Окрім цього, іншими авторами виділяються ще до даткові межі здійснення права на псевдонім. Зокрема, зазначається, що: а) псевдонім повинен реально інди відуалізувати його носія; б) поряд із вживанням псевдоніма не потрібно вказувати справжнього імені особи; в) користування псевдонімом повинно бути незаборонене законом [37, 101].

У цілому погоджуючись із вказа ним переліком, ми хотіли б доповнити його ще такою важливою ознакою:

псевдонім не повинен збігатися із офіційним ім’ям третьої особи, якщо ця особа займатиметься тим самим видом діяльності, що і носій псевдоніма. На нашу думку, важливість введення такого обмеження дасть можливість запобігти змішуванню осіб, які здій снюють діяльність в одній сфері. Коли ж особи здійснюють діяльність у різ них сферах, і одна з них взяла псев донім, який відповідає існуючому імені іншої особи, то ми матимемо справу не із порушенням права на ім’я, а зі здійсненням іншою особою вже за значеного вище права на аллонім (від грец. allos – інший та onoma, onyma – ім’я), тобто право використовувати як псевдонім чиї небудь реально існуючі

чи запозичені з літератури ім’я, по батькові та прізвище. Так, наприклад, наприкінці 1998 р. розглядався в одно му з районних судів м. Москви спір, суть якого стосувалась нібито неза конного використання псевдоніма, який збігається з іменем реально існу ючої фізичної особи. Так, викладач курсу літературознавства в одному із московських вищих навчальних зак ладів Ігор Леонідович Волгін звернув ся з позовом до Ігоря Валентиновича Волознєва, який був автором низки детективних романів та використову вав псевдонім Ігор Волгін. На думку позивача, відповідач при обранні сво го псевдоніма обрав ім’я та прізвище особи, яка здійснює діяльність у цій сфері. Однак суд дійшов висновку, що читачі детективної літератури рідко займаються дослідженням проблем літературознавства як спеціальної дисципліни у відповідних вищих навчальних закладах і тому не могли бути введені в оману відносно того, що автором детективних творів є відомий поет та літературознавець, і на цій підставі у позові відмовив [38].

Тісно пов’язане із правом на псев донім також і право на криптонім. Під поняттям криптонім (від грец. kryptos — таємний, скритий, та onoma, onyma — ім’я) слід розуміти мож ливість фізичної особи використову вати для свого позначення ініціали чи інші скорочення, які навіть не збіга ються з ініціалами автора, або ж взагалі одну літеру. Чинне законодав ство не здійснює нормативного регу лювання права на криптонім, однак у ч. 7 ст. 296 ЦК України вказується на те, що використання початкової літе ри прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних тво рах не є порушенням її права. Подібні думки зустрічаються і в сучасній літе ратурі. Так, деякі науковці вважають,

52

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ОСОБИСТИХ…

що при підписанні особою тексту тво ру лише ініціалами такий твір слід вважати анонімним [12, 203]. На нашу думку, це не так. Адже справді, коли особа використовує криптонім у ви гляді ініціалів чи взагалі однієї літери, то це не дає можливість індивідуалізу вати її ні як окрему фізичну особу, ні як автора певного твору. Однак коли поряд із вказаним криптонімом стоять інші індивідуалізуючі ознаки або із криптоніму явно слідує прізвище, ім’я та по батькові цієї особи, тобто коли є потенційна можливість бути індивіду алізованим, то в цьому випадку крип тонім може розглядатись як засіб індивідуалізації.

Останньою складовою права на авторське ім’я є можливість автора ви магати не зазначати його імені на авторському творі, тобто використо вувати анонім (від грец. anonymos – безіменний). Беззаперечно, що анонімне створення твору породжує низку незручностей, що пов’язані зі встановленням особи автора твору та відповідного захисту його особистих немайнових та майнових прав. Проте анонімність автора перед суспіль ством не тотожна його анонімності перед редакцією, книговидавничою компанією, кінокомпанією, худож ньою виставкою чи іншою організа цією, яка здійснює випуск у світ об’єкта авторського права. На нашу думку, в цьому випадку відповідна організація має право вимагати від автора інформацію про його ім’я, од нак зобов’язана не розкривати його анонім, крім випадків, коли це прямо заборонено законом. Проте викорис тання аноніма має також низку обме жень у чинному законодавстві. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення, не підписане ав тором (авторами), а також таке, з яко

го неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Типовими порушеннями права на авторське ім’я та використання інших способів індивідуалізації автора є: 1) незазначення імені автора; 2) спо творення цього імені; 3) зазначення замість або поряд із іменем автора імені іншої особи.

Особливо цікавим у цьому аспекті є останній різновид порушення, оскільки він може бути здійснений як без згоди автора (плагіат), так і за його згодою (гетеронімство). І якщо пер ший випадок є явним порушенням права на авторське ім’я та використан ня інших способів індивідуалізації ав тора, то другий випадок практично не досліджується в літературі. Під понят тям «гетеронім» слід розуміти автора, який пише для іншої особи, а та випу скає у світ чи іншим чином доводить до загалу твір від власного імені. По няття «геторонімство» не введене в

жодне із законодавств СНД. Це пов’язано насамперед із тим, що факт гетеронімного твору не лише важко встановити, а й важко довести при четність до нього як автора, так і замовника з огляду на те, що і автор твору, і особа, яка під своїм іменем опублікувала його, здійснюють це за спільною згодою. Мотиви цього різні. Це і матеріальні блага, і кар’єрне зрос тання, і надання відповідних послуг чи виконання робіт, і налагодження міжособистісних стосунків тощо. З ог ляду на таку позаюрисдикційність та кий різновид «академічного злочину» сьогодні є досить поширеним, почина ючи від промов, які готують про фесійні спіч райтери, і закінчуючи навіть деякими науковими працями, аж до дисертаційних. І тут неможливо не погодитись із С. Судариковим, який зазначає, що «…справжній автор

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

53

Р. Стефанчук

не може за законом уступити свої осо бисті немайнові права, але він ано німний, тобто його начебто немає; свої майнові права він уступив замовнику за велику паушальну суму. Все начеб то за законом, але простежується явна моральна неохайність замовника» [39, 254].

Цікавою також є висловлена в літе ратурі пропозиція включити до права на авторське ім’я повноваження стави ти підпис під своїм твором [18, 208]. Аргументована критика стосовно цьо го була висловлена в іншій спеціаль ній літературі [11, 65]. У цілому, пого джуючись із аргументами, які були висловлені, ми хотіли б висловити певне зауваження. Навіть попри те, що повноваження поставити свій підпис не вписується в конструкцію права на авторське ім’я, не можна стверджува ти, що таке повноваження забезпе чується правом на недоторканність твору. Адже досить часто підпис не пов’язаний змістовно із самим твором. Його призначення полягає в тому, щоб індивідуалізувати автора певного тво ру та продемонструвати його зв’язок із власником цього примірника твору. І саме внаслідок цього ми можемо дійти висновку, що повноваження по ставити підпис під твором не належить до права на авторське ім’я, однак цілком може бути включено у право на авторське ім’я та використання інших способів індивідуалізації автора, ос кільки сприяє індивідуалізації автора.

Право на титулізацію, номіналі зацію та сакрарезацію об’єкта інте лектуальної власності не має свого по зитивного регулювання в чинному за конодавстві, однак вони є неодмінно притаманними правовій природі права інтелектуальної власності. Право на титулізацію об’єкта інтелектуальної власності (від лат. titulare – називати) означає можливість автора дати назву

створеному творцем об’єкту інтелекту альної власності або створити його без назви. Важливість цього права полягає в тому, що об’єкт інтелектуальної влас ності повинен бути наділений розріз няльною здатністю з поміж інших подібних об’єктів. І саме цьому слугує його назва, яка дає можливість інди відуалізувати вказаний об’єкт та забез печити його автономність. Однак у літературі з цього приводу існують різні думки. Насамперед вони стосу ються питань щодо назви авторського твору. Так, одні автори вважають, що назва авторського твору є складовою частиною самого твору та повинна охоронятись лише як частина твору, а не як окремий різновид об’єктів ав торського права [40, 260]. Другі пере конані, що назва твору є окремим об’єктом авторського права, але лише у випадку її оригінальності [41, 54], інші такої вимоги не ставлять [18, 206].

На нашу думку, назва твору не є його складовою. Вона є певним засо бом індивідуалізації цього твору. Адже річ у тім, що попри тісну пов’язаність назви із самим твором, окремі твори можуть мати декілька назв (довгу та коротку), а окремі твори можуть ство рюватися взагалі без назви. І тому ми можемо стверджувати, що саме автор твору має право вирішувати питання про найменування твору чи його ство рення без назви, вибір назви твору та кількість таких назв. Також слід заува жити, що попри відсутність позитив ного регулювання цього права в чин ному законодавстві України окремі норми ЦК України містять положен ня, якими закріплюється спеціальний різновид такого права. Так, зокрема, ч. 1 ст. 458 ЦК України містить так зва не право на номіналізацію, відповідно до якого автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву.

54

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ОСОБИСТИХ…

Ще одним особистим немайновим правом у цьому аспекті є право на сак рарезацію об’єкта інтелектуальної власності (від лат. sacrare – присвячу вати), тобто право присвятити певний об’єкт особі (особам), події чи даті. Та ке право також не можна ототожнюва ти із правом на недоторканність твору та тим паче із правом на авторське ім’я. Навіть незважаючи на те, що «…нерідко присвята пов’язана із твор чим задумом автора чи допомагає кра ще зрозуміти основний зміст твору» [12, 206], ми переконані, що зде більшого такого творчого зв’язку не має. Присвята здебільшого опосеред ковується прагненням автора висло вити своє особливе ставлення до осо би чи дати (події), якій присвячується цей твір. Саме тому присвята твору повинна розглядатись як окрема скла дова, а відповідно право на сакраре зацію – як окреме особисте немайно ве право.

Право на недоторканність об’єкта інтелектуальної власності на сьогодні визначається у п. 4 ст. 438 ЦК Украї ни шляхом визначення цього права са ме для творів. Відповідно до ст. 439 ЦК України забезпечення недоторкан ності твору автор може здійснювати шляхом протидії будь якому перекру ченню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь якому іншому посяган ню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супрово дженню твору без його згоди ілюст раціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. Однак такий підхід слід вважати дещо звуженим.

На нашу думку, основне призначен ня цього права слід вбачати не тільки в захисній функції, а й у регулятивній. Адже, як справедливо зазначається в літературі, у змісті цього права необ хідно перенести акцент з права автора вимагати певної поведінки від зо

бов’язаних осіб (негативний аспект) на можливість автора самому вчиняти певні дії (активний аспект) [42, 76–78]. Так, наприклад, поза правовим полем залишається можливість автора вносити доповнення, виключення та інші зміни у свій текст самостійно, що не відповідає змісту авторського пра ва. Тому видається, що таке право повинно у широкому розумінні визна чати можливість автора вчиняти будь які дії щодо змісту свого твору, а також протидіяти будь яким змінам його з боку інших осіб. На думку авторів, та кий якісний перенос акценту має не одмінно відобразитись на назві цього права. І тому воно повинно іменува тись як «право на надання твору кінце вої форми при використанні» [29, 143–144]. Проте видається, що така зміна назви цього права змушує нас пе рейти на іншу крайність, адже подібна редакція випускає з поля зору аспект забезпеченості охорони. Тому, вва жаємо, що існуюча назва права на не доторканність є виправданою. Адже поняття «недоторканність» свідчить не тільки про неможливість нікого не порушувати певну цілісність. На нашу думку, більш точним є розуміння недо торканності як можливість володільця певної цілісності визначати своє пану вання над нею, а також встановлювати режим доступу до неї інших.

Досить часто в науковій літературі робляться намагання ототожнити пра во на недоторканність твору із правом автора на захист своєї репутації [12, 207; 11, 65]. На нашу думку, такий підхід наділений цілою низкою хиб. По перше, такі права різняться насам перед за об’єктним складом, оскільки об’єктом права на недоторканність є цілісність самого твору, а об’єктом права на репутацію автора є його влас на репутація. По друге, ці права різняться за метою свого здійснення,

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

55

Р. Стефанчук

адже якщо при здійсненні права на не доторканність основною метою є до вершеність твору та забезпечення його цілісності від змін та посягань іззовні, то що стосується права на авторську репутацію — його метою, вочевидь, є формування певної фахової репутації у сфері авторства та її захист. Окрім цього, можемо свідчити і про те, що право на захист репутації є складовою частиною суб’єктивного цивільного права на репутацію автора та водночас є гарантією права на недоторканність твору. Все зазначене дає можливість переконатись у тому, що право на недоторканість твору та право на ре путацію автора є взаємопов’язаними, але нетотожними правами.

Аналізуючи право на недоторкан ність твору, слід зазначити, що воно належить автору з моменту створення твору і до моменту смерті автора. При цьому, здійснюючи це право, особа не може передати повноваження (як ак тивного, так і пасивного типу) щодо його здійснення іншим особам. Тобто таке право «означає… що лише сам ав тор має право вирішити питання про зрілість свого твору, а значить йому одному повинно належати і право вно сити зміни і доповнення до твору…» [32, 130]. Винятком із загального пра вила є можливість переходу цього права в порядку посттанативних прав до інших осіб. Так, у разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це авто ром. За відсутності такого уповнова ження недоторканність твору охоро няється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами (ч. 2 ст. 439 ЦК України).

Окремо слід зупинитись на харак тері змін, які порушують право на не доторканність твору. Чомусь законо давець говорить лише про ті зміни, які можуть завдати шкоди честі та репу

тації автора. Однак, на наше переко нання, такий підхід є дещо завуженим. Зокрема, ми солідарні з авторами, які вважають, що автор має право вимага ти заборони вносити зміни у будь які частини твору незалежно від характе ру та якості цих змін. Це стосується і тих змін, які за оцінкою професіоналів знаходяться на більш високому рівні, ніж сам твір і, відповідно, покращують твір та позитивно впливають на репу тацію автора [18, 215]. Тому більш правильним буде таке формулювання цієї норми: автор має право забороня ти спотворення чи інше завдання шко ди своєму твору, що порушує його особисті немайнові права. Інша справа стосується тих змін твору, які здійсню ються за згодою автора. Найбільш поширеними із них є коректура, літе ратурне редагування, монтаж тощо. Однак у будь якому випадку особи, що здійснюють такі спотворення пер винного твору автора, мають погоджу вати із ним кожну зміну. Наприкінці відповідної роботи автор повинен письмово засвідчити згоду на кінце вий варіант свого твору.

Слід також зауважити, що є низка передбачених законом випадків, коли закон допускає правомірне порушен ня цілісності твору. Так, наприклад, може бути використана цитата з пра вомірно опублікованого твору або ілюстрація у виданнях, радіо і телепе редачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення дже рела запозичення та імені автора, як що воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою ме тою (п. 1 ч. 1 ст. 444 ЦК України). Проте сьогодні виникає низка нових видів порушення права на недотор канність твору, які потребуватимуть спеціального наукового осмислення та пошуку компромісного варіанта ви

56

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ОСОБИСТИХ…

рішення, наприклад пародії на твори, використання музичних творів у кара оке, рінгтонах мобільних телефонів тощо.

Право на репутацію творця об’єк та права інтелектуальної власності не має позитивного закріплення в ци вільному законодавстві. Однак аналіз чинного законодавства дає підстави говорити про можливість захисту по рушеної репутації автора. Так, зокре ма, у п. 2 ч. 1 ст. 423, ч. 1 ст. 439 ЦК України йдеться про можливість авто ра захищати свою честь та репутацію, тобто розглядається таке право ви ключно в аспекті захисту порушеної репутації автора. Проте ми вважаємо такий підхід надзвичайно звуженим. Адже лише функцією охорони автор ської репутації ми не можемо здійсни ти ефективного регулювання відпо відних відносин. І саме тому це право слід розуміти насамперед у контексті гармонійного поєднання активного та негативного аспектів.

Активний аспект права на автор ську репутацію повинен становити су купність дозволених дій автора, які спрямовані на формування профе сійної репутації автора. Об’єктом цьо го права, як вже видно із вказаного, виступає репутація автора, яка, як визначалось вище, є певною суспіль ною думкою, що склалась про чиї не

будь досягнення чи недоліки. Зважаю чи на це, право на репутацію автора слід розуміти як право творця об’єкта інтелектуальної власності на об’єктив ну, повну та своєчасну оцінку його як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті, як фахівця у сфері інтелектуальної діяльності та його діянь (поведінки) щодо створен ня об’єктів інтелектуальної власності з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, а та кож право на формування цієї оцінки та її використання.

Отже, з огляду на наведене, слід засвідчити той факт, що особисті не майнові права фізичних осіб у сфері інтелектуальної діяльності не лише наділені низкою специфічних особли востей, а й укладені в єдину систему, що вказує на їх зовнішню єдність та внутрішню структурну диференціа цію. Важливість такого підходу поля гатиме в можливості випрацювати єдиний та одноманітний підхід до закріплення цих прав та встановлення гарантій їх здійснення, з урахуванням загальних підходів та особливостей, зумовлених різноманітністю об’єктів права інтелектуальної власності. Саме такий підхід може стати одним із етапів вдосконалення чинного законо давства у сфері інтелектуальної влас ності.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Про авторське право і суміжні права : Закон України в редакції від 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 32. — Ст. 1450.

2.Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних : Закон України в редакції від 10 липня 2003 р. // Офіційний вісник УкJ раїни. — 2003. — № 33. — Ст. 1776.

3.Про охорону прав на винаходи і корисні моделі : Закон України в редакції від 1 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 26. — Ст. 1080.

4.Про охорону прав на промислові зразки : Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості ВерJ ховної Ради України. — 1994. — № 7. — Ст. 34.

5.Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем : Закон України від 5 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 8. — Ст. 28.

6.Про охорону прав на сорти рослин : Закон України в редакції від 17 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 7. — Ст. 278.

7.Про племінну справу в тваринництві : Закон України в редакції від 21 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 6–7. — Ст. 37.

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

57

Р.Стефанчук

8.Про охорону прав на знаки для товарів і послуг : Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 7. — Ст. 36.

9.Про охорону прав на зазначення походження товарів : Закон України від 16 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 32. — Ст. 267.

10.Цивільне право України : підруч. : у 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К., 2004. — Кн. 1. — С. 553;

11.Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права) : учеб. для вузов. — М., 2000. — С. 59–65.

12.Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации : учеб. — М., 1999. — С. 199–206.

13.Макагонова Н. В. Авторское право : учеб. пособие / под ред. Э. П. Гаврилова. — М., 1999. —

С.127–131.

14.Бентли Л., Шерман Б. Право интеллектуальной собственности : авторское право / пер. с англ. В. Л. Вольфсона. — СПб., 2004. — С. 418–421.

15.Антимонов Б. С., Флейшиц Е. А. Авторское право. — М., 1957. — С. 47.

16.Цивільне право України : підруч. : у 2 т. / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. / за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. СпасибоJФатєєвої, В. Л. Яроцького. — К., 2004. — Т. 1. — С. 416.

17.Цивільне право України : академ. курс : підруч. : у 2Jх т. / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, Ю. Л. Бошицький та ін. / за заг. ред. Я. М. Шевченко. — 2Jге вид., допов. і переробл. — К., 2006. — Т. 1. Загальна частина. — С. 542.

18.Малеина М. Н. Личные неимущественные права граждан : понятие, осуществление, защита. — М., 2000. — С. 211–214.

19.Клейменова С. М. Авторські правовідносини як форма реалізації правомочностей суб’єктів авJ торського права : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Одес. нац. унJт ім. І. І. МечникоJ ва. — О., 2004. — С. 34–39.

20.Гордон М. В. Советское авторское право. — М., 1955. — С. 120.

21.Флейшиц Е. А. Личные права граждан в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран. Учёные труды Всесоюзного института юридических наук НКЮ СССР. — М., 1941. — Вып. VI. — С. 165.

22.Мэггс П. Б., Сергеев А. П. Интеллектуальная собственность. — М., 2000. — С. 269.

23.Торкановский Е. П. Личные и имущественные права авторов литературных произведений по советскому праву : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Куйбышев. гос. унJт. — Куйбышев, 1953. — С. 8.

24.Кириллова М. Я. Развитие советского авторского права. — Свердловск, 1982. — С. 28–29.

25.Судариков С. А. Интеллектуальная собственность. — М., 2007. — С. 308–309.

26.Авторское право и смежные права / автор аналит. текста и сост. И. В. Попова / под ред. В. Ф. Чигиря. — Минск, 1999. — С. 55.

27.Борхович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. — СПб., 2001. — С. 24.

28.Ромовская З. В. Право авторства // Проблемы советского авторского права / редкол. : М. М. Богуславский, Э. П. Гаврилов, С. А. Чернышева. — М., 1979. — С. 122–127.

29.Гаврилов Э. П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития. — М., 1984. — С. 139.

30.Камышев М. И. Издательский договор на литературные произведения. — М., 1969. — С. 7.

31.Луць В. В. Сроки в гражданских правоотношениях // Правоведение. — 1989. — № 1. —

С.42.

32.Серебровский В. И. Вопросы советского авторского права. — М., 1956. — С. 284.

33.Вакман Е., Грингольц И. Авторские права художников. — М., 1962. — С. 25.

34.Дмитриев В. Г. Придуманные имена (рассказы о псевдонимах). — М., 1986. — 255 с.

35.Дмитриев В. Г. Скрывшие свое имя (из истории анонимов и псевдонимов). — М., 1977. — 308 с.

36.Что в имени тебе моем? // http://www.patentclub.ru/publications40.shtml

37.Малеина М. Н. Право на имя // Государство и право. — 1998. — № 5. — С. 101.

38.Гаврилов Э. О литературном псевдониме // http://www.medialaw.ru/publications/zip/52/gavril.htm

39.Судариков С. А. Основы авторского права. — Минск, 2000. — С. 254.

40.Корецкий В. И. Авторские правоотношения в СССР. — Сталинабад, 1959. — С. 260.

41.Макагонова Н. В. О некоторых нерешенных проблемах законодательства по авторскому праву (заметки и практика) // Государство и право. — 1996. — № 1. — С. 54.

42.Савельева И. В. Правовое регулирование отношений в области художественного творчества. — М., 1986 — С. 76–78.

43.Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435JІV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40–44. — Ст. 356 (зі змінами).

58

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ (на прикладі особистих…

Стефанчук Р. О. Перспективи розвитку права інтелектуальної власності (на прикладі особистих немайнових прав)

Анотація. У статті на прикладі аналізу особистих немайнових прав досліджуються перспек тиви розвитку права інтелектуальної власності. Пропонується відпрацювати єдиний та одно манітний підхід до закріплення немайнових прав фізичних осіб у сфері інтелектуальної власності та встановлення гарантій їх здійснення, з урахуванням загальних підходів та особли востей, зумовлених різноманітністю об’єктів права інтелектуальної власності.

Ключові слова: інтелектуальна власність, право інтелектуальної власності, особисті немай нові права, право на визнання людини творцем, право на ім’я, право на титулізацію, номіналізацію та сакрарезацію об’єкта інтелектуальної власності, право на недоторканність об’єкта інтелектуальної власності, право на репутацію творця об’єкта інтелектуальної влас ності.

Стефанчук Р. А. Перспективы развития права интеллектуальной собственности (на приме ре личных неимущественных прав)

Аннотация. В статье на примере анализа личных неимущественных прав исследуются пер спективы развития права интеллектуальной собственности. Предлагается отработать единый и однообразный подход к закреплению неимущественных прав физических лиц в сфере интел лектуальной собственности и установления гарантий их осуществления, с учетом общих под ходов и особенностей, обусловленных разнообразием объектов права интеллектуальной соб ственности.

Ключевые слова: интеллектуальная собственность, право интеллектуальной собственнос ти, личные неимущественные права, право на признание человека творцом, право на имя, право на титулизацию, номинализацию и секрарезацию объекта интеллектуальной собствен ности, право на неприкасаемость объекта интеллектуальной собственности, право на репута цию творца объекта интеллектуальной собственности.

Stefanchuk R. Prospects for intellectual property rights development (on the example of person al non property rights)

Annotation. The article on the example of personal non property rights explores prospects of intellectual property rights development. Proposes to elaborate a single and uniform approach to fixing the personal non property rights of individuals in the sphere of intellectual property and estab lishing guarantees for their implementation, including general approaches and features, caused by a variety of intellectual property rights.

Key words: intellectual property, intellectual property rights, personal non property rights, right to the recognition of human as creator, the right to name, the right to entitlement, nominalization and sacrum of the intellectual property object, right to the inviolability of intellectual property object, cre ators right on reputation concerning the object of intellectual property.

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

59

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СУСПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ

В. КРИЖНА* кандидат юридичних наук,

доцент кафедри цивільного права № 2 (Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»), провідний науковий співробітник

Науково#дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України

Зрозвитком суспільства і потре бою введення результатів твор чої діяльності в економічний

оборот стало нагальним питання охо рони прав на ці об’єкти. Механізми правового захисту розроблялися у міру виникнення необхідності та сто сувалися окремих об’єктів, права на які потребували захисту на певному етапі. Це призвело до того, що виник ли спеціальні правові режими для охо рони різних видів творчих результатів. Найбільш яскраво цю різницю можна побачити на прикладі творів та вина ходів. Так, були розроблені різні підходи надання охорони для худож ніх та літературних творів, для яких важливе значення мала форма, і вина ходів, для яких важливе значення мав зміст. Поява нових результатів творчої діяльності, стосовно яких виникала потреба введення в економічний обо рот, змушувала відшукувати доцільні для цього правові механізми. Далеко не завжди для цього підходили вже існуючі традиційні режими. Однак безсистемна поява нових розрізнених норм стосовно прав на різні творчі до сягнення не могла тривати безкінечно.

З часом виникла об’єктивна не обхідність об’єднання розрізнених, відособлених режимів у єдину систе му [1, 11]. Йдеться про право інтелек туальної власності, яке наділяє певни ми монопольними правами осіб на створені нематеріальні об’єкти. Саме цей механізм дав змогу окупити вкла дені інвестиції в результати творчої діяльності, чим стимулював їх ство рення.

Однак життя не стоїть на місці, а тому з плином часу питання балансу прав інтелектуальної власності й інте ресів суспільства ставало все більш ак туальним. Можна сказати, що свого піку воно досягло в наш інформацій ний вік, коли наявність права інтелек туальної власності стримує вільне по ширення інформації, рух товарів, застосування передових досягнень на уки і техніки для забезпечення здоро вої життєдіяльності людей.

Якщо проаналізувати історію цього питання, то можна дійти висновку, що залежно від пріоритетів та потреб суспільства час від часу право інтелек туальної власності піддається критиці та лунають ідеї проти інтелектуальної

* Магістр юридичних наук з інтелектуальної власності (за програмою Університету Туріну (Італія) та ВОІВ). Як переможець Програми ім. Фулбрайта проводить наукове дослідження в Центрі інтелектуальної власності Школи права Університету Вашингтон (США).

© В. Крижна, 2011

60

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •