9. Зобов'язання

1. Частина друга статті 205 Цивільного кодексу України не вміщує посилання на майновий стан сторін як на підставу зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сто­рони, винної у порушенні зобов'язань.

[п.3.9.2 Роз'яснення від 25.02.92р. № 01-6/244 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу Ук­раїни»].

1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником він на вимогу кредитора зобов'язаний відшкодува­ти кредиторові завдані цим збитки, а також сплатити встанов­лену законом або договором неустойку (штраф, пеню).

[п.1 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

3. Майнова відповідальність відповідно до статті 209 Цивільного кодексу України покладається на боржника лише при наявності його вини у невиконанні чи неналежному вико­нанні зобов'язання, крім випадків, коли чинним законодавст­вом або договором прямо передбачена відповідальність неза­лежно від вини. Вирішуючи спори, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, арбітражні суди по­винні послідовно застосовувати принцип вини.

[п.2 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

4. Оскільки відповідно до статті 209 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться стороною, яка порушила зобов'язання, арбітражні суди повинні виходити з того, що відповідач у випадку невизнання позову з мотиву відсутності вини зобов'язаний довести свої заперечення. Якщо подані сто­ронами докази є недостатніми, арбітражний суд зобов'язаний витребувати від сторін, інших підприємств, установ і ор­ганізацій, незалежно від їх участі у справі, документи і ма­теріали, які необхідні для правильного вирішення спору.

[п.З Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

5. У разі визнання арбітражним судом недоведеним факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання відпо­відач звільняється від майнової відповідальності не на підставі

213

статті 209 Цивільного кодексу України, а тому, що позивач не довів факт порушення боржником зобов'язання. Відповідач звільняється від відповідальності на підставі статті 209 Цивільного кодексу України тільки тоді, коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання мало місце, але він довів відсутність у цьому своєї вини.

[п.4 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

6. Чинне законодавство надає арбітражному суду право зменшувати розмір відповідальності боржника якщо невико­нання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, або кредитор навмисно або з необережності спри­яв збільшенню розміру збитків, а також не вжив заходів до їх зменшення (стаття 211 Цивільного кодексу України). Крім то­го, відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України і пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу Ук­раїни арбітражний суд має право у виняткових випадках змен­шувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стяг­ненню з сторони, що порушила зобов'язання. Таким чином, стаття 209 Цивільного кодексу України не наділяє арбітраж­ний суд правом зменшення розміру відповідальності боржни­ка, а стаття 205 Цивільного кодексу України і пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України не є підстава­ми для зменшення розміру збитків, що завдані неналежним виконанням зобов'язання.

[п.5 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

7. Вирішуючи питання про відшкодування боржником збитків, завданих невиконанням зобов'язання, арбітражний суд повинен враховувати причинний зв'язок між фактом не­виконання або неналежного виконання зобов'язання і розміром завданих цим збитків.

[п.6 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

8. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язан­ня виникло з вини обох сторін (принцип змішаної відповідаль­ності), необхідно враховувати ступінь вини кожної із сторін.

[п.6 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

214

9. Якщо в договорі відсутня умова про строк попередньої оплати продукції, то у цьому випадку зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати не визначене строком його ви­конання. У такому випадку сторони повинні керуватись стат­тею 165 Цивільного кодексу України, тобто покупець повинен виконати своє зобов'язання в семиденний строк з дня пред'яв­лення вимоги поставщика здійснити попередню оплату про­дукції, яка підлягає поставці.

[п.8Листа від 14.06.93р. № 01-8/672 «Про деякі питання практи­ки застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].

10. При вирішенні питання про стягнення збитків, завда­них невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, арбітражний суд повинен дослідити, чи вживались позивачем заходи щодо зменшення розміру збитків.

[п.1 Листа від 17.06.93 р. № 01-8/683 «Про окремі недоліки у вирішенні господарських спорів»].

11. Відповідно до статті 197 Цивільного кодексу України уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону або договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання. Виходячи з цього, кредитор не має права залишити за собою основні вимо­ги за зобов'язанням і уступити іншій особі тільки права, що за­безпечують його виконання, наприклад, стягнення неустойки за недопоставку продукції або штрафу за прострочку повер­нення засобів упаковки багаторазового використання.

[п. 1 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги І переводу боргу»].

12. Як випливає із статті 197 Цивільного кодексу Ук­раїни, у разі уступки кредитором основної вимоги за зо­бов'язанням до набувача автоматично переходять права, що забезпечують його виконання. Отже, якщо кредитор усту­пає іншій особі основні вимоги, угода про таку уступку не вимагає окремої умови про уступку права на вжиття до боржника заходів, що забезпечують виконання зобов'язан­ня (неустойка, штраф, пеня).

[п.1 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

215

13. Для вирішення питання щодо правомірності дій креди­тора перш за все необхідно з'ясувати, чи не суперечить уступ-ка вимоги іншій особі закону (нормативному акту), що регу­лює конкретні взаємовідносини. Так, статтею 133 Статуту залізниць України і статтею 163 Статуту автомобільного транспорту України передбачений вичерпний перелік осіб, яким кредитор має право уступити свої вимоги щодо пе­ревізника. Таким чином, переуступку такого права іншим осо­бам слід визнати протиправною.

[п.2 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

14. Чинне законодавство не вимагає згоди боржника на ус-тупку кредитором вимоги іншій особі. Про уступку вимоги кредитор зобов'язаний повідомити боржника і якщо він цього не зробив, то виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається виконанням належному кредиторові (стаття 199 Цивільного кодексу України).

[п.З Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

15. Відповідно до статті 42 Цивільного кодексу України угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі. Як пра­вило, угоди між господарюючими суб'єктами - юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі (стаття 44 Цивільного кодексу України). Уступка кредитором вимоги іншій особі також є угодою і тому, якщо угода між первісним кредитором і боржником укладена у письмовій формі, угода про уступку вимоги теж повинна бути вчинена в простій пись­мовій формі (стаття 202 Цивільного кодексу України).

[п.4 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

16. Законодавство зобов'язує кредитора повідомити борж­ника про уступку вимоги і при цьому не вимагає надіслання ос­танньому угоди між первісним кредитором та іншою особою про уступку вимоги. Однак, якщо новий кредитор звертається з претензією та позовом до боржника, він повинен подати дока­зи про те, що саме йому первісний кредитор уступив вимогу. Таким доказом є письмова угода між ним та первісним креди­тором про уступку вимоги. Але з цього правила можуть бути виключення. Так, відповідно до статті 43 і пункту 1 статті 44

216

Цивільного кодексу України, угоди, у тому числі між юридич­ними особами, можуть укладатись й усно, якщо вони викону­ються під час їх укладання. Наприклад, договір купівлі-прода-жу. Щодо таких угод стаття 202 Цивільного кодексу України не вимагає укладання письмової угоди про уступку вимоги. Отже, в даному разі доказом уступки вимоги є повідомлення боржни­ка первісним кредитором про уступку вимоги іншій особі.

[п.4 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

17. Відповідно до статті 164 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це пе­редбачено встановленими правилами, а так само, якщо третя особа зв'язана з однією з сторін адміністративною під­леглістю або відповідним договором. Покладання виконання зобов'язання на третю особу не вимагає згоди іншої сторони. У цьому випадку зобов'язання між сторонами за договором -кредитором та боржником - залишається не зміненим. Щодо переводу боргу на іншу особу, то згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України таке право надане тільки борж­нику й лише за згодою кредитора. Якщо кредитор не дає зго­ди на перевід боргу іншій особі, то боржник не має права на перевід боргу, оскільки це б означало односторонню зміну умов договору (стаття 162 Цивільного кодексу України). У разі згоди кредитора на перевід боргу іншій особі між первісним і новим боржником укладається угода в простій письмовій формі (стаття 202 Цивільного кодексу України), і новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, засновані на відносинах між кредитором і первісним боржником.

[п.5 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

18. Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з угод або внаслідок заподіяння шкоди.

[п.1 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

217

19. Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 203 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 40 Цивільного кодексу Ук­раїни). Тому помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконан­ням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 440 Цивільного кодексу України.

[п.1 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

20. Необхідно врахувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але за­подіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За та­ких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися главою 40 Цивільного кодексу України.

[п.1 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

21. Розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за до­говором, може бути обмеженим (стаття 206 Цивільного кодек­су України).

[п.2 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

22. Збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором.

[п.2 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

23. У випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента (стаття 209 Цивільно­го кодексу України).

[п.2 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

218

24. У випадках порушення зобов'язання за договором цивільне законодавство (стаття 209 Цивільного кодексу Ук­раїни) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди.

[п.6 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкодш-].

25. Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно із зако­ном чи договором неустойкою (штрафом, пенею). Отже, май­нова відповідальність за невиконання чи неналежне виконан­ня грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені). Крім того, згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України боржник зо­бов'язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки.

[п.1 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

26. Моментом виконання грошового зобов'язання є дата списання коштів з рахунку платника.

[п.1 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

27. З дати набрання чинності Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­бов'язань» (далі - Закон), тобто з 14 січня 1997 року, розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за зго­дою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону), а угодою про проведення касово-розрахункових операцій повинен встанов­люватися розмір пені, яка сплачується банком на користь одержувача коштів у разі затримки їх зарахування на рахунок клієнта (стаття 2 Закону).

[п.2 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

28. Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями

219

1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком ви­падків, коли розмір пені встановлений чинними актами зако­нодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені мен­шого ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами за­конодавства.

[п.2.1 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

29. Конкретний розмір пені, що підлягає стягненню з плат­ника, який порушив строки виконання зобов'язання, встанов­лено, зокрема, частиною третьою статті 14 Закону України «Про зв'язок». Така пеня може застосовуватись у разі затрим­ки оплати послуг зв'язку лише понад строки, передбачені ак­тами законодавства або обумовлені угодою сторін.

[п.2.1 Роз'яснення від 29.04.94р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

30. Відповідно до статті 4 Закону пеня, яка нарахована та не сплачена на день набрання ним чинності, може бути за згодою сторін перерахована одержувачу коштів. За відсутності такої згоди та відмови у перерахуванні відповідних коштів, спори про стягнення пені, нарахованої до 14 січня 1997 року, підля­гають вирішенню на загальних підставах. При цьому загальна сума пені не може бути обмежена встановленим статтею 4 За­кону розміром подвійної облікової ставки Національного бан­ку України, оскільки Закон не має зворотної сили і повинен застосовуватись лише до тих правовідносин, які склалися після 14 січня 1997 року.

[п.2.2 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

31. Статтею 2 Закону встановлено відповідальність банку лише за затримку зарахування грошових надходжень на раху­нок клієнта. Якщо банк платника не виконав зобов'язання що­до списання коштів у день надходження платіжних доку­ментів, то відповідальність банку, як і розмір такої відповідальності передбачені Постановою Верховної Ради Ук­раїни від 25 червня 1993 року «Про норматив обігу платіжних

220

документів в Україні» (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 січня 1997 року № 25/97-ВР).

[п.2.3 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

32. Оскільки пеня як один із видів неустойки є засобом за­безпечення належного виконання зобов'язання, встановлена чинним законодавством або договором майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­бов'язань повинна застосовуватись до несправних платників тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договора­ми. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтею 154 Цивільного кодексу України договір, який повинен бути укла­дений у письмовій формі, може укладатись як шляхом скла­дання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підпи­саними стороною, яка ЇЇ надсилає.

[п.З Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

33. Якщо у договорі не визначений строк, протягом якого повинно бути виконано грошове зобов'язання, арбітражним судам необхідно виходити з вимог статті 165 Цивільного ко­дексу України, згідно з якою кредитор вправі вимагати вико­нання, а боржник вправі провести виконання у будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов'язання у се­миденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором. Та­ким днем слід вважати дату одержання вимоги боржником. Оскільки названою статтею не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шля­хом звернення до боржника з листом, телеграмою тощо.

[п.4 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

34. Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належ­ним чином. Виходячи з цього, пеня, встановлена чинним зако­нодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу,

221

протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуван­ням 6-місячного строку позовної давності. При цьому визнан­ня боржником претензії кредитора про оплату продукції (то­варів), робіт чи послуг без перерахування заборгованості не може бути підставою для припинення нарахування пені за прострочку платежу.

[п.5 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

35. Відповідно до статті 164 Цивільного кодексу України у разі покладення виконання зобов'язання на третю особу відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зо­бов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що відповідальність не­се безпосередній виконавець. Такі норми, наприклад, встанов­лені пунктом 66 Положення про поставки продукції та пунк­том 57 Положення про поставки товарів і тому відповідальність за несвоєчасну оплату продукції (товарів) не­суть як покупець за договором, так і платник, але за всіх обста­вин для стягнення пені за прострочку платежу з одержувача (платника) необхідні договірні відносини як між постачальни­ком і покупцем, так і між останнім та одержувачем.

[п.6 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

36. При вирішенні питання про стягнення пені за не­своєчасне виконання грошових зобов'язань арбітражні суди повинні враховувати, що чинним законодавством (наприклад, Указом Президента України від 28 жовтня 1993 року «Про державний контракт і державне замовлення на 1994 рік») або договором для розрахунків за продукцію (товари), роботи та послуги може бути встановлена попередня оплата.

[п.8 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

37. Пеню як один із видів неустойки, яка стягується за кож­ний день прострочки і в межах 6-місячного строку позовної давності, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими

222

коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне вико­нання зобов'язання. Стягнення цих відсотків передбачено, зо­крема, пунктом 67 Положення про поставки продукції та пунктом 58 Положення про поставки товарів (при повторній оплаті однієї і тієї ж продукції (товарів), неправильному за­стосуванні цін тощо).

[п.9 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

38. Якщо платник необгрунтоване відмовився від оплати продукції (товарів), робіт (послуг) і згідно із законом чи догово­ром зобов'язаний сплатити за це штраф (пункт 66 Положення про поставки продукції та пункт 57 Положення про поставки товарів), то пеня підлягає стягненню незалежно від сплати штрафу за ухилення від оплати.

[п.10 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

39. Статтею 3 Угоди держав - учасниць СНД від 15 травня 1992 року про заходи по забезпеченню поліпшення розра­хунків між господарськими організаціями держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав за несвоєчасне здійснен­ня розрахунків за поставлені товари та надані послуги вста­новлена пеня у розмірі не менше 0,2 відсотка за кожний день прострочки платежу. Таким чином, якщо у договорі сторони не погодили більш високий відсоток пені, то стягненню підлягає пеня у розмірі, встановленому цією Угодою.

[п.11 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

40. У тих випадках, коли при вирішенні спору встановлено, що жилий будинок заселений на підставі належно виданих ор­дерів, дольщик має право вимагати відшкодування збитків, за­вданих невиконанням зобов'язання, зокрема, пов'язаних з придбанням відповідної кількості квартир.

[п.5 Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

41. Сторона за договором має право вимагати від несправної сторони відшкодування відсотків, сплачених банку за користу-

223

вання кредитом. Якщо відповідно до договору покупець здійснив попередню оплату продукції, що підлягає поставці, а постачальник не виконав зобов'язання, тобто не відвантажив продукцію в належний строк, то згідно зі статтею 208 Цивільного кодексу України він, крім сплати неустойки, зо­бов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Сплачені кредитором банку відсотки за користування креди­том є його збитками. Ці збитки необхідно обчислювати з дня спливу строків виконання зобов'язання за договором або з дня, коли сума відповідно до договору повинна бути повернута, не­залежно від строку, на який було взято кредит.

[п.6Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

42. У тому випадку, коли після спливу строку повернення кредиту кредитор сплатив банку підвищені відсотки за корис­тування кредитом, сплачені банку підвищені відсотки за кори­стування кредитом також підлягають стягненню з боржника.

[п.6 Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

43. Сплачені кредитором відсотки за користування кредитом до дня, коли боржник повинен був виконати зобов'язання за до­говором, можуть бути стягнуті з відповідача тільки у випадку подання позивачем доказів, що підтверджують як причинний зв'язок між невиконанням зобов'язання і заподіяними збитками, так і прийняття кредитором заходів до запобігання або зменшен­ня збитків.

[п.6 Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

44. За наявності належно оформлених повноважень юридич­ної особи керівники її відособлених підрозділів (філій, представ­ництв, відділень) мають право укладати договори від імені юри­дичної особи у межах наданих повноважень. Якщо керівник відособленого підрозділу має такі повноваження, але у тексті до­говору помилково відсутні вказівки на те, що договір укладений від імені юридичної особи, то тільки ця обставина не може бути підставою для визнання договору недійсним. У таких випадках договір слід вважати укладеним від імені юридичної особи.

[п.1 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/220 «Про укладання дого­ворів відособленими підрозділами юридичних осіб»].

224

45. Обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачений главою 40 Цивільного кодексу України, пов'язаний із зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіян­ня шкоди, а не із зобов'язанням, яке виникає з договору чи з інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу (стаття 151 Цивільного кодексу України). Виходячи з викладеного, у випадках невиконання або неналежного виконання до­говірних зобов'язань у арбітражного суду відсутні підстави для застосування до винної сторони статті 440-1 Цивільного кодексу України.

[п.З Листа від 27.04.95р. № 01-8/281 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

46. Кредитор не позбавлений права вимагати в установлено­му порядку відшкодування усіх збитків, завданих йому до при­пинення зобов'язання, у тому числі пов'язаних з втратою майна (стаття 203 Цивільного кодексу України). Зобов'язання припи­няється виконанням, проведеним належним чином, та з інших підстав, визначених главою 19 Цивільного кодексу України. Оскільки рішення арбітражного суду не входить до переліку підстав припинення зобов'язань, в разі коли до виконання рішення про відшкодування збитків збільшились ціни на майно, для придбання якого були стягнуті грошові кошти, кредитор не позбавлений права заявити додаткові вимоги до боржника.

[п.2.1 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

47. Закон України «Про банкрутство» надає право, а не зобов'язує кредитора звертатись до арбітражного суду з за­явою про порушення справи про банкрутство. Тому, якщо кредитор не скористався своїм правом, цю обставину не можна вважати такою, що свідчить про невжиття заходів до зменшення збитків.

[п.2.2 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

48. Для спору про відшкодування збитків визначальним У дотриманні встановленого порядку його доарбітражного врегулювання є розмір вимог на день звернення з позовом.

152-3(И

225

Оскільки збільшення ціни позову потребує додаткового об­грунтування, тому ціна позову повинна відповідати сумі претензії.

[п.2.3 Листа від 07.12.95р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих, норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

48. Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається зазначена у законі або договорі грошова сума, яку повинен сплатити боржник в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань. Та­ким чином, встановлене договором (угодою) забезпечення ви­конання зобов'язань шляхом нарахування неустойки виключ­но в натурі, без визначення грошової суми, суперечить чинно­му законодавству.

[п.7 Листа від 07.12.95р. № 01-8/870 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

50. Чинне законодавство не обмежує права кредитора щодо вибору часу здійснення уступки вимоги іншій особі. Отже, кре­дитор має право уступити свою вимогу до боржника-відповіда-ча і після звернення до нього з позовом, але до прийняття су­дом рішення. За цих обставин, оскільки первісний кредитор вибув з зобов'язання, то у позові йому слід відмовити.

[п.12 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

51. В разі уступки вимоги слід вважати, що має місце пору­шення прав не первісного, а нового кредитора. Таким чином, факт пред'явлення претензії первісним кредитором не звільняє нового кредитора від обов'язку додержання порядку доарбітражного врегулювання спору і в залежності від резуль­тату розгляду його претензії вирішення питання про звернен­ня до арбітражного суду з самостійним позовом до боржника.

[п.12 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

52. При вирішенні спорів про стягнення пені за порушення платіжної дисципліни арбітражним судам слід враховувати, що Указом від 05.04.96 р. № 243/96 «Про заходи щодо

226

стабілізації фінансового стану підприємств» підприємства звільнені від сплати пені, нарахованої у відповідності з Указа­ми Президента України від 16 березня 1995 року № 227 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві» (зі змінами, внесеними Указами від 31.03.95 № 277 та від 09.12.95 № 1139), а не на підставі інших актів за­конодавства. Таким чином, спори про стягнення пені за не­своєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають вирішенню на загальних підставах.

[Лист від 25.04.96р. № 01-8/167 «Про застосування Указу Прези­дента України від 5 квітня 1996 року Л? 243/96»].

53. При вирішенні спорів, пов'язаних з розрахунками за ре­алізацію сільськогосподарської продукції, виникло питання: які товаровиробники агропромислового комплексу мають право на одержання пені, встановленої Указом Президента України від 16.03.95 р. № 227/95, на що Вищий арбітражний суд України повідомив таке. Товаровиробник, незалежно від організаційної форми та форми власності (стаття 4 Закону Ук­раїни «Про пріоритетність соціального розвитку села та агро­промислового комплексу в народному господарстві») має пра­во на одержання встановленої статтею 4 названого Указу пені за умови, якщо сільськогосподарська продукція чи продоволь­ство вироблені безпосередньо ним самим.

[п.З Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

54. Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної ви­моги (стаття 217 Цивільного кодексу України) - це односто­роння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи, у тому числі і передбачених статтею 218 Цивільного кодексу України.

[п.4 Інформаційного листа від 01.07.96 р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавст­ва при вирішенні спорів»].

55. У статті 197 Цивільного кодексу України йдеться про уступку вимоги кредитора іншій особі, а не про уступку цій особі права стягнення за рішенням суду. Чинне законодавство

Н'2-304

227

не надає стягувачеві права уступити виконання судового рішення іншій особі. Отже, кредитор може уступити право ви­моги тільки до прийняття рішення судом.

[п.10 Інформаційного листа від 01.07.96р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавст­ва при вирішенні спорів»].

56. У частині другій статті 205 Цивільного кодексу Ук­раїни, у якій ідеться про право арбітражу або третейського суду зменшувати у виняткових випадках належну до сплати кредиторові неустойку, відсутнє посилання на тяжкий фінансовий стан боржника як на підставу для зменшення неустойки.

[п. 12 Листа від 24.01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

57. Відповідно до статті 4 Закону України «Про від­повідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­бов'язань» пеня, яка нарахована та не сплачена на день на­брання ним чинності, може бути за згодою сторін перерахова­на за період дії терміну позовної давності, але розмір її не по­винен перевищувати подвійної облікової ставки Національно­го банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня. За відсутності такої згоди спори про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, нарахованої до 14 січня 1997 року, підлягають вирішенню на загальних підставах. При цьому нарахована сума пені не може бути обме­жена встановленим статтею 4 Закону розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, оскільки За­кон не має зворотної сили і повинен застосовуватись лише до тих правовідносин, які склалися після 14 січня 1997 року.

[Лист від 14.02.97р. № 05-1/39 «Про рішення, прийняте нарадою з питань арбітражної практики»].

58. За змістом статті 178 Цивільного кодексу України штраф і пеня є лише різновидами неустойки як засобу забез­печення виконання зобов'язання. Отже, якщо сторони в дого­ворі передбачили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді штрафу, правила статті 4 За­кону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконан­ня грошових зобов'язань» щодо обмеження розміру стягнен-

228

ня подвійною обліковою ставкою Національного банку Ук­раїни мають застосовуватися на загальних підставах.

[п.2 Листа 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

59. Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України зо­бов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Що ж до грошового зобов'язання, то воно виконується за місцем знаходження боржника, якщо інше не передбачено в законі або договорі (стаття 167 Цивільного кодексу України). Отже до списання коштів з рахунку боржника його зобов'язан­ня не можуть вважатися виконаними у зв'язку з відсутністю коштів на кореспондентському рахунку банку, що обслуговує боржника, з усіма наслідками, що з цього випливають, аж до звернення стягнення на майно боржника. Останній, у свою чергу, не позбавлений права вимагати відшкодування збитків установою банку, з вини якої заподіяні ці збитки.

[п.8 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

60. За змістом статей 197, 198 Цивільного кодексу Ук­раїни внаслідок уступки вимоги до нового кредитора від первісного переходить право в повному обсязі. Тому, якщо договір про уступку вимоги містить пункти, які передбача­ють залишення за первісним кредитором певного обсягу прав стосовно боржника або встановлюють зобов'язання но­вого кредитора щодо первісного (наприклад, повернути йо­му повністю або частково витребувані від боржника кошти чи інше майно), арбітражний суд з урахуванням обставин та матеріалів справи може визнати зазначений договір недійсним повністю чи у певній частині на підставі статті 48 або частини другої статті 58 Цивільного кодексу України (удавана угода). В останньому випадку справа підлягає роз­гляду по суті із застосуванням правил, що регулюють саме ту угоду, яку сторони мали на увазі. Якщо така угода супере­чить закону, вона також має бути визнана недійсною.

/я. 7 Листа від 14.10.98р. № 01-8/391 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

229

61. Згідно з частиною першою статті 197 Цивільного кодек­су України кредитор, який уступив вимогу іншій особі, прак­тично вибуває з зобов'язання, оскільки право вимагати вико­нання зобов'язання за договором набуває інший кредитор. От­же, і право вносити зміни або доповнення до умов договору чи розірвати його переходить до нового кредитора.

[п.8 Листа від 14.10.98р. № 01-8/391 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

62. Господарюючі суб'єкти повинні укладати угоди в пись­мовій формі, за винятком угод, зазначених у статті 43 Цивільного кодексу. Таким чином, свобода вибору у підприємства, установи, організації, що укладає угоду, між ус­ною та письмовою формами угоди є винятком, а обов'язкова письмова форма угоди - правилом. Дво- або багатосторонні угоди (договори), які повинні укладатись в письмовій формі, можуть укладатись, зокрема, шляхом обміну листами, телегра­мами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Відсутність відтиску печатки підприємства, установи, організації на скріпленій підписом угоді не є порушенням форми угоди, якщо інше не передбачено законом, зокрема статтею 66 Цивільного кодексу.

[п.6 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

63. Поряд із загальними вимогами до письмової форми уго­ди законодавством встановлені спеціальні вимоги до окремих видів договорів та інших угод. Наприклад, договір перевозки повинен оформлюватися зазначеним у відповідному статуті документом; передбачені форми для договорів, що укладають­ся банками, біржами.

[п.6 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

64. Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у ви­падках, зазначених у законі (стаття 47 Цивільного кодексу). Зокрема вимоги щодо обов'язкової нотаріальної форми угоди встановлені для довіреності на укладення угод, що потребу­ють нотаріальної форми (стаття 65 Цивільного кодексу), довіреності, за якою повноваження передаються іншій особі (стаття 68 Цивільного кодексу), договору іпотеки (стаття 32

230

Закону України «Про заставу»), договору купівлі-продажу об'єкта приватизації (стаття 27 Закону України «Про привати­зацію державного майна») та інших договорів, щодо яких це передбачено законом.

[п.7 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

65. Чинне законодавство передбачає реєстрацію угод окре­мих видів. Так, відповідно до статті 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу при­ватизацію)» договір купівлі-продажу державного майна підлягає реєстрації відповідною місцевою радою.

[п.8 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

66. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України за­хист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнен­ня з особи, яка порушила право, завданих збитків, обсяг яких визначено статтею 203 згаданого Кодексу. Боржник зобов'яза­ний відшкодувати завдані збитки у всіх випадках, якщо інше не передбачено законом. Оскільки статті 203 і 440 Цивільного кодексу України закріплюють принцип повного відшкодуван­ня збитків, слід виходити з того, що збитки (прямі та упущена вигода) підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції.

[п.1 Роз'яснення від 12.05.99 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»].

67. Індекси розраховуються Державним комітетом статис­тики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зо­крема, у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків.

[п.1 Роз'яснення від 12.05.99 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»].

68. Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, пози­вач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарсь-

231

кому суду обгрунтований розрахунок, відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

/П.2 Роз'яснення від 12.05.99 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»].

69. Якщо після прийняття господарським судом рішення про відшкодування збитків їх розмір збільшився в результаті росту цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений пра­ва пред'явити нову претензію та позов до винної особи.

[п.4 Роз'яснення від 12.05.99 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»].

70. Процент, який сплачує покупець (замовник) поста­чальникові, - це плата за наданий товарний кредит. Сторони за договором на підставі Закону України «Про відпо­відальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» з метою забезпечення зобов'язання вправі також передбачити неустойку (пеню), яку покупець має сплатити постачальни­кові у разі невиконання зобов'язання розрахуватися у визна­чений договором строк.

[п.4 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

71. Згідно з статтею 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військові частини як суб'єкти господарської діяльності несуть передбачену законом та договором відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державі. Відповідальність військової частини як суб'єкта госпо­дарської діяльності обмежується коштами, які надходять на її рахунок за відповідними статтями (крім захищених статей), а у разі недостатності цих коштів відповідальність за зобов'язання­ми військової частини несе Міністерство оборони України.

[п.7 Листа від 11.11.99 р. № 01-8/531 «Про Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»].

72. У випадку відсутності або недостатності коштів на рахун­ку військової частини стягнення за її зобов'язаннями за будь-яких умов не може бути звернено на закріплене за військовою частиною майно. У цих ситуаціях до участі у справі може бути

232

залучено Міністерство оборони України. Що ж до переліку май­на, закріпленого за військовою частиною, та порядку його відчу­ження, то вони визначені відповідно статтями 1 і 6 Закону Ук­раїни «Про правовий режим майна у Збройних Силах України». [п.7 Листа від 11.11.99 р. № 01-8/531 «Про Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»].

73. Зазначена сторонами за договором про перевід боргу умо­ва про те, що чинність такого договору триває до виконання боржником зобов'язання у повному обсязі з одночасним встанов­ленням терміну виконання, не суперечить вимогам законодавст­ва, у тому числі Цивільного кодексу України. З дати укладення угоди про перевід боргу новому боржникові у повному обсязі пе­реходять обов'язки первісного боржника. Останній вибуває із зо­бов'язання і не відповідає перед кредитором за невиконання зо­бов'язань перед боржником. Кредитор, за згодою якого боржни­ком на певний термін переведено борг на іншу особу, повинен са­мостійно вирішувати питання щодо задоволення своїх вимог.

[п.1.4 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

74. Проведення підприємствами заліку взаємної заборгова­ності за договорами оренди та підряду не є товарообмінною (бартерною) операцією.

[п.2 Оглядового листа від 22.09.2000 р. № 01-8/516 «Про практи­ку вирішення окремих категорій спорів»].

75. Наявність заборгованості третьої особи перед боржником не звільняє останнього від обов'язку виконати свої зобов'язання за договором, укладеним ним з кредитором.

[п.6Листа від 11.12.2000р. № 01-8/737 «Про практику вирішення окремих категорій спорів»].

76. Якщо договором купівлі-продажу передбачено альтерна­тивну форму розрахунків: у грошовій формі або шляхом передачі векселів, і покупцем на виконання договору здійснено передачу векселів продавцю, зобов'язання покупця щодо оплати вва­жається виконаним належним чином.

[п.5 Листа від 11.12.2000р. № 01-8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судо­вої колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух­вал, постанов)»].

233

77. Розірвання кредитного договору у зв'язку з його неви­конанням не може бути єдиною підставою для припинення права застави і поруки.

[п.2 Листа від 31.01.2001 р. № 01-8/97 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредит­них договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

78. Угоди, укладені від імені товариства до моменту його реєстрації, визнаються укладеними ним тільки за умови їх по­дальшого схвалення товариством.

[п.1.5 Оглядового листа від 20.04.2001 р. № 01-8/481 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по пе­регляду рішень, ухвал, постанов)»].

79. За відсутності у договорі істотних умов він визнається неукладеним.

[п.4 Оглядового листа від 20.04.2001 р. № 01-8/481 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по пе­регляду рішень, ухвал, постанов)»].

80. Кредитор вправі вимагати сплати боржником визначе­ної законом або договором неустойки, проте її розмір у винят­кових випадках може бути зменшено судом.

[п.1 Оглядового листа від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практи­ку вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного су­ду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

81. У вирішенні спорів про зобов'язання боржника пере­дати майно, визначене родовими ознаками, слід керуватися частиною третьою статті 208 Цивільного кодексу України, яка визначає, що у зобов'язаннях між організаціями креди­тор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені родовими ознаками. У разі невико­нання боржником зобов'язання в натурі кредитор вправі ви­магати відшкодування завданих цим збитків (стаття 203 на­званого кодексу).

[п.2.5 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

234

82. Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу України зо­бов'язання повинні виконуватися належним чином і в установле­ний строк відповідно до вказівок, зокрема, закону чи договору. Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу зобов'язання припи­няється виконанням, проведеним належним чином. Таким слід вважати виконання з додержанням визначених законодавством чи договором певних умов. Якщо хоча б однієї з цих умов не додержа-но, то сам лише факт закінчення строку дії договору не може розцінюватись як підстава для звільнення боржника від відповідальності, зокрема за несвоєчасне виконання грошового зо­бов'язання. Отже, стягнення пені у зв'язку з цим має здійснювати­ся незалежно від закінчення терміну дії договору в межах скороче­ного строку позовної давності (стаття 72 Цивільного кодексу).

[п.2.6 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

83. Врахування встановленого індексу інфляції на підставі Закону України «Про внесення зміни до статті 214 Цивільно­го кодексу Української РСР» від 08.10.99 p. № 1136-XIV пра­вомірне лише з 03.11.99 р. - дня набрання чинності цим Зако­ном, оскільки відповідно до частини першої статті 58 Консти­туції України закони та інші нормативно-правові акти не ма­ють зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

[п.2.9 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

84. Законодавчі акти України, у тому числі Декрет Кабіне­ту Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 «Про систему ва­лютного регулювання і валютного контролю», не містять при­писів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань у іноземній валюті.

[п.4 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

85. Встановлення у договорі ціни товару в іноземній валюті не суперечить закону.

[п.6 Оглядового листа від 27.11.2001р. № 01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

235

86. Передача права пред'явлення претензій та позовів у порядку статті 133 Статуту залізниць України не є уступкою права вимоги у зобов'язаннях, пов'язаних з перевезенням вантажів.

[п.1.5 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].