22. Визнання недійсними актів

1. Арбітражний суд розглядає заяви про визнання недійсними тільки обов'язкових для виконання рішень дер­жавних та інших органів. Такими, зокрема, є рішення податко­вої державної інспекції або органу по контролю за цінами про стягнення в доход бюджету відповідних сум санкцій. Тому не можуть оспорюватись в арбітражному суді акти ревізії чи до­кументальної перевірки або дії службових осіб.

[Лист від 27.08.92р. № 01-8/979 «Прорезультати вивчення прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»]

2. Відповідно до пункту 5 статті 6 Закону України «Про представника Президента України» представник Президента України на відповідній території має право звертатися до суду з позовом про визнання недійсними актів адміністрації підприємств, організацій і установ, інших юридичних осіб, що суперечать Конституції і законам України, указам Президента України, іншим актам законодавства.

[Лист від 27.08.92р. № 01-8/979 «Прорезультати вивчення прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

3. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 лютого 1992 року «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності» повноваження по управлінню державним майном покладені на Фонд державного майна України. Як орган, уповноваже­ний здійснювати ці функції, Фонд державного майна Ук­раїни вирішує питання створення, реорганізації та ліквідації підприємств, що є у загальнодержавній власності, незалежно від їх категорії. Виходячи з цього, листом від 2 липня 1992 року № 106/3-1776 Фонд державного майна України повідо­мив Вищий арбітражний суд України про те, що підприємства та установи, які були засновниками малих підприємств, не мають права приймати рішення про їх ліквідацію. Це питання знаходиться виключно в компетенції Фонду державного майна України.

[Лист від 27.08.92р. № 01-8/979 «Прорезультати вивчення прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

4. Заявник може просити визнати недійсними лише ті ак­ти державних та інших органів, які були прийняті після на­дання підприємствам, організаціям, колгоспам, органам місцевого самоврядування права звернення до арбітражного суду з такими заявами.

[Лист від 27.08.92р. № 01-8/979 «Про результати вивчення прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та Інших органів»].

5. Оскільки доведені галузевими міністерствами (відомст­вами) до підприємства обсяги продукції, що поставляється за державним контрактом або державним замовленням, не є обов'язковими для підприємства-виконавця (крім моно­поліста), у підприємства нема необхідності звертатися до арбітражного суду з заявою про визнання цього акту міністер­ства (відомства) повністю або частково недійсним.

[пЗ Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

6. Якщо у державній реєстрації підприємства відмовлено, засновник підприємства (стаття 5 Закону України «Про підприємства в Україні» та пункт 4 постанови Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990 р. № 278) відповідно до пункту З статті 6 Закону України «Про підприємства в Україні» має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним акта виконавчого комітету Ради народних депу­татів чи місцевої державної адміністрації про відмову в реєстрації підприємства.

[п.2 Роз'яснення від 15.06.93р. № 01-6/676 «Про деякі питання за­стосування статті 6 Закону України «Про підприємства в Україні»].

1. Ліквідоване підприємство має право звернутись до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним акта про його ліквідацію до моменту виключення з державного реєстру.

[п.1 Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

8. Чинне законодавство не передбачає розгляду в арбітраж­ному суді позовів трудових колективів про визнання недійсни­ми актів про ліквідацію або реорганізацію підприємства.

[п.7Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

612

9. Статті 8 і 43 Закону надають підприємствам і ор­ганізаціям право оскаржити рішення органів державної влади, місцевого та регіонального самоврядування, санітарно-епідеміологічної служби, якими порушено права цих підприємств, установ, організацій з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя відповідному Голо­вному державному санітарному лікарю (а рішення Головного державного санітарного лікаря України - до Кабінету Міністрів України) або до суду. При цьому Закон не передба­чає обов'язку підприємств, установ, організацій перш ніж звертатися до суду із заявами про визнання недійсними таких рішень оскаржувати ці рішення Головному державному санітарному лікарю (до Кабінету Міністрів України).

[Лист від 19.07.94 р. № 01-8/462 «Про Закон України «Про забез­печення санітарного та епідемічного благополуччя населення»].

10. Стаття 13 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» регулює питання оскарження дій службових осіб державної контрольно-ревізійної служби, а не рішень органів цієї служби щодо застосування прав, наданих їм пунктами 8 та 10 статті 10 цього Закону. Тому юридична особа вправі звернутись до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення органу контрольно-ревізійної служби без додержання вимог статті 13 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні».

[п.5Листа від 27.04.95р. № 01-8/281 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

11. Чинне законодавство не передбачає винятків щодо по­ширення позовної давності на вимоги про визнання недійсни­ми актів державних органів. Тому до позовів про визнання недійсними актів державних податкових інспекцій слід засто­совувати загальний строк позовної давності, тобто три роки.

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів»].

12. Заінтересовані релігійні організації звертаються до арбітражного суду з вимогою про визнання недійсними рішень про повернення або передачу культових будівель і май­на іншим релігійним організаціям з позицій власника або во­лодільця, права яких оспорюються. Можливість подання тако-

613

го позову виникла лише після введення в дію Закону України «Про власність» (стаття 57). Зазначений Закон було введено в дію з 15 квітня 1991 року, а Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» - з 6 червня 1991 року. Тому всі релігійні організації, що отримали статус юридичної особи, відповідно до норм останнього Закону мали право звертатись до арбіт­ражного суду із зазначеними позовами у встановленому зако­нодавством порядку.

[п.9.6 Роз'яснення від 29.02.96 р. № 02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

13. До позовів про визнання недійсними відповідних рішень рад слід застосувати загальний строк позовної дав­ності, який відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Ук­раїни становить три роки.

[п. 1 Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

14. Пунктом 2 статті 22 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено місячний строк для подання заяв про визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі. Що ж до за­яви про визнання недійсним рішення органу приватизації про затвердження протоколу конкурсної комісії, то строк подання її названою статтею не обмежується.

[п.4.1 Листа від 10.06.96 р. № 01-8/207 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

15. Рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності з місцезнахо­дженням за межами підвідомчої цьому органові території мо­же бути за позовом іншого суб'єкта підприємницької діяль­ності або прокурора визнане недійсним як таке, що прийнято з перевищенням компетенції.

[п.4 Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

16. Якщо у державній реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності відмовлено за наявності усіх необхідних для цього

614

документів у встановлений строк (не більше п'яти робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є юридичною особою, вправі відповідно до частини двадцять другої статті 8 Закону України «Про підприємництво» зверну­тися до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

[п.4 Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

17. У разі прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію підприємства державними чи іншими органами, які не є власниками майна або не мають від них відповідних повно­важень, такі рішення за позовами самих підприємств або одно­го чи кількох їх засновників повинні визнаватись недійсними

[п.9 Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

18. Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених підприємствами на добровільних засадах згідно зі статтею З Закону України «Про підприємства в Україні», визначаються установчими документами про створення об'єднань. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти дер­жавним майном, про реорганізацію чи ліквідацію таких об'єднань повинні визначатися недійсними як такі, що прий­няті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству.

[п.11 Роз'яснення від 12.09.96_Р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

19. Підставами для визнання недійсними рішень про ство­рення підприємств чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установ­чих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано.

[п.17 Роз'яснення від 12.09.96р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

615

20. За відсутності згоди Антимонопольного комітету Ук­раїни чи його органу на створення, реорганізацію чи ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до Положення про контроль за економічною концентрацією, за­твердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.05.98 р. № 134-р (у редакції розпорядження Ан­тимонопольного комітету України від 18.02.2000 р. № 31-р), акт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або рішення про його реорганізацію чи ліквідацію повинне визнаватися недійсним.

[п.19 Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

21. У разі незгоди підприємства з рішенням про його реор­ганізацію чи ліквідацію воно має право звернутися до арбітраж­ного суду з заявою про визнання такого рішення недійсним та­кож до моменту виключення його з державного реєстру.

[п.21 Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

22. Притягнення до відповідальності, передбаченої статтею 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення», не ставиться у залежність від того, чи був чинним нормативний акт на мо­мент виявлення порушення його норм. Отже, у разі виявлення порушення вимог нормативного акта, який втратив чинність на момент перевірки, але був чинним у період, який перевіряв­ся, органи державного контролю за цінами можуть застосува­ти передбачені згаданим Законом санкції на загальних підста­вах, якщо інше не буде передбачено законом.

[Лист від 04.07.97 р. № 01-8/233 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень органів державного контролю за цінами»].

23. Рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію благодійної організації з місцезнаходженням за межами підвідомчої цьому органові території може бути виз­нане недійсним як таке, що прийняте з перевищенням компе­тенції відповідного органу. Назване рішення може бути визна­не недійсним також за позовом реєструючого органу в разі встановлення ним факту фальсифікації установчих доку-

616

ментів (частина десята статті 8 Закону України «Про бла­годійництво та благодійні організації»).

[Лист від 14.01.98 р. № 01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

24. На поточні рахунки із спеціальним режимом викорис­тання не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії, і операції на цих рахунках не підлягають призупиненню (частини шоста і сьома статті 15-1 Закону). Акти органів державної виконавчої влади, які порушують зазначені приписи Закону, повинні виз­наватися недійсними незалежно від того, чи відповідають такі акти вимогам інших норм чинного законодавства.

[Лист від 25.02.98р. № 01-8/73 Про Закон України «Про електро­енергетику»].

25. Рішення відповідного органу про реєстрацію торгово-промислової палати з місцезнаходженням за межами підвідо­мчої цьому органові території може бути визнане недійсним як таке, що прийняте з перевищенням компетенції відповідно­го органу. Назване рішення може бути визнане недійсним та­кож за позовом органу, що здійснює державну реєстрацію, чи заінтересованої юридичної особи в разі наявності раніше за­реєстрованої торгово-промислової палати у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (стаття 5 Закону Ук­раїни «Про торгово-промислові палати в Україні»).

[Лист від 05.03.98р. № 01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»].

26. Сама лише відсутність у складеному державним подат­ковим органом акті перевірки посилання на законодавчі акти, вимоги яких порушено господарюючим суб'єктом, а так само недодержання 10-денного терміну прийняття рішення про за­стосування та стягнення фінансових санкцій не є підставою для визнання відповідного рішення державного податкового органу недійсним.

[п. 1.1 Листа 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

27. Списання коштів з рахунку підприємства на погашення недоїмки і стягнення фінансових санкцій у всіх випадках має здійснюватися на підставі рішення органу державної податко-

617

вої служби, підписаного керівником цього органу або його за­ступником. Інкасове доручення (розпорядження), яке скла­дається відповідно до статті 6 Декрету Кабінету Міністрів Ук­раїни «Про стягнення не внесених у строк податків і неподат­кових платежів», не може вважатись рішенням податкового органу, оскільки є розрахунковим документом.

[Роз'яснення від 19.03.98р. № 02-5/98 «Про деякі питання, що ви­никають у вирішенні спорів, пов 'язаних з визнанням недійсними рішень органів державної податкової служби та зворотним стягненням спи­саних ними у безспірному порядку сум»].

28. Перевищення державним органом наданих йому повно­важень щодо розпорядження державною власністю є підста­вою для визнання відповідного акта такого органу недійсним.

[п.5 Листа від 14.10.98 р. № 01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

29. Актом у розумінні статті 12 Арбітражного процесуально­го кодексу України є офіційний письмовий документ, який по­роджує правові наслідки, зокрема, певні обов'язки і заборони.

[п. 1.1 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

30. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регу­лювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

[п.1 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

31. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нор­мативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт -це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загаль­ний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних

618

актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

[п.1 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи Інших органів»].

32. Форми, найменування і порядок прийняття актів дер­жавними чи іншими органами залежать від місця даного орга­ну в системі відповідних органів та його компетенції і регла­ментуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

[п. 1 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

33. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також пору­шення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоро-нюваних законом інтересів підприємства чи організації - по­зивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду не­має правових підстав для задоволення позову.

[п.2 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

34. Недодержання вимог правових норм, які регулюють по­рядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне пору­шення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

[п.2 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

619

35. Господарським судам слід мати на увазі, що Кодекс Ук­раїни про адміністративні правопорушення визначає суб'єктом відповідальності за вчинення адміністративного правопору­шення лише фізичну особу (у тому числі службову), а не юри­дичну особу (підприємство, установу, організацію). Тому відсутні правові підстави для застосування статті 38 названого Кодексу до правовідносин, які виникають у зв'язку з притяг­нення державними органами підприємств, установ і ор­ганізацій до встановленої законодавством відповідальності за вчинення протиправних дій, у тому числі за порушення вста­новлених правил здійснення підприємницької діяльності.

[п.2 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

36. Відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» з 01.01.93 р. зазначені нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Міністерстві юстиції України чи у його відповідних органах. Господарським судам слід виходити з то­го, що така реєстрація не є незаперечним доказом відповідності даного акта чинному законодавству України. То­му на підставі статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди не повинні застосовувати акти, які не відповідають законодавству України, хоча б вони і були за­реєстровані в установленому порядку.

[п.З Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

37. Чинним законодавством України не передбачено ви­нятків щодо застосування позовної давності до вимог про виз­нання актів недійсними як форми захисту цивільних прав. Тому до таких позовів застосовується загальний строк позовної дав­ності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу України.

[п.4 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

38. У випадках коли державний чи інший орган, акт якого оспорюється, ліквідовано в установленому порядку, відповіда-

620

чем у справі може бути орган, до компетенції якого віднесено виконання функцій ліквідованого органу.

[п.4 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

39. Господарські суди повинні враховувати, що відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому у випадках коли чинним законодавством Ук­раїни передбачено право суб'єкта підприємницької діяльності чи іншої юридичної особи оскаржити акт державного чи іншо­го органу, їх посадових осіб за підпорядкованістю, підприємство, установа, організація вправі на власний розсуд вирішувати питання про оскарження актів таких органів за підпорядкованістю чи про звернення до господарського суду з заявою про визнання акта недійсним.

[п.5 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

40. Господарські суди розглядають на загальних підста­вах справи у спорах про визнання недійсними актів, прий­нятих (виданих) іншими, крім державних, органами, у тому числі актів органів господарських товариств, громадських організацій тощо, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер. Оскільки відповідний орган не є юридичною особою, стороною у спорі може бути підприємство чи організація, яка здійснює свої права і бере на себе обов'язки через цей орган (напри­клад, відповідачем у спорі про визнання недійсним рішення загальних зборів чи виборного органу підприємства має бу­ти це підприємство).

[п.6.2.4 Роз'яснення від 26.01.2000р. № 02-5/35 «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

41. Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про підприємництво» не допускається прийняття державни­ми органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єкта підприємницької діяльності однієї форми власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм влас-

621

ності. У разі прийняття державним органом такого рішення господарський суд повинен відмовити у задоволенні вимог, що грунтуються на цьому акті, посилаючись на частину другу статті 4 ГПК.

[п.7 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

42. Якщо у зв'язку з внесенням змін до чинного законо­давства оспорюваний акт перестав відповідати новим ви­могам, його може бути визнано недійсним з моменту на­брання чинності законодавчим актом, тобто лише на май­бутнє. У випадку визнання акта недійсним з моменту його прийняття особи, які на виконання такого акта здійснили певні дії (наприклад, передали майно, перерахували кошти та ін.), вправі звернутись з вимогою про відновлення первісного стану, якщо її не заявлено разом з вимогою про визнання акта недійсним.

[п.8 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

43. У разі якщо в результаті виконання приписів акта підприємством чи організацією їм завдано шкоди, вони вправі звернутися з вимогою про її відшкодування цієї шкоди на загальних підставах, визначених главою 40 Цивільного кодексу України, статтею 27 Закону України «Про підприємства в Україні» та іншими законодавчими актами. Таку вимогу може бути об'єднано з вимогою про вигнання акта недійсним.

[п.9 Роз'яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»].

44. Лист регіонального відділення Фонду до районної дер­жавної адміністрації з пропозицією утримання від державної реєстрації не є актом державного органу, оскільки має реко­мендаційний характер.

[п.2 Листа від 28.04.2000р. № 01-8/188 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю Фонду державного майна України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

622

45. Акт державного органу може бути визнано недійсним лише у разі його невідповідності вимогам чинного законо­давства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

[пЛ Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

46. Акт державного органу, який порушує права підприємства щодо управління належним йому (закріпленим за ним) майном, визнається недійсним.

[п.2 Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

47. Спір про визнання недійсним акта документальної пе­ревірки, який не має обов'язкового характеру, не підлягає роз­гляду в арбітражному суді.

[пЗ Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].