7. Податки і збори. Бюджетні відносини

1. Оскільки суми податків, прихованих доходів та штрафів за приховування (заниження) доходу стягуються у безспірно-му порядку на підставі рішення податкової інспекції, питання про повернення стягнутої суми може бути вирішене арбітраж­ним судом тільки за умови визнання недійсним рішення (ак­ту) податкової інспекції про стягнення зазначених сум.

[п.З Листа від 14.06.93р. № 01-8/672 «Про деякі питання практи­ки застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].

2. Згідно з ч. 2 статті 31 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 55-93 «Про режим іноземного інвестування», підприємства з іноземними інвестиціями звільнені на п'ять років від нових податків, які не були передбачені законодавчи­ми актами на 20 травня 1993 року. За дорученням Голови Вер­ховної Ради України Комісія Верховної Ради України з питань економічної політики та управління народним господарством листом від 12 січня 1995 р. № 06-8/5-554 повідомила Вищий арбітражний суд України, Головну державну податкову інспекцію України та Державний митний комітет України про те, що запроваджений статтею 28 Закону України «Про Дер­жавний бюджет України на 1994 рік» податок на добавлену вартість та акцизний збір з імпортних товарів є новим. Таким чином, підприємства з іноземними інвестиціями на п'ять років звільнені від сплати податку на добавлену вартість та акцизно­го збору з імпортних товарів.

[Лист від 17.01.95 р. № 01-8/26 -«Про податок на добавлену вартість та акцизний збір з підприємств з іноземними інвестиціями на імпортні товари»].

3. Підприємства, установи, організації, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юри­дичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, на підставі статті 1 Госпо­дарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) мо­жуть звертатись до господарського суду, якщо вважають, що податковими органами порушені їх права і охоронювані зако­ном інтереси. Що ж до податкових органів, то вони можуть

9-2.304

звертатись до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами.

[п.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

4. Статтею 14 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачена можливість оскарження у встановленому законом порядку рішень, дій або бездіяльності податкових органів.

[п. 1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

5. Складені посадовими особами податкових органів (у тому числі їх керівниками чи заступниками керівників) акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, пов'язаних із обчисленням і сплатою податків (обов'язкових платежів), а також інші ма­теріали документальних перевірок (довідки, розрахунки, письмові пропозиції осіб, що здійснювали перевірку тощо), не можуть розглядатись як акти у розумінні частини четвер­тої статті 5 ГПК і отже не можуть бути предметом спору у господарському суді. Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для вжиття керівником подат­кового органу чи його заступником відповідних заходів. Що ж до рішень про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, то вони повинні відповідати формі, що встановлена Інструкцією про порядок застосування та стяг­нення сум штрафних (фінансових) санкцій органами дер­жавної податкової служби, затвердженою наказом Держав­ної податкової адміністрації України від 17.03.2001 р. № 110 (з подальшими змінами).

[п.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

6. Підписання керівником і відповідною посадовою особою підприємства, установи, організації акта про проведення пе­ревірки (пункт 2 статті 9 Закону України «Про систему оподат­кування») не позбавляє це підприємство, установу, організацію права на звернення в подальшому до господарського суду за за­хистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

[п.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

132

7. У вирішенні спорів про визнання недійсними актів подат­кових органів господарським судам слід виходити з того, що обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийнят­тя цих актів, покладається на відповідний податковий орган. Ці обставини можуть доводитись, зокрема, матеріалами докумен­тальних перевірок з описом змісту порушення, допущеного плат­ником податку, посиланням на первинні облікові документи із за­значенням реквізитів цих останніх (назва, дата, номер тощо) або із долученням до матеріалів перевірки оригіналів чи належно завірених копій таких документів. У разі необхідності з'ясування обставин, які мають значення для правильного розгляду таких справ, господарським судам слід витребувати докази, які викори­стовувались для підтвердження встановлених перевіркою подат­кових порушень. Такими доказами можуть бути, зокрема, пер­винні документи, звіти, розрахунки, пояснення посадових осіб, висновки фахівців, залучених до проведення перевірки, тощо.

[пЗ Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

8. Суми фінансових санкцій, що застосовуються до платників податків державною податковою інспекцією, а також пеня за не­своєчасну сплату податків і неподаткових платежів стягуються понад суми донарахованих податків та інших обов'язкових пла­тежів. Тому сплата цих санкцій і пені не звільняє платника по­датку від обов'язку щодо сплати податку (платежу). Такий обов'язок, згідно з пунктом 3 статті 9 Закону України «Про сис­тему оподаткування» (у редакції від 18.02.97 р.) припиняється лише зі сплатою податку, збору (платежу) або його скасуванням.

[п.4 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

9. Підставами для застосування щодо платників податків за­ходів відповідальності, передбачених законодавчими актами, зо­крема Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є приховання (заниження) або несплата платниками сум податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів неза­лежно від причин, з яких це сталося. Не має значення і наявність чи відсутність умислу у діях відповідних працівників організації - платника податків. Така відповідальність настає і в тому разі, якщо порушення сталося через помилкове застосування законо-

133

давства про оподаткування, недбалість, недосвідченість чи роз­рахункову помилку. Так само не може братись до уваги фінансо­во-господарський стан підприємства, установи, організації.

[п.5 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

10. Відповідальність, встановлена Законом України «Про дер­жавну податкову службу в Україні» і Законом України «Про по­рядок погашення зобов'язань платників податків перед бюдже­тами та державними цільовими фондами», застосовується лише до платників податків, тобто підприємств, установ, організацій, які мають об'єкт оподаткування й зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідний податок. Якщо підприємство, установа, організація виступає не як платник податків, а як особа, яка у встановленому законом порядку зобов'язана утримувати й пере­раховувати до бюджету податок з доходів, сплачуваних нею іншим особам, то за порушення такого порядку встановлюється спеціальна відповідальність, зокрема, за порушення порядку пе­рерахування до бюджетів підприємствами, установами та ор­ганізаціями сум прибуткового податку з доходів фізичних осіб.

[п.6 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

11. Підприємства, установи та організації у разі незгоди з рішенням чи діями податкових органів вправі на власний вибір вирішувати питання про оскарження цих рішень (дій) в поряд­ку підпорядкованості або про захист своїх майнових інтересів шляхом звернення до господарського суду. В останньому випад­ку попереднє звернення зі скаргою до відповідного органу не є обов'язковим. Якщо податковий орган, до якого оскаржено рішення податкової інспекції, відмовив у задоволенні скарги, заінтересована особа не позбавлена права звернутися з позовом до податкової інспекції, яка прийняла рішення, в господарський суд за місцем її знаходження. Необхідності у залученні до участі у справі іншого відповідача в особі податкового органу, який роз­глядав скаргу, в такому разі немає.

[п.7 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

134

12. Відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України «Про дер­жавну податкову службу в Україні» до функцій Державної подат­кової адміністрації України віднесено розробку і видання інструктивних і методичних документів, пов'язаних з нарахуван­ням і сплатою податків, інших обов'язкових платежів до бюд­жетів, внесків до державних цільових фондів. При вирішенні спорів зазначені акти Державної податкової адміністрації Ук­раїни застосовуються господарськими судами на загальних підставах відповідно до статті 4 ГПК з урахуванням вимог час­тини другої цієї статті. Що ж до роз'яснень, у тому числі пись­мових, які даються Головною державною податковою інспекцією України відповідно до пункту 4 статті 8 зазначеного Закону, то вони не є нормативними актами, і при вирішенні спорів повинні оцінюватися господарськими судами поряд з іншими матеріалами у справі.

[п.8 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

13. Відносини, що виникають між підприємствами, устано­вами, організаціями і державною податковою інспекцією у зв'язку із здійсненням нею своїх контрольних функцій відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не є цивільно-правовими. Тому строки по­зовної давності, встановлені статтями 71 і 72 Цивільного ко­дексу України, до них не застосовуються.

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

14. Строки давності щодо стягнення податкового боргу виз­начаються відповідно до пунктів 15.1 і 15.2 статті 15 Закону Ук­раїни «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

15. Що ж до позовів про визнання недійсними актів подат­кових органів, то їх подання є формою захисту цивільних прав, тому до таких позовів повинен застосовуватись загаль­ний строк позовної давності, передбачений статтею 71 назва­ного Кодексу.

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

135

16. У вирішенні питання про повернення коштів з бюджету господарським судам слід враховувати граничні строки, зазна­чені у пункті 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 -«Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

17. Перебіг строку, встановленого для подання заяви на по­вернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів, інших обов'язкових платежів, не може бути перервано, але може бути продовжено у випадках, зазначених у підпункті 15.4 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

18. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» обов'язок юридичної особи щодо спла­ти податку, збору (обов'язкового платежу) припиняється їх ска­суванням. Що ж до заборгованості за податком, збором (обов'язковим платежем), яка виникла до їх скасування, то во­на підлягає погашенню (стягненню) на загальних підставах, як­що законом не передбачено інше, зокрема, пунктом 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування». Згаданий обов'язок вважається вико­наним лише у разі надходження відповідних сум до бюджету (позабюджетних фондів). В іншому разі вони є недоїмкою і мо­жуть бути стягнуті у встановленому порядку.

[п.10 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

19. Обчислення (донарахування) податку або іншого обов'язкового платежу (визначення об'єктів і ставок оподатку­вання тощо) здійснюється на підставі тих норм законодавства, що були чинними у податкові періоди, за які здійснюється таке обчислення (донарахування). Порядок (правовий механізм) стягнення заборгованості за податками або іншими обов'язко-

136

вими платежами до бюджетів чи позабюджетних фондів, у то­му числі прийняття відповідних рішень податковими органами тощо, визначається тими нормами законодавства, які були чинними на момент стягнення суми відповідної заборгова­ності. Що ж до розміру фінансових санкцій за наслідками до­кументальних перевірок, які здійснюються податковими орга­нами, то відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про систему оподаткування» він має визначатися відповідно до законодавчих актів, чинних на день завершення таких пе­ревірок. Отже, якщо на момент вирішення спору розмір фінан­сових санкцій змінився, господарському суду слід виходити з того їх розміру, який існував на день завершення перевірки. Наявність у підприємства, установи, організації переплати по податках у певні періоди не є підставою для звільнення від відповідальності за несплату податку в інші періоди, оскільки сума переплати на вимогу платника могла бути повернена йо­му з бюджету чи зарахована у сплату в наступні періоди.

[п.10 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

20. Стягнення коштів у доход держави може здійснюватись податковими органами лише шляхом подання до господарських судів позовів до підприємств, установ та організацій у випадках, передбачених законодавчими актами.

[п.12 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

21. Питання про підстави визнання угод недійсними (пункт 11 статті 10 Закону) повинні вирішуватись відповідно до вимог глави 3 Цивільного кодексу України, інших актів за­конодавства, та з урахуванням завдань податкових органів, пе­редбачених абзацом другим статті 2 Закону. Відповідна норма названого Кодексу або іншого нормативно-правового акта, на підставі якої угода визнається недійсною, застосовується за­лежно від конкретних обставин, пов'язаних з порушенням ви­мог законодавства про податки та ухиленням від їх сплати.

[п.12.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

137

22. Що ж до наслідків визнання угоди недійсною, то у цих випадках вони настають на підставі статті 49 Цивільного ко­дексу України.

[п.12.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

23. Звернення податкового органу з позовом про стягнення в доход держави одержаних підприємством, установою, ор­ганізацією чи громадянином коштів може мати місце і в тих ви­падках, коли встановлено факти надходження цих коштів до відповідної юридичної чи фізичної особи без установлених зако­ном підстав. Розглядаючи відповідні справи, господарські суди повинні мати на увазі, що будь-які кошти можуть бути одержані підприємством, установою чи організацією виключно з підстав, передбачених законом, іншим нормативно-правовим актом або їх установчими документами чи угодами, які відповідають закону.

[п.12.2 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

24. Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» підприємства, установи, організації не позбавлені права вимагати відшко­дування збитків (шкоди), включаючи очікуваний і неодержа-ний прибуток, яких завдано їм в результаті виконання вказівок, що містяться у в акті податкового органу. Загальні підстави такої відповідальності встановлено статтями 440 -442 Цивільного кодексу України.

[п.13 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

25. У разі реорганізації юридичної особи до нововиниклої юридичної особи (осіб) переходять права і обов'язки реор­ганізованої юридичної особи згідно з передаточним балансом. Якщо на момент реорганізації майно реорганізованої юридич­ної особи вже було обтяжене зобов'язаннями перед бюджетом чи позабюджетним фондом щодо сплати недоїмки, ці зо­бов'язання поряд із зобов'язаннями перед іншими кредитора­ми мають бути включені в передаточний баланс. Тому ново-створена юридична особа, що є правонаступником реорганізо-

138

ваної юридичної особи, зобов'язана виконати відповідне по­даткове зобов'язання у повному обсязі.

[п.14 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

26. Пунктом 8.6 статті 8 Закону України «Про порядок по­гашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено письмове узго­дження платником податків, активи якого перебувають у по­датковій заставі, певних операцій з цими активами із податко­вим органом. Порушення платником податків відповідних ви­мог є підставою для визнання недійсними угод, пов'язаних з такими операціями. Заяви підприємств, установ і організацій про визнання недійсним акта податкового органу про відмову у такому узгодженні або про спонукання податкового органу здійснити таке узгодження підлягають розглядові господарсь­кими судами на загальних підставах.

[п.15 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

27. За змістом частини другої статті 1 та статті 7 Закону Ук­раїни «Про державну податкову службу в Україні» спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (по­даткова міліція) не є юридичними особами. Отже, сторонами у спорах, які виникають у зв'язку з діяльністю податкової міліції, можуть бути відповідні податкові органи, у складі яких перебу­вають названі підрозділи. Як випливає із статті 22 Закону, подат­кова міліція виконує як функції правоохоронних органів, так і деякі функції податкових органів. У зв'язку з цим господарсь­ким судам необхідно враховувати таке. Рішення та дії податко­вої міліції, її посадових та службових осіб, пов'язані із здійснен­ням оперативно-розшукових, кримінально-процесуальних та охоронних функцій, розслідуванням і провадженням у справах про адміністративні правопорушення, можуть бути оскаржені до суду загальної юрисдикції або прокуратури у порядку, визначе­ному Кримінально-процесуальним кодексом України і Кодек­сом України про адміністративні правопорушення. Розгляду у господарських судах відповідні заяви не підлягають. Що ж до актів, які пов'язані із здійсненням податковою міліцією контро-

139

лю за додержанням податкового законодавства І які, на думку платників податків, порушують їх права та охоронювані законом інтереси, то вони можуть бути предметом спору у господарсько­му суді. Так, якщо керівник податкової міліції є заступником керівника відповідного податкового органу, то він відповідно до частини другої статті 11 Закону користується певними правами, передбаченими цією статтею. Оскільки в такому разі керівник податкової міліції діє саме як заступник керівника податкового органу, зацікавлене підприємство чи організація згідно із стаття­ми 12 і 14 Закону не позбавлені права оскаржити відповідне рішення за підпорядкованістю або звернутися до господарсько­го суду з позовною заявою.

[п.16 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 -«Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

28. За договором комісії комісіонер, вчиняючи угоди, вис­тупає від свого імені, але за дорученням і за рахунок комітен­та. Відповідно до статей 404 і 405 Цивільного кодексу України по виконанні доручення комісіонер зобов'язаний передати комітентові все одержане по виконаному дорученню, а комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера все виконане за дорученням. Отже, усе одержане в результаті реалізації угод, укладених комісіонером з третіми особами на виконання договору комісії, є власністю комітента і підлягає оподатку­ванню в установленому порядку саме у нього, якщо інше не передбачено чинним законодавством. Що ж до комісіонера, то у нього об'єктом оподаткування може бути комісійна винаго­рода, яку він вправі одержати від комітента згідно зі статтею 406 названого Кодексу.

[п.19 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

29. Відповідно до пункту 1 статті 27 Закону України «Про се­лянське (фермерське) господарство» оподаткування прибутку такого господарства проводиться у порядку, встановленому за­конодавством для сільськогосподарських підприємств. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від сплати податку звільняються підприємства -з прибутку, одержаного від виробництва сільськогосподарської

140

продукції та продукції її переробки на власних виробничих по­тужностях, за винятком продукції, переліченої у цих статтях за­значених законів.

[п.1 Листа від 26.06.95р. № 01-8/453 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

30. Пунктом 2 Постанови Верховної Ради України від 31.05.95 р. «Про застосування статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 1994 рік» установлено, що у 1995 році до прийняття відповідних законодавчих актів Ук­раїни застосовується механізм стягнення податку на добавле­ну вартість і акцизного збору, передбачений статтею 28 Зако­ну України «Про Державний бюджет України на 1994 рік» із застосуванням ставки податку на добавлену вартість у розмірі 20 відсотків. При вирішенні спорів арбітражним судам слід виходити з того, що передбачений статтею 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 1994 рік» механізм стяг­нення вказаних податків застосовується протягом 1995 року, починаючи з 1 січня ц. p., до прийняття відповідних законо­давчих актів України.

[Лист від 25.07.95р. № 02-5/527 «Про практику застосування при вирішенні спорів пункту 2 Постанови Верховної Ради України «Про за­стосування статті 28 Закону України «Про Державний бюджет Ук­раїни на 1994 рік»].

31. Відповідно до пункту 6 статті II Закону України «Про си­стему оподаткування» суми податків та інших обов'язкових платежів, не внесені у встановлений термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій стягуються з підприємств, установ та організацій за весь час ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів. Згідно з пунк­тами 3 статті 9 цього Закону обов'язок юридичної особи щодо сплати податку або іншого обов'язкового платежу припи­няється із сплатою податку (платежу) або його скасування. Чинними актами законодавства не скасовано ні Закону України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», ні пе­редбаченої пунктом 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» норми, згідно з якою до загальнодержавних по­датків належить, зокрема, податок на доходи підприємств та ор­ганізацій. Закон України «Про оподаткування прибутку

141

підприємств» відповідно до постанови Верховної Ради Ук­раїни про введення його в дію застосовується при нарахуванні податку, починаючи з підсумків діяльності за січень 1995 року. Таким чином, нарахування заборгованості по сплаті податку на доходи підприємств та організацій за 1994 рік, а так само сум фінансових санкцій та пені у зв'язку з його несплатою чи не­своєчасною сплатою має здійснюватись на загальних підставах відповідно до Законів України «Про державну податкову службу в Україні», «Про систему оподаткування» та інших нормативних актів.

[Лист від 26.12.95 р. № 01-10/944 «Щодо податків та інших обов'язкових платежів, не внесених у встановлений термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій, що стягуються з підприємств, установ та організацій за ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів»].

32. Статтею 10 Закону України «Про Державний бюджет Ук­раїни на 1996 рік» органам системи Міністерства фінансів Ук­раїни надано право за наслідками документальних перевірок стягувати у безспірному порядку з підприємств і організацій прострочену заборгованість по наданих їм в 1994 - 1996 роках позичках, у тому числі і у вигляді товарного кредиту (на умовах поточного року, оренди, лізингу) під державний контракт сільськогосподарської продукції та інших позичок, а також у разі нецільового їх використання з нарахуванням пені в розмірі 0,5 відсотка непогашеної заборгованості (сум нецільового викорис­тання) за кожний день до повного їх повернення.

[Лист від 08.05.96 р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»].

33. Органам податкової служби України статтею 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» нада­но право списувати також у безспірному порядку не повернуті протягом місяця з дня прийняття Закону іноземні кредити, одержані під гарантії Кабінету Міністрів України та витрати, пов'язані з покриттям заборгованості гарантом. Безспірне спи­сання повинно здійснюватись за місцем знаходження пози­чальника у повній сумі не внесених у строк платежів з ураху­ванням пені.

[Лист від 08.05.96 р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»].

142

34. Статтею 28 України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» підприємствам промисловості, транспорту, аг­ропромислового та будівельного комплексів надано відстрочку до 1 грудня 1996 року щодо сплати податків і платежів до бюджету та позабюджетних фондів, які не спла­чені станом на 1 січня 1996 року та сум пені, штрафних або фінансових санкцій, нарахованих підприємствам і ор­ганізаціям станом на 1 січня 1996 року. Рішення про відстрочку платежів приймається щодо сум заборгованості, яку не сплачено на дату прийняття рішення, без нарахуван­ня пені і відсотків за користування податковим кредитом, починаючи з 1 січня 1996 року. У зв'язку з цим зупинено до 1 січня 1997 року дію пункту 3 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 8-93 «Про стяг­нення не внесених у строк податків і неподаткових пла­тежів», а також пункту 5 статті 11 Закону України «Про си­стему оподаткування» в частині строків сплати донарахова­них у 1996 році сум пені, штрафних та фінансових санкцій. Зазначені суми, нараховані за наслідками перевірок контро­люючими органами, повинні сплачуватись підприємствами і організаціями до бюджетів і фондів протягом 1996 року щомісячно рівними частинами.

[Лист від 08.05.96р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»-].

35. Частиною четвертою статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» на Мінфін України покладено затвердження порядку оформлення відстрочок по платежах і термін сплати відстрочених сум з урахуванням фінансового стану підприємств. У зв'язку з цим зупинено дію статті 22 Закону України «Про Державний бюджет України на

1995 рік» та статті 9 названого вище Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 8-93 щодо відстрочки і розстрочки недоїмок, які утворились після 1 січня

1996 року.

[Лист від 08.05.96р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»].

36. Арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відстрочки сплати пені, фінансових та інших санкцій, визна­чені Законом України «Про Державний бюджет України на

143

1996 рік», стосуються лише заборгованості по податках та не­податкових платежах, що вносяться до державного бюджету і державних позабюджетних фондів.

[Лист від 08.05.96 р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»].

37. Статтею 16 Основ законодавства України про охоро­ну здоров'я передбачено, які саме заклади віднесено до за­кладів охорони здоров'я. Що ж до баз відпочинку, профілак­торіїв та інших оздоровчих закладів, то про них йдеться у статті 32 Основ - «Сприяння здоровому способу життя на­селення». Отже, такі оздоровчі заклади не є об'єктами охо­рони здоров'я і тому не підпадають під дію статті 10 Правил застосування Закону України «Про оподаткування прибут­ку підприємств», затверджених Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 р. № 247/95-ВР, у частині зменшення оподатковуваного прибутку підприємств на суму витрат на утримання оздоровчих закладів.

[п.9 Інформаційного листа від 01.07.96 р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавст­ва при вирішенні спорів» (в редакції Листа від 15.05.97 р. № 01-8/167 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного за­конодавства у вирішенні спорів»)].

38. Стаття 37 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995 рік» (у редакції Закону України від 15 груд­ня 1995 року «Про внесення змін і доповнень до Закону Ук­раїни «Про Державний бюджет України на 1995 рік») в час­тині формування Фонду розвитку паливно-енергетичного комплексу за рахунок відрахувань 15 відсотків вартості обся­гу реалізації бензину та дизпалива в роздрібній торговельній мережі діє з 14 травня 1996 року, тобто з дня опублікування постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.96 р. «Про за­твердження Положення про Фонд розвитку паливно-енерге­тичного комплексу».

[п.1 Листа від 13.11.96 р. № 01-8/388 «Про застосування статті 37 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995рік»»].

39. Кошти, внесені суб'єктами підприємництва та стягнуті з них за рішеннями податкових органів до цього Фонду у розмірі 15 відсотків від вартості обсягу реалізації бензину та дизпалива за період з 15 грудня 1995 року до 14 травня 1996 року, врахову-

144

ються у рахунок зменшення майбутніх платежів до Державного бюджету України.

[п.2 Листа від 13.11.96р. № 01-8/388 «Про застосування статті 37 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995рік»»].

40. Пеня і штрафні санкції до суб'єктів підприємницької діяльності з питань розрахунків з Державним бюджетом Ук­раїни щодо сплати 15 відсотків до Фонду розвитку паливно-енергетичного комплексу не застосовуються до 1 січня 1997 ро­ку. До цієї ж дати зазначені суб'єкти, які не внесли обов'язкових платежів до Фонду, повинні розрахуватись з Державним бюд­жетом без сплати нарахованих пені та штрафних санкцій.

[п.З Листа від 13.11.96р. № 01-8/388 «Про застосування статті 37 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995рік»»].

41. У відповідності до пункта 2 статті 15 Закону України «Про систему оподаткування», місцеві податки і збори, до яких належить і ринковий збір, та порядок їх сплати встановлюють­ся виключно органами місцевого самоврядування, до бюджетів яких зараховуються одержані кошти. Право надавати пільги щодо сплати цих податків і зборів, звільняти від їх сплати або розстрочувати внесення таких платежів надано органам місце­вого самоврядування статтею 1 Закону України «Про систему оподаткування» та статтею 18 Декрету Кабінету Міністрів Ук­раїни від 20.05.93 р. «Про місцеві податки і збори». Що ж до на­казу Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 р. № 157, яким затверджено Правила торгівлі на ринках, пунктом 21 цих Правил, яким передбачено, що ринковий збір не справляється з сільськогосподарських та деяких інших підприємств у разі укладення ними з дирекцією ринку договорів оренди приміщень чи стаціонарних пунктів торгівлі, по суті надано пільги щодо сплати ринкового збору підприємствами, які орендують приміщення на ринках. До компетенції Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України надання пільг стосовно сплати місцевих по­датків і зборів чинним законодавством не віднесено. До того ж слід взяти до уваги, що ринковий збір зараховується до місце­вого бюджету, орендна ж плата надходить орендодавцеві.

[Лист від 25.12.96 р. № 01-3/431 «До доручення Кабінету Міністрів України від 12.12.96 № інд. 67»].

42. Кошти, одержані без достатніх підстав, які згідно з пунк-

102-304 145

том 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» підлягають стягненню в доход держави, це, у даному разі, усі кошти, що одержані від торгівлі, наприклад, ал­когольними напоями або тютюновими виробами без отриман­ня відповідних ліцензій.

[п.7 Листа від 24.01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

43. Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» (у редакції Закону України від 19.04.97 р.) податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом, крім визначених Законом Ук­раїни «Про джерела фінансування дорожнього господарства Ук­раїни», сплаті не підлягають.

[Лист від 13.05.97р. № 01-8/161 «Про Закон України «Про внесен­ня змін до Закону України «Про систему оподаткування»].

44. Статті 14 і 15 Закону України «Про систему оподатку­вання» містять перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів). Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону (частина шоста статті 1 Закону). Згідно з частиною третьою статті 2 Закону до відповідних бюджетів зараховуються також відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання авто­мобільних доріг загального користування України. Що ж до відрахування коштів до державних та інших цільових фондів, які не передбачені Законом, то згідно з пунктом 2 статті 16 За­кону України «Про систему оподаткування» воно здійснюється суб'єктами підприємництва виключно на добровільних засадах за рахунок чистого прибутку після сплати усіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

[Лист від 13.05.97р. № 01-8/161 «Про Закон України «Про внесен­ня змін до Закону України «Про систему оподаткування»].

45. Пунктом 3 Порядку введення в дію Закону України «Про систему оподаткування» встановлено також, що заборгованість платників щодо податків, зборів (обов'язкових платежів), у то­му числі платежів у галузеві та інші фонди, обов'язковість спла­ти яких не передбачена статтями 14 і 15 Закону, за станом на да­ту введення Закону в дію списується з платників і сплаті не

146

підлягає. Отже, у арбітражних судів немає правових підстав для задоволення позовних вимог, пов'язаних із стягненням будь-яких відрахувань (платежів, внесків, зборів), які не зазначені у статтях 14 і 15 Закону і в Законі України «Про джерела фінан­сування дорожнього господарства України».

[Лист від 13.05.97р. № 01-8/161 «Про Закон України «Про внесен­ня змін до Закону України «Про систему оподаткування»].

46. За змістом пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» і пункту 8 статті 10 За­кону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» стягнення в доход держави коштів, одержаних підприємствами, установами та організаціями за угодами, можливе лише за умови визнання цих останніх недійсними. Питання про застосування тієї чи іншої норми закону, на підставі якої угода визнається недійсною, повинно вирішува­тись залежно від конкретних обставин та матеріалів справи. При цьому необхідно враховувати, що згадані Закони не став­лять настання наслідків у вигляді стягнення одержаних за та­кою угодою коштів у доход держави в залежність від наявності умислу у сторін угоди.

[п.2.1 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

47. Будь-які кошти можуть бути одержані підприємством, установою чи організацією лише з підстав, передбачених зако­ном або їх установчими документами чи угодами, які відповідають закону. Позов податкового органу чи органу дер­жавної контрольно-ревізійної служби про стягнення коштів у доход держави може бути задоволений лише за умови подан­ня позивачем доказів зарахування цих коштів на розрахунко­вий рахунок відповідача за відсутності названих підстав.

[п.2.2 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

48. Нарахування податку на прибуток банку за пільговими ставками здійснюється, якщо податковий орган не доведе фак­ту нецільового використання кредиту позичальником, тобто Що останній використав одержані у кредит кошти не на прид­бання сировини чи певної сільськогосподарської продукції у ЇЇ

10'2-ЗМ

виробника, а на будь-які інші потреби. У цьому випадку слід виходити з вимог пункту 8 угоди від 16.08.94 p., укладеної АКБ «Україна», Мінфіном України та Держкомлегтексом Ук­раїни щодо надання кредиту підприємствам легкої і текстиль­ної промисловості, згідно з яким у разі використання коштів не за цільовим призначенням одержані за наданий кредит про­центи враховуються при розрахунку доходів, що оподаткову­ються за ставкою 55%.

[п.2.3 Листа від 15.05.97 р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

49. У законодавчому порядку поняття «будівля нежилого призначення» не визначено. Вирішуючи це питання, слід вихо­дити з умов договору оренди. Якщо комунікації по обслугову­ванню орендованої будівлі не житлового призначення є пред­метом договору, то витрати орендаря на їх капітальний ремонт можуть бути віднесені на витрати виробництва, що відносять­ся на собівартість продукції відповідно до статті 9 Закону Ук­раїни «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунк­ту «г» пункту 24 Постанови Верховної Ради України від 27.06.95 р. № 247 «Про затвердження Правил застосування За­кону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

[п.2.4 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

50. У відповідності до статті 3 Закону України «Про опо­даткування прибутку підприємств» оподатковуваний балан­совий прибуток підприємства зменшується на суму витрат на утримання об'єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємства. Частиною п'ятою статті 10 Правил застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до об'єктів соціально-культурного призначення віднесено, зокрема, об'єкти охорони здоров'я і та­бори відпочинку та оздоровлення дітей. Правила затверджено Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 р. № 247/95-ВР. Статтею 16 Основ законодавства України про охорону здо­ров'я передбачено, які саме заклади віднесено до закладів охо­рони здоров'я. Що ж до баз відпочинку, профілакторіїв та інших оздоровчих закладів, то про них йдеться у статті 32 Ос-

148

hob - «Сприяння здоровому способу життя населення». Отже, такі оздоровчі заклади не є об'єктами охорони здоров'я, про які згадано у частині п'ятій статті 10 Правил застосування За­кону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підтвердженням цього висновку служить і новий Державний класифікатор України, затверджений наказом Держстандарту України від 22.10.96 р. № 441, у якому до розділу «Охорона здоров'я та соціальна допомога» (коди 85.11.1-85.14.2) також не віднесено відпочинок на базах відпочинку чи у пансіонатах. Цей вид відпочинку вміщено у розділі 55 класифікатора (коди 55.2-55.23.2). На підставі статті 16 названих вище Основ Міністерство охорони здоров'я України наказом від 22.06.95 р. № 114 затвердило Перелік закладів охорони здоров'я, до яко­го також не включено бази відпочинку, пансіонати тощо (на­каз зареєстровано у Мін'юсті України 02.11.95 р. за № 399/935).

[п.2.5 Листа від 15.05.97 р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

51. Згідно з пунктом 7 Інструкції про порядок застосуван­ня та стягнення фінансових санкцій органами державної по­даткової служби, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 20.04.95 № 28 відпо­відальність у вигляді фінансових санкцій настає і в тому разі, якщо порушення сталося через помилкове застосування зако­нодавства про оподаткування, недбалість, недосвідченість чи розрахункову помилку. Інструкцією (пункти 7,8) передбачено випадки, у яких фінансові санкції не застосовуються, зокрема у разі переплати по одному виду податків чи зборів (обов'яз­кових платежів) у рахунок погашення належної до сплати су­ми іншого податку (збору, обов'язкового платежу).

[п.1.1 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

52. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року не ставить право по­даткової адміністрації стягувати санкції за порушення строків надходження валютної виручки у залежність від причин, з яких резидент своєчасно не розрахувався. Таким чином, двосторонній

149

акт приймання, яким встановлено неналежну якість експортова­ного товару, може бути підставою для здійснення додаткових розрахунків між контрагентами, але не для звільнення від фінан­сових санкцій, передбачених вищезгаданим Законом.

[п. 1.2 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

53. У застосуванні Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» між суб'єктами підприємницької діяльності і державними податковими орга­нами виникають адміністративно-правові відносини, які по­ряд з іншими нормативними актами регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення.

[Лист від 04.12.9?'р. № 01-8/465 «Про підвідомчість справ за скар­гами на постанови державних податкових органів про конфіскацію товарів»].

54. Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» передбачено мож­ливість надання податкових та інших пільг фізичним і юри­дичним особам, які віддають частину своїх прибутків, заоща­джень або майна на благодійну діяльність. Зокрема, підпунк­том 5.1.21 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону України від 19.11.97 р.) звільня­ються від оподаткування цим податком операції з подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт, послуг) зазначеним у названому Законі установам та організаціям (наукові, навчальні, спортивні заклади тощо), а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства України.

[Лист від 14.01.98 р. № 01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

55. Благодійні організації, що існують лише на членські внески і добровільні пожертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів (частина п'ята статті 20 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»),

[Лист від 14.01.98 р. № 01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

150

56. Сама лише відсутність у складеному державним податко­вим органом акті перевірки посилання на законодавчі акти, вимо­ги яких порушено господарюючим суб'єктом, атак само недодер­жання 10-денного терміну прийняття рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій не є підставою для визнання відповідного рішення державного податкового органу недійсним.

[п. 1-1 Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

57. Днем встановлення порушення слід вважати дату скла­дання працівниками державного податкового органу відповідного акта перевірки.

[п.1.2Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

58. Чинне законодавство України не вміщує чіткого визна­чення поняття «комплекс» чи то сільськогосподарський, чи будівельний. Проте за змістом пункту 1 статті 1 Закону Ук­раїни «Про списання та реструктуризацію податкової заборго­ваності платників податків за станом на 31 березня 1997 року» платниками податків, що мають право на реструктуризацію недоїмок за податками, є, власне, суб'єкти господарювання усіх галузей промисловості (крім платників, зазначених у пунктах 2 і 3 статті 7 цього Закону), незалежно від форми власності та приналежності до того чи іншого комплексу.

[п.1.3 Листа від 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

59. Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України на­кладна є основним перевізним документом і обов'язковою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка ук­ладається між відправником та залізницею; до того ж на підставі накладної вноситься провізна плата та інші пла­тежі за перевезення. За змістом статті 47 Статуту авто­мобільного транспорту УРСР основним перевізним, а та­кож і розрахунковим документом, що відображає розра­хунки з провізних платежів, є накладна, яка є одночасно й обов'язковою письмовою формою договору перевезення, оскільки цей договір може бути укладено лише за умови подання вантажовідправником разом з вантажем і наклад­ної. Отже, для вирішення питання про віднесення видатків

151

на оплату послуг транспортно-експедиційних організацій на собівартість продукції платник повинен подати пер­винні документи, що підтверджують факт користування транспортно-експедиційними послугами.

[п.1.4 Листа від 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

60. Під терміном «базис поставки», який вживається у підпункті «з» пункту 25 «Правил застосування Закону Ук­раїни «Про оподаткування прибутку підприємств», затверд­жених Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 р. № 247/95-ВР, слід розуміти погоджені сторонами умови дого­вору поставки продукції (товарів), зокрема щодо розподілу між сторонами транспортних витрат (див., наприклад, пункт 34 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, пункт 27 Положення про поставки товарів на­родного споживання, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 № 888).

[п.1.5 Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

61. Відповідно до пункту 7 статті 6 Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року» на спеціальному рахунку платника податків, відкритому у банку, де знаходиться його розрахунковий рахунок, обліковуються розрахункові документи щодо стягнення у безспірному поряд­ку сум заборгованості (за винятком випадків безспірного стяг­нення коштів за рішеннями суду, арбітражного суду та вико­навчими написами нотаріусів). Отже, за змістом наведеного пункту рішення арбітражного суду підлягає виконанню без реструктуризації заборгованості незалежно від того, що стяг­нення заборгованості звернено на майно боржника. До того ж, слід мати на увазі, що реструктуруватись може лише заборго­ваність за податками (платежами), пенею, штрафними та фінансовими санкціями, зазначеними у пункті 4 статті 1 на­званого вище Закону, а не взагалі будь-які борги перед бюдже­тами відповідних рівнів.

[пЛ.6 Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

152

62. Відповідно до статті 23 Закону України «Про під­приємства в Україні» рівень вільних цін визначається виготов­лювачами продукції (в т. ч. підакцизних товарів) самостійно або на договірній основі. Що стосується включення до складу вільних цін собівартості, то у введеному в дію з 1 липня 1997 р. Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відсутнє визначення по­няття «собівартість» та її елементів. Крім того, вказаний Закон не передбачає можливості трактування його положень будь-якими органами виконавчої влади. Виходячи з цього, не може вважатись порушенням Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» заниження собівартості продукції.

[п.8 Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

63. Правовий режим податкового векселя є спеціальним порівняно з тим, що передбачений для векселя Женевською конвенцією 1930 року та Постановою Верховної Ради Ук­раїни від 17.06.92 «Про застосування векселів у господарсь­кому обігу України». Зокрема, пункт 11.5 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», а також Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) то­варів на митну територію України, затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 01.10.97 № 1104, не пе­редбачають надання платниками податку податкового вексе­ля з відміткою «без протесту» чи іншою рівнозначною. Згідно з пунктом 18 цього Порядку протест у неплатежі по­даткового векселя не здійснюється. У разі його несплати у встановлений строк сума векселя підлягає стягненню з век­селедавця державною податковою адміністрацією - векселе-держателем у порядку, передбаченому для стягнення не­доїмки за обов'язковими платежами до бюджету. У даний час такий порядок регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 8-93 «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів».

[п.1.2 Листа від 17.08.98 р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

153

64. Стаття 2 Закону України «Про списання та реструктури­зацію податкової заборгованості платників за станом на 31 бе­резня 1997 року» не ставить списання заборгованості за пенею, штрафними та фінансовими санкціями у залежність від строку виявлення цієї заборгованості.

[п.1.3 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

65. Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» права, передбачені пунк­том 7 частини першої цієї статті щодо застосування до підприємств, установ і організацій фінансових санкцій, надають­ся, зокрема, заступникам керівників податкових органів. Якщо керівник податкової міліції є заступником керівника відповідно­го податкового органу, то він користується згаданими правами у повному обсязі. Оскільки у такому разі він діє саме як заступник керівника податкового органу, зацікавлене підприємство, уста­нова чи організація відповідно до статей 12 і 14 названого Зако­ну не позбавлена права оскаржити рішення про застосування фінансових санкцій за підпорядкованістю або звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання його недійсним.

[п.1.4 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

66. Пункт 17 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції Зако­ну України від 21.09.2000 р. № 1987-ІП) надає податковим ор­ганам право звертатися у передбачених законом випадках до суду або арбітражного суду з заявою про скасування держав­ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

[п.1.5 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

67. За змістом статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (далі -Декрет № 56-93) ринковий збір є платою, яку вносить прода­вець власнику ринку за користування торговим місцем протя­гом робочого дня ринку. Торгове місце може бути як у павільйоні, так і на критих чи відкритих столах, майданчиках

154

тощо. Сплата ринкового збору не надає особі, яка одержала торгове місце, права власності на нього. Вноситься ринковий збір до початку торгівлі. Що ж до окремих кіосків, павільйонів, лотків, палаток тощо, які розташовані на території ринку, але належать на праві власності іншим суб'єктам підприємницької діяльності, то вони не є торговим місцем у розумінні статті 4 Декрету № 56-93. Стосунки власників цих об'єктів торгівлі з адміністрацією ринку регулюються статтею 17 Декрету № 56-93, Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 р. № 157 (зареєстровано Мін'юстом України 25.03.96 р. № 138/1163), та іншими актами законодавства, зокрема тими, що регулюють відносини оренди. [п.1.6 Листа від 17.08.98 р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

68. За змістом пунктів 2 і 3 статті 15 Закону України «Про систему оподаткування» та статті 17 Декрету № 56-93 відповідний збір встановлюється сільськими, селищними та міськими радами не за діяльність з роздрібної торгівлі, а за дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі. Отже, встановлення такого місцевого збору не може стосуватися тих об'єктів торгівлі, які збудовані до набрання чинності Декретом № 56-93. Збір за видачу дозволу на розміщення стаціонарно­го об'єкта торгівлі повинен сплачуватись за кожний об'єкт, на розміщення якого такий дозвіл надається (стаття 17 Дек­рету № 56-93).

[п.1.7 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

69. Обов'язкове відрахування підприємствами, установами і організаціями коштів для фінансування і матеріально-технічного забезпечення сільських пожежних команд не пе­редбачене Законом України «Про систему оподаткування», зокрема статтями 14 і 15 цього Закону.

[п.5 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

155

70. Відповідно до частини другої статті 381 Цивільного ко­дексу України без згоди юридичних осіб списання (стягнення) коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допус­кається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішенням суду та за виконавчими написами но­таріусів. Чинні законодавчі акти не передбачають права Дер­жавного казначейства стягувати плату за користування ко­мерційними банками тимчасово вільними залишками коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів і позабюд­жетних фондів.

[п.11 Листа від 17.08.98 р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

71. Якщо рішення податкової адміністрації пов'язано з ви­конанням зовнішньоекономічного контракту, необхідно досліджувати питання про право, що застосовується до нього.

[п.7 Листа від 14.10.98 р. № 01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

72. Згідно з пунктом 5.1.19 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції від 26.09.97 р.) від цьо­го виду оподаткування звільнено операції з приватизації дер­жавного майна в обмін на приватизаційні папери або компен­саційні сертифікати, а також з безоплатної приватизації жит­лового фонду, присадибних земельних ділянок та земельних паїв. Відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» продаж майна, що є у кому­нальній власності, здійснюють органи, створювані місцевими радами, які згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» є платниками цього податку (див. також пункт 1.4 цієї статті).

[п.1.1 Листа від 29.01.99 р. № 01-8/46 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

73. Закон України «Про державну податкову службу в Ук­раїні», вміщуючи вимоги щодо застосування державними по­датковими органами фінансових санкцій, стягнення з підприємств, установ, організацій до бюджетів та державних цільових фондів донарахованих за результатами перевірок

156

сум податків, Інших платежів згідно з рішеннями зазначених органів (підпункти 7, 8 статті 11 названого Закону), не робить винятків з цих вимог у разі звернення стягнення на суми, на­лежні недоїмникові від його дебіторів. Отже, у таких випадках рішення уповноваженої посадової особи податкового органу як управлінський акт цього органу повинне прийматися на за­гальних підставах.

[п.1.2 Листа від 29.01.99 р. № 01-8/46 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

74. За змістом пунктів 2 і 7 статті 6 Закону України від 05.06.97 р. № 314/97-ВР «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року» не підлягає ні списанню, ані реструктури­зації податкова заборгованість, про списання якої до набрання чинності Законом було видано наказ арбітражного суду або вчинено виконавчий напис нотаріуса. Указ Президента Ук­раїни від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктури­зацію податкової заборгованості платників податків -сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» такого припису не містить, так само як не містить стаття 10 цього Указу і по­силання на пункти 2 і 7 статті 6 Закону. На податкову заборго­ваність, яка була предметом судового розгляду і щодо якої до набрання чинності Указом Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків - сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» прийнято рішення суду (арбітражного су­ду) про звернення стягнення на майно платника податку -сільськогосподарського підприємства чи цукрового заводу (комбінату) дія цього Указу поширюється за умови перегляду судом (арбітражним судом) такого рішення після набрання чинності Указом Президента України від 18.06.98 № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - сільськогосподарських підприємств і цу­крових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» (абзац третій Указу Президента України від 27.01.99 р. № 71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Прези-

157

дента України від 18 червня 1998 року № 651»). З урахуванням наведеного арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відповідний перегляд може бути здійснений ними у зв'язку з виданням Указу Президента України від 27.01.99 р. № 71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Президента Ук­раїни від 18 червня 1998 року № 651» згідно з вимогами розділу XIII Арбітражного процесуального кодексу України.

[п.1 Листа від 10.02.99 р. № 01-8/69 «Про Указ Президента Ук­раїни від 27 січня 1999 року № 71/99 «Про тлумачення окремих поло­жень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»].

75. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію подат­кової заборгованості платників податків - сільськогосподарсь­ких підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» з платників податків - сільськогосподарсь­ких підприємств за певних умов може бути списано всю суму податкової заборгованості до Державного бюджету України і державних цільових фондів за станом на 1 січня 1998 року. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової забор­гованості платників податків - сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» та за умови виконання передбачених нею вимог списанню підлягають суми податкової заборгованості до Державного бюджету України та державних цільових фондів, яка реструктуризована відповідно до Указу Президента Ук­раїни від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктури­зацію податкової заборгованості платників податків -сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» (абзац четвертий Указу Президента України від 27.01.99 р. № 71/99 «Про тлума­чення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»). Таким чином, на підставі Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» не може бути спи­сано суму податкової заборгованості, яку було реструктуризо-вано згідно з Законом України від 05.06.97 р. № 314/97-ВР

158

«Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року».

[п.2 Листа від 10.02.99 р. № 01-8/69 «Про Указ Президента Ук­раїни від 27 січня 1999 року № 71/99 «Про тлумачення окремих поло­жень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»].

76. Пунктами 3 і 4 статті 5 Закону України від 05.06.97 р. № 314/97-ВР «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року» податкові органи зобов'язані притягати до відповідальності власника (або уповноважений ним орган) то­го платника податку, який протягом трьох місяців не сплачує реструктуризовану заборгованість, та подавати заяву про виз­нання такого платника податку банкрутом. Разом з тим згідно зі статтею 6 Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків - сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року», органи стягнення зупиняють до 1 січня 2000 року стягнення у безспірному порядку сум реструктури-зованої податкової заборгованості. Згідно зі статтею 6 Указу Президента України від 18.06.98 № 651/98 «Про списання і ре­структуризацію податкової заборгованості платників податків - сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» органи стягнення зупиняють до 1 січня 2000 року стягнення у безспірному по­рядку сум податкової заборгованості, яка реструктуризована відповідно до Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків - сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року». Відповідальність за несплату такої рест-руктуризованої податкової заборгованості настає після пору­шення платником податків встановлених цим Указом умов та строків її сплати (абзац п'ятий Указу Президента України від 27.01.99 р. № 71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»). Отже, пе­редбачене статтею 6 Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової забор­гованості платників податків - сільськогосподарських

159

підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» зупинення стягнення застосовується лише щодо тієї податкової заборгованості, яку реструктуризовано відповідно до цього Указу.

[п.З Листа від 10.02.99 р. № 01-8/69 «Про Указ Президента Ук­раїни від 27 січня 1999 року № 71/99 «Про тлумачення окремих поло­жень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»].

77. Частиною другою статті 11 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції Закону України від 05.03.98 р. № 199/98-ВР) передбачено, що фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій обчислюються у розмірах, передбачених законодавством, чинним на день завершення таких перевірок або ревізій. Тому у процесі розгляду справи про стяг­нення пені за несвоєчасне внесення платежів до Фонду арбітраж­ний суд повинен виходити з вимог того законодавства, яке діяло на день закінчення перевірки або ревізії. Що ж до пункту 10.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, ус­тановами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду, затвердженої постановою правління Фонду від 06.09.96 р. № 11-1 (з подальшими змінами і доповненнями), то він може застосовуватись для обчислення пені лише за умови, що його вимоги не суперечать названому вище законодавству (части­на друга статті 4 Арбітражного процесуального кодексу України).

[п. 1 Листа від 31.03.99р. № 01-8/141 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

78. Указ Президента України від 12.06.95 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулю­вання обігу готівки» не ставить застосування фінансових санкцій за перевищення лімітів залишку готівки в касах у за­лежність від специфіки роботи того чи іншого підприємства. Частина перша пункту 2 Порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.02.95 № 21 (в редакції постанови Правління НБУ від 13.10.97 р. № 334 з по­дальшими змінами і доповненнями), надає підприємству (клієнту) право протягом року звернутись до обслуговуючого банку з заявкою-розрахунком про перегляд встановленого ліміту залишку готівки в касі. Отже, підприємство, яке працює цілодобово, може скористатись цим правом з огляду на спе-

160

цифіку його роботи. Відповідно до частини першої пункту 1 названого вище Порядку його дія поширюється на усіх юри­дичних осіб (крім банків і органів зв'язку) незалежно від фор­ми власності і виду діяльності, які здійснюють касові операції в національній валюті.

[п.7 Листа від 31.03.99 р. № 01-8/141 «Про деякі питання, по­рушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

79. Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 04.03.98 № 167/98 «Про заходи щодо підвищення відповідаль­ності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» з дня виникнення податкової заборгованості у по­датковій заставі перебуває все майно і майнові права платника податків, тобто названий Указ не пов'язує розмір недоїмки за податками чи іншими обов'язковими платежами з загальною вартістю всього майна боржника. На підставі статті 6 цього ж Указу державна податкова служба має пріоритет щодо цього майна і майнових прав.

[п.8 Листа від 31.03.99 р. № 01-8/141 «Про деякі питання, по­рушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

80. Статтею 1 Закону України «Про списання та рест­руктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» передбачено списання сум податкової заборгованості зі сплати пені, штрафних і фінансових санкцій до Державного бюджету України та суми податкової заборгованості по сплаті загальнодержав­них податків і зборів (обов'язкових платежів), що зарахо­вуються до місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України, нарахованих з платників податків - цукрових заводів (комбінатів) ста­ном на 1 січня 1998 року та з сільськогосподарських підприємств, включаючи рибні господарства, риболо­вецькі колгоспи, селянські (фермерські) господарства, насіннєві заводи, районні агротехсервісні підприємства і підприємства райсільгоспхімії за послуги, надані сільсько­господарським товаровиробникам, вищі сільськогоспо-

112-304

161

дарські заклади освіти І - II рівнів акредитації, сільсько­господарські професійно-технічні училища, незалежно від форм власності і господарювання (далі - платники по­датків) станом на 1 січня 1999 року.

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999року»].

81. Арбітражним судам слід звернути увагу на те, що дія За­кону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогоспо­дарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» не по­ширюється на суми пені, нараховані За порушення строків розрахунків за здійснення операцій у сфері зовнішньоеко­номічної діяльності.

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року»].

82. Відповідно до статті 2 Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» заборгованість за податками (обов'язковими платежами), вичерпний перелік яких наве­дено у статті 4 Закону, за винятком сум нарахованих на неї пені, штрафних і фінансових санкцій, що списуються на підставі статті 1 Закону, реструктуризація для цукрових за­водів (комбінатів) станом на 1 січня 1998 року, для решти платників податків, названих у статті 1 Закону - станом на 1 січня 1999 року. Реструктуризація здійснюється шляхом розстрочення платежів на 120 місяців, сплата заборгова­ності починається з 1 січня 2004 року і проводиться рівними частинами до 15 числа кожного місяця.

[Лист від 14.04.99 р № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року»].

162

83. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» з платників податків, які у 1998 році спла­тили до Державного бюджету України і державних цільових фондів суми, що дорівнюють або перевищують нараховані су­ми податків і зборів (обов'язкових платежів) на 1998 рік, спи­сується вся сума податкової заборгованості до Державного бюджету України і державних цільових фондів станом на 1 січня 1999 року з урахуванням сум заборгованості відповідно до Закону України «Про списання та реструктуризацію подат­кової заборгованості платників податків за станом на 31 берез­ня 1997 року». Платники податків, які за підсумками 1998 ро­ку виконали умови, передбачені статтею 3 Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгова­ності платників податків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року», повинні у тижне­вий строк подати заяви про списання заборгованості до ор­ганів стягнення, а останні - у двотижневий строк прийняти відповідні рішення (стаття 7 Закону).

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999року»].

84. На підставі статей 5 і 6 Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» органи стягнення у місячний строк з дня набрання ним чинності приймають рішення про списання, а у тримісячний строк - про реструктуризацію заборгованості, про що у тижневий строк з дня прийняття рішень повідомля­ють платників податків, і до 1 січня 2004 року зупиняють спи­сання у безспірному порядку реструктуризованої заборгова­ності та відкликають з установ банків розрахункові документи Щодо її сплати. Що ж до податкової заборгованості за місцеви­ми податками і зборами (обов'язковими платежами), а також з

П'2.304 163

пені, штрафних і фінансових санкцій, нарахованих згідно з за­конодавством на цю заборгованість, то питання про їх списан­ня та реструктуризацію повинно вирішуватись відповідною радою у двомісячний строк з дня набрання чинності Законом України «Про списання та реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогоспо­дарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» і за йо­го правилами (стаття 9 Закону).

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999року»].

85. Арбітражним судам слід звернути увагу на ту обстави­ну, що згідно зі статтею 10 Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» у процесі списання та реструктуризації по­даткової заборгованості органи стягнення і платники податків повинні керуватись вимогами окремих статей Закону України від 05.06.97 р. «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року». Зокрема, за нормами цього Закону реструктурова­на податкова заборгованість не підлягає індексації і на неї не можуть нараховуватись проценти за податковим кредитом та пеня, штрафні і фінансові санкції. Крім того, на вимоги, що випливають зі сплати реструктуризованої заборгованості, не поширюються строки позовної давності. За правилами Закону від 05.06.97 р. повинна застосовуватись відповідальність плат­ників податків за несплату реструктуризованої заборгованості у встановлені строки.

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року»].

86. Арбітражним судам слід мати на увазі, що дія Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків - цукрових заводів

164

(комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогоспо­дарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» не по­ширюється на нерезидентів, які є платниками податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно з законодавством України.

[Лист від 14.04.99р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року»].

87. За змістом частини третьої статті 2 Цивільного кодексу України відносини, що виникають внаслідок застосування по­датковими органами майнової відповідальності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків зара­хування виручки в іноземній валюті та ввезення товарів за бартерними операціями, не регулюються цивільним законо­давством. Тому відсутні правові підстави для застосування до цих відносин статті 72 Цивільного кодексу України.

[п.1.1 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

88. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не ставить стягнення пені за порушення рези­дентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, у за­лежність від обраного сторонами порядку проведення розра­хунків, у тому числі і основаних на заліку взаємозаборгованості резидента і нерезидента.

[п.1.3 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

89. Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 31.08.98 «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгова­ності з виплати пенсій» збір на обов'язкове пенсійне страхуван­ня за ставками, встановленими цим Указом, підлягає сплаті у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Такий по­рядок встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 № 1740 «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», якій надано зворотну силу (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.11.98 № 1852).

[п.2.1 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

165

90. Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» такий збір з за­значених у цьому пункті осіб обчислюється, виходячи з суми оподатковуваного доходу (прибутку). Такий доход (прибуток) визначається відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 № 12 (з подальшими змінами і доповненнями).

[п.2.2 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

91. Статтею 2 Закону України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» до числа плат­ників названого збору віднесено тих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють її з метою отримання прибутку, а та­кож сплачують заробітну плату. Отже, для стягнення цього збо­ру необхідна наявність обох зазначених у названій статті умов.

[п.2.3 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

92. Актом у розумінні статті 12 Арбітражного процесуаль­ного кодексу України є офіційний письмовий документ, який породжує правові наслідки, зокрема, певні обов'язки і заборо­ни. Відповідно до частини другої статті 2 Указу Президента України від 04.03.98 р. № 167/98 «Про заходи щодо підвищен­ня відповідальності за розрахунки з бюджетами та державни­ми цільовими фондами», який набрав чинності з 22.04.98 p., орган державної податкової служби у триденний строк від дня виникнення податкової застави повідомляє у письмовій формі відповідного платника податків про податкову заставу належ­ного йому майна і майнових прав. Форму такого повідомлен­ня затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.98 р. № 941 «Про затвердження Порядку звернення стяг­нення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, для погашення податкової заборгованості платників податків (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності) та реалізації такого майна» (додаток № 1 до названого Поряд-

166

ку). Для платника податків згадані правові наслідки встанов­лені, зокрема, статтями 4 та 5 цього ж Указу. Таким чином, за­яви платників податків про визнання недійсними зазначених повідомлень податкових органів підлягають розгляду арбітражними судами на загальних підставах.

[п.1.1 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

93. Відповідно до пункту 18.3 статті 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» перелік офшор-них зон оприлюднено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 р. № 53-р (див. газету «Урядовий кур'єр» від 23.02.2002).

/й.7.2 Листа від 24.09.99р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

94. Відповідно до пункту 16.7 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції від 30.12.97 р.) розрахунки авансових платежів здійснюються платником податку самостійно без подання податкової декла­рації. Повідомлення про результати таких розрахунків надси­лається податковому органу в терміни, передбачені для спла­ти авансових внесків. Штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених авансових внесків від розмірів внесків, перерахова­них за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

[п.1.3 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

95. Згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України «Про застосу­вання реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, гро­мадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при прода­жу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяль­ності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткуван­ня суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отри­мання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на роз­лив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і ви-

167

трат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за по­данням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику. Такий порядок врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1269 «Про затверд­ження Порядку ведення книги обліку доходів і витрат».

[п.1.4 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

96. Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону Ук­раїни «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключ­но особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, пе­редбаченому статтею 9 Закону. Отже, включення до податково­го кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені податковою накладною, заповненою не зареєстрованою в податковому органі особою, може бути підставою для притягнення платника податку до встановленої законодавством відповідальності, у тому числі для застосуван­ня санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, що, зок­рема, передбачено підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону. Проте питання щодо відповідальності платника податку на до­дану вартість за внесення цього податку до бюджету повинно вирішуватись з урахуванням конкретних обставин справи і по­даних сторонами доказів, у тому числі доказів вчинення покуп­цем дій, зазначених у підпункті 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону.

[п.1.1 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

97. Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про за­стосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» при виконанні усіх банківських операцій, крім операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, реєстратори розрахункових операцій не за­стосовуються.

/я. 1.2 Листа від ЗО. 12.99 р. № 01-8/612 •«Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

98. Відповідно до статті 2 Закону України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорно-

168

бильської катастрофи та соціального захисту населення» платни­ками збору до названого фонду є суб'єкти підприємницької діяль­ності незалежно від форм власності, громадські та інші установи і організації (крім бюджетних), які здійснюють діяльність, спрямо­вану на отримання прибутку. Статтею 1 Закону України «Про мі­ліцію» визначено, що міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який згідно зі статтею 7 Закону Ук­раїни «Про міліцію» виконує визначені цією статтею функції, у тому числі охоронні. І хоча міліція охорони утримується за раху­нок коштів, що надходять за договорами охорони об'єктів, ці над­ходження не є прибутком у розумінні статті 1 згаданого Закону, а сама міліція не є суб'єктом підприємницької діяльності.

[п.1.3 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні споріа окремих норм чинного законо­давства»].

99. Закон України «Про оподаткування прибутку під­приємств» (у редакції від 27.05.97 з наступними змінами і до­повненнями) ставить визначення дати збільшення валового доходу підприємства у залежність від конкретних обставин, а саме від настання дня (дати), коли сталася одна з певних подій: зарахування коштів замовника на банківський рахунок платника податку в оплату робіт (послуг), що підлягають про­дажу, або фактичне надання результатів робіт (послуг) плат­ником податку (підпункт 11.3.1 статті 11 названого Закону); надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок платника податку або отримання ним відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборго­ваності такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом (у разі продажу робіт чи послуг з оплатою за раху­нок бюджетних коштів, підпункт 11.3.5 статті 11 цього ж Зако­ну). Отже, у розгляді справ, пов'язаних із застосуванням відповідних норм, арбітражному суду слід у кожному випадку з'ясовувати тривалість відповідного податкового періоду (рік, квартал), за який нараховується податок на прибуток, та яка із згаданих подій сталася раніше протягом цього періоду, і в за­лежності від цього вирішувати питання про віднесення коштів до валового доходу платника податків.

[п.1.4 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

169

100. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними Законом Ук­раїни від 22.10.98), так само як і Указ Президента України від 31.08.98 № 957 «Про невідкладні заходи щодо погашення за­боргованості з виплати пенсій» не розмежовує поняття «ювелірні вироби з золота» за ознаками походження таких ви­робів, тобто не ставить обов'язок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у залежність від того, новий це виріб чи вживаний, а також від тієї обставини, яка саме торгівля (роздрібна, комісійна тощо) при цьому здійснюється. Не містять відповідного поділу і пункти 6-11 Порядку спла­ти збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окре­мих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. № 1740 (з подаль­шими змінами і доповненнями).

[п. 7 Листа від 30.12.99р. № 01-8/612 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

101. Згідно з пунктом 19.1.3 Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 р. № 12, громадяни, доходи яких підлягають оподаткуванню відповідно до Декре­ту, зобов'язані пред'являти підприємствам, установам, ор­ганізаціям і фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, які виплачують доходи, документи, що підтверд­жують право на одержання пільг. Відповідно до листа Голо­вної державної податкової інспекції України від 04.12.95 р. № 10-214/10-5773 «Про деякі питання оподаткування», надісла­ного на підставі пункту 2 статті 8 Закону України «Про держав­ну податкову службу в Україні» (в редакції від 24.12.93 p.), підставою звільнення від оподаткування доходів громадян, пе­редбачених пунктом «є» статті 5 Декрету «Про прибутковий по­даток з громадян», є довідка місцевої ради, що підтверджує похо­дження продукції. Таким чином, у разі відсутності у громадян за­значеної довідки доходи, отримані ними від продажу сільгосппродукції, оподатковуються на загальних підставах.

[п.1.2 Листа від 04.02.2000р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

170

102. Національний банк України не є суб'єктом оподатку­вання за Законом України «Про податок з власників транс­портних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

[п. 1.3 Листа від 04.02.2000 р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

103. Підставою для зменшення сум податку на особових рахун­ках платників є рішення керівника (заступника керівника) органу державної податкової служби, прийняте на підставі акта перевірки.

[п.1.5 Листа від 04.02.2000 р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

104. Відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє власників та землекористувачів від спла­ти земельного податку.

[п.З Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

105. Сума податку на додану вартість підлягає відшкоду­ванню на підставі податкової декларації за звітний період про­тягом місяця, наступного після подачі такої декларації.

[п.4 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

106. Застосування податковим органом ставок акцизного збору на нафтопродукти, встановлених не законом, а іншим нормативним актом, є підставою для визнання відповідного рішення податкового органу недійсним.

[п.5 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

107. Включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені подат­ковою накладною, виданою не зареєстрованою в податковому органі особою та заповненою з порушенням вимог щодо її оформлення, може бути підставою для притягнення платника податку до встановленої законом відповідальності.

[п.6 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

108. Якщо законом, який запроваджує відповідний пода­ток, не встановлено відповідальності за приховування або за­ниження цього податку, така відповідальність застосовується

171

100. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними Законом Ук­раїни від 22.10.98), так само як і Указ Президента України від 31.08.98 № 957 «Про невідкладні заходи щодо погашення за­боргованості з виплати пенсій» не розмежовує поняття «ювелірні вироби з золота» за ознаками походження таких ви­робів, тобто не ставить обов'язок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у залежність від того, новий це виріб чи вживаний, а також від тієї обставини, яка саме торгівля (роздрібна, комісійна тощо) при цьому здійснюється. Не містять відповідного поділу і пункти 6-11 Порядку спла­ти збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окре­мих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. № 1740 (з подаль­шими змінами і доповненнями).

[п. 7 Листа від 30.12.99р. № 01-8/612 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

101. Згідно з пунктом 19.1.3 Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 р. № 12, громадяни, доходи яких підлягають оподаткуванню відповідно до Декре­ту, зобов'язані пред'являти підприємствам, установам, ор­ганізаціям і фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, які виплачують доходи, документи, що підтверд­жують право на одержання пільг. Відповідно до листа Голо­вної державної податкової інспекції України від 04.12.95 р. № 10-214/10-5773 «Про деякі питання оподаткування», надісла­ного на підставі пункту 2 статті 8 Закону України «Про держав­ну податкову службу в Україні» (в редакції від 24.12.93 p.), підставою звільнення від оподаткування доходів громадян, пе­редбачених пунктом «є» статті 5 Декрету «Про прибутковий по­даток з громадян», є довідка місцевої ради, що підтверджує похо­дження продукції. Таким чином, у разі відсутності у громадян за­значеної довідки доходи, отримані ними від продажу сільгосппродукції, оподатковуються на загальних підставах.

[п.1.2 Листа від 04.02.2000р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

170

102. Національний банк України не є суб'єктом оподатку­вання за Законом України «Про податок з власників транс­портних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

[п.1.3 Листа від 04.02.2000р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

103. Підставою для зменшення сум податку на особових рахун­ках платників є рішення керівника (заступника керівника) органу державної податкової служби, прийняте на підставі акта перевірки.

[п. 1.5 Листа від 04.02.2000 р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

104. Відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє власників та землекористувачів від спла­ти земельного податку.

[п.З Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

105. Сума податку на додану вартість підлягає відшкоду­ванню на підставі податкової декларації за звітний період про­тягом місяця, наступного після подачі такої декларації.

[п.4 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

106. Застосування податковим органом ставок акцизного збору на нафтопродукти, встановлених не законом, а іншим нормативним актом, є підставою для визнання відповідного рішення податкового органу недійсним.

[п.5 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

107. Включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені подат­ковою накладною, виданою не зареєстрованою в податковому органі особою та заповненою з порушенням вимог щодо її оформлення, може бути підставою для притягнення платника податку до встановленої законом відповідальності.

[п.6 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

108. Якщо законом, який запроваджує відповідний пода­ток, не встановлено відповідальності за приховування або за­ниження цього податку, така відповідальність застосовується

171

відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України «Про держав­ну податкову службу в Україні».

[п. 1 Листа від 10.03.2000 р. № 01-8/106 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

109. Залишки коштів на бюджетних рахунках підлягають списанню та перераховуванню в доход Державного бюджету України лише на кінець операційного дня 31 грудня бюджет­ного року.

[п.6 Листа від 10.03.2000р. № 01-8/106 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

110. Підприємство в тридцятиденний термін після виплати громадянам коштів за придбані у них акції повинно направляти до податкових органів за місцем проживання продавців відомості про розмір виплаченого доходу та суми нарахованого на нього податку.

[п.8 Листа від 10.03.2000р. № 01-8/106 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

111. Відповідно до пункту 1 статті 8, пункту 1 статті 11 Зако­ну України «Про державну податкову службу в Україні» (в ре­дакції від 05.02.98 р.) органи державної податкової служби ма­ють право перевіряти наявність ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. З цим приписом кореспондується частина перша статті 16 Закону України «Про державне регу­лювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами», згідно з якою контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють, зокрема, органи в межах компетенції, визначеної чинним законодавством, тобто і державні податкові органи. Що ж до пункту 7 статті 11 Закону України «Про державну подат­кову службу в Україні», то наведений у ньому перелік фінансо­вих санкцій, які вправі застосовувати згадані органи, не є ви­черпним. Відповідні фінансові санкції (штрафи, пеня) можуть встановлюватися й іншими законодавчими актами. У даному разі частинами четвертою і п'ятою статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та

172

тютюновими виробами» визначено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, прийма­ються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольни­ми напоями і тютюновими виробами, та іншими органами вико­навчої влади у межах їх компетенції. У разі невиконання суб'єктом підприємницької діяльності рішення відповідних ор­ганів сума штрафу стягується в безспірному порядку держав­ною податковою інспекцією за його місцезнаходженням.

[п.1.3 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

112. Частиною першою статті 14 Угоди між Російською Фе­дерацією та Україною про статус і умови перебування Чорно­морського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.97 р. (далі - Угода) передбачено, що податкові відрахуван­ня відповідно до законодавства України здійснюють під­приємства, організації і установи Чорноморського флоту (пункт 2 статті 2 Угоди), а не військові формування (пункт 1 статті 2 Угоди). Отже, у вирішенні спорів, пов'язаних з застосу­ванням законодавства про податки, суд повинен виходити з ви­мог статті 14 Угоди.

[п.1.4 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

113. Питання оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу нерезидентам путівок на санаторно-ку­рортне лікування та відпочинок у санаторно-курортних за­кладах Автономної Республіки Крим врегульовано абзацом другим підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями від 07.07.99 р. Що ж до правовідносин, які склалися під час дії Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 14-92 «Про податок на добавлену вартість», то до них треба застосо­вувати підпункт «р» пункту 1 статті 5 згаданого Декрету, який передбачає, що путівки на санаторно-курортне лікування звільняються від податку на добавлену вартість.

[п. 1.5 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

173

114. Вжитий в абзаці першому підпункту 5.3.6 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вислів «які є окремими юридичними особами» стосується усіх органів управління об'єднань платників подат­ку, у тому числі холдингових компаній.

[п.1.6 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

115. Звернення стягнення недоїмки за податками на суми, які належить одержати недоїмникові від його дебіторів, може здійснюватись лише у разі підтвердження такої дебіторської за­боргованості у встановленому порядку.

[п.2 Листа від 11.05.2000 р. № 01-8/206 «Дро деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів (за матеріала­ми судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

116. Відсутність можливості візуального контролю спожи­вачами за електронним контрольно-касовим апаратом та інди­катором клієнта є порушенням порядку розрахунків із спожи­вачами. Пунктом 5.1 Положення про порядок реєстрації і за­стосування електронних контрольно-касових апаратів при роз­рахунках готівкою у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.09.97 № 343 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України (в редакції наказу від 31.12.98 № 660), передбачена обов'язковість візуального контролю з бо­ку покупця за реєстрацією операцій продажу. Індикатори клієнта електронного контрольно-касового апарата повинні бути розгорнуті в площині, яка забезпечує максимальну мож­ливість читання клієнтом інформації про сплату грошових сум за отриману покупку.

[п.4 Листа від 11.05.2000р. № 01-8/206 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів (за матеріала­ми судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

117. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 21.12.99 у справі № 1/97 визнано недійсною частину першу пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затверд­женого наказом Державної податкової адміністрації України

174

від 30.05.97 № 165 (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 08.10.98 № 469). Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов від 28.04.2000 № 04-1/1-7/21 рішення Вищого арбітражного суду з цієї справи залишено без зміни.

[Лист від 31.05.2000 р. № 01-8/251 «Про рішення Вищого арбітражного суду України зі справи про визнання недійсною частини першої пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної»].

118. Згідно з статтею 5 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист жур­налістів» розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури. Пунктом 4 статті 12 Закону України «Про плату за землю» передбачено звільнення від земельного податку, зокре­ма, вітчизняних закладів культури. Одночасно арбітражним судам слід мати на увазі, що відповідно до частини першої статті 69 Земельного кодексу України землі, що надані у кори­стування підприємствам і організаціям, що експлуатують ме­режі зв'язку, визнаються землями зв'язку. Частиною першою статті 6 Закону України «Про зв'язок» також передбачено, що землі, надані підприємствам, установам і організаціям зв'язку для використання у визначених цією нормою цілях, відносять­ся саме до земель зв'язку. Згідно ж із Загальним класифікато­ром «Галузі народного господарства», затвердженим наказом Міністерства статистики України від 24.01.94 р. № 21 (з по­дальшими змінами), радіотелевізійні передавальні центри віднесені до галузі «52300 «Електро- і радіозв'язок». Відповідно до статті 8 Закону України «Про плату за землю» податок на зе­мельні ділянки, надані, зокрема, для підприємств зв'язку, справ­ляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі пашні по області. Враховуючи викладене, не передбачені підстави для віднесення таких землекористувачів, як радіоте­левізійні передавальні центри, до закладів культури і, отже, для звільнення їх від сплати земельного податку.

[Лист від 26.06.2000 г. № 05-2/275 «Про сплату земельного подат­ку радіотелевізійними передавальними центрами»].

119. Абзац другий пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.97 р. № 247 «Про звіти керівників мініс-

175

терств, інших центральних органів виконавчої влади, облас­них державних адміністрацій про підсумки роботи народного господарства у січні 1997 року» щодо необхідних для відшко­дування податку на додану вартість документів, не містить по­ложень, які не відповідають законодавству України.

[п.2 Листа вій 31.072000р. № 01-8/380 «Про вирішення спорів Ви­щим арбітражним судом України (за матеріалами судової колегії Вищо­го арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

120. Порядок проведення державними податковими орга­нами інвентаризації податкової заборгованості платників податків за станом на 31.03.97 р. та її списання і реструкту­ризації, затверджений наказом Державної податкової адмі­ністрації України від 22.07.97 р. № 242, видано правомірно на виконання Закону України «Про списання та реструкту­ризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року».

[п.6 Листа від 31.07.2000 р. № 01-8/380 «Про вирішення спорів Ви­щим арбітражним судом України (за матеріалами судової колегії Вищо­го арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

121. Відповідно до статті 1 Закону України «Про товарну біржу» остання є юридичною особою і має за мету надання по­слуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попи­ту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полег­шення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Як передбачено статтею 15 названого Закону, біржовою опе­рацією визнається угода, що відповідає визначеним у цій статті умовам, у тому числі якщо вона подана до реєстрації та за­реєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням уго­ди дня. Отже, необхідною складовою частиною надання послуг в укладенні біржових угод є її реєстрація на біржі. З огляду на викладене операції щодо реєстрації угод на біржі підпадають під ознаки терміну «продаж послуг» пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Разом з тим, питан­ня стосовно правомірності сплати податку на додану вартість з цих операцій необхідно вирішувати з урахуванням статті 2 За­кону України «Про податок на додану вартість».

[п.1.1 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

176

122. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» не ставить наявність у суб'єкта підприємницької діяльності права на особливий порядок опо­даткування у залежність від того, у якій формі він здійснював розрахунки зі своїми контрагентами.

[п 1.2 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

123. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 у справі № 1/18 визнано недійсною постанову Кабіне­ту Міністрів України від 26.01.99 № 85 «Про порядок зараху­вання до Державного бюджету на 1999 рік частини аморти­заційних відрахувань». Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, поста­нов від 29.07.99 назване рішення з цієї справи залишено без зміни. Постановою президії Вищого арбітражного суду Ук­раїни від 04.08.2000 № 02-7/1-138/1188 названі рішення та по­станова Вищого арбітражного суду України з цієї справи ска­совані, відповідна постанова визнана такою, що видана в ме­жах повноважень Кабінету Міністрів України.

[Лист від 07.09.2000р. № 01-8/481 «Про постанову президії Вищо­го арбітражного суду України зі справи про визнання недійсною поста­нови Кабінету Міністрів України»].

124. Арбітражним судам також слід мати на увазі, що Ко­декс України про адміністративні правопорушення визначає суб'єктом відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення лише фізичну особу (у тому числі службо­ву), а не юридичну особу (підприємство, установу, ор­ганізацію). Отже, не має правових підстав для застосування статті 38 названого Кодексу до правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням органами державної податкової служби до підприємств, установ та організацій встановлених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахун­кових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» фінансових санкцій.

[Лист від 07.09.2000р. № 01-8/480 «Про Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про застосування електронних кон­трольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»].

122-3W

177

125. Звернення стягнення недоїмки за податками на су­ми, які належить одержати недоїмникові від його дебіторів, може здійснюватися лише у разі підтвердження такої дебіторської заборгованості у встановленому порядку.

[п.1.1 Оглядового листа від 22.09.2000р. №01-8/516 «Про практи­ку вирішення окремих категорій спорів»].

125. У вирішенні питання щодо правомірності нарахування податковими органами податку на репатріацію доходів нере­зидента необхідно враховувати приписи міжнародних дого­ворів про усунення подвійного оподаткування, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

[п.1.2 Оглядового листа від 22.09.2000р. №01-8/516 «Про практи­ку вирішення окремих категорій спорів»].

126. Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746 «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систе­му оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» підприємці мають право обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одер­жання свідоцтва про сплату єдиного податку. Перехід підприємця до спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності здійснюється у разі подання ним заяви до податко­вого органу за місцем його державної реєстрації, який зо­бов'язаний протягом десяти робочих днів безоплатно видати підприємцю свідоцтво на право сплати єдиного податку або надати письмову вмотивовану відмову. Порядок видачі свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.99 р. № 599. У разі ухилення від видачі або відмови у видачі тако­го свідоцтва підприємець вправі звернутися до арбітражно­го суду із заявою про визнання відповідного акта державно­го податкового органу недійсним та/або про спонукання цього органу видати свідоцтво.

[п.8Листа від 23.10.2000р. № 01-8/556 «Про деякі приписи чинно­го законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян»].

127. Посадові особи податкової міліції мають право здійснювати перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань дотримання ними вимог Закону України «Про застосу-

178

вання електронних контрольно-касових апаратів і товарно-ка­сових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

[п.2 Листа від 09.11.2000 р. № 01-8/636 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням електронних кон­трольно-касових апаратів (за матеріалами справ, розглянутих арбітражними судами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя)»].

128. Припис, вміщений у підпункті 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», має застосовуватись за наявності будь-якої іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті на обліку платника по­датку на кінець податкового періоду незалежно від підстав одержання ним іноземної валюти або виникнення заборгова­ності у такій валюті.

[п.1.1 Листа від 04.12.2000 р. № 01-8/718 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

129. За змістом пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на резидента або постійне представництво нерезидента покладено обов'язок ут­римувати і перераховувати до відповідного бюджету податок на репатріацію доходів від суми доходу, що виплачується нере­зиденту (крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.7 цієї статті), якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності. Пункт 13.1 статті 13 Закону відносить до доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походжен­ня з України, зокрема проценти, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язан­нями, випущеними (виданими) резидентом. Слід звернути увагу також на пункт 13.4 статті 13 Закону, згідно з яким не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді процентів, сплачених нерезидентам за отримані Ук­раїною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), які відображаються у державному бюджеті України чи кошто­рисі Національного банку України.

[п.1.2 Листа від 04.12.2000 р. № 01-8/718 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

12-2-304

179

130 У арбітражного суду немає правових підстав вважа­ти названий Указ Президента України від 28 06 99 № 761 «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору» нечинним, оскільки Верховною Радого України не приймав­ся ні закон, предметом регулювання якого було б справлян­ня названого збору, ані рішення про відхилення відповідно­го законопроекту (пункт 4 розділу XV Конституції Ук­раїни) 3 цього приводу див також «Інформацію до Указів Президента України, виданих у 1999 році відповідно до пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за станом на 25 жовтня 1999 року», вміщену у га­зеті «Урядовий кур'єр» від 28 10 99 № 203 (розділ І «Укази Президента України, які набрали чинності І діють»)

[п13 Листа від 04 122000 р № 01 8/718 «Про деякі питання практики застосування окремиг норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

131 Бартерні (товарообмінні) операції з використанням векселів, у яких вексель виступає як товар, підлягають оподат­куванню податком на додану вартість на загальних підставах

[п 2 Листа від 11 12 2000 р №01 8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами су до вої колеги Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух­вал, постанов)»]

132 Операції, вексель у яких виступає як розрахунковий доку­мент, не с об'єктом оподаткування податком на додану вартість

[п 3 Листа від 11 12 2000 р №01 8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судо вої колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух вал, постанов)»]

133 Передача векселів, отриманих як страхові внески за договорами страхування, третім особам не є операцією з торгівлі цінними паперами та не підлягає оподаткуванню по­датком на прибуток

[п 4 Листа від 1112 2000 р № 01-8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судо­вої колеги Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух­вал, постанов)»]

134 Курсові різниці, що виникають в результаті перерахун­ку кредитних коштів в Іноземній валюті у національну валюту

180

України, підлягають оподаткуванню у порядку, передбачено­му законом для оподаткування операцій Із розрахунками в Іноземній валюті

[п 7 Листа від 31 01 2001 р № 01 8/97 «Про деякі питання прак тики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням І виконанням кредит ниг договорів (за матеріалами судової колеги Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»]

135 Відповідно до пункту 116 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 1 січня 2000 року діяли положення Закону, які встановлювали оподаткування опе­рацій з продажу електроенергії податком на додану вартість за нульовою ставкою Починаючи з цієї дати на операції з прода­жу на митній території України електроенергії поширюються вимоги пункту 6 1 статті 6 Закону, що передбачають оподатку­вання цих операцій за ставкою 20 відсотків Платником подат­ку з таких операцій, тобто особою, яка згідно з пунктом 1 З статті 1 Закону зобов'язана утримувати та вносити до бюджету податок на додану вартість, є продавець електроенергії

[п 1 11нформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів»]

136 Відповідно до підпункту 745 пункту 7 4 статті 7 Зако­ну України «Про податок на додану вартість» у разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунк­том документами, платник податку несе відповідальність у ви-Іляді фінансових санкцій, установлених законодавством, на­рахованих на непідтверджену суму податкового кредиту Оскільки названим Законом не встановлено відповідальність за завищення у податковій декларації суми податкового кре­диту, то фінансові санкції за таке порушення можуть застосо­вуватись на підставі пункту 7 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»

[п12 Інформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про де ям питання практики застосування окремих норм чинного законодав ства у вирішенні спорів»]

137 Згідно з приписами статті 3 Указу Президента Ук­раїни від 03 07 98 № 727/98 р «Про спрощену систему опо-

181

даткування, обліку та звітності суб'єктів малого під­приємництва» (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єдиний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору. Отже, за змістом зазначеного Указу передбачено звільнення суб'єктів малого підприєм­ництва від сплати податку на додану вартість лише з операцій реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а не з операцій ввезення (пересилання) товарів на митну територію України (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про пода­ток на додану вартість»), тому такий податок сплачується суб'єктами підприємницької діяльності на загальних підста­вах відповідно до чинного законодавства.

[п.1.3 Інформаційного листа від 20.04.2001 р. № 01-8/480 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів»].

138. Відповідно до статті 23 Закону України «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом» з дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­цедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за усіма видами за­боргованості банкрута. Що ж до вимог, пов'язаних із стягнен­ням сум податків і зборів (інших обов'язкових платежів), на­рахованих після прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом, то їх визнання та задоволення може здійснюватись на загальних підставах, визначених на­званим Законом.

[п.1.4 Інформаційного листа від 20.04.2001 р. № 01-8/480 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів»].

139. Відповідно до підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Зако­ну України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуван­ню, зокрема, операції, пов'язані з поверненням платнику по­датку коштів або майна з довірчого управління, а також основ­ної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом погашення

182

(викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів, або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, у тому числі шляхом по­гашення облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів. Названий Закон не дає визначення терміну «погашення цінного паперу». Таке визначення вміщено у пункті 3.4 Поло­ження про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.98 № 61, за яким погашення цінного паперу є сукупність дій емітента щодо припинення обігу цінних паперів та їх ану­лювання відповідно до умов випуску.

[п.1.5 Інформаційного листа від 20.04.2001р. № 01-8/480 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів»].

139. Порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладе­ної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

[п.13 Оглядового листа від 20.04.2001 р. № 01-8/481 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по пе­регляду рішень, ухвал, постанов)»].

140. Відповідно до пункту «а» статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 № 18-92 «Про акцизний збір» платниками акцизного збору є суб'єкти під­приємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, у тому числі з даваль­ницької сировини.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

141. Згідно з пунктом «а» статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 № 18-92 «Про акцизний збір» об'єктом оподаткування акцизним збором є обороти з ре­алізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи,

183

послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з част­ковою їх оплатою.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаним із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

142. Як свідчать матеріали судових справ, підприємства - ви­робники нафтопродуктів беруть участь як у процесі вироб­ництва відповідної продукції, так і у процесі її реалізації шляхом відвантаження підприємству-замовнику або, за його вказівкою, кінцевому споживачеві із здійсненням відповідних розрахунків. У зв'язку з цим у вирішенні спорів, пов'язаних зі сплатою акциз­ного збору із оборотів з реалізації нафтопродуктів, слід у кожно­му конкретному випадку з'ясувати умови, на яких здійснюва­лась переробка і реалізація нафтопереробними підприємствами нафтопродуктів, виготовлених з давальницької сировини, у то­му числі умови переходу права власності на нафтопродукти, роз­рахунків за реалізовані нафтопродукти тощо.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

143.3 25 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акциз­ний збір» від 22.03.2001 № 2324-ПІ, якому не надано зворотної си­ли. Отже, з моменту набрання чинності цим Законом у вирішенні спорів, пов'язаних зі сплатою акцизного збору із оборотів з ре­алізації нафтопродуктів, виготовлених нафтопереробними підприємствами з давальницької сировини, що відбулися після 24.04.2001 p., слід враховувати таке. Відповідно до Закону пункт «а» статті 2 Декрету викладено у новій редакції, за якою платника­ми акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності, а та­кож їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробни­ки підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановле­но ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

184

144. Водночас у новій редакції викладено пункт «а» статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 18-92 «Про акцизний збір», згідно з якою об'єктом опо­даткування є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), у тому числі з давальниць­кої сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовле­них з давальницької сировини.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 •«Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

145. Умовою відвантаження виробником (переробником) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, йо­го власнику або за його дорученням іншій особі є докумен­тальне підтвердження банківської установи про перерахуван­ня відповідної суми акцизного збору на розрахунковий раху­нок виробника (переробника).

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

146. Законом України від 13.12.2001 р. «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» статтю 1 Декрету доповнено абзацами, у яких наводиться виз­начення понять «давальницька сировина» і «давальницькі

умови».

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

147. Відповідно до гш. «д» п. 13 Інструкції про порядок об­числення і сплати податку на додану вартість отримані пози­вачем дотації з бюджету як відшкодування понесених ним збитків не можуть вважатися об'єктом оподаткування. Також згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» бюджетні дотації теж не підлягають оподаткуванню.

[Лист від 05.05.2001 р. № 02-8/5-341/734].

148. Операції із застосуванням векселів не підлягають опо­даткуванню на підставі пп. 11.11 ст. 11 Закону України «Про

185

податок на додану вартість», оскільки передача позивачу век­селя є оплатою третьою особою орендних платежів за дору­ченням фізичних осіб за безстрокове користування квартира­ми як їх постійного проживання і не може бути об'єктом опо­даткування ПДВ.

[Лист від 05.05.2001р. № 02-8/5-341/734].

149. Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Зако­ну України «Про податок на додану вартість» підставою для включення до складу податкового кредиту суми подат­ку на додану вартість, сплаченої у зв'язку з придбанням то­варів (робіт, послуг), є подання покупцем заяви до подат­кового органу лише у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця. Право ж на складання податкових накладних відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону надається ви­ключно особам, зареєстрованим як платники податку у пе­редбаченому Законом порядку. Отже, подання покупцем відповідної заяви у наведеному випадку не може бути підставою для включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

[п.2.3 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

150. За несвоєчасну сплату збору до Державного інно­ваційного фонду пеня не стягується.

[п.4 Листа від 11.06.2001 р. № 01-8/677 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

151. Рішення податкового органу про донарахування при­буткового податку визнано недійсним, оскільки суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, який придбав спеціальний торговий патент, звільняється від сплати прибут­кового податку.

[п.5 Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

152. Дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» не поширюється на торговельну діяльність підприємств і організацій споживчої кооперації, тому

186

рішення податкового органу про застосування до підприємства фінансових санкцій за здійснення торговельної діяльності без па­тенту визнано недійсним.

[п.6 Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

153. Платник податку не припустився порушень податково­го законодавства, оскільки отримані ним за договором позики кошти не включаються до валового доходу і не підлягають опо­даткуванню податком на прибуток.

[п.7Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

154. Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів Ук­раїни від 26.12.92 р. № 18-92 «Про акцизний збір» податковим агентом вважається уповноважений державний орган, що здійснює продаж підакцизних товарів, вилучених з вільного обігу або конфіскованих у випадках, передбачених законодав­ством. Статтею 6 Декрету передбачено, що податковий агент не є платником акцизного збору, але є особою, уповноваженою законодавством нараховувати, стягувати акцизний збір з його платників та вносити його до бюджету. Оскільки Законами України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконав­че провадження» органам державної виконавчої служби таких повноважень не надано, вони не є податковими агентами у ро­зумінні статті 1 Декрету.

[п.1.1 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

155. Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткуван­ня є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму вало­вих витрат платника податку та суму амортизаційних відраху­вань. Згідно з пунктом 4.1 статті 4 цього Закону валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній

187

(морській) економічній зоні, так і за її межами. Визначення терміну «доходи» містить пункт 4 Положення (стандарту) бух­галтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвер­дженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87, відповідно до якого доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зо­бов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Власним капіталом згідно з названим Положенням є частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зо­бов'язань. Статтею 374 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне уп­равління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а пози­чальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. У резуль­таті отримання позики зобов'язання зростають на суму, що дорівнює сумі позики, тобто сума власного капіталу позичаль­ника не зростає. Отже, сам факт отримання грошових коштів за договором позики не може свідчити про отримання доходу, оскільки таке джерело надходження коштів має своїм наслідком виникнення боргового зобов'язання.

[п.1.2 Листа від 29.08.2001 р. ЛС° 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

156. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 14 Зако­ну України «Про систему оподаткування» збір до Державного інноваційного фонду належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). Водночас законодавством не визначено періоди і строки сплати цього збору. Отже, вимоги щодо сплати платником податку пені за порушення строків сплати збору до Державного інноваційного фонду не можуть вважатися такими, що грунтуються на законі.

[п.1.3 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

157. Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону Ук­раїни «Про податок на додану вартість» суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,

188

визначаються як різниця між загальною сумою податкових зо­бов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податково­го кредиту звітного періоду. Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону у разі коли на момент пе­ревірки платника податку органом державної податкової служ­би суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відпо­відальність у вигляді встановлених законом фінансових санкцій, нарахованих на непідтверджену суму податкового кредиту. Водночас Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить застосування фінансових санкцій у за­лежність від факту отримання платником податку суми бюд­жетного відшкодування.

[п.1.4 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

158. Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України «Про регулю­вання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­економічної діяльності» органам державної податкової служби України надано право стягувати у безспірному порядку з суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України пеню за по­рушення ними строків ввезення товарів (виконання робіт, на­дання послуг), що імпортуються за бартерним договором.

[п.1.5 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

159. Підставою для застосування органом державної подат­кової служби фінансових санкцій є сам факт порушення плат­ником податку законодавства про оподаткування, незалежно від того, у результаті якої перевірки - основної чи додаткової - встановлено таке порушення.

[п.1.6 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

160. Відповідно до підпункту 1.3 пункту 1 Порядку скла­дання декларації про прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від

189

08.07.97 p. № 214, декларація про прибуток підприємств скла­дається платниками податку. Підпунктом 1.4 пункту 1 цього Порядку встановлено, що у декларації не повинно бути ніяких підчисток, помарок, непомітних виправлень. Виправлення по­милок у декларації проводиться з дотриманням Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88. її То ж до органів державної податкової служби, то вони згідно із статтею 10 Закону України «Про дер­жавну податкову службу в Україні» здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі, прово­дять перевірки фактів приховування і заниження сум податків і інших платежів і забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Зако­ном та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства.

[п.1.7 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

161. Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів, внесених до страхо­вих резервів у порядку, передбаченому статтею 12 Закону. З підпункту 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону вбачається, що створення страхового резерву за рахунок збільшення валових витрат здійснюється банками самостійно у розмірі, достатньо­му для повного покриття ризиків неповернення основного бор­гу за кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється Національ­ним банком України. Відповідну методику визначено Положен­ням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279.

[п.1.8 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

162. Дія підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» поширюється на

190

будь-яку іноземну валюту або заборгованість в іноземній ва­люті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду.

[п.1.10 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

163. Відповідно до статті 6 Указу Президента України від 28.06.99 № 746/99 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на прибуток підприємств. Отже, пункт 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибут­ку підприємств» застосовується до правовідносин, що виникли у звітному (податковому) кварталі після переходу платника єдиного податку на загальну систему оподаткування.

[п.1.11 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

164. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюд­жетами та державними цільовими фондами» податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником по­датків або встановлене судом, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Податкове зобов'язання, згідно з пунктом 1.2 статті 1 названого Закону, - це зобов'язання платника по­датків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про поря­док погашення зобов'язань платників податків перед бюдже­тами та державними цільовими фондами» органами, уповно­важеними здійснювати заходи з погашення податкового боргу (органами стягнення), є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

[п.1.12 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

191

165. Коригування нормативів відрахувань від прибутково­го податку з громадян до бюджетів не віднесено до компе­тенції господарського суду.

[п.1.13 Листа від 29.08.2001 р № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

166. Статтею 36 Закону України «Про Державний бюд­жет на 2001 рік» передбачено, що положення статей 1, 6 та частин другої і третьої статті 35 цього Закону застосовують­ся при складанні, затвердженні і виконанні бюджету Авто­номної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Відповідно до пункту 3 статті 61 Закону України «Про місцеве самовря­дування в Україні» складання і виконання районних І облас­них бюджетів здійснюється відповідними державними адміністраціями згідно з цим Законом та законом про бюд­жетну систему.

[п.2 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

167. Обов'язок щодо сплати земельного податку у осіб, до яких перейшло право на будівлі чи споруди, виникає з момен­ту набуття цими особами названого права.

[п.2 Оглядового листа від 16.11.2001 р. № 01-8/1228 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зе­мельного законодавства»].

168. Встановлена законом пільга за земельним податком поширюється на суб'єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності

[п.З Оглядового листа від 16.11.2001р. № 01-8/1228 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зе­мельного законодавства»].

169. Відсутність обов'язкових реквізитів податкової на­кладної позбавляє покупця права на податковий кредит.

[п.1 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

170. Операції з перевезення залізницею експортних ван­тажів між внутрішньою митницею і митницею на кордоні, тобто без перетину державного кордону України, підляга-

192

ють оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

[п.2 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

171. Операції з передачі основних фондів як внесків до ста­тутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні пра­ва не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

[п.З Оглядового листа від 23.11.2001р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

172. Відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, по­требує письмового узгодження з податковим органом.

[п.4 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

173. Наявність переплати податку не звільняє суб'єкта підприємницької діяльності від відповідальності за порушен­ня законодавства про податки.

[п.5 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

174. Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є особи, у власності яких є такі засоби.

[п.6 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

175. Курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку кредитних коштів в іноземній валюті у національну валюту України, обґрунтовано віднесено платником податку на при­буток до складу валових витрат.

[п.5 Оглядового листа від 27.11.2001р. № 01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

176. Відповідно до підпункту 18.1.1 пункту 18.1 статті 18 За­кону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон) списанню з платників податків підлягає податко-

193

вий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чин­ності цією статтею (21.02.2001 p.). Згідно із підпунктом 18.1.2 пункту 18.1 статті 18 Закону податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника податку розстрочений на певних умовах. Перелік по­датків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється списання та розстрочення заборгованості згідно зі статтею 18 Закону, визначено у статтях 14 та 15 Закону України «Про сис­тему оподаткування», і він є вичерпним. Станом на 31 грудня 1999 року відрахування на дорожні роботи мали статус обов'яз­кових неподаткових платежів і у перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), про які йдеться у статті 18 Закону, не входили. З огляду на викладене застосування до заборгованості з відрахувань на дорожні роботи норм Закону є безпідставним. Заборгованість з відрахувань на дорожні роботи підлягає спи­санню або реструктуризації тільки у випадках, передбачених за­конодавством, а саме: відповідно до Закону України «Про дер­жавну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії», Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - підприємств тракторобудування та комбайнобудуван­ня», Закону України «Про списання заборгованості відкритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ», Закону України «Про спи­сання податкової заборгованості підприємств водного транс­порту, що виникла у зв'язку з обмеженням судноплавства по Дунаю», Закону України «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної про­мисловості Чернівецької області».

[Інформаційний лист від 25.01.2002 р. № 01-8/95 «Про деякі пи­тання, пов'язані зі списанням та розстроченням заборгованості з відрахувань на дорожні роботи»].

177. За змістом статей 3, 5 та 6 Закону України «Про пода­ток на додану вартість» операції з продажу майна банкрута відносяться до об'єкта оподаткування і оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Отже, у разі проведення операцій з про­дажу майна банкрута ліквідатор є платником податку на дода-

194

ну вартість у порядку, передбаченому Законом України «Про по­даток на додану вартість».

[п 2 Інформаційного листа від 12.02.2002 р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

178. Відповідно до статті 31 Закону України «Про відновлен­ня платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. Вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) задовольняються у третю чергу. Отже, податок на до­дану вартість за операціями з продажу майна банкрута повинен сплачуватись до бюджету лише після задоволення вимог креди­торів першої та другої черг, визначених статтею 31 Закону, а не у строк, встановлений підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

[п.З Інформаційного листа від 12.02.2002р. № 01-8/141 «Про деякг питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

179. Відповідно до частини 14 статті 21 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнан­ня його банкрутом» розрахунки з кредиторами у процедурі са­нації проводяться боржником відповідно до реєстру вимог кредиторів, починаючи з дня затвердження господарським су­дом звіту керуючого санацією у порядку черговості, передба­ченому статтею 31 цього Закону. Отже, у разі продажу майна боржника у процедурі санації сплата сум податку на додану вартість за цими операціями провадиться до бюджету лише після задоволення вимог кредиторів першої та другої черг.

[п.4 Інформаційного листа від 12.02.2002р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

180. Що слід вважати «недоплатою» у розумінні підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер­жавними цільовими фондами». З огляду на приписи підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 названого Закону недоплатою у ро­зумінні цього підпункту є сума податкового зобов'язання, яку контролюючий орган донараховує самостійно. Слід враховува­ти, що штрафні санкції застосовуються у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, встановле­них для сплати податку, збору (обов'язкового платежу), почина-

195

ючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання платником податкового повідомлення від контролюючого орга­ну, але не більше двадцяти п'яти відсотків названої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Наявність переплати податку не звільняє суб'єкта під­приємницької діяльності від відповідальності за порушення за­конодавства про податки, оскільки закон пов'язує застосування штрафних санкцій до платника податку з виявленням факту по­рушення законодавства про податки. Штрафні санкції не засто­совуються у разі, коли платник податку до початку перевірки ор­ганом державної податкової служби самостійно виявив пору­шення в обчисленні податку, письмово повідомив про це подат­ковий орган і здійснив відповідні розрахунки з бюджетом.

[п.2.2 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інфор­маційних листів»].

181. Згідно з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону Ук­раїни «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 17.02.2000 № 1461-ІП) фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забез­печення», є об'єктом оподаткування за ставкою 100 відсотків. От­же, у разі несплати такого збору у встановлений строк відповідні кошти є податковим боргом (недоїмкою), здійснювати заходи з погашення якого згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 За­кону України «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ма­ють право лише податкові органи. Що ж до права органів Пенсійного фонду звертатися до господарського суду з позовами про стягнення заборгованості за названими витратами, яка виник­ла до набрання чинності Законом України від 17.02.2000 № 1461-ІП, тобто до 15.03.2000, коли такі витрати не мали статусу об'єкта оподаткування, то відповідне питання повинно вирішуватись з урахуванням приписів частини другої статті 1 ГПК.

[п.2.4 Інформаційного листа від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інфор­маційних листів»].

196

182. Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань про­давця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 цієї статті визначено, що податкова накладна повинна місти­ти, зокрема, порядковий номер і місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрова­ної як платник податку на додану вартість. Відсутність цих реквізитів позбавляє покупця права на включення до податково­го кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на підставі такої накладної, оскільки вона не відповідає вимогам Закону. Водночас слід мати на увазі, що згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної покупець має право зверну­тися до кінця поточного податкового періоду з відповідною за­явою до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До за­яви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових до­кументів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява є підставою для включення до податко­вого кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у зв'яз­ку з придбанням товарів (робіт, послуг).

[п. 11нформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

183. Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Зако­ну України «Про податок на додану вартість» право на нараху­вання податку на додану вартість та складання податкових на­кладних надається виключно особам, зареєстрованим як плат­ники податку у передбаченому Законом порядку. Отже, подат­кові накладні, що видані не зареєстрованою у податковому ор­гані особою, не надають покупцеві права віднести відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

[п.2 Інформаційного листа від 14.02.2002 p. Ns 01 -8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

184. Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Зако­ну України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по

197

сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - ак­том прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника по­датку органом державної податкової служби суми податку, по­передньо включені до складу податкового кредиту, залиша­ються не підтвердженими зазначеними у цьому підпункті до­кументами, платник податку несе відповідальність у вигляді встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахова­них на цю суму податкового кредиту. Включення до податко­вої декларації суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, без належного підтвердження є за­вищенням такого відшкодування і відповідно заниженням по­даткового зобов'язання платника податку. Оскільки у таких випадках відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державни­ми цільовими фондами» податковий орган самостійно визна­чає суму податкового зобов'язання, до платника податку за­стосовуються штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 цього Закону.

[п.З Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

185. Стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, і підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті вста­новлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'яз­ку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону у разі коли за ре­зультатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику подат­ку з Державного бюджету України протягом місяця, наступно­го після подачі декларації. Підставою для отримання відшко-

198

дування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Згідно з пунктом 3.4 Порядку заповнення та подання податко­вої декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від

30.05.97 р. № 166 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 18.04.2001 р. № 170), платник подат­ку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у декларації. Дані, наведені у декларації, мають відповідати даним бухгалтерського обліку платника та даним книг податкового обліку. Відповідно до статті 11 Закону Ук­раїни «Про державну податкову службу в Україні» органи дер­жавної податкової служби здійснюють, зокрема, перевірку бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій. Згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від

25.03.98 р. № 139 «Про посилення контролю за проведенням установленого порядку відшкодування податку на додану вартість» відшкодування податку на додану вартість у сумі більше 10000 гривень проводиться після документальної пе­ревірки платника та зустрічних перевірок його основних по­стачальників, за наявності дозволу на відшкодування вище­стоящого податкового органу. З огляду на викладене, обов'яз­ковість проведення зустрічних перевірок визначається подат­ковими органами самостійно. Проте призначення податковим органом проведення такої перевірки не може подовжити виз­начений Законом місячний термін відшкодування з Держав­ного бюджету України податку на додану вартість (з цього приводу див. пункт 4 оглядового листа Вищого арбітражного суду України від 07.02.2000 № 01-8/48).

[п.4 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

186. Згідно з абзацом першим підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, та­ка сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Держав­ного бюджету України протягом місяця, наступного після по­дачі декларації. Отже, за загальним правилом перебіг строку відшкодування податку на додану вартість розпочинається з

199

першого числа місяця, наступного після подачі платником по­датку декларації, відповідно до вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державни­ми цільовими фондами». Слід мати на увазі, що згідно з абза­цом шостим підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які брали участь в економічному експерименті, що проводився з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за будь-якими операціями з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), мала від'ємне значен­ня, така сума підлягала відшкодуванню з Державного бюдже­ту України платнику податку протягом місяця, що наступав після подання податкової декларації. Таким чином, для підприємств гірничо-металургійного комплексу, що були включені до Переліку підприємств, які брали участь в еко­номічному експерименті, затвердженому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань промислової політики, перебіг строку відшкодування податку на додану вартість за податковими періодами з 1 лип­ня 1999 року до 1 січня 2002 року розпочинався з дня, наступ­ного після подання декларації платником податку.

[п.5 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

187. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми, що не відшко­довані платнику податку протягом місяця, наступного після по­дачі декларації, вважаються бюджетною заборгованістю. На су­му бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку Ук­раїни, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Порядок відшкодування подат­ку на додану вартість затверджено наказом Державної податко­вої адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.97 р. № 209/72 (у редакції нака­зу Державної податкової адміністрації України та Державного

200

казначейства України від 21.05.2001 № 200/86). Відповідно до пунктів 6.3 - 6.5 цього Порядку податкові органи в особовому рахунку платника податку за прострочення терміну відшкоду­вання податку на додану вартість нараховують проценти (на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення), які за заявою платни­ка податку можуть бути перераховані на його розрахунковий рахунок або направлені на погашення податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Затверджена названим Порядком форма висновку про суми відшкодування податку на додану вартість містить вказівки про відшкодування з бюджету загаль­ної суми відшкодування, у тому числі процентів за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

[п.6 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

188. Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону Ук­раїни «Про податок на додану вартість» платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної забор­гованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету. Отже, за змістом цієї норми Закону платник податків не позбавлений права звертатися до суду з позовами про стяг­нення відсотків за бюджетною заборгованістю у зв'язку з не­своєчасним відшкодуванням суми податку на додану вартість. Закон не передбачає можливості стягнення бюджетної забор­гованості з урахуванням індексу інфляції. Що ж до цивільно-правових норм, то згідно із статтею 2 Цивільного кодексу Ук­раїни вони не застосовуються до податкових і бюджетних відносин. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до части­ни третьої статті 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» збитки, завдані неправомірними діями поса­дових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

[п.7 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

189. Відповідно до вимог підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті З Закону України «Про податок на додану вартість» не є

201

об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юри­дичної особи для формування її цілісного майнового комплек­су в обмін на її корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакциз­них товарів). Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємством з іно­земними інвестиціями є підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законо­давства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Статтею 3 названого Закону передбачено можливість здійснення іноземних інвестицій у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юри­дичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств. Згідно із статтею 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції підлягають дер­жавній реєстрації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Отже, якщо іноземним інвестором внесено іноземну інвестицію в обсязі статутного фонду підприємства, така операція з передачі основних фондів як внесків до статут­ного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

[п.9 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

190. Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» бартер (товарний обмін) є господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та пога­шення взаємної заборгованості, в результаті яких не передба­чається зарахування коштів на рахунки продавця для компен­сації вартості таких товарів (робіт, послуг). За змістом статті 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні па­пери можуть бути використані для здійснення розрахунків. Згідно зі статтею 21 цього Закону вексель - це цінний папір,

202

який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей влас­нику векселя (векселедержателю). Відповідно до пункту 13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в націо­нальній валюті, затвердженої постановою Правління Націо­нального банку України від 29.03.2001 № 135, у здійсненні роз­рахунків може застосовуватись, зокрема, вексельна форма ос­танніх. З огляду на викладене, операція з передачі споживачем векселя за спожиту електроенергію (тобто коли вексель є роз­рахунковим документом, а не товаром) не є бартерною і не опо­датковується податком на додану вартість.

[п.10 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].

191. Згідно з приписами статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (у ре­дакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єдиний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від ре­алізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акциз­ного збору. Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку на додану вартість та складання подат­кових накладних надається виключно особам, зареєстрова­ним як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає спла­ти податку або передбачає його сплату в іншому, ніж визначе­но Законом, порядку, втрачають право на нарахування подат­ку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється та­кож на підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати податку.

[п.11 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].

203

192. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (у ре­дакції Указу Президента України від 28.06.99 № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єди­ний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від ре­алізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акциз­ного збору. Отже, Указ передбачає звільнення суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість лише з операцій, пов'язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), тому податок на додану вартість з операцій щодо вве­зення (пересилання) товарів на митну територію України спла­чується такими суб'єктами підприємницької діяльності на за­гальних підставах відповідно до чинного законодавства.

[п. 12 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].