- •I Правовий статус суб'єктів
- •11 Визнання угод недійсними 411
- •1. Правовий статус суб'єктів
- •1.1. Підприємства. Об'єднання підприємств. Господарські товариства
- •1.2. Нешдприємницькі організації
- •2. Право власності
- •3. Інтелектуальна власність
- •4. Основні засади підприємництва
- •5. Зовнішньоекономічна діяльність. Валютне регулювання
- •6. Митне регулювання
- •7. Податки і збори. Бюджетні відносини
- •8. Захист економічної конкуренції
- •9. Зобов'язання
- •10. Окремі види договорів 10.1. Поставка
- •10.2. Контрактація
- •10.3. Майновий найом. Оренда. Лізинг
- •10.4. Підряд
- •10.5. Перевезення
- •10.6. Страхування
- •10.7. Кредитування. Банківська діяльність
- •10.8. Сумісна діяльність
- •10.9. Постачання енергоресурсів
- •10.10. Інші види договорів
- •11. Визнання угод недійсними
- •12. Позадоговірні зобов'язання
- •13. Забезпечення виконання зобов'язань 13.1. Застава
- •13.2. Порука
- •14. Розрахунки
- •15. Вексельний обіг
- •16. Відносини приватизації
- •17. Земельні відносини
- •18. Екологічні відносини
- •19. Інформація і зв'язок
- •20. Цінні папери. Фондовий ринок
- •21. Банкрутство
- •22. Визнання недійсними актів
- •23. Позовна давність
2. Право власності
1. При вирішенні спорів слід виходити з того, що майно, яке належить до державної власності і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, тобто підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності, визначеним статутом підприємства (стаття 37 Закону України «Про власність» та пункт 2 статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні»). Права підприємства щодо розпорядження закріпленим за ним майном, у тому числі державним, визначені, зокрема, в пунктах 5 та 6 статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні». Так, підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності.
[п.2 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
1. Вирішуючи спори, пов'язані, зокрема, з оцінкою законності укладених підприємством договорів купівлі-продажу або оренди його майна, господарському суду перш за все необхідно з'ясувати відповідність угоди чинному законодавству та статуту підприємства. Наприклад, Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» підприємствам, що є у загальнодержавній власності, заборонено передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Оскільки ця норма стосується підприємств, що є у загальнодержавній власності, її не можна застосовувати до інших державних підприємств, тобто таких, що належать до державної, але комунальної власності.
[п.2 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
52-304 65
3 Загальною для всіх державних підприємств с норма статті 10 Закону України «Про підприємства в Украпи» (в редакції Закону України від 07 07 92 №2554-ХІІ «Про внесення змін І доповнень до деяких законодавчих актів України»), згідно з якою відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю І закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України (Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затверджене наказом Фонду державного майна України від 300799 №1474) Зазначене обмеження не поширюється на передачу за плату засобів виробництва одним державним підприємством Іншому державному підприємству, тобто коли ці засоби залишаються у державній власності
[п2 Роз'яснення від 020494 р N«02-5/225 •«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»]
4 Підприємство не має права укладати перелічені у пунктах 5 І 6 статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні» угоди щодо закріпленого за ним державного майна ще І тоді, коли відповідне обмеження цього права прямо передбачено його статутом
[п2 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»]
5 Захист права державної власності, повного господарського відання та оперативного управління цією власністю здійснюється господарським судом, зокрема, при вирішенні питання про відповідність укладених угод чинному законодавству Наприклад, регіональне відділення Фонду державного майна уклало з організацією орендарів договір оренди цілісного майнового комплексу, передача в оренду якого згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року №26-92 не допускається В наведеному випадку суд визнає таку угоду недійсною з наслідками, передбаченими статтею 48 Цивільного кодексу України
[п 4 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»]
66
6 Недійсною є також угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями н діяльності (стаття 50 Цивільного кодексу України) Що ж до захисту права державної власності, то цю статтю слід застосувати при вирішенні господарських спорів, пов'язаних з визнанням недійсними угод, укладених підприємством (організацією) в суперечності з його статутом або Положенням Такою угодою, наприклад, може бути договір кушвії-продажу закріпленого за підприємством будинку або здачі його в оренду всупереч умові статуту про заборону здійснювати зазначені дії
[п 4 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер жавної власності»]
1 Власник має право вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння (віндикація) або від добросовісного набувача (стаття 50 Закону України «Про власність» та стаття 145 Цивільного кодексу України) Слід мати на увазі, що позивачем за таким позовом може бути як власник державного майна, так І юридична особа, яка володіє майном на праві повного господарського відання або оперативного управління (пункт 5 статті 48 Закону України «Про власність»)
[п5 Роз'яснення від 020494 р №02 5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаній, з судовим захистом права державної власності»]
8 Незаконним є володіння чужим майном без законних підстав або коли такі підстави раніше були, а потім відпали, наприклад, після закінчення строку договору майнового найму
[п 5 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер жавної власності»]
9 Чинне законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння майном, якщо Інше не буде встановлено господарським судом (стаття 49 Закону України «Про власність») Отже встановлення господарським судом факту незаконного володіння чужим майном або добросовісного (правомірного) володіння необхідно для визначення можливості витребування майна його власником (володільцем) Так, якщо витребування майна з чужого незакон-
''2 зм 67
ного володіння не пов'язане з будь-якими обставинами, за якими річ вибула з володіння власника, то для задоволення вимог щодо витребування майна від добросовісного набувача необхідні умови, передбачені статтею 145 Цивільного кодексу.
[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з су довгім захистом права державної власності»].
10. У порівнянні з наслідками, передбаченими статтею 48 Цивільного кодексу України щодо недійсних угод, чинне законодавство дещо інакше регулює питання розрахунків при поверненні майна з незаконного володіння.
[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
11. Державне майно у всіх випадках підлягає поверненню в натурі незалежно від затрат добросовісного чи недобросовісного набувача на поліпшення цього майна. Особливість полягає у тому, що відповідно до статті 148 Цивільного кодексу України такі набувачі мають право вимагати від власника відшкодування зроблених ними необхідних витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи від майна.
[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
12. Якщо відділити поліпшення неможливо, то тільки добросовісний володілець має право вимагати відшкодування зроблених на поліпшення витрат, але не більше розміру збільшення вартості майна.
[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
13. До поняття «необхідні витрати» слід віднести тільки ті, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не «необхідні», відшкодуванню не підлягають.
[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
68
14. Якщо майно повертається від недобросовісного володільця і зроблене ним поліпшення неможливо відділити від майна без його пошкодження, то разом з майном таке поліпшення без відшкодування переходить до власника.
[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
15. Належне до повернення майно може виявитися пошкодженим і за таких обставин власник або законний володілець має право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну. При вирішенні спорів відносно розміру відшкодування заподіяної шкоди господарському суду слід виходити зі статті 453 Цивільного кодексу України та розділу VIII Закону України «Про власність». Так, перш за все необхідно, якщо це практично можливо, зобов'язати відповідальну за шкоду особу надати майно того ж роду і якості, виправити пошкоджене майно або іншим шляхом відновити його попередню якість. Якщо за обставинами справи відшкодування шкоди в натурі неможливе, з винної сторони стягуються збитки, виходячи з реальної вартості майна або з вартості робіт, які необхідно здійснити власнику, щоб виправити пошкоджене майно. Зазначені засоби відшкодування шкоди не позбавляють власника (законного володільця) права вимагати відшкодування доходів, не одержаних у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
16. Закон України «Про власність» передбачає ряд підстав, з яких власник має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних, зокрема, в результаті прийняття законодавчого акту, який припиняє право власності: у разі вилучення земельної ділянки, на якій розташовано належне власникові майно; у разі обставин надзвичайного характеру тощо. Що ж до віндикації майна, то Закон України «Про власність» не регулює питання відшкодування недобросовісним володільцем заподіяної власникові шкоди. При вирішенні таких спорів господарському суду слід виходити зі статей 440 та 453 Цивільного кодексу, відповідно до яких власник має право вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди, не
69
покритої вартістю доходів, одержаних ним відповідно до статті 148 Цивільного кодексу
[п 5 Роз'яснення від 02 04 94 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорю, пов'язаних j судовим захистом права державної власності»]
17 Захист права власності, повного господарського відання або оперативного управління не обов'язково пов'язаний тільки з неправомірним позбавленням власника (підприємства, організації) володіння майном Відповідно до пунктів 2 та 5 статті 48 Закону України «Про власність» вони мають право зверну І ися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення І не були поєднані з позбавленням володіння (негаторний позов)
[п 6 Роз'яснення від 02 04 94 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»]
18 Вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безсшрною ознакою його права власності ТІ То ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном
[п 7 Роз'яснення від 020494 р №02 5/225 «Про деям питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер жавної власності»]
19 Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу І вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства
[п 7 Роз'яснення від 020494 р №02 5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захисте й права дер жавної власності»]
20 Одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном І відображення його на балансі
70
підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання
[п 7 Роз'яснення від 020494 р №02 5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»]
21 Найчастіше, заперечуючи вшдикацшні позови щодо державного майна, господарюючі суб'єкти Інших форм власності або громадські організації посилаються на те, що спірне майно передане (продане) їм ще до встановлення мораторію на зміну форм власності на державне майно (Постанова Верховної Ради України від 29 11 90 №506-ХП) та до заборони підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно майно Іншим підприємствам (Декрет Кабінету Міністрів України від 15 12 92 №8-92) Якщо державне майно безоплатно передане або продане за Ініціативою органів державної влади І управління після встановлення мораторію та після прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеного Декрету, то заява про визнання таких рішень недійсними або вшдикащйний позов підлягають задоволенню В Інших випадках господарському суду слід оцінювати правомірність передачі або продажу державного майна, виходячи з законодавства, яке діяло на момент здійснення зазначених дій
[п 7 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»]
22 При розгляді негаторного позову, тобто пов'язаного з вимогою» про усунення перешкод у користуванні приміщенням, яке знаходиться на балансі відповідача, господарському суду слід виходити з такого Знаходження будинку, що належить до загальнодержавної або до комунальної власності, на балансі одного підприємства (організації) не означає, що останній має виключне право користування всіма приміщеннями цього будинку Якщо будинок збудований за рахунок державних централізованих джерел фінансування І власник (орган, уповноважений управляти державним майном) визначив належність спірного приміщення кожному з підприємств (ор-
71
ганізацій), то факт знаходження будинку на балансі одного з підприємств не є підставою для визнання його єдиним законним володільцем усіх приміщень цього будинку. Аналогічні питання виникають і тоді, коли будинок побудований за участю декількох підприємств (організацій). За таких обставин позивач з метою підтвердження свого права на користування і розпорядження конкретним нежилим приміщенням, яке знаходиться на балансі відповідача, повинен подати господарському суду документи, що підтверджують його участь у витратах на будівництво будинку для визначення його частки приміщення або рішення власника (органа, уповноваженого управляти державним майном) про закріплення за ним певної частки будинку на праві повного господарського відання (оперативного управління).
[п.8 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»].
23. В залежності від конкретних обставин один з учасників сумісної діяльності може звернутися до іншого учасника (учасників) з позовом про витребування своєї частки майна з чужого незаконного володіння (віндикація) або з негаторним позовом, тобто про усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном.
[п.10 Роз'яснення від 28.04.95 р. №02-5/302 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність»].
24. Відповідно до статей 17 і 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожна релігійна громада (парафія, церква тощо) або інша релігійна організація (монастир, релігійне братство або місія, духовний навчальний заклад), а не релігійне угруповання в цілому (УПЦ-КП, УАПЦ, УГКЦ тощо) або його керівний центр, є власником придбаного чи створеного нею рухомого і нерухомого майна та коштів і їх єдиним розпорядником (стаття 29 Закону України «Про власність»).
[п.6 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].
72
25. Відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї Республіки. Слід мати на увазі, що згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 р. №125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» зазначені державні органи зобов'язані протягом 1992 - 1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням. (Розпорядженням Президента України від 22.06.94 №53/94 ц. р. дію цього пункту продовжено до 01.12.97). Отже, згідно з цим Указом допускається не лише повернення, а й передача у власність релігійних громад культових будівель. Зазначена передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї конфесії (віросповідної приналежності), якій належала будівля на момент її переходу у власність держави.
[п.7 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].
26. До введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України «Про власність» зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які дії, що не суперечать закону. Тому в арбітражних судів немає
73
підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про визнання права власності на культові будівлі І майно або про зобов'язання цих органів передати зазначені будівлі І майно у власність або в користування, оскільки Інше рішення порушує право державної власності, виходячи Із змісту чинного законодавства
[п98 Роз'яснення від 29 02 96 р №02 5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»]
27 Об'єктом вшдикаційного позову може бути Індивідуально визначене майно, а не майно, що визначається родовими ознаками До останнього, зокрема, належать грошові суми Тому позови про повернення коштів з чужого незаконного володіння, в тому числі безпідставно стягнутих у безспірному порядку, не с вшдикащйними, І правила статті 148 Цивільного кодексу України щодо них не застосовуються
[п 4 Листа від 24 11 97р №01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих, норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
28 У власності благодійної організації можуть перебувати рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні активи, кошти, а також Інше майно, придбане на законних підставах Благодійна організація має право здійснювати щодо майна та коштів, які суп власності, будь-які угоди, що не суперечать п статутним цілям та законодавству України (стаття 18 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)
[Лист від 14 01 98 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]
29 Право власності благодійної організації згідно з вимогами статті ЗО Закону України «Про власність» здійснюють зазначені у статті 17 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» органи управління власника відповідно до їх компетенції
[Лист від 140198 р №01 8/9 «Про Закон України «Про благодійництво та благодійні організації»]
30 Згідно з пунктом 1 сі am 10 Закону України «Про лізинг» об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власнісію лізингодавця У разі переходу права влас-
74
пості на об'єкт лізингу від лізингодавця до Іншої особи договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника
[Лист від 23 03 98р №01 8/104 «Про Закон України «Пролізинг»]
31 Відповідно до частини першої пункту 10 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі -Закон) суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, яких представляють відповідні ради Останнім згідно з пунктом ЗО статті 26 Закону надане право вирішувати на пленарних засіданнях питання, пов'язані з приватизацією об'єктів комунальної власності Разом з тим пункт 31 цієї ж статті дозволяє сільським, селищним, міським радам передачу Іншим органам повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення ЗІ свого боку обласна рада згідно з частиною другою пункту 10 розділу V Закону або сама управляє майном, переданим до комунальної власності, або може уповноважити на це певний орган Таким чином для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору, пов'язаного з відчуженням об'єкту комунальної власності, арбітражному суду слід з'ясувати, хго є власником предмета цього договору, а в разі необхідності - пересвідчитись у наявності рішень сесій відповідних рад про делегування їх повноважень у цих питаннях обласній раді
[п 3 Листа від 17 0898 р №01-8/314 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
32 Статті 13, 22, 34 та 35 Закону України «Про власність» не вміщують жодних обмежень можливості мати у власності -чи то приватній, колективній або комунальній - недобудовані споруди, якщо вони придбані на підставах, передбачених актами законодавства України, наприклад, законами України, що регулюють відносини приватизації
[п 9 Листа від 17 0898 р №01-8/314 «Про деякі питання практики застосування окремих, норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
33 Відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною
[п 4 Листа від 14 1098 р №01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»]
75
34. Перевищення державним органом наданих йому повноважень щодо розпорядження державною власністю є підставою для визнання відповідного акта такого органу недійсним.
[п.5 Листа від 14.10.98 р. №01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].
35. Відчуження майна без згоди його власника не допускається. Порушення цієї вимоги тягне за собою визнання відповідної угоди недійсною.
[п.6 Листа від 14.10.98 р. №01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].
36. У вирішенні спорів, пов'язаних з витребуванням майна з чужого незаконного володіння (віндикацією майна), господарським судам необхідно враховувати, що сам лише факт відчуження майна підприємства, установи, організації, якій воно не належить на праві власності (повного господарського відання, оперативного управління), не є підставою для визнання угоди про відчуження недійсною. Правові наслідки такої угоди мають визначатися з урахуванням, зокрема, статей 145 і 225 Цивільного кодексу.
[п.15 Роз'яснення від 12.03.99 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].
37. Перебування майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності на це майно.
[п.2.2 Листа від 04.02.2000р. №01-8/47 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].
38. Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.92 №8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» покладає управління цим майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади (крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України).
[п.1.1 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
76
39. Здійснення повноважень власника державного майна у процесі приватизації покладено на державні органи приватизації (пункт 3 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного майна»). Разом з тим слід мати на увазі, що обсяг відповідних повноважень не може виходити за межі, визначені правовими актами, які регулюють діяльність згаданих органів, а саме: Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, положеннями про регіональні відділення цього Фонду та законами України про приватизацію державного майна. Зокрема, органи приватизації не вправі на власний розсуд здійснювати перерозподіл майна між підприємствами.
[п.1.2 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
40. Право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах (пункт 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), які згідно зі статтею 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Як передбачено пунктом 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
[п.13 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
41. Представницькі органи місцевого самоврядування -сільські, селищні, міські ради - вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Зокрема, до відання виконавчих органів цих рад належить управління
77
в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності
[п 1 3 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
42 Що ж до районних І обласних рад, то їх повноваження щодо користування І розпорядження таким майном має похідний від повноважень представницьких органів місцевого самоврядування характер, оскільки у вирішенні відповідних питань названі ради діють за дорученням сільських, селищних, міських рад (пункт 19 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»)
[п 13 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
43 Якщо державна виконавча влада здійснюється місцевою державною адміністрацією, остання в межах повноважень, делегованих їй згідно зі статтею 119 Конституції України відповідною радою, здійснює управління майном, що належить до комунальної власності
[п 13 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
44 Право колективної власності (стаття 21 Закону України «Про власність») здійснюється колективним власником через створені ним органи управління, вищі (загальні збори, конференції, з'їзди тощо), які здійснюють повноваження колективного власника щодо володіння, користування І розпорядження належними йому об'єктами власності у повному обсязі, І органи, які створюються цими вищими органами для здійснення окремих функцій з господарського управління колективним майном (пункти 2 І 3 статті ЗО Закону). У спорах, пов'язаних Із захистом права власності, арбітражним судам слід ретельно з'ясовувати обсяг правоздатності відповідних органів щодо прийняття ними рішень, пов'язаних з користуванням І розпорядженням майном
[п 1 4 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
78
45 Згідно зі статтею 2 Закону України «Про власність» уп форми власності рівноправні, Україна створює рівні умови для розвитку усіх форм власності та їх захисту У зв'язку з цим арбітражним судам необхідно враховувати, що відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про підприємництво» та частини другої статті 4 Арбітражного процесуального кодексу України акти державних органів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності Інших форм власності, не повинні застосовуватись арбітражними судами повністю або у відповідній частині
[п 2 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
46 Відповідно до статей 13, 22 - 29, 34 І 35 Закону України «Про власність» у власності можуть бути будь-які об'єкти, якщо Інше не передбачено законодавчими актами України Не виключене перебування у власності І об'єктів незавершеного будівництва.
[п 3 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]
47 Чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо користування та розпорядження майном, що належить державним підприємствам (на праві повного господарського відання), в тому числі казенним (яким майно належить на праві оперативного управління). Перші вправі відчужувати від держави засоби виробництва, що є державною власністю, виключно на конкурентних засадах у порядку, що визначається Фондом державного майна України, другі - лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном (пункт З статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні»).
[п 4 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
48 Відчуження державного майна може здійснюватись також відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
[п 4 Листа від 31 012001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
79
49. Обмеження щодо відчуження майна державних, у тому числі казенних, підприємств, не стосуються підприємств, заснованих на комунальній власності, оскільки останні не є державними.
[п.4 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
50. Відповідно до пункту 4 статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні» джерелом формування майна підприємств є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновника.
[п.4 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
51. У вирішенні спорів слід мати на увазі, що з моменту передачі майна підприємствам їх засновниками (учасниками) у власність, зокрема, як внеску до статутного фонду згідно зі статтями 12 і 13 Закону України «Про господарські товариства», та державної реєстрації відповідних підприємств засновники (учасники) набувають права власності на статутний фонд (капітал) або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частини прибутку юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації.
[п.4 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
52. Судовий захист права власності та майнових інтересів власників здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами: про визнання права власності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (а в передбачених законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкодування його вартості; про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю, про поділ спільного майна або виділ з нього певної частки; про визнання недійсними договорів, пов'язаних з відчуженням майна, а також про визнання зазначених договорів дійсними на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодексу; про визнання недійсними актів державних та інших органів, що порушують майнові права та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій; про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або
80
збитків, завданих порушенням майнових прав підприємств і організацій; іншими позовами, пов'язаними з охороною права власності підприємств і організацій. Відповідні положення поширюються також на підприємства і організації, які хоча й не є власниками, але володіють майном з підстав, передбачених законом (на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління) чи договором (наприклад, згідно з договором майнового найму).
[п.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
53. Чинне законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння майном, якщо інше не буде встановлено арбітражним судом (стаття 49 Закону України «Про власність»).
[п.6 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
54. Згідно зі статтею 50 Закону України «Про власність» і статтею 145 Цивільного кодексу власник вправі вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, придбаного володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати.
[п.6.1 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
55. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Позов про витребування майна, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в арбітражному суді відсутнє, не може бути задоволений, що, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього у її незаконному володінні.
[п.6.1 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
56. Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Витребуване майно може належати і до категорії ре-
62-304 81
чей, що визначаються родовими ознаками (мірою, вагою тощо), але в такому разі має бути якимось чином Індивідуалізоване (наприклад, цукор у мішках за певними цифровими або Іншими характерними позначками) У разі загибелі Індивіду ально визначеного майна власник (законний володілець) може звернутися лише з вимогою про відшкодування збитків
[п 6 1 Листа від 31 012001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням прача власності та його захистом»]
57 Питання про можливість повернення Індивідуально визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватись залежно від характеру таких змін, їх Істотності Якщо майно змінило своє початкове господарське призначення, слід визнати, що підстав для задоволення віндикаційного позову немає, І настають наслідки, аналогічні загибелі майна, тобто власник має право лише на відшкодування збитків Якщо ж майно зберегло своє господарське призначення, то питання про зроблені поліпшення вирішується за правилами, передбаченими статтею 148 Цивільного кодексу
[п 6 1 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас пості та його захистом»]
58 Подання віндикаційного позову не виключає можливості пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, завданих позбавленням володіння даним майном
[п 6 1 Листа від 31 012001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]
59 Майно від добросовісного набувача (тобто такого, який не знав І не повинен був знати, що особа, яка вчинила відчуження майна, не мала на це права) може бути витребуване власником лише за наявності підстав, зазначених у частині першій статті 145 Цивільного кодексу, а саме у разі придбання майна за плату та вибуття його з володіння власника чи особи, якій воно було передане власником, поза їх волею Згадана норма не містить вичерпного переліку випадків вибуття майна з володіння поза волею володільця вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розглядати як окремі приклади Гроші І цінні папери на пред'явника
82
взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набу вача ні за яких умов (стаття 147 Цивільного кодексу)
/я 6 2 Листа від 3101 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако нодавства, яке региіює питання, пов'язані Із здійсненням права в час пості та його захистом»]
60 Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна на відповідне майно обгрунтовано претендували треті особи, І про це набувачеві було відомо
[п 6 2 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]
61 Якщо набувач одержав майно безоплатно від особи, що не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках незалежно від того, чи є набувач добросовісним (частина третя статті 145 Цивільного кодексу)
[пЬЗ Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]
62 Якщо особа володіла майном на законній підставі, яка згодом відпала (наприклад, у разі закінчення дії договору), то така особа є незаконним володільцем, І до неї може бути подано вшдикащиний позов
[п 63 Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]
63 Статтею 50 Закону України «Про власність» встановлено трирічну позовну давність стосовно вимог про повернення майна з чужого незаконною володіння, що відповідає загальному строку позовної давності, зазначеному у статті 71 Цивільною кодексу У спорах, пов'язаних з витребуванням майна з чужого незаконного володіння, наслідки закінчення строку позовної давності визначаються за загальними прави-чами, встановленими статтею 80 цьою Кодексу, включаючи можливість захисту порушеного права у випадках подання позову після закінчення строку позовної давності
[п 6 4 Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його загистом»]
6-2 зо t 83
64. Відмова у позові про витребування майна у зв'язку із закінченням строку позовної давності не є підставою для виникнення права на це майно у незаконного володільця. Таке майно має вважатися безхазяйним (стаття 137 Цивільного кодексу).
[п.6.4 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
65. У порівнянні з наслідками, передбаченими статтею 48 Цивільного кодексу щодо недійсних угод, чинне законодавство дещо інакше регулює питання розрахунків, пов'язаних з поверненням майна з незаконного володіння. Таке питання постає, власне, лише у разі повернення майна власникові з чужого незаконного володіння. Якщо майно не може бути витребуване у добросовісного набувача (частина перша і друга статті 145, стаття 147 Цивільного кодексу), то й розрахунки між ним і власником не здійснюються.
[п.6.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
66. Власник має право вимагати повернення чи відшкодування доходів за весь час володіння лише від недобросовісного набувача. Що ж до добросовісного набувача, то власник в разі повернення (віндикації) майна може вимагати відшкодування доходів лише з того часу, коли цей набувач дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння. Залежно від обставин справи, таким моментом може вважатися момент одержання претензії, а якщо претензія з передбачених законом підстав не пред'являлася або не була одержана, то момент одержання копії позовної заяви; а коли й вона з якихось причин не надійшла за адресою, то момент одержання ухвали арбітражного суду про порушення провадження у справі.
[п.6.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
67. Лише добросовісний набувач має право на залишення за собою зроблених ним поліпшень майна, які можуть бути відділені без пошкодження майна, а у разі неможливості відділити поліпшення - на відшкодування зроблених на поліпшення фактичних витрат, але не більше розміру збільшен-
ня вартості речі. Що ж до недобросовісного набувача, то, беручи до уваги, що він повинен повернути власникові його майно, слід виходити з такого. Поліпшення, які можуть бути відділені без пошкодження майна, недобросовісний набувач може залишити собі. Невіддільні ж від майна поліпшення мають перейти до власника майна безоплатно.
[п.6.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
68. Як добросовісний, так і недобросовісний набувач майна, що повертається власникові, вправі вимагати від останнього відшкодування зроблених ними необхідних витрат на майно, з того часу, з якого власникові належать доходи від майна. До поняття «необхідні витрати» слід віднести тільки ті, які необхідні для забезпечення нормального стану та збереження майна з урахуванням його зношуваності. Отже, інші витрати, тобто такі, що не є «необхідними», відшкодуванню не підлягають.
[п.6.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
69. Якщо підприємство чи організація - позивач у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння -набула права власності на підставі акта державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству, або угоди, що не відповідає вимогам закону, у неї, як правило, немає правових підстав для витребування майна. На виняток із цього правила у випадках, коли в процесі вирішення спору про витребування майна з чужого незаконного володіння виявляється, що право власності позивача грунтується на угоді, яка може бути визнана недійсною лише за позовами осіб, зазначених у статтях 55 -57 Цивільного кодексу, арбітражний суд не повинен у цьому ж процесі за відсутності зустрічного позову відповідача давати правову оцінку угоди і визнавати ЇЇ недійсною, оскільки це можливо виключно за позовом заінтересованої особи.
[п.6.6 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
70. Належне до повернення майно може виявитись пошкодженим, і за таких обставин власник має право вимагати відшко-
85
дування шкоди, заподіяної цьому майну У вирішенні спорів стосовно розміру відшкодування заподіяної шкоди арбітражному суду слід виходити Із загальних засад відповідальності за заподіяння шкоди відповідно до статей 440 І 453 Цивільного кодексу Так, перш за все необхідно, якщо це практично можливо, зобов'язати відповідальну за шкоду особу надати майно тих же роду І якості, виправити пошкоджене майно або Іншим шляхом відновити його попередню якість Якщо ж за обставинами справи відшкодування шкоди в натурі неможливе, з винної особи стягуються збитки, виходячи з реальної вартості майна або вартості робіт, які необхідно здійснити власнику для виправлення пошкодженого майна Якщо після прийняття рішення арбітражного суду розмір збитків змінився в результаті зростання цш на майно або роботи, кредитор не позбавлений права пред'явити з цих підстав додаткові вимоги щодо відшкодування збитків Із додержанням доарбітражного порядку врегулювання спорів
[п 6 7 Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
71 Здійснене відшкодування шкоди не позбавляє власника права вимагати відшкодування доходів, не одержаних у зв'язку Із заподіянням шкоди майну
[п 6 8 Листа від 31 012001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
72 Відповідно до пунктів 2 І 5 статті 48 Закону України «Про власність» власник може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних з неправомірним позбавленням володіння (негаторний позов) Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки Достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника І були протиправними Позовна давність до відповідних вимог не застосовується, оскільки правопорушення триває у часі Якщо ж на момент подання позову воно припинилося, то підстав для задоволення позову немає
[п 7 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
86
73 Захист прав І охоронюваних законом Інтересів підприємств І організацій за негаторним позовом надається арбітражним судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке Існувало до порушення права Якщо негаторний позов визнано обгрунтованим, у резолютивній частині рішення необхідно чітко визначити дії, які повинен вчинити відповідач щодо усунення порушень права власника, І строк виконання цих дій У разі невиконання такого рішення арбітражний суд видає наказ на примусове виконання рішення
[п 7 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
74 Підприємство чи організація, яка не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання, оперативного управління чи з Інших підстав (наприклад, на підставі адміністративного акта), мас такі ж права на захист свого права, як І сам власник, а також право на захист свого володіння від власника (пункт 5 статті 48 Закону України «Про власність») Зокрема, такий володілець майна може витребувати його з чужого незаконного володіння з тих же підстав І в такому ж порядку, як І сам власник У певних випадках він вправі витребувати майно І у власника, який протиправне позбавив його права володіння, у тому числі всупереч умовам договору (наприклад, оренди, застави тощо) Однак в останньому випадку слід керуватися не згаданою нормою Закону, а нормами, які регулюють відносини за відповідним договором
[п 8 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
75. Якщо в разі порушення третьою особою права володіння, користування І розпорядження майном власник І володілець цього майна набувають однорідного права на подання позову, то у вирішенні питання про те, хто з них може подати позов про захист права, слід виходити з обсягу правомочностей обох названих осіб Якщо право володіння належить не власникові, то позов вправі подавати володілець майна Власник може звернутися з таким позо-
87
вом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.
[п.8 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
76. Вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, арбітражні суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстанов-лювальні документи. Перелік таких документів наведено у додатку №1 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.98 №121).
[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
77. Самі лише свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлювальними документами. Зазначені свідоцтва не можуть виступати і предметом спору: таким може бути лише правовстановлювальний документ, на підставі якого видано свідоцтво, а у відповідних випадках - також акт про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.
[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 -«Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
78. Арбітражним судам слід виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності чи усунення перешкод, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном.
[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
88
79. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
80. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання. Аналогічні питання виникають і тоді, коли, наприклад, будинок побудований за участю декількох підприємств (організацій). За таких обставин позивач з метою підтвердження свого права на користування і розпорядження конкретним нежилим приміщенням, яке перебуває на балансі відповідача, повинен подати арбітражному суду документи, що підтверджують його участь у витратах на спорудження будинку для визначення його частки приміщення або рішення власника (органу, уповноваженого управляти майном) про закріплення за ним певної частки будинку на праві повного господарського відання (оперативного управління).
[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»].
81. У вирішенні спорів, пов'язаних з оцінкою правомірності передачі або продажу державного майна, арбітражним судам слід виходити з вимог законодавства, яке діяло на момент вчинення зазначених дій. Так, якщо державне майно безоплатно передане або продане за рішенням державного органу після встановлення мораторію на зміну форм власності на державне майно (Постанова Верховної Ради України від 29.11.90 №506-ХІ1 «Про захист суверенних прав власності Української РСР») та після прийняття Кабінетом Міністрів Декрету від 15.12.92 №8-92 «Про уп-
89
равлшня майном, що є у загальнодержавній власності», то заява про визнання такого рішення недійсним або вшди-каційний позов підлягає задоволенню
[п 9 Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права впас пості та його захистом»]
82 Якщо у встановленому порядку державне майно, зокрема, підприємство, передано в оренду підприємству Іншої форми власності або організації орендарів, то це майно не втрачає статусу державної власності (хоча саме підприємство вже не є державним) У цьому випадку ні орган, уповноважений управляти державним майном, ні орендодавець не мають права вимагати від орендарів частки доходу, одержаного внаслідок використання державної власності Взаємовідносини сторін регулюються нормами договору майнового найму (оренди) та чинним законодавством, І оплата за здане в оренду державне майно повинна здійснюватись згідно з Методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04 10 95 №786 (з подальшими змінами І доповненнями) Наведене стосується не тільки прибутку, одержаного за рахунок використання державної власності, але й майна, придбаного підприємством за рахунок свого прибутку
[п 11 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захисточ»]
83 Згідно зі статтею 27 Житлового кодексу України жила площа в будинках, споруджених Із залученням у порядку пайової участі коштів підприємств, установ, організацій, розподіляється для заселення між учасниками будівництва пропорційно до внесених ними коштів
[п 12 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
84 Якщо для спорудження будинку пайовик перерахував основному замовнику кошти І у договорі, укладеному ними, передбачено кількість одно-, дво- та трикімнатних квартир, що підлягають передачі пайовику, останній у разі невиконання замовником свого зобов'язання вправі звернутись до
90
арбітражного суду з відповідним позовом, зокрема про визнання права власності на приміщення відповідно до переданих на такі цілі коштів
[п 12 1 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регуїюь питання, пов'язані Із здійсненням права влас ноіті та його захисток»]
85 У випадку відсутності у доі оворі між пайовиком І основним замовником переліку квартир, що підлягають передачі пайовику, коли спір вирішується до видачі ордерів на квартири та заселення введеного в експлуатацію будинку, арбітражний суд приймає рішення про передачу замовником пайовику певних квартир з урахуванням здійсненого останнім фінансування
[п 122Листа від31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписизако нодавства, яке регуїює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
86 Якщо в процесі спорудження будинку вартість його збільшилась хоча б І з не залежних від замовника причин, він вправі порушити питання про внесення відповідних змін до договору, укладеного з пайовиком Якщо такі зміни не внесено, пайовик має право вимагати виконання зобов'язань за договором у повному обсязі
[п 123Листа від31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписизако ноиавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його загистом»]
87 Зпдно зі статтею 7 Закону України «Про власність» власник відповідає за своїми зобов'язаннями усім майном, на яке може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів Це правило стосується І частки у спільній власності Так, на всю спільну сумісну власність стягнення може бути звернено лише за спільними зобов'язаннями усіх учасників цієї власності, а також коли таку відповідальність передбачено законом (зокрема, відповідно до статті 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» особи, які ведуть таке І осподарство, відповідають усім майном, що є їх спільною власністю, за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової га податкової дисципліни, санітарних І ветеринарних правил, вимої щодо якості продукції та штих правил здійснення господарської діяльності)
[п 12 4Листа від31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписизако нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
91
88 Відповідно до статті 114 Цивільного кодексу в разі продажу частки у спільній власності з порушенням передбаченого цією статтею права привілеєвої купівлі Інший учасник спільної власності протягом трьох місяців після продажу частки третій особі може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав І обов'язків покупця Даний тримісячний строк є присічним, тому позовні вимоги, заявлені після його закінчення, задоволенню не підлягають Поданий у такій ситуації позов про визнання угоди недійсною також не може бути задоволений Якщо позовні вимоги заявлено кількома співвласниками, що бажають здійснити своє право на переважну купівлю неправомірно відчуженої долі, перевагу має бути віддано тому з них, хто раніше за Інших звернувся з позовом, а в разі подання позову одного й того самого дня різними особами - тому, хто з огляду на конкретні обставини справи більше за Інших потребує набуття долі
[п 13 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про йеям приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
89 Пунктом 3 статті 7 Закону України «Про власність» передбачено, що власник не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України Відповідний випадок передбачено зокрема пунктом 3 статті 39 Закону України «Про підприємства в Україні», зпдно з якою за недостатності у казенної о підприємства коштів та Іншого майна, достатнього для відповідальності за їх зобов'язаннями, таку відповідальність несе власник Отже, у разі відсутності або недостатності у казенного підприємства коштів для виконання ним своїх зобов'язань арбітражному суду слід у кожному конкретному випадку встановлювати державний орган, уповноважений управляти відповідним державним майном
[п 17Листа від 31 012001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законе давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]
90 На підставі пункту 4 1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться
92
місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, а на приватизовані квартири державного житлового фонду - державними органами приватизації Бюро технічної Інвентаризації згідно з пунктом 1 4 Інструкції здійснює лише державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна, отже, воно може бути відповідачем не за позовами про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, а лише про спонукання видати реєстраційне свідоцтво за наявності у заявника правовстановлюючого документа
[п 18 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас пості та його захистом»]
91 Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів І послуг» право власності на знак для товарів І послуг засвідчується відповідним свідоцтвом Тому тільки з моменту видачі свідоцтва України на такий знак у його власника виникає виключне право користуватись І розпоряджатись знаком та вимагати усунення будь-яких посягань на свої права власника свідоцтва Що ж до правового режиму пріоритету заявки, то він визначений статтею 9 названого Закону
[п 20 Листа від 31 012001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
92 Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України» та організацій, що віднесені до п відання, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів Отже, вимоги, пов'язані Із зверненням стягнення на зазначене майно, не можуть бути задоволені господарськими судами
[п 21 Листа від 31 012001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права власності та його захистом»]
93 Власник майна вправі на свій розсуд укладати щодо нього безпосередньо або через уповноважену особу будь-які угоди, які не суперечать закону, у тому числі договори оренди майна
[п 3 Листа від 12 04 2001 р №01-8/442 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендними правовідносинами»]
93
94 Відповідно до статей 1 І 47 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація с місцевим органом виконавчої влади, входить до системи органів вико навчої влади, фінансується за рахунок Державного бюджету Ук раши І має закріплене за нею на праві управління майно, що є державною власністю Таким чином, майно названого органу підпадає під ознаки, наведені у статті 39 Закону України «Про власність», яка регулює правовий режим майна державної установи (організації) Згідно з пунктом 3 згаданої статті Закону України «Про власність» державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами що є в її розпорядженні Отже закон не передбачає можливості звернення стягнення на майно цих установ (організацій) за їх зобов'язаннями Не допускається І безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, в рахунок погашення зобов'язань бюджетних установ (стаття 25 Бюджетного кодексу України)
[п 12 Інформаційного листа від 13 022002 р №01 8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинном законодавства у вирішенні спорів та внесення змін І доповнень до деяких Інфор маціиних листів»]
95 Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи І організації та Інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, І земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю І не підлягають приватизації Передача майна, закріпленого за цими підприємствами, установами І організаціями, у тому числі в оренду, проводиться на підставі рішення Кабінету Міністрів України Згідно з частиною 3 статті 39 Закону України «Про власність» державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що с в п розпорядженні, а у разі недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за п зобов'язаннями несе власник Тому господарські суди не можуть приймати рішення про звернення стягнення на майно установ І організацій системи державного резерву Звернення стягнення на майно підприємств системи державного резерву, що належить їм на праві повного
94
господарською відання, не допускається на підставі Закону України від 29 листопада 2001 року №2864-111 «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»
[п 3 Інформаційного чиста від 13 02 2002 р №01 8/153 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю підприємств установ та організацій, що вводять до системи державного резерву»]
96 Згідно зі статтею 1 Закону України «Про введення мо раторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків
[п 11нформаційного листа від 13 02 2002 р №01 8/152 «Про Закон \крати «Про введення мораторію на примусову реалізацію чайна»]
97 Відповідно до статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні» до державних підприємств відносяться підприємства, засновані на державній власності, в тому числі казенні підприємства Статутний фонд державного підприємства не поділений на акції (частки, паї) І тому за свою організаційно-правовою формою таке підприємство є унітарним підприємством Отже мораторій на застосування примусової реалізації майна, встановлений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», поширюється на усі державні підприємства
[п 2 Інфор мацшного листа від 13 02 2002 р №01 8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»]
98 За статтею 1 Закону України «Про господарські товари ства» до господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитш товариства Згідно зі статтею 13 цього Закону вклад учасників та засновників товариства, оцінений у національній грошовій одиниці, складає їх частку у статутному фонді Тому дія мораторію поширюється виключно на господарські товариства, у статутних фондах яких частка держави становить 25 І більше відсотків Мораторій також поширюється на акціонерні това риства, в яких держава є власником не менше 25 відсотків загальної кількості емітованих цими товариствами акцій
[п 3 Інформаційного листа від 13 02 2002 р №01 8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»]
95
99. Відповідно до статті 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств. До об'єктів нерухомого майна слід відносити майно, пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства (їх структурні підрозділи) як цілісні майнові комплекси, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. До інших засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87 (з подальшими змінами і доповненнями). Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу. Отже оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів. До акцій, що належать державі в майні господарських товариств і переданих до статутних фондів підприємств, слід відносити усі види акцій, зазначені у статті 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» і емітовані іншими акціонерними товариствами. За змістом статті 2 Закону дія мораторію не поширюється на облігації підприємств та векселі, передані державою в установленому порядку до статутного фонду підприємств, зазначених у статті 1 Закону.
[п.4 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].
100. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій поширюється, зокрема, на звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою. Вичерпний перелік таких рішень визначено
96
статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження». Отже мораторій поширюється на усі випадки звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, за рішеннями, ухвалами та постановами господарських судів.
[п.5 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].
101. Відповідно до статей 1 та 3 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій діє до прийняття закону про внесення змін до законів України «Про виконавче провадження», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у якому буде передбачено вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємств. Тому у разі порушення справи за позовом про звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК повинен зупинити провадження зі справи до вирішення відповідного питання компетентними органами, крім випадків, коли позивач змінив предмет позову відповідно до вимог статті 22 цього Кодексу.
[п.7 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].
72-304
97