1.2. Нешдприємницькі організації

1. Відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про сво­боду совісті та релігійні організації» релігійні громади одер­жують правоздатність юридичної особи з моменту реєстрації їх статуту (положення) у обласній, Київській і Севастопольській міських державних адміністраціях, а в Ав­тономній Республіці Крим - в Уряді цієї Республіки. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади визнаються юридичними особами з моменту реєстрації їх статутів (положень) у дер­жавному органі України у справах релігій.

[п.1 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

2. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства та свого статуту.

[п.1 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

3. Як визначає стаття 7 Закону, релігійні організації діють відповідно до своєї ієрархічної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статута­ми (положеннями). Тому репрезентувати релігійні ор­ганізації у їх правовідносинах можуть лише повноважні представники, що обрані, призначені відповідно до статут­них вимог релігійної організації.

[п.2 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

4. Під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян. Тому, зокрема, не можуть бути визнані культовими будівлями ті приміщення, що пристосо­вані для проживання священнослужителів та інших служи­телів культу, якщо вони не є невід'ємною частиною культо­вої споруди і не знаходяться на земельній ділянці, не­обхідній для обслуговування цієї споруди (сторожка тощо).

40

Зазначені обставини можуть встановлюватись документами служби технічної інвентаризації.

[п.4 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 •«Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

5. Права релігійних громад, які в установленому порядку користувалися культовими будівлями і майном до введення в дію Закону, зберігаються і після одержання ними правоздат­ності юридичної особи згідно з пунктом 4 Постанови Верхов­ної Ради України від 23 квітня 1991 року про порядок введен­ня цього Закону в дію. Права громад щодо володіння і корис­тування цими будівлями і майном зберігаються також за їх правонаступниками.

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

6. Відповідно до статті 8 Закону держава визнає право релігійної громади на її підпорядкованість у канонічних, ор­ганізаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її ме­жами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підпорядкованості. Тому зміна підпорядкованості релігійною громадою або перехід її у іншу віросповідну (конфесійну) при­належність не може тягти за собою втрату прав і зобов'язань цієї громади за усіма угодами, що були раніше укладені нею.

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

1. Договори про передачу в безоплатне користування релігійним громадам молитовних споруд і культового майна (в тому числі й безстрокові), укладені до або після введення в дію Закону, можуть бути розірвані або припинені лише відповідно до підстав, передбачених у статтях 329 - 331 Цивільного кодексу. Зазначені договори укладаються від імені релігійної громади і підписуються її представниками. Такий же порядок діяв до введення в дію Закону (статті 28 - 32 По­ложення про релігійні об'єднання в Українській РСР, затверд­женого Указом Президії Верховної Ради України від 1 листо­пада 1976 p., з наступними змінами і доповненнями, стаття 20 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії

41

та культури», пункти 59, 61 «Положение об охране й исполь-зовании памятников истории й культури», затвердженого по­становою Ради Міністрів СРСР від 16.09.82 №865).

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

8. У той же час, відповідно до пункту «В» статті 10 зазначе­ного Положення про релігійні об'єднання, громади віруючих могли користуватись для молитовних зборів спорудою (приміщенням), наданою їм окремими громадянами або вико­навчим комітетом районної, міської Ради народних депутатів за договором оренди. Останній, згідно зі статтею 34 Положен­ня, укладався з окремими віруючими, які і несли відпо­відальність за цим договором.

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

9. Відповідно до статті 16 Закону діяльність релігійної ор­ганізації може бути припинена у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. У разі при­пинення діяльності релігійної громади за цих підстав, дія дого­вору безоплатного користування культовими та іншими будівлями, стороною якого була зазначена громада, також припиняється відповідно до статті 331 Цивільного кодексу.

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

10. Відповідно до статей 17 і 18 Закону кожна релігійна грома­да (парафія, церква тощо) або інша релігійна організація (монас­тир, релігійне братство або місія, духовний навчальний заклад), а не релігійне угруповання в цілому (УПЦ-КП, УАПЦ, УГКЦ то­що) або його керівний центр, є власником придбаного чи створе­ного нею рухомого і нерухомого майна та коштів і їх єдиним роз­порядником (стаття 29 Закону України «Про власність»).

[п.6 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

11. Відповідно до статті 17 Закону культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями,

42

на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплат­но за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї Республіки. Слід мати на увазі, що згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 р. №125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» зазначені державні органи зобов'язані про­тягом 1992 - 1993 років здійснити передачу релігійним грома­дам у власність чи безплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням. (Розпорядженням Президента України від 22.06.94 №53/94 ц. р. дію цього пункту продовжено до 01.12.97.) Отже, згідно з цим Указом допус­кається не лише повернення, а й передача у власність релігійних громад культових будівель. Зазначена передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї конфесії (віросповідної приналежності), якій на­лежала будівля на момент її переходу у власність держави.

[п.7 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 -«Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України -«Про свободу совісті та релігійні організації»].

12. Постановами Ради Міністрів Української РСР від 5 квітня 1991 року, №83 «Про перелік пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям», Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1991 року №198 та від 8 червня 1992 року №311 «Про виключення окремих об'єктів із переліку культових споруд - визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям» затверджений перелік культових споруд - визначних пам'яток архітектури, що не можуть бути передані у постійне користування релігійним ор­ганізаціям. За змістом цих постанов не допускається передача культових споруд, зазначених у переліку, також у власність релігійних організацій

[п.9.1 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Яро деякі питання, Що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

43

13. Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 23 квітня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції Постано­ви Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року «Про внесення змін до постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації») на відповідні державні органи покладено обов'язок забезпечити згідно з зазначеним Законом повернення у власність релігійним громадам культових будівель і майна з ураху­ванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном в установленому Зако­ном порядку; вкладення коштів релігійними громадами у споруд­ження, переобладнання культової будівлі і тривалості користуван­ня нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності. Рішення відповідного державного органу має бути мотивованим. Жодна з обставин, перелічених у цьому пункті, не може мати напе­ред установленого або пріоритетного значення при вирішенні кон­кретних спорів. Згідно з вимогами цієї постанови господарський суд повинен враховувати перелічені та інші суттєві обставини у їх сукупності, оцінюючи їх співвідношення відповідно до принципів рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій, закріплених в статті 5 Закону. Тобто слід виходити з того, що вра­хування обоюдних прав і законних інтересів різних релігійних гро­мад на спірні культові будівлі полягає у необхідності забезпечення віруючих усіх релігій, віровизнань та конфесійних угруповань рівними можливостями для відправлення культів у пристосованих для цього приміщеннях.

[п.9.2 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

14. Не може вважатись пристосованим для відправлення масових богослужінь і релігійних обрядів такий вид культових будівель, як капличка, тобто споруда-усипальня на цвинтарі.

[п.9.2 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

44

15. Господарські суди повинні захищати інтереси релігійних громад, що складаються з переселенців, які залишили в країнах, де проживали до переселення, культові будівлі і май­но. Зокрема слід визнавати недійсними рішення державних ор­ганів про передачу у власність релігійної організації культової споруди, якщо остання належить на праві користування гро­маді переселенців або їх нащадкам. Доказами, що свідчать про зазначені обставини, можуть бути повідомлення Міністерства закордонних справ України, іноземних установ тощо.

[п.9.2 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

16. Під поверненням культових будівель і майна слід ро­зуміти повернення зазначених будівель і майна у власність релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму, наприклад, громадам православної церкви, Римо-католицької церкви тощо.

[п.9.3 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

17. Оскільки стаття 83 Цивільного кодексу не передбачає виключень щодо поширення позовної давності на вимоги про визнання недійсними рішень відповідних державних органів про повернення чи передачу культових будівель або майна у власність, то до цих вимог застосовується загальний строк по­зовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу України. Перебіг зазначеного строку починається з дня, коли заінтересована релігійна громада дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (стаття 76 Цивільного кодексу). Якщо релігійна організація отримала статус юри­дичної особи після винесення державним органом зазначено­го рішення, то право на позов у такої організації виникає з дня реєстрації її статуту в установленому законом порядку.

[п.9.5 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

18. Заінтересовані релігійні організації звертаються до гос­подарського суду з вимогою про визнання недійсними рішень про повернення або передачу культових будівель і майна

45

іншим релігійним організаціям з позицій власника або во­лодільця, права яких оспорюються. Можливість подання тако­го позову виникла лише після введення в дію Закону України «Про власність» (стаття 57). Зазначений Закон було введено в дію з 15 квітня 1991 року, а Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» - з 6 червня 1991 року. Тому всі релігійні організації, що отримали статус юридичної особи відповідно до норм останнього Закону, мали право звертатись до госпо­дарського суду із зазначеними позовами у встановленому за­конодавством порядку

[п.9.6 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

19. До введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником куль­тових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України «Про власність» зазначені державні органи мають право во­лодіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які дії, що не суперечать закону. Тому в господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних ор­ганізацій до відповідних державних органів про визнання пра­ва власності на культові будівлі і майно або про зобов'язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право дер­жавної власності, виходячи із змісту чинного законодавства

[п.9.8 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

20. Рішення компетентного державного органу, зазначено­го у статті 17 Закону, про повернення або передачу культової будівлі або майна у власність конкретної релігійної громади є необоротним, тобто таким, що не може бути скасовано наступ­ним рішенням цього ж органу. Перехід права власності на

46

будівлю або інше майно може бити визнано недійсним лише за рішенням суду у встановленому законодавством порядку.

[п.9.9 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

21. Згідно із статтею 36 Конституції України громадяни Ук­раїни мають право об'єднуватися у політичні партії та гро­мадські організації для здійснення і захисту своїх прав і сво­бод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, вста­новлених законом. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише у судовому порядку (стаття 37 Консти­туції України). Основні засади створення та діяльності об'єднань громадян передбачені Законом України «Про об'єднання громадян».

[Лист від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

22. Перелік осіб, які можуть бути засновниками об'єднань громадян, наведений у статті 11 Закону України «Про об'єднання громадян». Останній не надає права під­приємствам та організаціям виступати засновниками чи співзасновниками об'єднань громадян.

[п.1.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

23. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про об'єднання громадян» легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування.

[п.1.2 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

24. Легалізація всеукраїнських об'єднань громадян, діяльність яких поширюється на територію всієї України, здійснюється Міністерством юстиції України. Легалізація місцевих об'єднань громадян здійснюється управлінням юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконав­чими комітетами сільських, селищних, міських рад - у залеж­ності від того, на територію якої адміністративно-територіальної одиниці поширюється діяльність відповідного об'єднання грома­дян. Якщо ж така діяльність поширюється на територію двох і

47

більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється тим із зазначених органів, на територію якого по­ширюється вся діяльність громадської організації.

[п.1.2 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

25. Порядок легалізації об'єднань громадян визначений по­становою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №140 «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян» із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №280 «Про внесення змін до Положення про порядок легалізації об'єднань громадян». Наведений у пункті 3 цього Положення перелік документів, що подаються для легалізації громадсько­го об'єднання, є вичерпним.

[п.1.2 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

26. Відповідно до статті 24 Закону України «Про об'єднан­ня громадян» об'єднання громадян вправі здійснювати госпо­дарську та іншу комерційну діяльність виключно шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, заснуван­ня підприємств в порядку, встановленому законодавством. Відповідні підприємства, установи і організації мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (положеннями). Розмежування відповідальності об'єднання громадян та за­снованого (створеного) ним підприємства, установи, ор­ганізації здійснюється за правилами, передбаченими статтею 32 Цивільного кодексу України.

[п.2.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

27. Політичні партії та створювані ними установи і ор­ганізації не можуть бути засновниками підприємств, крім за­собів масової інформації, а також займатись господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних ма­теріалів, виробів із власною символікою та проведення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).

[п.2.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

48

28. Недодержання об'єднаннями громадян встановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставою для визнання у судовому порядку недійсними уста­новчих документів заснованих ними підприємств, установ і організацій.

[п.2.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

29. Передбачені статтею 28 Закону України «Про об'єднан­ня громадян» стягнення за порушення законодавства можуть бути застосовані до об'єднання громадян арбітражним судом за поданням легалізуючого органу або прокурора чи його за­ступника. Процесуальною формою названого подання є по­зовна заява.

[п.3.1 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»-].

30. Стягнення у вигляді письмового попередження засто­совується щодо об'єднань громадян відповідним легалізую­чим органом у разі вчинення об'єднанням громадян правопо­рушення, яке не тягне обов'язкового застосування іншого пе­редбаченого Законом України «Про об'єднання громадян» ви­ду стягнення (стаття 29 Закону).

[п.3.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

31. Оскільки Законом не визначено розмір та порядок за­стосування штрафу за грубе або систематичне вчинення пра­вопорушення (стаття ЗО Закону України «Про об'єднання гро­мадян»), відповідне стягнення практично не може бути засто­соване арбітражним судом.

[п.3.2 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

32. З метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора чи його заступника арбітражний суд на підставі статті 31 Закону України «Про об'єднання громадян» може тимчасово заборони­ти окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців. Питання про продовження терміну тимчасової заборони діяльності об'єднан­ня громадян (частина друга цієї статті) вирішується арбітраж­ним судом на підставі відповідної позовної заяви з урахуванням

42-304 49

того, що загальний термін тимчасової заборони не повинен пе­ревищувати шість місяців. Відповідно до частини четвертої статті 31 Закону при усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони за клопотанням об'єднання громадян, йо­го діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі.

[п.3.3 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

33. До конституційних гарантій права громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації нале­жить вичерпний перелік підстав та порядок припинення діяльності громадських об'єднань. Встановлений в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здо­ров'я населення або захисту прав і свобод інших людей пе­релік підстав заборони діяльності об'єднань громадян визна­чається статтею 37 Конституції України та статтею 4 Закону України «Про об'єднання громадян».

[п.3.4 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

34. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише у судовому порядку. За рішенням суду може бути здійснено примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання грома­дян (стаття 32 Закону України «Про об'єднання громадян»). Рішення державного чи іншого, крім судового, органу про за­борону діяльності громадських об'єднань за позовами самих об'єднань, прокурора чи його заступника повинні визнаватися недійсними з моменту їх прийняття.

[п.3.4 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

35. Об'єднання громадян створюються для спільної ре­алізації його членами (учасниками) своїх прав і свобод на ос­нові єдності інтересів та виконання обов'язків, що відобража­ють головну мету, завдання, напрямки, форми та методи діяль­ності об'єднань. Отже, у разі подання позову про заборону діяльності об'єднання громадян через порушення законодав­ства України його місцевим структурним осередком арбітраж­ному суду слід керуватися статтями 4 та 32 Закону України «Про об'єднання громадян».

[п.3.5 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

50

36. Під грубим порушенням слід розуміти одноразове по­рушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехту­вання його вимогами з боку об'єднання громадян і яке потяг­ло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юри­дичним чи фізичним особам (наприклад, продовження проти­правної діяльності, незважаючи на вимогу уповноважених на те органів припинити її).

[п.3.6 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

37. Такими, що систематично порушують законодавство, слід вважати об'єднання громадян, які раніше допускали пору­шення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушен­ня. Як виняток з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин йо­го здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним мо­же бути визнане і повторне порушення законодавства.

[п.3.7 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

38. Підставою скасування запису в Реєстрі об'єднань гро­мадян є судове рішення про припинення діяльності об'єднан­ня громадян.

[п.3.8 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

39. Згідно із статтею 14 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян набувають статусу юридичної особи лише у разі реєстрації (офіційного визнання).

[п.4.1 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

40. Відповідно до частини шостої статті 14 Закону України «Про об'єднання громадян» місцеві органи державної виконав­чої влади, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад реєструють в обов'язковому порядку місцеві осередки за­реєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань грома­дян за умови, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань. В разі реєстрації місцевих осе­редків вони не набувають статусу юридичної особи.

[п.4.2 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

-t'2.304

51

41 У об'єднань громадян, які були утворені, зокрема, у разі виділення одного чи кількох місцевих осередків зі складу діючого заресстрованого об'єднання або внаслідок вибуття ча­стини його членів (учасників), а так само в результаті реор­ганізації об'єднання громадян - створення на базі діючого місцевого осередку нового громадського об'єднання чи спілки об'єднань громадян або поділу об'єднання тощо, право на звернення до арбітражного суду виникає у новостворених об'єднань за умови їх реєстрації (офіційного визнання)

[п43 Листа від 301297 р N«01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»]

42 Перереєстрація об'єднань громадян здійснюється відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян»

[п 4 4 Листа від 301297 р N«01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»]

43 Рішення (свідоцтво) про реєстрацію об'єднання грома­дян є актом державного органу, який здійснив реєстрацію

[п 45 Листа від 301297 р N«01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»]

44 Відповідно до статті 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» благодійна організація - це недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення бла­годійної діяльності в Інтересах суспільства або окремих категорій осіб зпдно з Законом, тобто безкорисливої діяльності, що не перед­бачає одержання прибутків від неї Благодійниками, за змістом За­кону, можуть бути як фізичні, так І юридичні особи

[Лист від 140198 р №01 8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

46 Стаття 5 Закону України «Про благодійництво та бла­годійні організації», наводячи перелік фізичних та юридичних осіб, які можуть бути засновниками благодійних організацій, за­бороняє виступати засновниками цих організацій органам дер­жавної влади, органам місцевого самоврядування, а також дер­жавним І комунальним підприємствам, установам, організаціям України, що фінансуються з бюджету У разі порушення зазначе­ної вимоги Закону арбітражний суд може визнати рішення про створення відповідної благодійної організації недійсним

[Лист від 140198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

52

47 Благодійна організація набуває права юридичної особи з моменту п державної реєстрації, яка здійснюється у такому порядку всеукраїнських та міжнародних бла­годійних організацій - Міністерством юстиції України, а місцевих благодійних організацій, відділень (філій, пред­ставництв) всеукраїнських міжнародних благодійних ор­ганізацій - відповідними місцевими органами виконавчої влади (стаття 8 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)

[Лист від 14 0198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла гойїйництво та благодійні організації»]

48 Перелік документів, що подаються для державної реєстрації, наведений в частині 4 статті 8 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», І є ви­черпним

[Лист від 14 0198 р №01 8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

49 Рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію благодійної організації з місцезнаходженням за межами підвідомчої цьому органові території може бути виз­нане недійсним як таке, що прийняте з перевищенням компе­тенції відповідного органу Назване рішення може бути визна­не недійсним також за позовом реєструючого органу в разі встановлення ним факту фальсифікації установчих доку­ментів (частина десята статті 8 Закону України «Про бла­годійництво та благодійні організації»)

[Лист від 140198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»]

50 За змістом статті 9 Закону України «Про бла­годійництво та благодійні організації» підставами для відмови у державній реєстрації благодійної організації є виключно по­рушення встановленого чинним законодавством порядку створення такої організації або наявність раніше зареєстрова­ної благодійної організації з такою ж назвою У вирішенні пи­тань, пов'язаних з реорганізацією та ліквідацією благодійних організацій, слід керуватися загальними правилами, встанов­леними статтею 37 Цивільного кодексу України з урахуван­ням особливостей, передбачених статтею 10 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» та відповідни-

53

ми нормами статутів (положень) окремих благодійних ор­ганізацій (абзац сьомий частини другої статті 12 Закону).

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

51. Відповідно до статті 13 Закону України «Про бла­годійництво та благодійні організації» благодійні організації мають право, зокрема, утворювати свої відділення, філії, пред­ставництва (далі - відокремлені підрозділи). Порядок їх ство­рення встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 7 Закону). Обов'язкову реєстрацію встановлено лише для відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій (частина друга статті 8 Закону). Відо­кремлені підрозділи благодійної організації здійснюють свою діяльність від імені благодійної організації, що їх утворила.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

52. Благодійні організації мають право утворювати на доб­ровільній основі спілки, асоціації та інші об'єднання, що спри­яють виконанню статутних завдань (частина статті 13 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»). Бла­годійні організації можуть бути засновниками засобів масової інформації підприємств і організацій (абзац дев'ятий статті 13 Закону України «Про благодійництво та благодійні ор­ганізації»). Розмежування відповідальності благодійних ор­ганізацій та заснованих ними юридичних осіб здійснюється за загальними правилами, передбаченими статтею 32 Цивільно­го кодексу України.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

53. У власності благодійної організації можуть перебува­ти рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні активи, кошти, а також інше майно, придбане на законних підставах. Благодійна організація має право здійснювати що­до майна та коштів, які є у її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України (стаття 18 Закону України «Про благодійництво та бла­годійні організації»).

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

54

54. Право власності благодійної організації згідно з вимога­ми статті ЗО Закону України «Про власність» здійснюють за­значені у статті 17 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» органи управління власника відпо­відно до їх компетенції.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

55. Перелік джерел формування майна та коштів бла­годійних організацій визначений статтею 19 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Джерелом формування майна та коштів благодійної організації не мо­жуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що пе­редбачає одержання прибутків. Відповідно до частини другої і третьої статті 19 Закону джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Май­но і кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави. Угоди, укладені з порушенням названих вимог Зако­ну, можуть визнаватися недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу України.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

56. Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про бла­годійництво та благодійні організації» передбачено мож­ливість надання податкових та інших пільг фізичним і юри­дичним особам, які віддають частину своїх прибутків, заощад­жень або майна на благодійну діяльність. Зокрема, підпунктом 5.1.21 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону України від 19.11.97) звільняють­ся від оподаткування цим податком операції з подання бла­годійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт, послуг) зазначеним у названому Законі установам та ор­ганізаціям (наукові, навчальні, спортивні заклади тощо), а та­кож операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, по­слуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства України.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

57. Благодійні організації, що існують лише на членські внески і добровільні пожертвування, звільняються від сплати

55

податків та штих платежів до бюджету І спеціальних фондів (частина п'ята статті 20 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)

[Лист від 140198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

58 Згідно з частиною четвертою статті 21 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» надходження благодійної організації від фінансової діяльності спрямову­ються винятково на благодійництво І забезпечення госпо­дарської діяльності у розмірах та порядку, передбачених цим Законом Отже, укладені благодійницькою організацією уго­ди, пов'язані з використанням названих надходжень на будь-які Інші цілі, крім зазначених у цій нормі Закону та в статутах (положеннях) відповідних організацій, можуть бути визнані недійсними з урахуванням конкретних обставин справи на підставі статті 48 або статті 50 Цивільного кодексу України, зокрема за позовами органів, на які покладено контроль за діяльністю благодійних організацій (стаття 22 Закону)

[Лист від 140198 р №01 8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»]

59 Згідно з пунктом 2 розділу VI Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» до приведення зако­нодавства у відповідність Із Законом нормативно-правові акти України застосовуються у частині, що не суперечить йому

[Лист від 140198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»]

60 Відповідно до статті 1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичних осіб, які створені І діють відповідно до за­конодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

61 Торгово-промислова палата набувас статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації, яка здійснюється у такому порядку Торгово-промислової палати України - Міністерст­вом юстиції України, Торгово-промислової палати Автономної Республіки Крим - Головним управлінням юстиції Міністер-

56

ства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Інших торгово-промислових палат - відповідно обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юс­тиції Зміни до статуту торгово-промислової палати підляга­ють реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації торгово-промислової палати (стаття 9 Закону Ук­раїни «Про торгово-промислові палати в Україні»)

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

62 За змістом пункту 7 статті 9 Закону України «Про торго­во-промислові палати в Україні» підставами для відмови у дер­жавній реєстрації торгово-промислової палати є виключно по­рушення встановленого чинним законодавством порядку ство­рення такої палати або невідповідність її статуту законодавст­ву України У разі незгоди з відмовою у державній реєстрації або порушення реєструючим органом передбаченого пунктом З статті 9 Закону України «Про торгово-промислові палати в Ук­раїні» терміну розгляду заяви про реєстрацію торгово-промис­лової палати засновники не позбавлені права звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним рішення про відмову у державній реєстрації або про спонукання відповідного державного органу здійснити реєстрацію

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

63 Рішення відповідного органу про реєстрацію торгово-промислової палати з місцезнаходженням за межами підвідом­чої цьому органові території може бути визнане недійсним як таке, що прийняте з перевищенням компетенції відповідного органу Назване рішення може бути визнане недійсним також за позовом органу, що здійснює державну реєстрацію, чи заінтересованої юридичної особи в разі наявності раніше за­реєстрованої торгово-промислової палати у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (стаття 5 Закону Ук­раїни «Про торгово-промислові палати в Україні»)

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

64 Згідно зі статтею 10 Закону України «Про торгово-про­мислові палати в Україні» діяльність торгово-промислової па­лати припиняється шляхом її ліквідації, яка проводиться за

57

рішенням засновника торгово-промислової палати або за рішенням її вищого керівного органу, а також за рішенням су­ду у випадках І порядку, встановлених законодавством Ук­раїни Однак чинне законодавство таких випадків щодо торго­во-промислової палати не передбачає

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

65 У вирішенні питань, пов'язаних з припиненням діяль­ності торгово-промислової палати, слід керуватися загальними правилами, встановленими статтею 37 Цивільного кодексу Ук­раїни, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 10 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та відповідними нормами статуту торгово-промислової палати

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

66 Членами торгово-промислової палати можуть бути лише юридичні особи, які створені І діють відповідно до законодавст­ва України, та громадяни України, зареєстровані як підприємці, та їх об'єднання (стаття 7 Закону України «Про торгово-про­мислові палати в Україні») Прибуток, одержаний торгово-про­мисловою палатою, не розподіляється між її членами Крім то­го, торгово-промислова палата не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, так само як члени торгово-промислової палати не відповідають за п зобов'язаннями (стаття 1 Закону)

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

67 Відповідно до статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати ма­ють право, зокрема, створювати, реорганізовувати І ліквідову­вати підприємства та Інші організації з метою виконання своїх статутних завдань Торгово-промислова палата не відповідає за зобов'язаннями створених нею підприємств та Інших ор­ганізацій, так само як підприємства та Інші організації не відповідають за зобов'язаннями торгово-промислової палати (стаття 1 Закону)

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

68 Статтею 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено право торгово-промислових

58

палат створювати за Ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівщв-консультантш Оскільки в Україні відсутній законодавчий акт, який регулював би діяльність тре­тейського суду, на території України в частині, що не супере­чить Конституції І законам України, діє Положення про тре­тейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями І установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від ЗО грудня 1975 року №121 (з наступними змінами І доповненнями)

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Утраті»]

69 Торгово-промислові палати можуть виконувати І Інші, крім зазначених у статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», повноваження, що не супере­чать законодавству України (абзац шістнадцятий цієї статті) Зокрема, Торгово-промислова палата України виконує на ко­мерційній основі за заявками зацікавлених підприємств, ор­ганізацій, об'єднань, фірм та приватних осіб незалежну екс­пертизу кількості, якості, комплектності товарів (під словом «товар» маються на увазі також продукція, сировина), визна­чення їх вартості, а також проведення експертизи походжен­ня експортних товарів, експертизи на відповідність товару коду Гармонізованої системи опису І кодування товарів (пункт 1 1 Інструкції про порядок проведення експертиз в ТПП України, затвердженої рішенням президії ТПП Ук­раїни, протокол №76 від 10 06 92)

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

79 У власності торгово-промислової палати можуть пере­бувати будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, ко­шти, цінні папери та Інше майно, необхідне для здійснення статутних завдань Перелік джерел формування майна торго­во-промислових палат визначений пунктом 2 статті 12 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Майно торгово-промислових палат використовується для забезпе­чення їх статутної діяльності (пункт 3 статті 12 Закону) Отже, у разі укладення торгово-промисловою палатою угод у супе-

59

речності з встановленими цілями її діяльності (статті 3 Зако­ну), такі угоди можуть визнаватися недійсними на підставі статті 50 Цивільного кодексу України

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

71 У разі виходу або виключення відповідно до статуту Із складу членів торгово-промислової палати членські внески не повертаються І претензії на частину майна торгово-промисло­вої палати не задовольняються Майно та кошти торгово-про­мислової палати у разі виходу або виключення Із складу й членів поділу не підлягає (пункт 3 статті 12 Закону України «Про торгово-промислові палати в Украпи») У зв'язку з цим, а також з урахуванням тієї обставини, що Закон не передбачає припинення діяльності торгово-промислової палати шляхом реорганізації, а отже, й правонаступництва щодо її майна, у арбітражних судів відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, пов'язаних з витребуванням частини майна торгово-промислової палати у зазначених випадках

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

72 Згідно з пунктом 5 статті 13 Закону України «Про тор­гово-промислові палати в Україні» при Торгово-промисловій палаті України діють Міжнародний комерційний арбітраж­ний суд І Морська арбітражна комісія Діяльність цих уста­нов регулюється Законом України «Про Міжнародний ко­мерційний арбітраж»

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

73 Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що назву «профспілка» або похідні від неї можуть використо вувати лише ті організації, які діють на підставі Закону Дія Закону не поширюється на діяльність об'єднань громадян, створених відповідно до Інших Законів України

[п 1 Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

74 Відповідно до статті 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону Ук-

60

раїни «Про об'єднання громадян», цього Закону, Кодексу за­конів про працю, Інших нормативно-правових актів, прийня­тих відповідно до них До профспілок застосовується Закон України «Про об'єднання громадян», якщо Інше не передбаче­но Законом

[п 2 Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

75 Частиною четвертою статті 4 Закону України «Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що у разі коли міжнародними договорами, конвенціями, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, пе­редбачено більш високий рівень гарантій щодо забезпечення діяльності профспілок, то застосовуються норми міжнародно­го договору або угоди Ця норма кореспондується з вимогами частини третьої статті 4 Арбітражного процесуального кодек­су України

[п 2 Листа від 26 1099 р №01 8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

76 Стаття 8 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» надає профспілкам право утво­рювати на добровільних засадах об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) з метою виконання своїх статутних за­вдань Профспілки - засновники об'єднань повинні укласти відповідну угоду І затвердити статут (положення) об'єднання, у якому, зокрема, повинні бути визначені права об'єднання Статус об'єднань профспілок визначається за статусом членів, яких вони об'єднують Статус профспілок визначено статтею 11 Закону, яка поділяє їх на первинні, місцеві, обласні, регіональні, республіканські, всеукраїнські

[пЗ Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

77 Легалізацію (офіційне визнання) профспілок та їх об'єднань, яка є обов'язковою, здійснюють залежно від стату­су профспілки, об'єднання, Міністерство юстиції України та його відповідні управління шляхом реєстрації Порядок І стро­ки реєстрації профспілок чи їх об'єднань визначено статтею 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» Цією статтею передбачено, зокрема, що профспілки та їх об'єднання набувають права юридичної осо­бі

би з моменту затвердження статуту (положення) Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, тобто п організаційні ланки, які діють на підставі п статуту

[п 4 Листа від 26 1099 р N«01 8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

78 Легалізуючий орган може відмовити у реєстрації профспілки чи п об'єднання у разі невідповідності поданих для реєстрації документів статусу профспілки або об'єднання, визначеному відповідно до статті 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності» Частиною шостою статті 16 Закону передбачено, що рішення про відмо­ву в легалізації може бути оскаржено до місцевого суду

[п 4 Листа від 26 1099 р №01 8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

79 Згідно з частиною одинадцятою статті 16 Закону Ук­раїни «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілка, п організації, об'єднання профспілок здійснюють свої повноваження, набувають цивільних прав І беруть на себе цивільні обов'язки через свої виборні органи, які діють у межах прав, наданих їм за законом та статутом (положенням) У зв'яз­ку з цим слід мати на увазі, що сторонами або Іншими учасни­ками судового процесу повинні виступати саме профспілки (їх організації, об'єднання профспілок), а не їх органи

[п4 Листа від 26 1099 р N«01 8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

80 Згідно зі статтею 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реор­ганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску)

[п 5 Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

81 Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Кон­ституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських І республіканських та об'єднань профспілок з відповідним статусом - лише за рішенням Верховного Суду України (частина третя статті 18 Закону України «Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності») Отже, рішен­ня про примусовий розпуск, припинення, а також заборону

62

діяльності профспілок, їх об'єднань, прийняте будь-яким Іншим органом, підлягає визнанню недійсним за заявою заінтересованої особи

[п 5 1 Листа від 26 10 99 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

82 Рішення про примусовий розпуск об'єднання, прийняте арбітражним судом, не тягне за собою розпуску профспілок, які входять до цього об'єднання

[п 5 2 Листа від 26 10 99 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

83 Прийняте судове рішення про примусовий розпуск профспілки чи об'єднання профспілок позбавляє останніх ста­тусу юридичної особи з моменту виключення п з Реєстру об'єднань громадян Оскільки виключення профспілки чи об'єднання з названого Реєстру І анулювання свідоцтва про реєстрацію здійснює легалізуючий орган, повідомити про це в засобах масової Інформації зобов'язаний саме він, про що слід зазначити у рішенні арбітражного суду про примусовий роз­пуск профспілки або об'єднання профспілок Копія такого рішення надсилається легалізуючому органу

[п 53 Листа від 26 10 99 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

84 Стаття 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не визначає наслідків заборони діяльності профспілки чи об'єднання профспілок, а також ко­ла осіб, які можуть звернутись з такою вимогою до суду У разі виникнення пов'язаних з цим питань арбітражний суд пови­нен керуватись відповідними приписами Закону України «Про об'єднання громадян»

[п 5 4 Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

85 Відповідно до статті 34 Закону України «Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та Інше майно, джерела виникнення яких визначено цією статтею Одним з таких джерел є, зокрема, господарська діяльність створених профспілками чи їх об'єднаннями на підставі статті 35 Закону підприємств І організацій Арбітражним судам слід мати на увазі, що позбавлення профспілок права власності або права

63

володіння та користування майном, переданим їм у госпо­дарське відання, може мати місце лише за рішенням суду з підстав, визначених законами України.

[п.6 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

86. Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» фінансовий кон­троль за коштами профспілок та їх об'єднань органами державної влади та органами місцевого самоврядування не здійснюється.

[п.6 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

87. Частина перша статті 25 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» надає профспілкам, зок­рема, право представляти інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства, а пункт 17 статті 38 Закону уповноважує виборний орган первин­ної профспілкової організації на підприємстві, в установі, ор­ганізації представляти інтереси працівників підприємства-боржника у ході процедури банкрутства.

[п.7 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

88. Пунктом 2 розділу VI Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено обов'язок профспілок та їх об'єднань, які діяли на території України, пройти перереєстрацію (легалізацію) протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом. Профспілки, їх організації (організаційні ланки), об'єднання профспілок, які зареєстро­вані до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про професійні спілки, їх права та га­рантії діяльності», перереєстрації не потребують (пункт З розділу II «Прикінцеві положення» названого Закону).

[п.8 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

89. Слід звернути увагу також на пункт 4 розділу VI Зако­ну України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності», згідно з яким закони України та інші нормативно-пра­вові акти застосовуються в частині, що не суперечить Закону.

[п.8 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

64