- •I Правовий статус суб'єктів
- •11 Визнання угод недійсними 411
- •1. Правовий статус суб'єктів
- •1.1. Підприємства. Об'єднання підприємств. Господарські товариства
- •1.2. Нешдприємницькі організації
- •2. Право власності
- •3. Інтелектуальна власність
- •4. Основні засади підприємництва
- •5. Зовнішньоекономічна діяльність. Валютне регулювання
- •6. Митне регулювання
- •7. Податки і збори. Бюджетні відносини
- •8. Захист економічної конкуренції
- •9. Зобов'язання
- •10. Окремі види договорів 10.1. Поставка
- •10.2. Контрактація
- •10.3. Майновий найом. Оренда. Лізинг
- •10.4. Підряд
- •10.5. Перевезення
- •10.6. Страхування
- •10.7. Кредитування. Банківська діяльність
- •10.8. Сумісна діяльність
- •10.9. Постачання енергоресурсів
- •10.10. Інші види договорів
- •11. Визнання угод недійсними
- •12. Позадоговірні зобов'язання
- •13. Забезпечення виконання зобов'язань 13.1. Застава
- •13.2. Порука
- •14. Розрахунки
- •15. Вексельний обіг
- •16. Відносини приватизації
- •17. Земельні відносини
- •18. Екологічні відносини
- •19. Інформація і зв'язок
- •20. Цінні папери. Фондовий ринок
- •21. Банкрутство
- •22. Визнання недійсними актів
- •23. Позовна давність
21. Банкрутство
1. Визнання недійсними угод, укладених боржниками відповідно до статті 15 Закону України «Про банкрутство», здійснюється у межах провадження зі справи про банкрутство після визнання боржника банкрутом і процесуальне оформлюється ухвалою. Тому позовне провадження про визнання угоди недійсною не порушується. До прийняття ухвали про визнання угоди недійсною арбітражний суд повинен встановити наявність обставин, зазначених у статті 15 названого Закону, для чого він вправі витребувати необхідні документи, письмові пояснення тощо від усіх сторін зазначеної угоди. Ці процесуальні дії також оформлюються ухвалами.
[п.7.1 Листа від 26.06.95р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
1. Ліквідаційна комісія, утворена відповідно до статті 16 Закону України «Про банкрутство», при стягненні дебіторської заборгованості діє від імені підприємства-банкрута в порядку, передбаченому АПК України (пред'явлення претензії, подання позову). Тому в цих випадках порушується провадження в окремих справах про стягнення заборгованості за заявами підприємств-банкрутів на загальних підставах.
[п. 7.2 Листа від 26.06.95 р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
3. Відсутність у банкрута майна, на яке може бути звернене стягнення, повинна бути підтверджена поданим арбітражному суду в установленому порядку (стаття 22 Закону України «Про банкрутство») ліквідаційним балансом, що згідно з частиною 2 названої вище статті може стати підставою для винесення ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута.
[п.7.3 Листа від 26.06.95р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
4. Юридичний департамент НБУ листом від 14.11.95 р. № 31011/1133 роз'яснив Управлінню НБУ по м. Києву і Київській області, що арбітражний суд, який виносить ухвалу про зобов'язання кредиторів, що подали заяви про майнові ви-
578
моги до боржника, скликати збори кредиторів, повинен залучати і тих кредиторів, вимоги яких визнані та знаходяться на позабалансовому рахунку 9929. Закон України «Про банкрутство», зокрема стаття 10, не покладає на арбітражний суд обов'язок розшуку кредиторів, які мають майнові вимоги до боржника, але не звернулись до суду з відповідними заявами, або вчиняти з власної ініціативи будь-які дії до захисту інтересів таких кредиторів. Отже, згадане вище роз'яснення НБУ протирічить чинному законодавству і як таке не є обов'язковим для арбітражного суду.
[Лист від 18.12.95 р. № 01-8/920 «Про лист юридичного департаменту Національного банку України від 14.11.95 №31011/1133»].
5. Стаття 20 Закону України «Про господарські товариства», яка регулює питання діяльності ліквідаційної комісії, не стосується випадків визнання банкрутом комерційного банку. У цих випадках дії ліквідаційної комісії регламентуються Законом України «Про банкрутство».
/й. 7.6 Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
6. У відповідності до статті 6 Закону України «Про споживчу кооперацію» член споживчого товариства, у тому числі індивідуальний, несе відповідальність за зобов'язаннями споживчого товариства у межах сплаченого ним обов'язкового пайового внеску. Повернення пайового внеску членам споживчого товариства передбачено лише у разі ліквідації останнього (стаття 18 зазначеного вище Закону). Тому у арбітражного суду відсутні правові підстави для визнання члена споживчого товариства кредитором стосовно сплати пайового внеску. ТІ То ж до інших майнових вимог індивідуального члена споживчого товариства, то вони можуть бути визнані арбітражним судом на підставі статті 10 Закону України «Про банкрутство» з урахуванням правового характеру взаємовідносин сторін та поданих доказів.
[п.2.1 Інформаційного листа від 01.07.96р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
1. Чи можна визнати боржника банкрутом у випадку, коли кредитор не подав арбітражному суду аудиторський висновок. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банкрутство» (в ре-
37'2-ЗМ
579
дакції Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України» від 14.03.95 р.) проведення аудиту обов'язкове у разі звернення боржника з заявою про визнання його банкрутом. Щодо кредитора, то призначення аудиту за його рахунок можливе лише за наявності згоди на це як кредитора, так і боржника. У разі незгоди кредитора відшкодовувати вартість аудиту його вимоги підлягають розгляду на загальних підставах, що не виключає визнання боржника банкрутом.
[п.2.2 Інформаційного листа від 01.07.96р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»]
8. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про банкрутство» кредитор подає письмову заяву за майновими вимогами до боржника. Зазначена норма не носить імперативного характеру. Тому та обставина, що кредитор не звернувся в арбітражний суд з відповідною заявою, не позбавляє його права звернутися до ліквідкому в порядку, передбаченому статтею 36 Закону України «Про підприємства в Україні».
[п.11.6 Листа від 30.09.96 р. № 01-8/342 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
9. Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України «Про споживчу кооперацію» (в редакції Закону України від 14.10.92 р. № 2687-ХІІ) реорганізація та ліквідація споживчого товариства провадиться у разі його банкрутства за рішенням арбітражного суду. Отже, споживче товариство може бути суб'єктом банкрутства.
[п.13 Листа від 24.01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
10. Якщо чинним законодавством кредиторові надано право нараховувати проценти на суму боргу, перерахування основної заборгованості не дає підстав вважати боржника вільним від боргів, а кредитор вправі висунути додаткові вимоги до боржника у порядку, передбаченому статтею 10 Закону України «Про банкрутство».
[п.15 Листа від 24 01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
11. Відповідно до статті 5 Закону України «Про банкрутство» проведення аудиту обов'язкове у разі звернення боржника з заявою про визнання його банкрутом. Що ж до кредитора, то він
580
повинен подати докази неспроможності боржника, якими є нереалізоване протягом місяця розпорядження про списання у безсшрному порядку суми, що визнана боржником у його відповіді на претензію або зазначена у виконавчому документі, та повідомлення установи банку про відсутність коштів на рахунку боржника. Законодавство не зобов'язує кредитора подавати іншу інформацію про фінансове і майнове становище боржника та доводити ЇЇ достовірність. Призначення аудиту за рахунок кредитора можливе лише за наявності згоди на це як кредитора, так і боржника. У разі незгоди кредитора відшкодувати вартість аудиту його вимоги підлягають розгляду на загальних підставах, що не виключає визнання боржника банкрутом.
[п.1 Листа від 14.04.97р. № 01-8/132 «Про рішення, прийняті нарадою з питань арбітражної практики»].
12. Доказом сплати боргу суб'єктом підприємницької діяльності, стосовно якого порушено справу про банкрутство, можуть бути лише платіжні документи, які свідчать про перерахування боржником коштів на рахунок кредитора із зазначенням мети платежу. Крім того, кредитор має право відмовитись від стягнення заборгованості у заяві на ім'я арбітражного суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, або переоформити строки виконання боргових зобов'язань.
[п.3.1 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
13. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банкрутство» (далі - Закон) суб'єктом банкрутства може бути юридична особа, неспроможна виконати свої зобов'язання, у тому числі перед бюджетом, інтереси якого щодо стягнення недоїмок за податковими платежами представляють податкові органи. Отже, ці органи на підставі статті 10 Закону можуть звертатись до арбітражного суду з майновими вимогами до боржників.
[пЗ.2 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
13. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про банкрутство» кредитори вправі звернутися до арбітражного суду з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. До опублікування зазначеного оголошення кредитор має право за наявності підстав ініціювати порушення провадження у справі
581
про банкрутство боржника. У разі надходження кількох заяв про визнання банкрутом одного і того ж боржника провадження у справі порушується за заявою, яка надійшла першою, а іншим кредиторам згідно зі статтею 7 Закону надсилаються копії ухвали про порушення справи про банкрутство.
[п.11.1 Листа від 24.11.97р.№ 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
14. Укладена боржником угода щодо відчуження належного йому майна (стаття 15 Закону України «Про банкрутство») може бути визнана недійсною і у випадках, коли її вчинено після порушення провадження у справі про банкрутство. Правовою підставою визнання такої угоди недійсною є стаття 48 Цивільного кодексу України.
[п.11.2 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
15. Кредитор, за чиєю заявою порушено провадження у справі про банкрутство, не позбавлений права звернутися до арбітражного суду в порядку, передбаченому статтею 10 Закону, якщо крім виконавчого документа чи визнаної боржником претензії він має інші майнові вимоги до боржника, у тому числі щодо стягнення процентів за користування кредитом.
[п. 113 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
16. До визнання боржника банкрутом він вправі звертатися з відповідними позовами від свого імені. Після визнання його банкрутом майнові права і обов'язки боржника переходять до ліквідкому (стаття 15 Закону). У випадку, передбаченому частиною третьою статті 22 Закону, боржник, визнаний банкрутом, може бути вільним від боргів і продовжувати свою підприємницьку діяльність, а отже - подавати позови і відповідати за ними.
[п.11.4 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
17. Особа, яка бажає взяти участь у санації боржника, вправі ознайомитися з його майновим і фінансовим станом безпосередньо у самого боржника, на що не потрібна згода кредиторів.
[п.11.5Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
582
18. За змістом статті 18 Закону України «Про банкрутство» та статті ЗО Закону України «Про оренду державного майна» ліквідаційна комісія не повинна включати до складу ліквідаційної маси орендоване майно, і отже на нього не може звертатися стягнення.
/я. 11.6 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
19. Якщо боржник задовольнив майнові вимоги кредитора після винесення арбітражним судом ухвали про вміщення оголошення щодо порушення справи про банкрутство у друкованому органі, відповідні витрати покладаються на боржника.
[п.13 Листа 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинною законодавства у вирішенні спорів»].
20. Пунктом 4 статті 10 Закону України «Про лізинг» встановлено, що у разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна, об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю. У вирішенні питання про правомірність віднесення майнових об'єктів та коштів до ліквідаційної маси слід керуватися вимогами статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
[Лист від 23.03.98 р. № 01-8/104 «Про Закон України «Про лізинг»].
21. Стаття 10 Закону України «Про банкрутство» не вміщує жодних винятків стосовно права кредитора подати до арбітражного суду заяву з майновими вимогами до боржника, незалежно від настання чи ненастання терміну виконання зобов'язання. Тому, якщо підприємство нараховує заробітну плату, але не сплачує її через відсутність коштів, а отже, не вносить необхідні кошти до Пенсійного фонду, останній вправі звернутися до арбітражного суду з відповідною заявою на загальних підставах, а арбітражний суд може визнати чи не визнати ці вимоги.
[п.14.1 Листа від 14.10.98р. № 01-8/391 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
22. Згідно з пунктом 5 статті 21 Закону України «Про банкрутство» вимоги членів трудового колективу про повернення
583
їх внесків до статутного фонду підприємства та виплат по акціях задовольняються ліквідаційною комісією у четверту чергу Володільці акцій акціонерного товариства, які не перебувають у трудових відносинах з ним, не є кредиторами у розумінні пункту 1 статті 3 названого Закону
[п 14 2 Листа від 14 10 98р Л" 01-8/391 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
23 Пункт 4 статті 34 Закону України «Про підприємництво» та пункти 34135 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 05 98 р № 740, пов'язують втрату суб'єктом підприємницької діяльності статусу юридичної особи з виключенням його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності До зазначеного моменту підприємство не втрачає статусу юридичної особи І отже несе відповідальність за своїми зобов'язаннями перед кредиторами або перед бюджетом, а у разі неспроможності своєчасно виконати такі зобов'язання може бути суб'єктом банкрутства з підстав, визнаних чинним законодавством У випадку коли на час утворення ліквідаційної комісії відповідно до статті 16 Закону України «Про банкрутство» вже діє ліквідаційна комісія, утворена (призначена) власником (уповноваженим ним органом), остання має припинити свою діяльність І передати усі документи ліквідаторам, які призначені арбітражним судом
[п 3 1 Листа від 06 04 99 р № 01-8/151 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
33 Усі вимоги кредитора мають бути заявлені у точно обрахованій сумі на день подання заяви Що ж до подальших платежів особам, які довічно отримують від підприємства, установи, організації відшкодування шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, то це питання врегульовано пунктом 32 Правил відшкодування власником підприємства, установи І організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 06 93 р № 472, опублікованою у газеті «Урядовий Кур'єр» за 15 07 93 р (з подальшими змінами І
584
доповненнями, у тому числі внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 08 02 94 р № 71)
[п 3 2 Листа від 06 04 99 р № 01 8/151 «Про деякі питання прак тики застосування окремих, норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
34 Згідно з пунктом 3 статті 3 Закону України «Про банкрутство» рішення зборів кредиторів вважається прийнятим не за кількістю поданих за нього голосів, а залежно від суми майнових вимог кредиторів до боржника Тому якщо згоду на перевід боргу останнього дано кредитором, вимоги якого не менші двох третин загальної суми претензій, у арбітражного суду відсутні правові підстави для відхилення умов санації
[п 5 Листа від 24 09 99 р № 01-8/451 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»]
35 Згідно з частиною вісімнадцятою статті 8 Закону України «Про підприємництво» та пунктами 33, 34 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 05 98 р № 740 орган державної реєстрації скасовує державну реєстрацію, зокрема, на підставі рішення арбітражного суду у разі визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після здійснення ліквідаційною комісією відповідних заходів Оскільки ліквідаційний баланс у згаданих випадках затверджується арбітражним судом, в ухвалі про ліквідацію юридичної особи - банкрута слід зобов'язувати ліквідаційну комісію подати органу, що здійснює державну реєстрацію, затверджений арбітражним судом ліквідаційний баланс, а відповідний орган - скасувати державну реєстрацію юридичної особи Примірник такої ухвали має бути надісланий як реєструючому органу, так І місцевому органу статистики для виключення суб'єкта підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України
[п Ь Листа від 24 09 99 р JV° 01-8/451 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»]
36 Заходи, яких вживають податкові органи для стягнення заборгованості за податками та Іншими обов'язковими плате-
585
жами, передбачені пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статтею 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» та іншими актами законодавства України. Такими заходами є, зокрема, безспірне стягнення відповідних сум до бюджетів та державних цільових фондів. Отже під ознаки доказів, названих у пункті 10 статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», підпадають інкасові доручення (розпорядження) згаданих органів.
[п.2.1 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
37. Стаття 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не вимагає від арбітражного суду попереднього узгодження кандидатури розпорядника майна боржника з місцевим державним органом з питань банкрутства.
[п.2.2 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
38. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не покладає на арбітражний суд здійснення перевірки обгрунтованості видачі державним органом з питань банкрутства ліцензій арбітражним керуючим розпорядникам майна боржника чи ліквідаторам. Вчинення відповідних дій становить компетенцію згаданого органу, який видає зазначені ліцензії. Проте у разі виявлення порушень у видачі ліцензій арбітражний суд зобов'язаний відповідним чином реагувати на такі факти.
[п.2.3 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
39. Відповідно до частини п'ятої пункту 1 Розділу VII Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» приписи останнього, зокрема щодо ліквідаційної процедури, можуть застосовуватись за заявою сторін у справі про банкрутство після 01.01.2000 р. незалежно від дати порушення провадження у справі. Що ж до
586
задоволення таких вимог, то арбітражний суд повинен виходити з конкретних обставин і матеріалів справи.
[п.2.4 Інформаційного листа від 10.05.2000 р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
40. За змістом абзацу шостого статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитором може бути будь-яка фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань боржника та заборгованості за заробітною платою.
[п.2.5 Інформаційного листа вій 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
41. Сільськогосподарським у розумінні частини першої статті 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» може бути підприємство, яке здійснює свою основну діяльність у вигляді вирощування (виробництва, виробництва та переробки) сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої складає не менше п'ятидесяти відсотків загальної суми виручки підприємства. Саме ж лише здійснення переробки сільськогосподарської продукції (у тому числі цукрових буряків, м'яса, молока тощо) без її вирощування (виробництва) не є правовою підставою для віднесення відповідного суб'єкта підприємницької діяльності до числа сільськогосподарських у розумінні Закону.
[п.2.1 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
42. Відповідно до статей 9 і 14 Закону України «Про систему оподаткування» податок на додану вартість та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування належать до числа загальнодержавних податків (обов'язкових платежів) і підлягають сплаті в належній сумі у встановлені законами терміни. Стаття 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», встановлюючи черговість задоволення вимог кредиторів, відносить задоволення вимог щодо сплати податків і зборів,
587
обов'язкових платежів до третьої черги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.
[п.2.2 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
43. Заходи, які можуть бути застосовані у разі невиконання чи неналежного виконання арбітражним керуючим своїх повноважень, зазначені у частині 6 статті 27 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Крім того, у цих випадках арбітражний суд не позбавлений права здійснити такі заходи: стосовно керуючого санацією - звільнити його від виконання відповідних повноважень з підстав і в порядку, визначеному частиною 8 статті 17 Закону; стосовно ліквідатора - припинити його по- у. вноваження і призначити нового ліквідатора з підстав і в по- | рядку, передбаченому частиною 13 статті ЗО Закону. Ухвала 5 про призначення нового ліквідатора може бути також винесена з урахуванням вимог частини 4 статті 32 Закону.
[п.2.3 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
44. Частина 11 статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка передбачає обов'язок кредитора при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копію заяви та доданих до неї документів, не містить жодних винятків стосовно окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі й відсутніх. В останньому випадку відповідні документи мають надсилатися за місцезнаходженням боржника, зазначеним у його статутних документах або інших документах, що перебувають у розпорядженні кредитора (наприклад, у договорі, укладеному ним з боржником).
[п.2.4 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
45. Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
588
банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати. Отже, порушення провадження у справі про банкрутство не може бути перешкодою для виконання рішення суду про стягнення з відповідного боржника заборгованості із заробітної плати, а припис пункту 8 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у цьому випадку не повинен застосовуватись.
[п.2.5 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
46. Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються законом про банки і банківську діяльність. Оскільки Закон України «Про банки і банківську діяльність» не передбачає особливостей цього провадження, судам слід керуватись виключно нормами Закону.
[п.1 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
47. Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» його положення щодо призначення арбітражних керуючих і, зокрема, ліквідатора та введення ліквідаційної процедури можуть застосовуватись за заявою сторін у справі про банкрутство або за ініціативою суду при розгляді арбітражними судами справ про банкрутство після 1 січня 2000 року незалежно від дати порушення провадження у справі про банкрутство. Тому арбітражним судам слід відповідно до статті 24 Закону за своєю ініціативою призначати ліквідаторів з кола осіб, які отримали у встановленому порядку ліцензію арбітражного керуючого, у випадках, якщо провадження у справі про банкрутство комерційного банку було порушено до 1 січня 2000 року і до або після цієї дати банк був визнаний банкрутом, а судом вже були призначені ліквідатори в порядку, передбаченому статтею 13 Закону України «Про банкрутство». Що ж до відповідних строків, і, зокрема, строку, передбаченого частиною 2 статті 22 Закону, то їх слід обчислювати з дати прийняття арбітражним судом ухва-
589
ли з цього питання. У зазначених випадках подальше провадження здійснюється відповідно до Закону.
[п.2 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
48. У випадках призначення ліквідаторів у справах про банкрутство банків арбітражним судам слід враховувати специфіку діяльності банківської установи, а ліквідаторами доцільно призначати фізичних осіб, які не лише отримали ліцензію арбітражного керуючого, а й мають досвід роботи в банківській системі України, як правило, не менше ніж три роки. Ці особи повинні відповідати кваліфікаційним вимогам, встановленим Національним банком України для членів тимчасової адміністрації або фахівців юридичних осіб, що можуть бути ліквідаторами банку, відповідно до пункту 10.10 та 11.3 - 11.4 Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.05.2000 р. № 215.
[п.З Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
49. Призначені у порядку, передбаченому статтею 13 Закону України «Про банкрутство», члени ліквідаційної комісії продовжують свою діяльність відповідно до статті 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо є клопотання новопризначе-ного ліквідатора про це, погоджене з комітетом кредиторів (частина 2 цієї статті).
[п.4 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
50. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у ліквідаційній процедурі арбітражний суд розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. До інших повноважень арбітражного суду у ліквідаційній процедурі відносяться, зокрема, такі: вимога до ліквідатора або до державного органу з питань
590
банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури (частина 12 статті ЗО Закону); припинення повноважень ліквідатора за клопотанням комітету кредиторів у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх обов'язків (частина 13 статті ЗО Закону); призначення нового ліквідатора за пропозицією комітету кредиторів (частина 13 статті ЗО та частина 4 статті 32 Закону); затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (частина 1 статті 32 Закону).
[п.5 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
51. Відповідно до частини 2 статті 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода може бути укладена на 'будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, в тому числі і на стадії ліквідаційної процедури. Правила укладання мирових угод визначені в статтях 35 - 39 Закону.
[п.6 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
52. Згідно зі статтею 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилось майна банку або залишилось майнових активів менше за розмір, встановлений Національним банком (стаття 24 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію банку. Копія цієї ухвали має надсилатись Національному банку України, який згідно з пунктом 9 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» веде реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж. Відповідно до пункту 11.33 Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства ліквідація банку вважається завершеною, а банк таким, що припинив діяльність з часу внесення запису про це до Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ.
/и.7 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
591
53 Право органів державної податкової служби України на погашення заборгованості підприємств за кредитами, наданими під державні гарантії (стаття 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік»), може реалізовуватись у процедурі банкрутства, зокрема, шляхом подання до арбітражного суду заяви з відповідними майновими вимогами до боржника у порядку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Такі вимоги можуть подаватись незалежно від настання терміну виконання зобов'язань, тобто І у тих випадках, коли строк погашення кредиту, наданого під державні гаранти, ще не настав
[п 1 5 Листа від 04 122000 р № 01-8/718 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
54 3 моменту набрання Законом України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» чинності справи про банкрутство підприємств - сільськогосподарських товаровиробників порушуються на загальних підставах Особливості банкрутства цих підприємств визначені у статті 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
[Інформаційний лист від 26 02 2001 р № 01-8/280 «Про внесення зміни до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»]
55. Відповідно до статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом І відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та Інших економічних санкцій за усіма видами заборгованості банкрута ТІ То ж до вимог, пов'язаних Із стягненням сум податків І зборів (Інших обов'язкових платежів), нарахованих після прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом, то їх визнання та задоволення може здійснюватись на загальних підставах, визначених названим Законом.
[п 1 4 Інформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодав ства у вирішенні спорів»]
592
56 Чинне законодавство, у тому числі Цивільний кодекс України, Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про приватизацію державною майна» тощо, не ставить можливість звернення стягнення на майно шдприсмства-боржника за рішенням суду у залежність від тієї обставини, чи належить відповідне підприємство до об'єктів, що не підлягають приватизації Що ж до задоволення вимог кредиторів за рахунок майна державних підприємств відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то воно має здійснюватись з додержанням встановлених цим Законом процедур
[п 2 Інформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про деякі питання практики застосування окремих, норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
57 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не виключає можливості визнання банкрутами боржників, які мають солідарний обов'язок перед кредитором (стаття 175 Цивільного кодексу України) Закон не передбачає обов'язку одного з боржників повідомляти суд про виконання ним солідарного зобов'язання Водночас боржник, який виконав таке зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо Інше не встановлено законом або договором (частина п'ята згаданої статті Цивільного кодексу України)
/й 8 11нформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про де які питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
58 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачає обов'язку арбітражного суду призначати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) виключно з числа кандидатур, запропонованих державним органом з питань банкрутства.
[п 8 2 Інформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
59 Строк, встановлений пунктом 1 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
38 2 304 593
його банкрутом», є процесуальним, і отже може бути відновлений на загальних підставах, передбачених статтею 53 Арбітражного процесуального кодексу України.
[п.8.3 Інформаційного листа від 20.04.2001 р. № 01-8/480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
60. Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) можуть бути задоволені за правилами, встановленими цим Законом. За названою нормою органи державної податкової служби є кредиторами, а платник податків, неспроможний виконати свої зобов'язання щодо сплати податків і зборів, - боржником.
[п.1 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
61. Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою кредитора (в тому числі органу державної податкової служби) за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і ці вимоги не було задово-лено боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
[п.2 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
62. У заявах про порушення справи про банкрутство відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають бути викладені обставини, що підтверджують неплатоспроможність платника податків з урахуванням особливостей податкових зобов'язань. Так, згідно зі статтею 1 цього Закону до безспірних вимог кредиторів відносяться, зокрема, вимоги кредиторів, підтверджені розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
[п.З Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
594
63. Безспірні вимоги органів державної податкової служби щодо податкових зобов'язань платників податків та порядок їх підтвердження слід розрізняти залежно від часу виникнення недоїмки (податкового боргу).
[п.3 Роз'яснення від 21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
64. Якщо недоїмка за обов'язковими платежами виникла до набрання чинності Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон) (до 1 квітня 2001 року, крім деяких статей, зазначених у пункті 19.1 статті 19 Закону), то безспірні вимоги органів стягнення обов'язкових платежів визначаються за правилами частин першої та другої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 8-93 «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів», згідно з якими суми недоїмки стягуються у безспірному порядку за розпорядженнями органів стягнення.
[п.3.1 Роз'яснення від 21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
65. Доказами наявності безспірних вимог цих органів є виписані ними розрахункові документи на безспірне стягнення недоїмки, непогашеної внаслідок недостатності коштів на рахунках платника податків, і повернуті банками їх виписувачам без виконання згідно з підпунктом 19.3.4 статті 19 Закону.
[п.3.1 Роз'яснення від 21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
66. Відповідно до пунктів 15 і 16 розділу II та пункту 15 розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 року № 135, платіжні вимоги податкових органів та інших органів стягнення повертаються банками у цих випадках із обов'язковим зазначенням причин повернення. Отже, такі розрахункові документи із зазначенням причин їх повернення є підтвердженням неплатоспроможності платника податків відповідно до вимог частин першої та восьмої статті 7 Зако-
38'2-ЗМ
595
ну України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тому за наявності такого розрахункового документа про непогашення недоїмки платником податку на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців з дня закінчення встановлених строків сплати відповідних обов'язкових платежів у господарського суду немає правових підстав для повернення заяви податкового органу про порушення справи про банкрутство платника податків.
[п.3.1 Роз'яснення від21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядокпору-шення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
67. За Законом змінено правовий механізм стягнення не сплачених у строк обов'язкових платежів, тому змінилося як визначення поняття безспірної вимоги органів стягнення таких платежів, так і порядок підтвердження цієї вимоги.
[п.3.2 Роз'яснення від 21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
68. Якщо податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податку у податковій декларації, виникло після набрання чинності статтею 5 Закону (з 1 квітня 2001 року), то це зобов'язання вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації (пункт 5.1 цієї статті Закону).
[п.3.2 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
69. У разі коли податкове зобов'язання виникло після набрання чинності статтями 6 та 8 Закону (з 1 жовтня 2001 року), то згідно з підпунктом 5.2.1 статті 5 Закону таке зобов'язання вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, коли платник податків оскаржує в адміністративному або судовому порядку рішення контролюючих органів.
[п.3.2 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
70. Згідно з підпунктом 5.4 статті 5 Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у
596
строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. Отже, безспірними вимогами органів стягнення слід вважати узгоджену суму податкового зобов'язання, не сплачену платником податків у строки, визначені статтею 5 Закону.
[п.3.2 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
71. У заяві про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків, який має податковий борг, що виник після набрання чинності Законом, повинні бути викладені обставини, які підтверджують неплатоспроможність платника податків, зокрема: сума податкового боргу платника податків, а також строк його сплати, розмір пені та штрафних санкцій, реквізити податкових декларацій платника податків або податкового повідомлення, рішення (вищого) контролюючого органу на скаргу платника податків, а у разі оскарження акта вищого (центрального) органу у судовому порядку -відповідне судове рішення.
[п.4 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
72. У разі подання органом стягнення заяви про порушення справи про банкрутство державних або комунальних підприємств у цій заяві додатково мають бути зазначені відомості про суму коштів, виручених від продажу активів платника податків, які не входять до складу його цілісного майнового комплексу, реквізити і зміст звернення органу стягнення до органу виконавчої влади з пропозиціями про способи розв'язання проблеми податкового боргу та відповіді органу виконавчої влади (за її наявності).
[п.4 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
73. До заяви органу стягнення мають додаватися копії податкової декларації або податкового повідомлення, докази їх вручення (надіслання) платнику податків, документи про продаж активів платника податків, які не входять до складу його цілісного майнового комплексу (розрахункові документи, до-
597
кументи про організацію та проведення торгів, угоди купівлі-продажу тощо), звернення (подання) органу стягнення та відповіді органу виконавчої влади про способи врегулювання податкового боргу.
[п.4 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
74. За відсутності у заяві про порушення справи про банкрутство зазначених відомостей щодо неплатоспроможності платника податків господарський суд має повернути цю заяву на підставі статті 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
[п.4 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
75. Господарський суд не вправі відмовити у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство платника податків на підставі частини другої статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з мотивів повного забезпечення вимоги кредитора податковою заставою, оскільки припис цієї норми поширюється виключно на застави, які забезпечують виконання грошових зобов'язань, а не на податкову заставу.
[п.5 Роз'яснення від 21.08.2001 р. JV? 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
76. Якщо платником податку, який має податковий борг, є комерційний банк, справу про його неплатоспроможність може бути порушено відповідно до вимог глави 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
[п.6 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
77. Відповідно до статті 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до повноважень ліквідатора у справі про банкрутство відноситься, зокрема, реалізація майна банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом. Порядок продажу майна банкрута
598
передбачено статтею ЗО Закону, згідно з частиною 10 якої продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-прода-жу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
[п, 11нформаційного листа від 12.02.2002 р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»]
78. До реєстру вимог кредиторів можуть бути включені й такі, що випливають із виконання зобов'язання в натурі, за умови заявлення цих вимог у грошовому еквіваленті відповідних зобов'язань (наприклад, у розмірі вартості продукції, що підлягає поставці).
[п.4.1 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].
79. Статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено вимоги кредиторів, на які не поширюється дія мораторію. До таких вимог віднесено, зокрема, вимоги кредиторів, що виникли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах розпорядження його майном та санації. Отже, порушене провадження зі справи про банкрутство не може бути підставою для застосування статті 79 ГПК щодо розгляду справи за позовом про стягнення заборгованості за зобов'язаннями боржника, що виникли під час проведення процедур банкрутства.
[п.4.2 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].
80. У разі припинення провадження зі справи про банкрутство у зв'язку із затвердженням господарським судом мирової угоди умови цієї угоди є обов'язковими лише для кредиторів, вимоги яких було включено до реєстру вимог кредиторів. Кредитори, вимоги яких не підлягають задоволенню у межах провадження зі справи про банкрутство, або не були заявлені згідно зі статтею 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», або заявлені після закінчення процесуального строку, передбаченого цією статтею, який не відновлено господарським судом, мо-
599
жуть подати позов Із зазначеними вимогами у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
[п.4.3 Інформаційноіо листа від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].
81. У разі подання відповідно до статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заяв про грошові вимоги, що засновані на проведенні операцій з матеріальними цінностями державного резерву, підприємства, установи та організації системи державного резерву мають подавати також документи, що підтверджують такі вимоги, у тому числі документи з грифом секретності. Документи з грифом секретності мають подаватись у разі необхідності, тобто якщо вони мають значення для встановлення наявності вимоги підприємства, установи чи організації системи державного резерву та її обгрунтованості, і лише за правилами статті 34 Закону України «Про державну таємницю». Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. За визначенням статті 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Водночас згідно зі статтею 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже, відповідальний зберігач матеріальних цінностей державного резерву не є носієм права власності або права повного господарського відання на цінності державного резерву, тому зазначені цінності не по-
600
винні включатись до складу ліквідаційної маси у разі банкрутства відповідального зберігана.
[п.2 Інформаційного листа від 13.02.2002 р. № 01-8/153 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю підприємств, установ та організацій, що входять до системи державного резерву»].
82. Мораторій згідно із Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» поширюється на випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження зі справи про банкрутство, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26, ЗО, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства. Отже, з набранням Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» чинності господарський суд не має права на прийняття постанови про визнання банкрутом боржника - підприємства, зазначеного у статті 1 Закону, і відкриття ліквідаційної процедури до закінчення дії мораторію. У разі коли комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання цього боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у процедурі розпорядження майном боржника (частина 8 статті 16 Закону про банкрутство) чи у процедурі санації (частина 5 статті 21 Закону про банкрутство), або за наявності обставин, передбачених частиною 15 статті 21 Закону про банкрутство, господарський суд має зупинити провадження зі справи про банкрутство на підставі частини 1 статті 5 Закону та частини першої статті 79 ГПК до закінчення дії мораторію.
[п.6 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].
83. За змістом статті 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на випадки відчуження майна шляхом продажу у процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу або продажу у процедурі санації частини майна боржника (статті 19 та 20 Закону про банкрутство), оскільки ці випадки відчуження не відносяться до категорії примусової реалізації майна.
[п.6 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].
601
84. Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Про введення мораторію зазначається в ухвалі про порушення справи про банкрутство (частина 2 статті 12 Закону). Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 12 Закону.
[п.1 Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
85. Мораторій поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. За змістом Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій поширюється і на зобов'язання, що виникли до порушення справи про банкрутство, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство.
[п.2.1 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
86. Мораторій поширюється на вимоги кредиторів, які подали заяви згідно зі статтею 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і на вимоги кредиторів, що не подавали таких заяв, включаючи кредиторів, котрими в установленому порядку пред'явлені до виконання виконавчі або інші документи, за якими стягнення заборгованості має здійснюватись у безспірному порядку.
[п.2.2 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
87. Мораторій поширюється виключно на виконавчі документи, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірни-
602
ми вимогами зобов'язально-правового характеру. І Tin ж до виконавчих документів, одержаних кредиторами за речово-правовими позовами, то на них мораторій не поширюється, у тому числі на виконавчі документи судів про задоволення вінди-каційного або негаторного позову до боржника чи позову про визнання права власності на певне майно, яке утримується боржником. Рішеннями суду за цими позовами встановлюється неправомірність володіння або необґрунтованість домагання боржника на певне майно.
[п.2.3 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
88. Мораторій поширюється на усі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство. Мораторій, зокрема, зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно та майно, яке знаходиться у податковій заставі, виконання зобов'язання боржника його поручителем, гарантом, страховиком тощо.
[п.2.4 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
89. У процедурі розпорядження майном боржника задоволення вимог кредиторів, на які поширюється режим мораторію, можливе виключно на підставі частин 3 та 4 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто за умови одночасного пропорційного задоволення вимог усіх кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна.
[п.2.5 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
90. Мораторій поширюється на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про
603
ціноутворення тощо, хоча ці категорії вимог не підлягають задоволенню у межах провадження у справі про банкрутство.
[п.2.6 Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог ~* кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспромож- f пості боржника або визнання його банкрутом»]. ї
91. За змістом абзацу сьомого статті 1, частини 5 статті 12, частини 4 статті 17, частини 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій поширюється на вимоги щодо сплати неустойки (пені, штрафу), суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями, а також на вимоги щодо сплати пені та штрафних санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства. Проте такі вимоги не підлягають задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство.
[п.2.7 Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
92. Мораторій не поширюється на задоволення вимог кредиторів арбітражним керуючим у процедурах санації, мирової угоди та ліквідації.
[п.2.8 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
93. Згідно з частиною 5 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Однак цей припис Закону слід застосовувати у системному зв'язку з іншими нормами Закону та суміжного законодавства України.
[п.З Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
94. Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитори у місячний строк з дня опублікування
604
в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають в господарський суд письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Цей строк є процесуальним і його може бути відновлено згідно з вимогами статті 53 ГПК. Тому припис частини 5 статті 31 Закону стосується вимог кредиторів, які не подали відповідної заяви або їх заяву про відновлення пропущеного процесуального строку відхилено.
[пЗ Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
95. Включені до реєстру вимоги кредиторів слід вважати погашеними лише за умови, якщо їх не задоволене за браком майна неплатоспроможного боржника, а останнього визнано банкрутом і ліквідовано за результатами ліквідаційного балансу на підставі частини 2 статті 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
[п.З Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
96. Вимоги до боржника, які не підлягають задоволенню в межах провадження зі справи про банкрутство або не були заявлені кредиторами або заявлені ними після закінчення встановленого статтею 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» місячного строку, який не відновлено господарським судом у встановленому порядку, можуть бути предметом позову. Позовне провадження за цими вимогами може бути порушено господарським судом за наявності підстав, передбачених ГПК. Позовне провадження з таких справ не підлягає зупиненню на підставі статті 79 ГПК, але згідно з частиною 3 статті 12 Закону протягом дії мораторію у справі про банкрутство неплатоспроможного боржника забороняється стягнення його майнових активів на підставі наказу господарського суду, виданого кредиторам цього боржника.
[п.4 Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 -«Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
605
97. У разі подання кредитором одночасно заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство і позову з цими ж вимогами господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має відкласти розгляд вимоги кредитора, щодо якої є заперечення неплатоспроможного боржника і яку не було включено розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, до проведення попереднього засідання господарського суду. Копія ухвали про відкладення розгляду вимоги кредитора повинна надсилатись до суду, у провадженні якого перебуває позов цього кредитора з вимогою до боржника. Якщо на дату попереднього засідання відповідний спір за позовом кредитора не було вирішено судом у встановленому процесуальним законодавством порядку, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядає вимогу кредитора по суті і виносить ухвалу за результатами розгляду у попередньому засіданні.
[п.4 Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
98. У разі припинення провадження зі справи про банкрутство у зв'язку із затвердженням господарським судом мирової угоди умови цієї угоди є обов'язковими лише для кредиторів, вимоги яких було включено до реєстру вимог кредиторів. Кредитори, вимоги яких не підлягають задоволенню у межах провадження зі справ про банкрутство або не були заявлені згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» або заявлені після закінчення процесуального строку, встановленого цією статтею, який не було відновлено господарським судом, можуть подати позов із зазначеними вимогами у порядку, встановленому ГПК.
[п.5 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
99. Невиконання кредитором покладеного на нього обов'язку щодо подання доказів обґрунтованості вимог до боржника тягне за собою відмову у задоволенні цих вимог.
[п.1 Оглядового листа від 25.03.2002р. № 01-8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство»].
606
100. До реєстру вимог кредиторів може бути включено й таку, що випливає із іншого, крім грошового, зобов'язання за умови заявлення цієї вимоги у грошовому еквіваленті.
[п.2 Оглядового листа від 25.03.2002р. № 01-8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство»].
101. План санації боржника підлягає затвердженню господарським судом лише у разі його відповідності вимогам закону щодо змісту, порядку схвалення і подання на затвердження господарського суду.
[п.З Оглядового листа від 25.03.2002 р. № 01-8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство»].
102. Прийняття судом позовної заяви про визнання недійсним договору, невиконання якого стало підставою для звернення кредитора до суду із заявою про порушення справи про банкрутство неплатоспроможного боржника, є підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство до вирішення судом пов'язаної з нею справи.
[п.4 Оглядового листа від 25.03.2002 р. № 01-8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство»].
103. Списання податкових зобов'язань чи податкового боргу на умовах мирової угоди обмежується терміном у три роки з моменту їх виникнення до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності.
[п.5 Оглядового листа від 25.03.2002р. № 01-8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство»].
104. Положення статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підлягають застосуванню у разі фактичного припинення юридичною особою - боржником своєї діяльності за умови відсутності боржника та неможливості визначення місцезнаходження його керівника.
[п.6 Оглядового листа від 25.03.2002р. № 01-8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство»].
105. Відсутність операцій на одному з рахунків не є беззаперечним доказом відсутності підприємницької чи іншої діяльності боржника.
[п. 7 Оглядового листа від 25.03.2002 р. № 01-8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство»].
607
106 Оскільки частка, яка належить банкруту в спільному майні, підлягає виділенню І включенню до ліквідаційної маси, з метою забезпечення грошових вимог кредиторів суд має право заборонити відповідним особам вчиняти певні дії щодо названої частини майнових активів банкрута
[п 8 Оглядового листа від 25 03 2002 р № 01 8/339 «Про деякі пи тання практики розгляду справ про банкрутство»]
107 Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею У першу чергу задовольняються а) вимоги, забезпечені заставою, б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі, в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство та роботою ліквідаційної комісії
[п 11нформаційного листа від 17 04 2002р № 01-8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство»]
108 Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодер-жателя Отже, кошти, одержані від продажу заставленого майна банкрута в межах ліквідаційної процедури, спрямовуються у першу чергу І виключно на задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою
[п 11нформаційного листа від 17 04 2002р № 01 8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство»]
109 Відповідно до статті 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли сума, виручена від продажу предмета застави, недостатня для повного задоволення вимог заставодержателя, останній має право, якщо Інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для задоволення його вимоги, з Іншого майна боржника у порядку черговості, передбаченої законодав-
608
ством України Оскільки Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено право заставодержателя на першочергове задоволення його вимог з Іншого майна банкрута за недостатності коштів, одержаних від продажу предмета застави, вимоги цього кредитора у частині, не забезпеченій заставою, задовольняються в ліквідаційній процедурі у четверту чергу
[п 2 Інформаційного листа від 17 04 2002 р № 01-8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство»]
110 Згідно зі статтею 25 Закону України «Про заставу», якщо у разі реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю У ліквідаційній процедурі ця різниця спрямовується на задоволення Інших вимог першої І наступних черг кредиторів згідно зі статтею 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
[п 3 Інформаційного листа від 17 04 2002 р № 01-8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство»]
111. У разі якщо усі майнові активи банкрута або їх більшу частку було передано в Іпотеку (стаття 38 Закону України «Про заставу») або Інший вид застави І після продажу майна банкрута виручених коштів не вистачає для задоволення Інших, крім заставодержателя, вимог першої черги, усі вимоги першої черги мають задовольнятись за правилами частини З статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» У таких випадках за правилами про конкуренцію різних вимог першої черги мають задовольнятись вимоги, необхідні для проведення самої ліквідаційної процедури (витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство) та надання мінімальних соціальних гарантій персоналу (вихідна допомога звільненим працівникам банкрута)
[п 4 Інформаційного листа від 17 04 2002 р № 01-8/447 «Про де які питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство»]
3923W 609
112. Відповідно до пункту 14 статті 21 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розрахунки з кредиторами у процедурі санації проводяться боржником у порядку черговості, передбаченому статтею 31 цього Закону відповідно до реєстру вимог кредиторів, починаючи з дня затвердження господарським судом звіту керуючого санацією. Отже, правила щодо задоволення вимог заставодержателя у ліквідаційній процедурі діють і у процедурі санації.
[п.5 Інформаційного листа від 17.04.2002 р. № 01-8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство»].