Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Национальная академия внутренних дел Украины

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

взаємодія з інституціями / Книги юр / Вирішення господарських спорів [ Д. М. Притики] / Притика фор..doc

Скачиваний:

Добавлен:

09.02.2016

Размер:

3.16 Mб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 1516 / 3216 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 > Следующая >>>

10.5. Перевезення

1. Чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевозки вантажу, встановлений перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.

[п.2.2 Роз'яснення від25.02.92р. № 01-6/244 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України»].

2. Відповідно до статті 365 Цивільного кодексу України і статті 159 Статуту автомобільного транспорту Української РСР до пред'явлення автотранспортному підприємству позову, що пов'язаний з втратами, недостачами, псуванням або пошкодженням вантажу, розрахунками за перевозку, стягненням штрафів, а також з інших підстав, які випливають з цього Статуту, обов'язкове пред'явлення до нього претензії. Позови можуть бути пред'явлені до автотранспортного підприємства вантажовідправником чи вантажоодержувачем тільки у випадках повної або часткової відмови задовольнити їх претензію або неодержання у передбачені статтею 166 Статуту строки відповіді на претензію.

[п.1.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

3. Питання про те, кому належить право на звернення з претензією та позовом, пов'язаними з перевезенням вантажів, вирішується в залежності від предмета спору. Так, відповідно до статті 160 Статуту у випадках втрати вантажу таке право надане вантажовідправнику або вантажоодержувачу, а при недостачі, псуванні чи пошкодженні вантажу - вантажоодержувачу. Щодо претензії та позовів про стягнення штрафу за про-строчку в доставці вантажу при міжміських перевезеннях (стаття 138 Статуту), то право на пред'явлення претензій та позовів також надане вантажоодержувачу.

[п.1.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

319

4. Стаття 163 Статуту передбачає можливість передачі права на пред'явлення претензій та позовів, зокрема вантажоодержувачем вантажовідправнику і навпаки, що засвідчується пе-реуступочним написом на товарно-транспортному документі (параграф 5 розділу 10 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом. Переуступка такого права може мати місце за попередньою згодою іншої сторони. Оформлення пе-реуступки права окремим листом чинним законодавством не передбачено. Однак, якщо автопідприємство, незважаючи на недодержання правил оформлення переуступки права, прийняло і розглянуло претензію по суті, воно не може потім посилатися на те, що позов пред'явлений неналежним позивачем.

[п.1.3 Роз'яснення від 21.07.92 p. № 01-6/S56 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

5. Претензії, що випливають з перевезення вантажів, пред'являються автотранспортному підприємству, що видав вантаж, а в разі повної його втрати - автотранспортному підприємству, яке прийняло вантаж до перевезення (стаття 161 Статуту).

[п.1.6 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»}.

6. Перевезення вантажів у міжміському сполученні з завантаженням у вантажовідправника і вивантаженням у вантажоодержувача (система наскрізного руху) здійснюється через обласні транспортно-експедиційні підприємства, які виписують товарно-транспортні документи (пункти 7 та 8 Положення про організацію і виконання міжміських та міжреспубліканських перевозок вантажів автомобільним транспортом в УРСР, затверджене наказом Міністерства автомобільного транспорту України від 14.07.86 р. № 159). Отже, автотранспортним підприємством, що прийняло вантаж до перевезення, вважається обласне транспортно-експедиційне підприємство, до якого у випадку повної втрати вантажу слід пред'являти претензію.

[п.1.6 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

320

7. Якщо приймання вантажу до перевезення здійснило автотранспортне підприємство без оформлення через обласне транспортно-експедиційне підприємство, претензії і позови про втрату вантажу належить пред'являти до цього автотранспортного підприємства - володільця автомобіля.

[п.1.6 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

8. Відповідно до статті 127 Статуту автотранспортні підприємства (у тому числі транспортно-експедиційні), вантажовідправники та вантажоодержувачі несуть матеріальну відповідальність за порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезень вантажів, на підставі Статуту. Будь-які угоди між ними, що мають на меті змінити відповідальність або звільнити від відповідальності, покладеної на них Статутом або Правилами, не мають сили. Таким чином, автотранспортні підприємства вантажовідправників і вантажоодержувачі в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що випливають із Статуту, несуть матеріальну відповідальність в межах, передбачених відповідними його статтями (стаття 153 Статуту).

[п.3.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

9. За загальними нормами цивільного законодавства особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини, крім випадків, передбачених законом (стаття 209 Цивільного кодексу України).

[п.3.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

10. Щодо підстав покладання відповідальності на автотранспортне підприємство, вантажовідправника та вантажоодержувача, то поряд із застосуванням принципу вини, Статут передбачає випадки, коли встановлену ним відповідальність зазначені особи несуть незалежно від їх вини.

[п.3.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

212-304 321

11. Дослідження наявності або відсутності вини необхідне при вирішенні питання про покладання на автотранспортне підприємство відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу (статті 133 та 134 Статуту). Тільки за наявності вини автотранспортного підприємства на нього може бути покладена відповідальність за прострочку в доставці вантажу (стаття 138 Статуту).

[п.3.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Яро деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

12. Як приклад застосування майнової відповідальності автотранспортного підприємства і вантажовідправника без вини можна навести стягнення з них штрафу за невиконання зобов'язання щодо обсягів належного до перевезення вантажу, оскільки стаття 132 Статуту передбачає вичерпний перелік обставин, за якими вони звільняються від відповідальності за вказане порушення.

13. Відповідальність за прийнятий до перевозки вантаж несе автотранспортне підприємство (стаття 362 Цивільного кодексу України та стаття 133 Статуту). Розмір цієї відповідальності встановлений статтею 136 Статуту. Поряд з цим слід мати на увазі таке. Відповідно до підпункту «і« пункту 7 Типового договору на централізований завоз (вивіз) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) і аеропорти (додаток 1 до розділу 47 Правил) перевізник зобов'язаний у випадках недостачі або пошкодження вантажу витребувати від станції (порту, пристані) комерційні та інші акти, а в разі відмови від складання акта оскаржити таку відмову у встановленому порядку та здійснити прийомку у відповідності з чинними інструкціями. Якщо перевізник не виконав цього обов'язку, він несе перед замовником майнову відповідальність у розмірі фактичної шкоди (пункт 15 Типового договору), тобто тих сум, які б замовник мав право стягнути з попереднього перевізника або з вантажовідправника.

[п.ЗЗ Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

322

14. Відповідно до статей 140 і 165 Статуту вантаж вважається втраченим по закінченні ЗО діб з дня закінчення строку його доставки при міжміських перевезеннях і 10 діб з дня прийняття вантажу при міських і приміських перевезеннях. Строки доставки вантажу і порядок їх обчислення встановлені параграфом 12 розділу 45 та параграфу 16 розділу 46 Правил. Таким чином, якщо вантаж не доставлений в зазначені строки вантажоодержувач (вантажовідправник) має право пред'явити до автотранспортного підприємства, яке прийняло вантаж до перевоз-ки, претензію про відшкодування дійсної його вартості (пункт «а« статті 136 Статуту). Після пред'явлення такої претензії доставка перевізником частки вантажу не породжує для заявника обов'язку пред'явити нову претензію про недостачу вантажу.

[п.4.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

15. Видача вантажу провадиться автотранспортним підприємством у залежності від того, як перевізник прийняв його від вантажовідправника. Якщо вантаж прийнятий за вагою та кількістю місць і перевозився не за пломбами відправника, автотранспортне підприємство повинно видати вантаж з перевіркою у тому ж порядку, в якому вантаж було прийнято від вантажовідправника.

[п.4.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

16. Відповідно до статті 65 Статуту вантажі, вантажі, що прибули у справних автомобілях, причепах, окремих секціях автомобіля, контейнерах і цистернах з непошкодженими пломбами відправника видаються вантажоодержувачу без перевірки ваги, стану вантажу і кількість місць.

17. Перевізник зобов'язаний видати вантаж з перевіркою у випадках прибуття його в несправному кузові або з пошкодженими пломбами, а також з пломбами попутної вантажної автостанції. Вантаж видається з перевіркою і тоді, коли навантаження здійснено автотранспортним підприємством зі складу

21'2-ЗМ

323

вантажної станції або у випадках видачі зі складу автостанції (стаття 66 Статуту).

18. В усіх випадках тарні і штучні вантажі видаються з перевіркою ваги і стану вантажу тільки у пошкоджених місцях.

19. У залежності від того, як вантаж прийнятий до перевоз-ки, також стану транспортних засобів, у пункті призначення вирішується питання про порядок оформлення результатів видачі вантажу одержувачу. Якщо відправник здав автотранспортному підприємству для перевозки вантаж без визначення ваги і кількості, тобто в опломбованих транспортних засобах, і автомобіль, його секція, контейнер прибули у справному стані з непошкодженими пломбами відправника, вантажоодержувач у товарно-транспортній накладній своїм підписом та печаткою (штампом) засвідчує прийом вантажу (параграф 7 розділу 5 Правил). За цих обставин прийомка вантажу за кількістю та якістю провадиться одержувачем без участі перевізника відповідно до вимог Інструкції про порядок прийомки продукції і товарів за кількістю та якістю. Оскільки у даному випадку водій не уповноважений брати участь у складанні акту прийомки вантажу одержувачем, акт, складений тільки за участю одержувача та водія, визнається одностороннім.

20. Обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах. Якщо перевізник зобов'язаний видати вантаж з перевіркою ваги і кількості місць, результати видачі фіксуються в товарно-транспортному документі з зазначенням обставин, перелічених у параграфі 2 розділу 9 Правил. Відповідно до параграфу 3 цього розділу Правил записи в товарно-транспортних документах, зокрема,

324

про невідповідність ваги І кількості місць вантажу, повинні засвідчуватися підписом одержувача та водія, який є представником автотранспортного підприємства.

[п.4.3 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

21. Односторонні записи як вантажоодержувача, так і водія визнаються недійсними. Тому в разі розбіжностей між одержувачем і водієм, а також при ухиленні водія від засвідчення факту недостачі вантажу в товарно-транспортному документі або від складання акту вантажоодержувач зобов'язаний поруч із записом про недостачу вантажу у зазначеному документі, здійснити його приймання за правилами, встановленими параграфом 5 розділу 9 Правил.

22. Автотранспортне підприємство несе відповідальність за прийнятий до перевозки вантаж поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким він не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало. Перелік цих обставин, обов'язок доведення яких покладений на перевізника, наведений у статті 133 Статуту.

[п.4.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

23. Якщо незбереження вантажу сталося за обставин, перелічених у статті 134 Статуту, обов'язок доведення вини автотранспортного підприємства покладений на заявника претензії. Зокрема, якщо одержувач прийняв вантаж від автотранспортного підприємства за нібито справними пломбами вантажовідправника, а потім судовими або слідчими органами буде встановлено, що до видачі вантажу справність пломби не була забезпечена, автотранспортне підприємство має нести відповідальність за недостачу вантажу, встановлену одержувачем у належному порядку.

325

24. Згідно з параграфами 4 та 14 розділу 3 Правил пломби вантажовідправника повинні мати скорочене найменування відправника та контрольні знаки з літерним і цифровим позначенням. Відповідно до параграфу 15 цього розділу Правил автотранспортне підприємство не повинно здійснювати перевезення вантажу з неправильно навішеною пломбою або з неясним відтиском встановлених знаків. При виявленні цих обставин вантажоодержувачем за його вимогою автотранспортне підприємство повинно видати вантаж з перевіркою, результати якої зазначаються в товарно-транспортному документі або в акті. У цьому випадку перевізник несе відповідальність за нез-береження вантажу доки не доведе відсутність своєї вини.

[п.4.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про 'деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

25. З метою встановлення причин несхоронності вантажу, що не виключає необхідності проведення експертизи пломб, вантажоодержувач повинен індивідуалізувати пломби і зберігати їх до вирішення спору про місце і причини недостачі вантажу. Індивідуалізація пломб полягає у поданні доказів їх незалежності до конкретного транспортного засобу і виключення можливості доступу до пломб у період їх зберігання.

26. Відповідно до статті 128 Статуту автотранспортні підприємства, вантажовідправники і вантажоодержувачі несуть взаємну матеріальну відповідальність за невиконання плану перевезень і прийнятого до виконання разового замовлення.

[п.5.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

27. Оскільки в даний час до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зобов'язань щодо обсягів належного до перевезення вантажу за договором (разовим замовленням).

326

28. При вирішенні спорів, пов'язаних з невиконанням цих зобов'язань, слід виходити з того, що статтею 128 Статуту встановлена відповідальність за невивезення вантажу у кількості, передбаченій «місячним планом«. У зв'язку з цим, до зміни цієї статті Статуту, слід виходити з того, що встановлений нею штраф стягується за невивезення вантажу у кількості, передбаченій договором на певний місяць. Нормативними актами, що регулюють вказані відносини, не передбачено загального принципу виконання квартальних обсягів перевезення вантажу рівномірно по місяцях і тому арбітражний суд не має підстав при вирішенні спору, пов'язаного зі стягненням штрафу, для поділу квартального обсягу на три місяці. Таким чином, якщо в договорі відсутні обсяги вивезення вантажу по місяцях, жодна з сторін не має права на стягнення встановленого статтею 128 Статуту штрафу.

[п.5.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозах вантажів автомобільним транспортом»].

29. Виконання зобов'язань щодо кількості належного до пе-ревозки вантажу враховується в обліковій картці, яка підписується автотранспортним підприємством і вантажовідправником (вантажоодержувачем). На підставі цієї картки автотранспортне підприємство після закінчення місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, повідомляє вантажовідправнику (вантажоодержувачу) розрахунок належної кожній з сторін суми штрафу, які підлягають сплаті в п'ятиденний строк. Якщо вантажовідправник або вантажоодержувач відмовляється від підписання облікової картки, про це складається акт (параграф 5 додатка 2 до розділу 1 Правил).

[п.5.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

30. У випадку ухилення боржника від сплати штрафу, право на пред'явлення до нього претензії виникає з дня закінчення строку, встановленого для звірення записів в обліковій картці (параграфи 6 та 12 додатка 2 до розділу 1 Правил).

327

31. Відповідно до статті 44 Статуту автотранспортні підприємства в разі неподачі з їх вини рухомого складу, передбаченого договором місячного обсягу перевезення вантажів, зобов'язані на вимогу вантажовідправника (вантажоодержувача) виділяти автомобілі для поповнення недовантаження протягом наступного місяця даного кварталу. Рухомий склад, не наданий в останньому місяці кварталу, повинен бути виділений в першому місяці наступного кварталу.

[п.5.3 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

32. Порядок виділення автомобілів для поповнення недовантаження встановлюється за погодженням сторін, і потім ці автомобілі подаються на підставі заявок вантажовідправника (вантажоодержувача) (параграф 11 розділу 1 Правил). Отже, при порушенні цього погодженого порядку сторони несуть відповідальність, встановлену статтями 128,128-1 та 131 Статуту.

[п.5.3 Роз'яснення вій 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

33. Статтею 132 Статуту встановлений вичерпний перелік обставин, за якими сторони звільняються від сплати штрафу за невиконання зобов'язань щодо обсягів належного до перевезення вантажу.

[п.5.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

34. При вирішенні спорів про стягнення штрафу слід мати на увазі, що: а) автотранспортне підприємство має право відмовитись від перевезення, якщо вантажовідправником пред'явлено до перевезення вантаж, не зазначений заявкою або прийнятим до виконання разовим замовленням, або з призначенням в інший пункт (стаття 145 Статуту); б) вантаж, який був пред'явлений вантажовідправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не був приведений ним у належний стан у строк, який забезпечує своєчасне відправлення, вважається непред'явленим (стаття 52 Статуту); в) до внесення провізної плати автотранспортні підприємства, як правило, вантажі до перевезення не приймають (стаття 104 Стату-

328

_ту); г) подача рухомого складу, непридатного до перевезення, передбаченого договором вантажу, дорівнюється неподачі транспортних засобів (стаття 44 Статуту).

[п.5.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 •«Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

35. Відповідно до статті 128-1 Статуту автотранспортне підприємство, вантажовідправник несуть відповідальність за неподачу або невикористання контейнерів, що належать автотранспортному підприємству. Таким чином, ця норма поширюється на випадки невиконання автотранспортним підприємством зобов'язань по завозу контейнерів, що належать залізниці. За невиконання такого зобов'язання автотранспортне підприємство несе відповідальність за статтею 128 Статуту, тобто не за кількість недоданих контейнерів, а за тонни невивезеного вантажу.

[п.6.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

36. Згідно з параграфом 19 розділу 25 Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах Міністерства шляхів сполучення при здійсненні транспортно-експедиційного обслуговування за договорами між автотранспортним підприємством і залізницею відповідальність перед залізницею за затримку ЇЇ контейнерів понад встановлені норми (стаття 157 Статуту залізниць) несуть автотранспортні підприємства. Виключення з цього зроблено лише щодо відповідальності за умови відкриття пунктів обміну контейнерів на підприємствах-одержувачах. Відповідно до параграфу 27 зазначених Правил у випадках затримки контейнерів на цих пунктах понад встановлені норми відповідальність перед залізницею несе те підприємство (організація), у веденні якого є такий пункт обміну контейнерів.

[п.6.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

37. З набранням чинності Законом України від 3 грудня 1996 року «Про внесення зміни до Цивільного кодексу Української РСР» не може застосовуватися стаття 149 Статуту. Спори, пов'язані зі стягненням штрафів, передбачених стаття-

329

ми 142, 143, частиною другою статті 146, статтею 148 Статуту, вирішуються арбітражними судами на загальних підставах.

[п.6.3 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про 'деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

38. Згідно з пунктом 25 Інструкції про порядок завантаження у попутному напрямі підприємствами автомобільного транспорту загального користування порожніх вантажних автомобілів підприємств і організацій відповідальність за не-схоронність вантажів перед вантажовідправниками несуть автостанції, які завантажили порожні автомобілі. У свою чергу володільці автотранспорту несуть цю відповідальність перед автостанціями, які забезпечили завантаження. Таким чином, вантажоодержувачі, які не одержали вантаж або одержали його з недостачею, зіпсованим або пошкодженим, не мають права пред'являти претензії та позови ні до автостанції, яка завантажила автомобілі у попутному напрямі, ні до володільця автотранспорту.

[п.7.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

38. Взаємовідносини сторін щодо перевезення вантажів у попутному напрямі не випливають із Статуту автомобільного транспорту. Виходячи з п. 29 зазначеної Інструкції, питання про відшкодування шкоди, заподіяної несхоронністю вантажів, слід вирішувати на підставі загальних норм цивільного законодавства України. Щодо порядку доарбітражного врегулювання спору, то з цього питання необхідно керуватись розділом 2 Арбітражного процесуального кодексу України, а не Статутом автомобільного транспорту.

[п.7.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].

39. Відповідно до параграфу 12 розділу 4 та параграфу 14 розділу 3 Правил перевозок вантажів визначення ваги нетто здійснюється шляхом відрахування з ваги брутто маси вагону за трафаретом (з бруса).

[Лист від 14.08.92 р. № 01-8/958 «Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].

330

40. Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю, якщо продукцію одержано у декількох вагонах, вартість якої сплачена за одним розрахунковим документом, одержувач зобов'язаний перевірити кількість цієї продукції в усіх вагонах.

[Лист від 14.08.92р. № 01-8/958 «Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].

41. Арбітражний суд відповідальність за недостачу вугілля поклав на залізницю тільки на тій підставі, що на станції відправлення представником залізниці було підтверджено правильність визначення ваги вантажовідправником, про що складений акт зважування. Помилковість такого підходу до вирішення спору полягає у тому, що участь залізниці у зважуванні вантажу, завантаженого засобами відправника, відповідно до Статуту залізниці ще не є доказом вини перевізника у несхоронності вантажу.

[Лист від 14.08.92р. № 01-8/958 «Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].

42. Деякі підприємства-одержувачі залучають як представників громадськості вантажників, прийомоздаваль-ників транспортного цеху, майстрів завантаження, вагарів тощо, які за змістом Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю не можуть залучатись як представники громадськості.

[Лист від 14.08.92р. № 01-8/958 «Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].

43. В процесі перевезення вугілля дрібних фракцій може вирівнюватися і тому констатація комерційних актів про рівномірне навантаження ще не є обставиною, яка свідчить про відсутність відповідальності перевізника за схоронність прийнятого до перевозки вантажу. Якщо на станції призначення буде встановлено, що вагон прибув завантажений не до повної місткості, залізниця має нести відповідальність за недостачу вантажу доки не доведе вину вантажовідправника (стаття 148 Статуту залізниць). До того ж у розпорядженні залізниці є правовий засіб, застосування якого усуне розбіжності щодо місця виникнення недостачі вантажу, а саме використання залізницею наданого їй права відмовляти у прийнятті вагонів, які недован-

331

тажені до технічних норм або повної місткості, і вимагати здійснення дозавантаження таких вагонів (параграф 36 розділу 3 Правил перевозок вантажів).

[Лист від 14.08.92 р. № 01-8/958 Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].

44. Прибуття вагону з відкритими люками слід розглядати як одну з ознак несхоронної перевозки, а тому згідно зі ст. 148 Статуту залізниць перевізник повинний нести відповідальність за недостачу вантажу, доки не доведе відсутності своєї вини. Такими доказами можуть бути, зокрема, несправність запорів, що виключає можливість закриття люка; відсутність ознак відкриття люків іззовні та ін., що повинно знайти своє відображення в комерційному акті та акті технічного огляду вагона. Перевізник зобов'язаний довести, що вагон був відправлений з відкритими люками з вини вантажовідправника, а залізниця не могла виявити цього при відправленні.

[Лист від 24.12.92 р. № 01-8/1530 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках»].

45. Вивантаження вагону залізницею з одночасною видачею вантажу і перевіркою його кількості передбачає водночас приймання вантажу представником одержувача або автотранспортного підприємства загального користування, який повинен засвідчити особистим підписом обставини, зазначені в комерційному акті, та кількість вантажу. Відсутність такого підпису є порушенням вимог параграфу 10 розділу 37 Правил перевозок вантажів і не дає підстав вважати цей акт доказом вини вантажовідправника в недостачі вантажу.

46. Якщо факт прибуття вантажу в справному вагоні за непо-шкодженими пломбами відправника повинен засвідчуватись відміткою станції призначення про видачу вантажу в порядку, передбаченому ст. 65 (67) Статуту залізниць, він не може засвідчуватись будь-якими іншими документами, в т.ч. і довідками станції призначення. Залізниця, як це передбачено її Статутом, повинна на вимогу одержувача в гр. 6 накладної робити відмітки про порядок видачі вантажу. При вирішенні спорів, пов'язаних з

332

недостачами, коли в накладній відсутня належна відмітка про те, в якому стані отримано вантаж від органу транспорту, немає підстав покладати відповідальність за недостачу на відправника, оскільки вона могла статись внаслідок несхоронної перевозки.

47. Передбачена статтею 52 Статуту залізниць плата за збереження вантажів не є штрафом, а тому арбітражний суд не має права зменшувати цю плату.

[п.9 Листа від 14.06.93р. № 01-8/672 «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].

48. Статтею 133 Статуту залізниць України і статтею 163 Статуту автомобільного транспорту України передбачений вичерпний перелік осіб, яким кредитор має право уступити свої вимоги щодо перевізника. Таким чином, переуступку такого права іншим особам слід визнати протиправною.

[п.2 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

49. Радою по залізничному транспорту держав - учасниць Співдружності 26 - 27 травня 1994 року затверджено Інструкцію по актово-претензійній роботі на залізницях держав -учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки. Інструкція набуває чинності з 1 січня 1995 року. Відповідно до Статуту залізниць та Правил перевозок вантажів Інструкцією передбачений порядок складання комерційних актів, визначення розміру фактичної втрати та пошкодження вантажу при перевозках, обчислення та застосування норм природної втратида граничних розходжень в результатах визначення маси нетто, порядок пересилки комерційних актів та розгляд претензій при перевозках вантажів у міжнародному сполученні тощо.

[Лист від 08.12.94 р. № 01-8/891 «Про Інструкцію по актово-претензійній роботі на залізницях держав-учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки»].

50. Згідно з параграфом 147 Інструкції по актово-претензійній роботі на залізницях держав - учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки з недостачі маси вантажу, виявленої на

333

станції призначення, необхідно відрахувати норму природної втрати, встановлену для цього вантажу, та граничне розходження в результатах визначення маси нетто.

[Лист від 08.12.94 р. № 01-8/891 «Про Інструкцію по актово-пре-тензійній роботі на залізницях держав-учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки»].

51. Слід звернути увагу на те, що відповідно до параграфу 133 Інструкції по актово-претензійній роботі на залізницях держав -учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки, якщо згідно з транспортними документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є структурна одиниця об'єднання (підприємства), яка не має статусу юридичної особи, з претензією до залізниці має право звернутись об'єднання (підприємство) без оформлення переуступки такого права переуступочним написом. Інструкція не вимагає наявності переуступочного напису і у тих випадках, коли з претензією до залізниці за дорученням об'єднання (підприємства) звертається структурна одиниця, яка не є юридичною особою. Така структурна одиниця разом з документами, що обґрунтовують претензію, повинна додати до претензії виписку з положення про структурну одиницю, доручення або наказ об'єднання (підприємства), які свідчать про надання їй права на звернення з претензією до залізниці.

52. Згідно з пунктом 33 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів. Тому, якщо такі перевезення не мають характеру послуг, що надаються іншим юридичним чи фізичним особам, а здійснюються суб'єктом господарювання виключно для забезпечення власних потреб, немає правових підстав вважати їх такими, що потребують ліцензування.

[п.2 Листа від 26.06.95 р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

53. Згідно зі статтею 372 Цивільного кодексу України та статтею 25 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.93 № 47-93 «Про страхування» страхова компанія не позбавлена

334

права зворотньої вимоги (регресу) до залізниці. При визначенні обсягу відповідальності залізниці слід виходити з вимог статті 13 Закону України «Про транспорт» та Статуту залізниць. Відповідні претензії та позови повинні пред'являтись до Управління залізниці призначення.

[п.4 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

54. Частина перша статті 7 Закону України «Про транспорт» передбачає безакцентний порядок розрахунків за послуги транспорту на основі чинних тарифів. Тому в разі надання послуг за договірною ціною такий порядок їх оплати застосовуватись не може.

[п.6 Інформаційного листа від 01.07.96 р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

55. Статтею 5 Статуту залізниць України на Мінтранс України покладено розробку і затвердження Правил перевезення вантажів, Технічних умов навантаження і кріплення вантажів та деяких інших нормативних документів. До їх затвердження згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» у вирішенні спорів мають застосовуватись відповідні нормативні акти Союзу РСР у частині, що не суперечить Статуту.

[п.1 Листа від 17.04.98 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць України»].

56. Згідно з розділом III Статуту залізниць України взаємовідносини залізниць з вантажовідправниками та вантажоодержувачами будуються на договірних засадах. Форми договорів щодо організації перевезень встановлюються названими вище Правилами.

[п.2 Листа від 17.04.98 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць України»].

57. Відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів, транспортних, експедиторських і посередницьких організацій, представників вантажовідправника чи вантажоодержувача визначаються Статутом залізниць України та окремими договорами (розділ VII Статуту). Цим же розділом передбачено розміри відповідальності, порядок і строки звернення з претензіями та позовами, що випливають з

335

перевезень, а також порядок і строки розгляду претензій залізницею, умови, за яких залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу і прострочки його доставки.

[п.З Листа від 17.04.98 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць України»].

58. У вирішенні питання визначення плати за користування вагонами, які належать іншим державам слід виходити з вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.96 № 1312 «Про номерний облік простою вантажних вагонів, які належать іншим державам» і Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.99 № 113, якими передбачено, зокрема, що ці Правила визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами парку залізниць інших держав.

[п.13Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякіпитання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

59. Статут залізниць України та Правила експлуатації, номерного обліку і розрахунків за користування вантажними вагонами власності інших держав, затверджені 24 травня 1996 року згідно з дорученням Ради по залізничному транспорту, держав - учасниць Співдружності, Латвійської, Литовської і Естонської Республік, надають право залізницям України використовувати вагони, що належать власникам, розташованим за межами України, для перевезення вантажів у внутрішньодержавному сполученні. Вимоги щодо такого використання вагонів містяться в розділі 1 згаданих Правил. Отже, вантажовласники, порти на підставі статті 119 Статуту залізниць України повинні відшкодовувати залізницям плату за користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних договорів України з цих питань. Відповідний порядок встановлено Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.99 № 113, якими передбачено, зокрема, що ці Правила визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами парку залізниць інших держав.

[п..7 Листа від 29.01.99р. № 01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

336

60. На підставі статті 358 Цивільного кодексу України, статті 45 Статуту автомобільного транспорту Української РСР та розділу 14 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, розрахунки за перевезення вантажів випливають з договору перевозки, тому відносини автотранспортного підприємства і замовників автотранспорту регулюються згаданим Статутом та Правилами перевезень вантажів. Отже, для позовів автотранспортних підприємств про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажів слід застосовувати шестимісячний строк позовної давності, встановлений статтею 366 Цивільного кодексу України та статтею 168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР. Цей строк обчислюється з дня настання події, що стала підставою подання позову.

[п.8 Листа від 29.01.99 р. JV? 01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

61. Документом, який підтверджує вартість вантажу, не обов'язково повинні бути передбачені статтею 115 Статуту залізниць України рахунок або інший документ відправника. Такими доказами за змістом статті 130 названого Статуту можуть бути й інші розрахункові документи, зокрема платіжні доручення на перерахування коштів. Отже, якщо розрахунки за продукцію здійснювались шляхом перерахування коштів поставщику (продавцю), який не є відправником вантажу, залізниця не має права залишати без розгляду претензію про відшкодування втрат, недостачі, псування або пошкодження вантажу тільки з тієї підстави, що до претензії не додано рахунок відправника вантажу.

[п.3.1 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

62. Згідно зі статтею 71 Статуту залізниць України (далі - Статут) взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо порядку і умов експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі і забирання вагонів визначається договором. Статтею 76 Статуту передбачено, Що порядок розроблення та форми таких договорів встановлюються Правилами перевезення вантажів. До затвер-

222-3W 337

дження Міністерством транспорту України зазначених Правил взаємовідносини залізниці з контрагентами мають визначатись законодавством, чинним на момент укладання відповідних договорів, та цими договорами. Залізниці також вправі на підставі угод надавати у користування суб'єктам підприємницької діяльності станційні склади і майданчики, що перебувають у їх віданні, та приймати рішення про складування за плату суб'єктами підприємницької діяльності вантажів у смузі відведення, а також надавати дозвіл на будівництво тимчасових споруд (статті 9 і 12 Статуту). Розмір відповідної плати повинен встановлюватись сторонами в договорі.

[п.3.2 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

63. Накази Міністерства транспорту України від 02.02.99 № 53 «Про затвердження ставок плати за користування вагонами і контейнерами залізниць» та від 25.02.99 № 113 «Про затвердження Правил користування вагонами і контейнерами» видані відповідно до чинного законодавства.

[п.3 Листа від 31.07.2000 р. № 01-8/380 «Про вирішення спорів Вищим арбітражним судом України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

64. Порти повинні відшкодовувати залізницям плату за користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій.

[п.1 Листа від 11.12.2000р. № 01-8/737 «Про практику вирішення окремих категорій спорів»].

65. Заяви суб'єктів господарської діяльності - власників під'їзних колій, які експлуатують вагони, забезпечуючи транспортне обслуговування контрагентів (вантажовідправників, вантажоодержувачів), і водночас стверджують, що вони не повинні вносити плату за користування вагонами, оскільки нібито фактично не користуються вагонами для власних господарських потреб, є безпідставними. Для цих суб'єктів, які взяли на себе функції приймання вагонів від залізниці, подачі їх під навантаження (розвантаження) вантажовідправникам (вантажоодержувачам) та повернення залізниці навантажених або порожніх вагонів, операції з вагонами є господарською

338

діяльністю і джерелом доходів. У цьому випадку саме зазначені суб'єкти виступають перед залізницею як користувачі вагонів. В інших випадках, згідно із статтею 119 Статуту залізниць, користувачами вагонів є вантажовідправники, вантажоодержувачі, порти, організації, установи, громадяни -суб'єкти підприємницької діяльності, які забирають вагони від залізниці своїми локомотивами або яким вагони подаються локомотивами залізниці.

[Інформаційний лист від 20.08.2001 р. № 01-8/917 «Про застосування деяких норм Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів»].

66. Факт непромивки, неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача засвідчується залізницею актом загальної форми, який підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта. Відповідно до статті 35 Статуту залізниць України та підпункту 1.3 пункту 1 Правил перевезення вантажів навалом і насипом, затверджених наказом Міністерства транспорту України (далі - Мінтранс України) від 20.08.2001 № 542, промивання вагонів після вивантаження забруднювальних вантажів здійснюється одержувачем у спеціально обладнаних місцях. Перелік таких вантажів зазначено у додатку 2 до названих Правил. У разі відсутності в одержувача умов та можливостей для промивання вагонів залізниця може виконувати ці роботи з оплатою за договором, виходячи із ставок зборів за промивання вагонів, затверджених відповідною залізницею. Статут не передбачає обов'язку вантажоодержувача оплачувати залізниці витрати, пов'язані з промиванням вагонів, лише у разі подання документів, що засвідчують факт промивання вагонів. Тому вимоги щодо представлення таких документів є неправомірними. Чинним законодавством на залізницю не покладено обов'язку надання розрахункових документів, що підтверджують розмір витрат, пов'язаних з промиванням вагонів, оскільки відповідно до статті 60 Статуту ставки зборів з вантажоодержувачів за очищення, промивання та дезінфекцію вагонів засобами залізниць у випадках, передбачених вищеназваною статтею Статуту, затверджуються залізницями. Підставою для здійснення розрахунків за надання залізницею додаткових послуг, зокрема про-

22'2-ЗМ

339

минання вагонів, згідно зі статтею 62 Статуту та з підпунктом 2.6 пункту 2 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644, є підписана працівником станції та платником накопичувальна картка. Слід враховувати, що передбачену статтею 123 Статуту відповідальність за здавання неочищеного рухомого складу або контейнерів порти несуть не тільки у випадках, коли вони виступають вантажоодержувачами, але і у випадках, коли вони не є вантажоодержувачами, а лише здійснюють вивантаження вагонів (при перевалці вантажу в прямому змішаному сполученні, відвантаженні імпортного вантажу тощо).

[п.3.1 Інформаційною листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].

67. Згідно зі статтею 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтрансу України від 25.02.99 № 113. Під користуванням вагонами (контейнерами) слід розуміти використання відповідного рухомого складу певним суб'єктом господарської діяльності, у тому числі власником залізничної під'їзної колії, який безпосередньо приймає вагони (контейнери) від залізниці для виконання з ними подальших операцій, а потім повертає їх залізниці. Час користування, за який цим суб'єктом господарської діяльності вноситься відповідна плата, визначається від моменту прийому вагонів (контейнерів) від залізниці до моменту їх повернення залізниці. Що ж до взаємовідносин суб'єктів господарської діяльності з третіми особами-контрагентами, яких вони обслуговують (тобто безпосередньо з вантажовідправниками і вантажоодержувачами), то вони визначаються і реалізуються без участі залізниць.

340

Відповідальність перед залізницею у зв'язку з використанням вагонів (контейнерів) несе суб'єкт господарської діяльності, який приймає від неї цей рухомий склад.

[п.3.2 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].

68. Згідно із статтею 8 Закону України «Про залізничний транспорт» та статтею 17 Статуту залізниць України перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форму договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги встановлено Правилами розрахунків за перевезення вантажів (додаток № 1 до пункту 2.3 названих Правил). У договорі визначаються обсяги, строки та умови надання транспортних засобів, порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за порушення зобов'язань.

[п.1.1 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

69. Наявність договору про організацію перевезень вантажів не звільняє вантажовідправника від обов'язку подання планів та заявок на перевезення вантажів у порядку і строки, передбачені Тимчасовим положенням про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України. Цей договір не замінює договір на перевезення конкретного вантажу й не звільняє сторони від обов'язку укласти договір про експлуатацію залізничних під'їзних колій або про подачу та забирання вагонів у передбачених Статутом залізниць України випадках.

[п.1.1 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

70. Оскільки укладення договору про організацію перевезень не є обов'язковим, у разі відмови однієї з сторін укласти такий договір вимоги іншої сторони про його укладання у судовому порядку задоволенню не підлягають.

[п.1.1 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

341

71. Взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо порядку і умов експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та забирання вагонів згідно зі статтею 21 Закону України «Про залізничний транспорт» та статтею 71 Статуту залізниць України визначаються договором. Порядок розроблення та форми таких договорів встановлено Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій (додатки 1 та 2 до пункту 2.1). Порядок виконання перевалочних операцій на під'їзних коліях морських (річкових) портів визначається договором, що укладається залізницею з портом за формою, яку також встановлено названими Правилами (додаток 3 до пункту 2.1). Отже, взаємовідносини залізниці з контрагентами мають визначатись Статутом, Правилами перевезення та відповідними договорами.

[п.1.2 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

72. У застосуванні відповідних норм господарському суду слід мати на увазі приписи статті 22 Закону України «Про залізничний транспорт» і статті 10 Закону України «Про природні монополії», згідно з якими залізниці не мають права відмовляти підприємствам в укладенні зазначених договорів. Тому за наявності такої відмови підприємство не позбавлене права на звернення до господарського суду з позовом про спонукання залізниці до укладення відповідного договору. Що ж до підприємств, то чинне законодавство не передбачає їх обов'язку укладати зазначені договори.

73. Статут залізниць України і Правила обслуговування залізничних під'їзних колій не надають начальнику дирекції перевезень залізниці або начальнику станції права підписувати договір експлуатації залізничної під'їзної колії та договір подачі та забирання вагонів. Згідно зі статтею 77 Статуту і пунктом 3.5 цих Правил з боку залізниці договори підписує начальник залізниці (особа, що виконує його обов'язки) або особа, уповноважена начальником залізниці.

[п.1.3 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

342

74. У разі спору між залізницею та власником під'їзної колії щодо договору, підписаного начальником дирекції перевезень залізниці або начальником залізничної станції, залізниця повинна надати господарському суду доручення на підписання договору начальником залізничної станції.

75. Згідно з частиною другою статті 22 Статуту залізниць України та пунктами 8 і 9 Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, пунктом 1.3 Правил перевезення вантажів навалом і насипом додаткові операції, пов'язані з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюються залізницею на підставі окремих договорів.

[п.1.4 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

76. Залізниці вправі на підставі угод надавати у користування суб'єктам підприємницької діяльності станційні склади і майданчики, що перебувають у їх віданні, та приймати рішення про складування за плату суб'єктами підприємницької діяльності вантажів у смузі відведення, а також надавати дозвіл на будівництво тимчасових споруд (статті 9, 12 Статуту залізниць України і пункт 1.9 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій). Розмір відповідної плати встановлюється сторонами у договорі.

77. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди про перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею і одночасно є договором застави вантажу як гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

[п.1.5 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

343

78. Передача права пред'явлення претензій та позовів у порядку статті 133 Статуту залізниць України не є уступкою права вимоги у зобов'язаннях, пов'язаних з перевезенням вантажів.

[п.1.5 Роз'яснення aid 29.05.2002 p. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

79. У вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у прямому міжнародному сполученні, слід враховувати приписи параграфа 4 статті 29 Угоди, який забороняє пред'являти претензії за однією накладною на суму до 23 швейцарських франків у разі повної або часткової втрати, зменшення маси, пошкодження, псування вантажу або зниження якості вантажу з інших підстав; на суму до 5 швейцарських франків - у разі прострочення доставки вантажу або перебору провізних платежів. Ці приписи мають застосовуватись господарським судом з урахуванням частини третьої статті 4 ГПК. Якщо суд дійде висновку, що суму відповідної претензії завищено штучно, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

[п.2.4 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

80. Згідно зі статтею 363 Цивільного кодексу і статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбе-реження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).

[п 2.8 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

81. У разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються між посередниками, а договір перевезення укладається

344

між першим продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватись належними доказами вартості і ціни відвантаженої продукції, оскільки залізниця несе відповідальність виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа вантажовідправника.

[п.2.8 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

82. Для подання позовів до залізниці згідно зі статтею 366 Цивільного кодексу та статтею 136 Статуту залізниць України встановлено двомісячний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається з дня одержання відповіді на претензію або з дня закінчення строку, встановленого для такої відповіді (стаття 135 Статуту). У разі коли згаданий двомісячний строк пропущено з поважних причин, суд має право поновити цей строк на підставі статті 80 Цивільного кодексу.

[п.2.13 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

83. Якщо претензію не було пред'явлено, але залізниця залучається до участі у справі з ініціативи господарського суду, строк позовної давності обчислюється з дня, коли позивач повинен був одержати відповідь на претензію у разі її своєчасного пред'явлення.

84. У вирішенні спору за позовом до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) може виявитися, що строк позовної давності за позовом вантажовідправника (вантажоодержувача) менший ніж загальний строк для пред'явлення претензії та подання позову до залізниці. За цих обставин питання про поновлення строку позовної давності за позовом до вантажовідправника (вантажоодержувача) за наявності поважних причин підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах.

345

85. Для подання залізницею позовів до вантажовідправника (вантажоодержувача), що випливають з перевезення вантажів, встановлено 6-місячний строк позовної давності (стаття 366 Цивільного кодексу та стаття 137 Статуту залізниць України).

86. Строк позовної давності, встановлений статтею 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, згідно з параграфом 4 статті 31 Угоди не підлягає поновленню судом навіть за поважних причин його пропуску.

87. Статут залізниць України не надає права на звернення з позовами підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту загального користування. Право на звернення з позовами до вантажовідправників (вантажоодержувачів) за змістом статей 1 та 137 Статуту мають відповідні залізниці, а не їх дирекції, станції та інші структурні підрозділи.

[п.2.15Роз'яснення від 29.05.2002р. №04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

88. За змістом частини третьої статті 358 Цивільного кодексу, статті 105 Статуту залізниць України сторони несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами. Тому у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.

[п.2.16 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

346

89. За договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало (стаття 110 Статуту залізниць України).

[п.3.1 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

90. У статті 111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до статті 362 Цивільного кодексу залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе і інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

92. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (стаття 129 Статуту залізниць України).

[п.3.2 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

93. Стаття 129 Статуту та пункт 2 Правил складання актів містять перелік обставин, за наявності яких залізниця повинна скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач чи відправник вантажу. Форму такого акта визначено у додатку 1 до Правил складання актів. Комерційні акти у міжнародних перевезеннях складаються відповідно до угод про міжнародне сполучення.

347

94. Обов'язок скласти комерційний акт виникає у залізниці лише у випадках, коли вона згідно зі статтею 52 Статуту залізниць України зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу.

95. У разі вилучення або знищення підкарантинного вантажу карантинний інспектор складає акт загальної форми, у разі вилучення або знищення такого вантажу на прикордонній станції комерційний акт складається за участю представника карантинної інспекції. Витрати, пов'язані з поверненням та переадресуванням підкарантинних вантажів, розкриттям та упакуванням таких вантажів, доставкою їх до місця знезараження, стягуються на станції призначення з одержувача на підставі акта загальної форми про всі такі випадки та відмітки у накладній про складання такого акта (пункт 2.15 Правил перевезення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю).

96. Відповідно до пунктів 18, 23 та 24 Правил видачі вантажів одержувач не може вимагати від залізниці проведення перевірки та складення комерційного акта після початку вивантаження, яке здійснюється на місцях загального користування; коли одержувач розпочав вивантаження без представника станції; у випадку видачі швидкопсувних вантажів, що прибули в справних рефрижераторних вагонах без порушення граничного терміну перевезення і режиму обслуговування.

[п.3.3 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

97. Згідно з пунктом 12 Правил видачі вантажів комерційний акт про пошкодження тари також не складається у разі відсутності пошкодження вантажу. Факт відсутності або пошкодження однієї із пломб за наявності хоча б однієї справної пломби на дверях з обох сторін критого вагона, рефрижераторної секції, обладнаних додатковими запірно-пломбу-вальними пристроями відповідно до пункту 13 названих Пра-

348

вил, засвідчується не комерційним актом, а актом загальної форми. Інші обставини, за наявності яких складається акт загальної форми, передбачено пунктом 3 Правил складання актів, а форму таких актів визначено додатком 6 до Правил користування вагонами. У разі витікання, псування або підмочування вантажу внаслідок технічної несправності вагону (контейнера), крім комерційного акта, складається також акт про технічний стан вагона (додаток 2 до Правил складання актів). [п.3.3 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

98. Стаття 24 Статуту залізниць України надає залізницям право перевіряти правильність відомостей, зазначених відправником у залізничній накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній, у тому числі і після прибуття вантажу на станцію призначення. Пункт 26 Тарифного керівництва також надає залізниці право на договірних засадах зважувати та перевіряти масу вантажів при прийманні, видачі і перевантаженні у випадках, не передбачених Правилами перевезення, і згідно зі статтею 129 Статуту складати комерційний акт. Тому складання залізницею комерційного акту у випадках, коли залізниця не зобов'язана була видавати вантаж з перевіркою, не може бути підставою для визнання відповідного комерційного акта таким, що не має доказового значення.

99. Порядок складання комерційних актів передбачено Правилами складання актів та розділами 2-4 Інструкції з актово-претензійної роботи. Якщо у комерційному акті відсутній докладний опис обставин, за яких сталося незбереження вантажу, зокрема, про стан запірно-штомбувальних пристроїв та пломб, технічного стану вагону (контейнера) тощо, залізниця несе за це відповідальність, доки не доведе відсутність своєї вини.

[п.3.3 Роз'яснення від 29.052002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

100. Якщо начальник залізничної станції необгрунтоване відмовився скласти комерційний акт або акт загальної форми,

349

вантажоодержувач має право оскаржити таку відмову у порядку, передбаченому пунктом 16 Правил складання актів, і здійснити приймання вантажу відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції (товарів) за якістю та кількістю. У разі додержання порядку оскарження відмови у складанні зазначених актів вантажоодержувач має право звернутися до залізниці з претензією, до якої необхідно додати докази оскарження дій начальника станції залізниці та акти приймання вантажу.

[п.3.4 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

101. У разі коли начальник Дирекції залізничних перевезень визнав обгрунтованою заяву вантажоодержувача про безпідставну відмову начальника станції скласти та видати комерційний акт, з вантажоодержувача за весь час затримки складання та видачі комерційного акта плата за зберігання вантажу та користування вагонами протягом часу затримки складання акта не стягується.

102. Підставою для покладення на залізницю відповідальності за втрату вантажу за позовом вантажоодержувача є квитанція, яка свідчить про те, що вантаж був прийнятий залізницею до перевезення. Якщо вантажоодержувач не має можливості пред'явити таку квитанцію, він повинен додати до претензії та позовної заяви документ про сплату вартості вантажу і довідку станції відправлення про прийняття його до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу. У разі ухилення залізниці від видачі зазначеної довідки або від вчинення відмітки про неприбуття вантажу доказами у вирішенні спору щодо відповідальності залізниці за втрату вантажу можуть бути, зокрема, документи, які підтверджують надіслання залізниці запиту про необхідність видачі довідки або оскарження до Дирекції залізничних перевезень відмови станції призначення від вчинення відмітки про неприбуття вантажу. Ці докази додаються до претензії.

[п.3.5 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

350

103. Вантаж вважається втраченим, якщо його не було видано одержувачу на вимогу останнього протягом ЗО діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення (стаття 117 Статуту залізниць України).

[п.3.6 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

104. У випадках відвантаження матеріальних цінностей маршрутом або групою вагонів за однією накладною неприбуття на станцію призначення одного чи кількох вагонів слід розглядати як недостачу, а не втрату вантажу. Це має істотне значення не тільки для вирішення питання щодо порядку та строку пред'явлення до залізниці претензії, але й для визначення доказів, на підставі яких відповідальність за недостачу може бути покладено на перевізника. Таким доказом є комерційний акт.

[п.3.6 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

105. Якщо вантаж надійшов на станцію призначення у критому вагоні за справними пломбами чи запірно-пломбуваль-ними пристроями відправника, але з відчиненими люками, цю обставину слід розглядати як одну з ознак несправності вагона, якщо Правилами або угодою залізниці з відправником не передбачено перевезення цього вантажу у вагоні з відкритими люками (наприклад, для вентилювання). Тому відповідно до статті 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо не доведе, що недостача виникла з вини відправника. Такими доводами можуть вважатися, зокрема, несправність запорів, що виключає можливість зачинення люку; відсутність ознак відкриття люку з зовнішнього боку вагона або та обставина, що за своїми габаритами вантаж не міг бути вилучений через люки тощо. Усе це повинно знайти відображення у комерційному акті та в акті технічного огляду вагона.

[п.3.7 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

351

106. Коли з матеріалів справи вбачається, що відправник не зачинив люк, а перевізник прийняв вагон до перевезення, хоча мав можливість встановити цю обставину, і у процесі перевезення вантаж було вилучено через люк, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на відправника, так і на залізницю пропорційно вині кожного з них.

[п.3.7 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

107. Відповідно до параграфа 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі (далі - Технічні умови) правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця. У вагонному листі повинна бути зроблена відмітка «вантаж завантажений та закріплений правильно». Однак Статутом не передбачено відповідальність перевізника за пошкодження вантажу, що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки з тієї підстави, що при завантаженні засобами відправника станція зробила зазначену відмітку. У разі пошкодження вантажу внаслідок неправильного розміщення та закріплення відповідальність покладається на відправника, доки він не доведе вину залізниці.

[пЗ.8 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

108. Враховуючи, що перевізник фактично не проконтролював правильність розміщення та закріплення вантажу, прийняв до перевезення платформи або напіввагони, які завантажено з порушенням вимог Технічних умов, господарський суд має право вирішити питання про покладення відповідальності за заподіяну шкоду як на відправника, так і на перевізника у залежності від ступеня вини кожного з них.

[п.3.8 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

109. У вирішенні спорів, пов'язаних з пошкодженням залізобетонних, азбестоцементних виробів та конструкцій, слід мати на увазі, що відповідно до параграфа 4 глави 4 Технічних умов відповідальність за міцність усіх строповоч-них вузлів та дерев'яних прокладок, які застосовуються для

352

закріплення вантажу, несе вантажовідправник. Тому, якщо буде встановлено, що пошкодження цих виробів є наслідком неміцності строповочних вузлів, випадання (переміщення) прокладок, відповідальність повинен нести відправник, якщо він не доведе вину залізниці.

110. На залізницю не може покладатися відповідальність за пошкодження вантажу через його неправильне кріплення в критих, ізотермічних та інших вагонах (контейнерах), що пломбуються, тому що залізниця приймає до перевезення вагони (контейнери) в опломбованому стані і не може перевірити правильність кріплення.

111. Відповідно до статті 31 Статуту залізниць України залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках -продезінфіковані вагони та контейнери. Оскільки незбере-ження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагону або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття. Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари. Саме у такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність рухомого складу для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію.

[п.3.9 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

232-ЗМ 353

112. У випадках коли під завантаження поданий несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера. У такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю.

113. Якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника. Для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.

114. Відповідно до пункту 13 Правил перевезення вантажів у спеціальних та спеціалізованих контейнерах відправників і одержувачів питання відповідальності за несвоєчасне повернення та пошкодження спеціальних контейнерів регулюються між одержувачами і власниками контейнерів без участі залізниці. Проте, якщо спеціальні контейнери несвоєчасно повернуто або пошкоджено з вини залізниці, вона несе за це

354

відповідальність у порядку, встановленому статтею 126 Статуту залізниць України.

[п.3.10 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

115. Згідно зі статтею 41 Статуту залізниць України залізниця зобов'язана доставити вантаж за призначенням у встановлений строк. Терміни доставки вантажу визначені пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів. Проте термін доставки вантажу, який підлягає фітосанітарному контролю, не може бути більшим за термін дії фітосанітарного сертифіката.

[п.3.11 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

116. Згідно з пунктом «в» статті 130 Статуту залізниць України належним доказом прострочення доставки вантажу залізницею є накладна. Доказом затримки, яка трапилася з вини відправника чи одержувача, що дає право залізниці на збільшення терміну доставки вантажу відповідно до пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є відмітка у перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем. Тому відсутність такої відмітки на накладній позбавляє залізницю права на збільшення терміну доставки вантажу.

[п.3.11 Роз'яснення від29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

117. Залізниця звільняється від відповідальності за псування швидкопсувного вантажу, якщо він прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого правилами перевезення швидкопсувних вантажів (пункт «д» статті 111 Статуту залізниць України).

[п.3.12 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

118. Відповідальність за пред'явлений до перевезення вантаж у нестандартній чи неякісній упаковці несе відправник (пункт 3 Правил приймання вантажів до перевезення). У разі

23-2.304

355

коли залізниця порушить вимоги пункту 22 названих Правил і прийме до перевезення навантажений в один вагон вантаж, який за своїм властивостями може пошкодити або зіпсувати інші вантажі, залізниця несе відповідальність за псування або пошкодження вантажу лише у випадках, якщо вона знала або повинна була знати про ці властивості.

119. Псування вантажу може бути наслідком обставин, які залежать від відправника (наприклад, неправильне завантаження вагону, відвантаження перезрілої плодоовочевої продукції тощо) і поряд з цим - прострочки доставки, яка перевищує граничний термін перевезень, що певною мірою сприяло збільшенню кількості зіпсованої продукції. За таких обставин господарському суду необхідно вирішувати питання про покладення відповідальності як на відправника, так і на перевізника залежно від ступеню їх вини.

[п.3.12 Раз 'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

120. Якщо продукція зіпсована в результаті прострочення доставки, але одержувач не звернувся до залізниці з вимогою про її видачу і оформлення результатів видачі комерційним актом, він не має права на відшкодування збитків за рахунок відправника. У випадках псування продукції з вини відправника та залізниці, яка допустила прострочку доставки, у разі відсутності комерційного акта або доказів оскарження необгрунтованої відмови скласти такий акт з відправника не може бути стягнуто кошти, які господарський суд мав би стягнути з залізниці, якби вона брала участь у справі.

[пЗ. 12Роз'яснення від29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякіпитан-ня практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

121. Відповідно до статті 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує завдану недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу шкоду у розмірі дійсної його вартості або у розмірі тієї суми, на яку знижено вартість вантажу.

[пЗ. 13 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

356

122. Недостача маси вантажу, з огляду на яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто вантажу під час перевезення.

[п.3.13 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

123. Згідно із статтею 53 Статуту залізниць України, пунктом ЗО Правил видачі вантажів та розділом 5 Інструкції з актово-претензійної роботи у разі потреби встановлення розміру або причини недостачі, псування або пошкодження вантажу і суми, на яку знижено його вартість, залізниця за власною ініціативою чи на вимогу одержувача запрошує експертів. Якщо станція призначення ухиляється від пред'явлення вантажу до експертизи, у тому числі на письмову вимогу одержувача, останній має право оскаржити таку відмову і сам пред'явити вантаж до експертизи, повідомивши про час її проведення станцію призначення. У разі відсутності доказів такого повідомлення акт експертизи, складений без участі відповідного представника залізниці, не може вважатися належним доказом у господарському спорі.

124. Якщо в акті експертизи, проведеної з ініціативи залізниці, відсутні дані про суму або відсотки зниження вартості пошкодженого (зіпсованого) вантажу, одержувач має право вимагати від начальника станції призначення повторної експертизи, а у разі його відмови від пред'явлення вантажу до експертизи одержувач може оскаржити цю відмову і сам пред'явити вантаж до експертизи.

[п.3.13 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»]

125. Згідно зі статтею 114 Статуту залізниць України поряд з відшкодуванням збитків залізниця зобов'язана відшкодувати сплачену за перевезення цього вантажу провізну плату, якщо її не включено до вартості втраченого вантажу, лише

357

у випадку повної втрати вантажу. Відшкодування провізної плати у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу Статут не передбачає.

126. Господарський суд не може зобов'язувати залізницю відремонтувати або доукомплектувати пошкоджену (розукомплектовану) з її вини продукцію, оскільки це не передбачено Статутом залізниць України. Частину п'яту статті 114 Статуту, якою обумовлено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом, не підлягають відшкодуванню, слід застосовувати з урахуванням статті 4 ГПК.

[п.3.14 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

127. За пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі, передбаченому статтею 118 Статуту залізниць України.

[пЗ. 15 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

128. Перевезення небезпечних вантажів допускається у випадках, передбачених Правилами перевезення небезпечних вантажів залізницями, затвердженими 05.04.96 на п'ятнадцятому засіданні Ради залізничного транспорту держав - учасниць СНД. Якщо через порушення відправником зазначених Правил сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.

[п.3.15Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

129. У застосуванні статті 118 Статуту залізниць України слід мати на увазі, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником зазначених у цій статті порушень, встановлених залізницею як на станції призначен-

358

ня або під час перевезення, так і на станції відправлення після пред'явлення вантажу до перевезення, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитки.

[п 3.15 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

130. Однак штраф за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезення, підлягає стягненню, якщо порушення виявлено залізницею після укладення договору перевезення. Договір про перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення, що засвідчується накладенням календарного штемпеля станції відправлення в перевізних документах (пункт 28 Правил приймання вантажів до перевезення).

[п.3.15 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

131. Збитки, завдані залізниці через допущені відправником порушення, що зазначені у статті 118 Статуту залізниць України, підлягають відшкодуванню відправником незалежно від сплати ним штрафу.

132. У вирішенні спорів, пов'язаних з незбереженням окремих вантажів, перелік яких затверджено пунктом 1 Правил перевезення вантажів у супроводі провідників відправників (одержувачів), необхідно виходити з того, що вони повинні транспортуватись у супроводі провідника вантажовідправника або вантажоодержувача. Якщо залізниця порушила цю вимогу і прийняла до перевезення зазначений вантаж без супроводження провідником вантажовідправника (вантажоодержувача), у тому числі на експорт, не забезпечила його збереження у процесі перевезення і не довела, що втрата, недостача або пошкодження виникли внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти і усунення яких від неї не залежало, відповідальність за пошкодження та розукомплектування техніки згідно зі статтею 110 Статуту залізниць України повинен нести перевізник.

[п.3.16 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

359

133. Наказом Мінтрансу України від 20.01.97 № 18 «Про охорону І супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України» (з подальшими змінами і доповненнями) встановлено перелік вантажів, які повинні супроводжуватися особовим складом відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті на всьому шляху прямування залізницями України. До цих вантажів віднесено автомобілі та їх частини усіх найменувань, у тому числі спеціальні, крім напівпричепів, причепів та частин до автомобілів повною масою більш як 3,5 т і спеціальних, які підлягають супроводженню відправником, а також машини сільськогосподарські та їх частини, трактори та їх частини. Отже, відповідальність за несхоронність відповідного вантажу несе залізниця, якщо не доведе, що несхоронність виникла не з її вини, зокрема, нестачу виявлено у закритому та опломбованому відправником багажному відділенні автомобіля, подряпини кузова виявлені в таких місцях, які залізниця не могла помітити при прийнятті вантажу до перевезення, пошкодження скла автотракторної техніки сталося з причин, яким працівник відомчої охорони не міг перешкодити, та за інших подібних обставин.

134. Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначення маси нетто. Виходячи з цього, у разі виявлення недостачі чи надлишку маси, які не перевищують норми (за відсутності ознак розкрадання), станція на вимогу одержувача зобов'язана зробити в накладній відмітку, передбачену пунктом 31 названих Правил. Значення норм недостачі (суми норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) передбачено пунктом 27 Правил видачі вантажів.

[п.3.17 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

135. Якщо недостача маси вантажу знаходиться у межах норми природної втрати та граничного розходження визна-

360

чення маси нетто, у одержувача відсутні підстави вважати, що він одержав вантаж з недостачею та вимагати від залізниці складання комерційного акта.

[п.3.17 Раз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

136. Стаття 23 Статуту залізниць України надає право під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених пунктом 6.1 Правил оформлення перевізних документів, оформлення однієї накладної, на зворотному боці якої зазначаються для кожного вагона маса вантажу і кількість місць. Отже, у разі виявлення недостачі в окремому вагоні норму природної втрати та граничне розходження визначення маси нетто слід застосовувати саме щодо цього вагону, а не до загальної маси всього маршруту або групи вагонів. У разі виявлення недостачі норму природної втрати та граничне розходження визначення маси нетто застосовують до всієї ваги лише у випадку недодержання вимоги щодо оформлення накладної на маршрут або групу вагонів.

[п.3.18 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

137. Якщо у пункті відвантаження масу вантажу визначено шляхом зважування, а у пункті одержання - за обміром або навпаки, то у вирішенні спорів, пов'язаних з недостачею вантажу, слід виходити з того, що зважування є більш точним способом визначення маси вантажу.

138. У вирішенні спорів, пов'язаних із збереженням вантажу під час перевезення насипом у вагонах відкритого типу, зокрема вугілля, необхідно виходити з того, що стаття 111 Статуту залізниць України звільняє перевізника від відповідальності за втрату та недостачу вантажу, якщо вантаж прибув на станцію призначення у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника за відсутності ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. Це правило поширюється і на випадки, коли

361

відповідно до пункту 2 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу залізниця на прохання відправника, за згодою одержувача, перевозить у вагонах відкритого типу вантажі, не зазначені у додатку до цих Правил.

In 3 19 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питан-практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

139 Відправник згідно зі статтею 37 Статуту залізниць України повинен визначити масу вантажу і зазначити ЇЇ у

алізничній накладній. Якщо залізниця використає своє право перевірити правильність даних, зазначених відправником у накладній, та візьме участь у контрольній перевірці маси вантажу то сама лише ця обставина не є підставою для покладання відповідальності за недостачу вантажу на залізницю, а повинна оцінюватись поряд з іншими обставинами справи.

In 3 19 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякіпитан-поактики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

140 Прибуття напіввагону на станцію призначення з недовантаженням до рівня бортів не свідчить про втрату або розпадання вантажу при перевезенні, оскільки згідно із статтею

111 Статуту залізниць України позивач має довести вину перевізника. Залізниця вправі перевіряти дані, зазначені відправником у залізничній накладній, але не зобов'язана перевіряти

cv усіх вантажів, які вона приймає до перевезення. Не має також правового значення оцінка того, чи могла залізниця при прийнятті вантажу до перевезення побачити недовантаження у вагоні, оскільки Статут та Правила перевезення не передбачають визначення маси вантажу «на око». До того ж, різні ван-

жі мають різну питому вагу та вологість, внаслідок чого маса 70 тонн може займати лише третину або половину вагона.

141 За змістом статті 31 Статуту залізниць України та пунктів 5 і 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у напіввагон повинен визначити придатність рухомого складу для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при за-

362

вантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори напіввагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу. [п.3.20 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

142. Прибуття вагону з порушенням строку доставки не свідчить про вину залізниці у недостачі вантажу. Причинний зв'язок між простроченням доставки вантажу та його недостачею може бути встановлено, якщо відправник завантажив вантаж у комерційне непридатний напіввагон, а залізниця доставила вантаж з порушенням строку доставки, внаслідок чого вантаж висипався і втрачався не тільки за час нормативного строку перевезення, а й після закінчення терміну доставки. За таких обставин суд має з'ясувати ступінь вини кожного у втраті вантажу та покласти відповідальність на відправника та залізницю у відповідній пропорції.

[п.3.20 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

143. З метою забезпечення збереженості вантажу відповідно до пункту 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу на їх поверхню може наноситися захисне маркування або застосовуватися покриття чи інше закріплення верхнього шару вантажу. Конструкція відповідних пристроїв і установок, порядок ущільнення вантажів, застосування захисної плівки (емульсії), кріплення та маркування, що забезпечують збереження і свідчать про відсутність втрати вантажу при перевезенні, визначається інструкцією, розробленою відправником і узгодженою з залізницею (пункт 7 названих Правил).

[п.3.21 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

144. Відправник відповідно до пункту 2.4 Правил оформлення перевізних документів може робити у залізничній накладній відмітку про застосування додаткових заходів щодо збереження вантажу.

[п.3.21 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

363

145. За послуги, пов'язані з видачею вантажу з перевіркою його маси, вантажоодержувач сплачує залізниці кошти відповідно до Тарифного керівництва № 1 «Тарифи на вантажні залізничні перевезення». У разі відсутності у залізниці вагів і зважування вантажу на вагах, що належать автотранспортній організації або вантажоодержувачу, залізниця має право на одержання лише тієї суми, яка становить витрати з надання послуги свого працівника, що здійснив зважування.

[п.3.22 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

146. Вантаж, який надійшов у справному контейнері з не-пошкодженими пломбами відправника, видається без перевірки кількості, стану та маси вантажу, у тому числі автотранспортній організації.

147. Якщо з посиланням на статтю 52 Статуту залізниць України залізниця видала вантаж без перевірки, а після відкриття вагону (контейнера) виявлено їх несправність прихованого характеру, внаслідок чого виникли втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, одержувач має право звернутися до залізниці з вимогою видати вантаж з перевіркою та оформленням її результатів комерційним актом. Це повною мірою стосується й вантажу, який швидко псується, якщо його транспортували з охолодженням І після розкриття вагона було виявлено, що вантаж У процесі перевезення зіпсувався з обставин, які не виключають відповідальності залізниці.

148. Передбачений статтею 122 Статуту залізниць України штраф за неправильно зазначені відомості про масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача стягується з відправника, а не з одержувача, як це зазначено у пункті 5.5 Правил оформлення перевізних документів. Підставою для покладення на відправника відповідальності за

364

неправильне зазначення ним указаних відомостей є акт за-j-альної форми або комерційний акт, складений у випадках передбачених статтею 129 Статуту залізниць України.

[п.3.23 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питан-^іЯ практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

149. Підстави, з яких залізниця та вантажовідправник несуть відповідальність за невиконання плану перевезень вантажів, передбачено статтею 106 Статуту залізниць України.

[п.4.1 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питан-#я практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

150. Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, є облікова картка, яку відповідно до статті 20 Статуту залізниць України ведуть працівники станції і підписують начальник станції та вантажовідправник після закінчення кожної доби. Відповідно до параграфа 2 розділу 2 Правил перевезення вантажів залізницями Союзу РСР цю картку ведуть у одному екземплярі за кожним вантажем номенклатури плану. Відповідальність за невиконання плану перевезень сторони несуть щодо кожної номенклатури плану, тобто таку відповідальність визначають за кожною обліковою карткою окремо.

[п.4.1 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

151. На вимогу вантажовідправника за додаткову плату, розмір якої встановлено пунктом 9 розділу 2 Тарифного керівництва № 1, станція зобов'язана здійснювати облік виконання плану перевезень у двох екземплярах облікової картки, один з яких знаходиться на станції, а другий - у вантажовідправника.

152. Згідно з пунктом 3 Правил складання актів у разі відмови вантажовідправника від підписання цієї картки складається акт загальної форми. Таким чином, якщо вантажовідправник не підписав облікову картку і оскаржує факт

365

подачі вагонів для виконання плану перевезень, залізниця може обґрунтовувати свої вимоги про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень обліковою карткою лише за умови подання доказу ухилення вантажовідправника від її підписання, тобто акта загальної форми.

153. Відповідно до статті 209 Цивільного кодексу боржник несе майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання лише за наявності його вини, крім випадків, передбачених законом або договором. Статутом залізниць України встановлено вичерпний перелік обставин, за яких залізниця та вантажовідправник не несуть майнової відповідальності за невиконання плану перевезень вантажів (статті 107 і 108 Статуту).

[п.4.2 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

154. Поряд з цим у вирішенні спорів слід виходити з того, що наведений у пунктах «а» зазначених статей Статуту залізниць України перелік явищ стихійного характеру (замети, повінь, пожежа), не є вичерпним, тобто підставою для звільнення від відповідальності за невиконання плану перевезень вантажів можуть бути і інші, крім зазначених, явища стихійного характеру.

155. Вантажовідправник звільняється від сплати штрафу за невиконання плану перевезень у разі припинення виробництва відвантажуваної продукції протягом трьох і більше діб підряд лише у разі припинення виробництва внаслідок аварії, але не з інших причин, як-от: через відсутність сировини, електричної енергії і т. ін. Факт аварії та тривалість припинення у зв'язку з цим виробництва відвантажуваної продукції повинен довести вантажовідправник.

366

156. Якщо аварія у вантажовідправника фактично не призвела до припинення виробництва, підстав для його звільнення від сплати штрафу за невиконання плану перевезень немає.

[п.4.2 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

157. У застосуванні пунктів «б» статей 107 і 108 Статуту залізниць України слід виходити з того, що заборона або припинення відвантаження вантажів у певному напрямку згідно зі статтею 29 Статуту може здійснюватись Укрзалізницею за погодженням з Мінтрансом.

[п.4.2 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

158. Затримкою вантажовідправником вагонів під вивантаженням (пункт «в» статті 108 Статуту залізниць України) слід вважати затримку вагонів, поданих під подвійні операції. Таким чином, залізниця звільняється від сплати штрафу за неподання тієї кількості і тих вагонів, які були затримані під вивантаженням чи не могли бути подані під навантаження з цієї причини. Факт затримки вантажовідправником вагонів під вивантаженням повинна довести залізниця.

[п.4.3 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

159. У застосуванні пункту «г» статті 108 Статуту залізниць України під неплатоспроможністю відправника слід розуміти відсутність на рахунку відправника коштів у розмірі, достатньому для сплати залізничного тарифу та сплати додаткових послуг, пов'язаних з відправленням запланованої кількості вантажу у даний період.

[п.4.4 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

160. Відповідно до Тимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Мінтрансу -України від 02.03.95 № 89, у разі здійснення перевезення певних вантажів за планом, наданим до початку місяця, в якому планується переве-

367

зення, залізниця затверджує обсяги перевезень вантажів з розподілом їх за родом, станціями відправлення та залізницями призначення, а якщо вантаж перевозять у межах залізниці відправлення - з розподілом за станціями призначення.

[п.4.5 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

161. Вантажовідправник не несе відповідальності за невиконання плану перевезень, якщо він змінив станцію призначення у межах однієї залізниці, оскільки статтею 106 Статуту залізниць України таку відповідальність встановлено лише за невиконання плану перевезень у межах залізниці призначення, а не її станцій.

162. Якщо залізниця у першій і другій декадах місяця подала більшу кількість вагонів, ніж це було передбачено планом, і ці вагони були завантажені, а на третю декаду вантажовідправник подав заявку без врахування зайво поданих вагонів і таку заявку було прийнято, відповідальність залізниці і відправника за невиконання плану визначається за результатами роботи в цілому за місяць.

[п.4.6 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

163. Сплата штрафу за невиконання плану перевезень не звільняє залізницю від обов'язку надолужити недовантаження протягом наступного місяця. Відповідно до статті 19 Статуту залізниць України залізниця у разі неподання з її вини рухомого складу для виконання місячного плану перевезень вантажів зобов'язана на замовлення вантажовідправника виділити рухомий склад, щоб надолужити недовантаження протягом наступного місяця.

[п.4.7 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

164. Недовантаження може надолужуватися лише на замовлення вантажовідправника, з яким він має звернутися до

368

залізниці не пізніше 2-го числа наступного за звітним місяця (пункт 17 Тимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Мінтрансу України від 02.03.95 № 89). Отже за відсутності такого звернення, поданого у зазначений строк, залізниця звільняється від обов'язку виділяти рухомий склад для надолуження недовантаження.

[п.4.7 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

165. Порядок виділення рухомого складу для надолуження недовантаження, яке мало місце з вини залізниці, встановлюється за погодженням між залізницею та вантажовідправником. У разі порушення погодженого порядку залізниця за незабезпечення подачі вагонів, а вантажовідправник за невикористання поданих вагонів чи відмову від вагонів несуть відповідальність, встановлену статтею 106 Статуту залізниць України.

166. Якщо вантажовідправник запропонував певний порядок надолуження недовантаження, а залізниця — відмінний від нього, і жодну з цих пропозицій не було прийнято, порядок надолуження не можна вважати погодженим. У такому разі ні залізниця, ні вантажовідправник не несуть зазначеної відповідальності.

167. Термін погодження порядку надолуження недовантаження законодавством не встановлено, тому вантажовідправник має право у своєму замовленні зазначити строк для відповіді. Коли замовлення складено без зазначення строку для відповіді, залізниця повинна дати відповідь протягом нормально необхідного для цього часу, але не пізніше дня, що вказаний вантажовідправником як перший день виділення рухомого складу.

242-3W 369

168. Якщо залізниця не дала відповіді на пропозиції вантажовідправника щодо порядку виділення рухомого складу для надолуження недовантаження або заперечує проти надолуження недовантаження з посиланням на відсутність рухомого складу, вона зобов'язана виділити рухомий склад для надолуження недовантаження у порядку, що був запропонований вантажовідправником.

169. У випадку подачі під навантаження вантажів, що плануються у тоннах та вагонах, рухомого складу, місткість та вантажопідйомність якого не дозволяє відправнику виконати передбачене планом перевезень статистичне навантаження, відправник не несе відповідальність за недовантаження проти плану перевезень (пункт «г» статті 107 Статуту залізниць України). За таких обставин у разі повного використання передбачених декадним планом вагонів залізниця зобов'язана додатково подати, а вантажовідправник - прийняти та забезпечити завантаження вагонів у кількості, яка необхідна для виконання плану навантаження у тоннах.

[п.4.8 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

170. Згідно з пунктом 5 Тимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України перевезення вантажів у вагонах, які належать вантажовідправнику (вантажоодержувачу) або орендованих ним, коли щодо таких вагонів є дозвіл на їх вихід до загальної мережі залізниці, здійснюється за рахунок загального плану перевезень вантажів. Обсяг завантаження вантажів у такі вагони встановлюється вантажовідправником та зазначається у розгорнутому плані перевезень. Якщо план перевезень у таких вагонах не виконано з вини вантажовідправника, ні він, ні залізниця не несуть відповідальність за невиконання плану.

[п.4.9 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

370

171. У разі коли вантажовідправник не може здійснити перевезення у запланованих власних або орендованих вагонах з причин, які від нього не залежать (стихійне лихо, обмеження навантаження та інші причини), залізниця зобов'язана надати рухомий склад загального користування згідно із замовленням відправника, поданим не менш як за три доби до дня навантаження (пункт 5 Тимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України).

172. Нарахування штрафу за невиконання плану перевезень провадиться після закінчення місяця. Пункт 18 Тимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України надає можливість за погодженням між вантажовідправником та начальником залізниці встановлювати інший, крім декадного, строк розрахунків за невиконання плану перевезень вантажів.

[п.4.10 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

173. Не пізніше 10 числа наступного місяця начальник станції повідомляє вантажовідправнику розрахунок суми штрафу за невиконання плану перевезень. Повідомлення може бути зроблено у будь-якій формі: вручення представнику рахунку-фактури, надсилання листа, телеграми, вручення другого примірника облікової картки або в інший спосіб. Доказами такого повідомлення можуть бути відповідні документи. Нараховані суми підлягають сплаті у п'ятиденний термін.

174. Відсутність доказів повідомлення залізницею вантажовідправника про суми нарахованих штрафів не є перешкодою для пред'явлення претензії та позову, оскільки встановлений статтею 109 Статуту залізниць України 10-денний строк не є присічним.

24-2-3W 371

175. Платежі за перевезення вантажів і надання додаткових послуг відправник повинен сплатити залізниці на станції відправлення готівкою, чеками, або шляхом безготівкового розрахунку через розрахункові підрозділи залізниць. Остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення. Відправка або видача вантажів можуть бути затримані до внесення платежів (стаття 62 Статуту залізниць України).

[п.5.1 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

176. Відповідно до статті 62 Статуту залізниць України у разі несвоєчасного внесення вантажовідправником, вантажоодержувачем, експедитором належної плати, зборів та штрафів справляється пеня за кожний день затримки у розмірі, встановленому законодавством. Чинне законодавство не встановлює розмір такої пені. Проте залізниця може укласти з вантажовідправником та вантажоодержувачем угоду про порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, передбачивши у ній конкретні умови оплати послуг та розмір пені за порушення умов такої оплати згідно з Правилами розрахунків за перевезення вантажів.

177. Згідно з Правилами розрахунків за перевезення вантажів та Типовим договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення розрахунковий підрозділ залізниці (далі - ТехПД) на підставі укладеного договору отримані в порядку передоплати суми зараховує на особовий рахунок платника і списує їх в міру оформлення та надходження розрахункових документів за здійснені перевезення, надані послуги та штрафи.

178. Списання коштів з особового рахунку проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відо-

372

мостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (якщо вони не були включені у відомості плати за користування вагонами і контейнерами) включаються в накопичувальні картки. [п.5.1 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

179. Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів залізниця складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку.

[п.5.1 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

180. У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування, він має право звернутися з претензією та позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом залізниць України порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму.

181. Вантажі видаються на станції призначення зазначеному у накладній одержувачу після внесення усіх належних залізниці платежів. Підприємства залізничного транспорту загального користування мають право на заставу переданих їм для перевезення вантажів як гарантії отримання належної провізної плати та інших платежів (стаття 51 Статуту залізниць України). Залізнична накладна одночасно є договором застави вантажу. Заставне право діє, поки вантаж перебуває у віданні залізниці. З цього випливає, що заставне право на вантаж залізниця може використовувати лише для забезпечення отримання платежів за даною конкретною накладною, але не як гарантію отримання платежів за попередні чи наступні перевезення та послуги.

[п.5.2 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

373

182. Стаття 48 Статуту залізниць України не надає залізниці права реалізувати вантаж, що надійшов на станцію призначення у зв'язку з невнесенням вантажоодержувачем усіх належних залізниці платежів до закінчення тридобового терміну, наданого названою статтею вантажовідправнику для розпорядження вантажем. У разі порушення встановленого статтями 48 та 51 Статуту термінів реалізації вантажу залізниця повинна відшкодовувати вантажовідправнику (вантажоодержувачу) шкоду, пов'язану з неправомірною реалізацією вантажу.

183. У разі використання залізницею згідно зі статтею 51 Статуту залізниць України свого заставного права на вантаж, застосовується порядок реалізації, встановлений статтею 49 Статуту та Правилами реалізації вантажів.

[п.5.2 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

184. Кошти, одержані залізницею за реалізований вантаж, за мінусом належної залізниці суми, перераховуються зазначеним у накладній одержувачу або відправнику в залежності від того, хто з них оплатив вартість вантажу і заявив претензію залізниці. У разі неможливості такого розрахунку залізниця використовує кошти згідно зі статтею 50 Статуту залізниць України.

185. Пунктом 5 Правил зберігання вантажів передбачено, що у разі коли одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту залізниць України, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу. Винятком з цього правила може бути прострочення та доставка залізницею вантажу до порту призначення після закінчення навігації. У такому випадку згідно зі статтею 88

374

Статуту відповідальне зберігання в порту здійснюється за рахунок залізниці.

[п.5.3 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

186. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення (пункт 4 Правил видачі вантажів).

[п.5.3 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»-].

187. У разі здавання одержувачем, портом після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів одержувач, порт відшкодовують залізниці витрати, пов'язані з очищенням порожніх вагонів у пунктах їх наступного навантаження шляхом сплати залізниці штрафу у розмірі, передбаченому статтею 123 Статуту залізниць України, і плати за затримку вагонів під очищенням згідно зі статтею 119 Статуту.

[п.5.4 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

188. Оскільки відповідно до статті 125 Статуту залізниць України після прибуття вантажу на станцію призначення всю відповідальність перед залізницею несе одержувач, він відшкодовує зазначені витрати і у випадку, коли вантаж було навантажено у неочищені вагони відправником.

[п.5.4 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

189. Факт непромивки, неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача засвідчується залізницею актом загальної форми, який підписується особами, що беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта.

375

190. Відповідно до статті 35 Статуту залізниць України та підпункту 1.3 пункту 1 Правил перевезення вантажів навалом і насипом промивання вагонів після вивантаження забруднювальних вантажів здійснюється одержувачем у спеціально обладнаних місцях. Перелік таких вантажів зазначено у додатку

2 до названих Правил.

191. У разі відсутності в одержувача умов та можливостей для промивання вагонів залізниця може виконувати ці роботи

3 оплатою за договором, виходячи із ставок зборів за промивання вагонів, затверджених відповідною залізницею. Статут залізниць України не передбачає обов'язку залізниці подавати вантажоодержувачу документи, що засвідчують факт промивання вагонів. Тому вимоги щодо документального підтвердження виконання відповідних робіт є неправомірними.

[п.5Л Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

192. Чинним законодавством на залізницю не покладено обов'язку надання розрахункових документів, що підтверджують розмір витрат, пов'язаних з промиванням вагонів, оскільки відповідно до статті 60 Статуту залізниць України ставки зборів з вантажоодержувачів за очищення, промивання та дезінфекцію вагонів засобами залізниць у випадках, передбачених вищеназваною статтею Статуту, затверджуються залізницями.

[п.5.4 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

193. Підставою для здійснення розрахунків за надання залізницею додаткових послуг, зокрема промивання вагонів, згідно зі статтею 62 Статуту залізниць України таз підпунктом 2.6 пункту 2 Правил розрахунків за перевезення вантажів є підписана працівником станції та платником накопичувальна картка.

376

194. Слід враховувати, що передбачену статтею 123 Статуту залізниць України відповідальність за здавання неочищено-го рухомого складу або контейнерів порти несуть не тільки у випадках, коли вони виступають вантажоодержувачами, але і у випадках, коли вони не є вантажоодержувачами, а лише здійснюють вивантаження вагонів (при перевалці вантажу в прямому змішаному сполученні, відвантаженні імпортного вантажу тощо).

[п.5.4 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

195. Тарифи на перевезення, розмір додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, а також розмір штрафів, які застосовуються на усіх залізницях України для усіх відправників і одержувачів вантажів, встановлено Тарифним керівництвом № 1, а також Тарифною політикою залізниць України, яка затверджується кожного року. Назване Керівництво вміщує пояснення щодо застосування та схеми обліку тарифів за перевезення (провізної плати), розміри додаткових зборів за операції, пов'язані з перевезенням вантажів, а також перелік додаткових операцій, які залізниця може виконувати на прохання відправника або одержувача за окремими договорами на підставі вільних тарифів.

[п.5.5 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

196. Слід враховувати, що без виконання додаткових операцій, зазначених у розділі 2 Тарифного керівництва № 1, вантаж не може бути навантажено та прийнято до перевезення або видано вантажоодержувачу на станції призначення.

197. Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), згідно зі статтею 22 Статуту залізниць України здійснюється на підставі окремих договорів. Оплата за ці операції вноситься у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом № 1. У разі виникнення спору

377

про підстави та розмір такої оплати обов'язок доведення відповідних обставин покладається на залізницю.

198. Вантажі, зазначені у Переліку, який затверджено наказом Мінтрансу України від 20.01.97 № 18 «Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України», приймаються до перевезення під воєнізованою охороною залізниці, за що відправник вносить залізниці окрему плату. У разі супроводження вантажу під час перевезення провідником відправника (одержувача) плата за охорону не справляється.

[п.5.6 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

199. Стаття 58 Статуту залізниць України дозволяє залізницям виконувати перевезення, роботи та надавати послуги, які не є обов'язковими для залізниць. Орієнтовний перелік таких послуг та робіт містить пункт 26 розділу 1 Тарифного керівництва № 1. Вартість цих послуг сплачується за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству. У такому разі залізниця та підприємство-замовник самостійно визначають способи встановлення договірних відносин та погодження тарифу: укладання угоди, підписання протоколу, обмін листами, погодження за допомогою засобів зв'язку та інше, виходячи з умов надання послуг. У разі виникнення спору з приводу безпідставного нарахування платежів за додаткові послуги залізниця має довести, що відправник, одержувач або експедитор замовляли ці додаткові послуги і що між сторонами встановлено договірні відносини та погоджено відповідні тарифи.

[п.5.7 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

200. Згідно зі статтею 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, порта-

378

ми, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення від зазначеної плати у разі затримки вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами.

[п.5.8 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

201. Під користуванням вагонами (контейнерами) слід розуміти використання відповідного рухомого складу певним суб'єктом господарської діяльності, у тому числі власником залізничної під'їзної колії, який безпосередньо приймає вагони (контейнери) від залізниці для виконання подальших операцій з ними, а потім повертає їх залізниці.

202. Час користування, за який цим суб'єктом господарської діяльності вноситься відповідна плата, визначається від моменту прийняття вагонів (контейнерів) від залізниці до моменту їх повернення залізниці.

[п.5.8 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

203. Взаємовідносини суб'єктів господарської діяльності з третіми особами-контрагентами, яких вони обслуговують (тобто безпосередньо з вантажовідправниками і вантажоодержувачами), визначаються і реалізуються без участі залізниць. Відповідальність перед залізницею у зв'язку з використанням вагонів (контейнерів) несе суб'єкт господарської діяльності, який приймає від неї цей рухомий склад.

[п.5.8 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

204. Правила експлуатації, номерного обліку і розрахунків за користування вантажними вагонами, що є власністю інших держав, затверджені 24 травня 1996 року згідно з дорученням Ради залізничного транспорту, держав -

379

учасниць Співдружності, Латвійської, Литовської і Естонської Республік, надають право залізницям України використовувати вагони, що належать власникам, розташованим за межами України, для перевезення вантажів у внутрішньодержавному сполученні. Вимоги щодо такого використання вагонів містяться у розділі 1 згаданих Правил.

[п.5.9 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

205. Вантажовласники, порти на підставі статті 119 Статуту залізниць України повинні відшкодовувати залізницям плату за користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних договорів України з цих питань. Відповідний порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.96 № 1312 «Про номерний облік простою вантажних вагонів, які належать іншим державам» та Правилами користування вагонами і контейнерами.

[п.5.9 Роз'яснення від 29.05.2002р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею »_/.

206. Розрахунки за перевезення експортно-імпортних вантажів здійснюються згідно з міжнародними угодами та чинним законодавством.

[п.5.9 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

380

<<< < Предыдущая 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 1516 / 3216 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 > Следующая >>>