1.1.2.Сутність страхового захисту і сукупного страхового фонду суспільного виробництва

При реалізації ризику людство завжди намагалось здійснити певний захист. У Ве­ликому тлумачному словнику сучасної української мови слово «захист» означає за­ступництво, охорону, підтримку. Необхідність відшкодування збитків після реалізації ризиків для забезпечення безперервного суспільного буття та процесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної антиризикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економіч­ний термін «страховий захист».

У термінологічному словнику [50] страховий захист визначається як «економічні відносини, пов'язані із запобіганням, локалізацією руйнівних наслідків стихійних та інших лих, а також із безумовним відшкодуванням завданих збитків».

В іншому джерелі страховий захист трактується як сукупність економічних роз­подільчих і перерозподільних відносин, що склалися у процесі запобігання, подолан­ня і відшкодування збитків, завданих конкретним об'єктам, матеріальним цінностям юридичних і фізичних осіб, життю і здоров'ю громадян [37].

Матеріальним втіленням економічної категорії страхового захисту є страховий фонд. Якщо враховувати тлумачення «фонду» як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд - це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подолання наслідків реалізації страхового ризику).

Може виступати у натуральній і в грошовій формі.

За сучасними науково-теоретичними уявленнями страховий фонд - це частина ви­лученого національного доходу і валового внутрішнього продукту. В загальному об­сязі страховий фонд вказує на розмір втрат, які мають місце в суспільстві в результаті збитків. Існує декілька теорій страхового фонду.

Вчений В. Шахов свідчить, що найбільш поширеними є Марксова та аморти­заційна теорія [32]. Фундаторами Марксової теорії страхового фонду є К. Маркс (1818-1883) Ф. Енгельс (1820-1895), прихильники - марксисти, відомий вчений, доктор юридичних наук, професор В. Райхер та інші.

За Марксовою теорією страховий фонд розглядається в розрізі суспільно-еконо­мічних відносин. Концепція страхового фонду К. Маркса ґрунтується на тому, що у страховому фонді на перший план виступає його виробничий характер. Страховий

фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва.

Певне коло вчених та дослідників, наприклад В. Шахов, стверджує, що за даною теорією джерелом створення страхового фонду є додана вартість. Проте, щоб уник­нути суб' єктивного підходу до тлумачення джерела формування страхового фонду, розглянемо безпосередньо висловлення К. Маркса. За Марксом сукупний суспільний продукт розподіляється, по-перше, на відшкодування використаних засобів виробни­цтва, по-друге, на додану вартість для розширеного відтворення, по-третє, на резерв­ний або страховий фонд для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і таке інше. Зазначений розподіл є економічною необхідністю, не піддається розрахункам на основі справедливості [докладніше про це див. Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е изд., т.19, с.17].

Отже, призначення страхового фонду - не споживання, не накопичення, а від­шкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності з та­ким підходом Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного від­творення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити: страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівно­сильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимивають національні надбання. Тому на практиці теоретичні погляди марксистів з приводу зазначеної концепції стра­хового фонду трансформувались в обґрунтування того, що витрати на формування даного фонду здійснюються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. За такою теоретичною позицією витрати на страхування майна під­приємств не входять до складу собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-директивній економіці за радянських часів обмежувався 1 % від реалізованої продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних витрат для відшкодування збитків і руйнувань в результаті настання об'єктивних страхових подій.

В останні роки вченими-економістами все більше уваги приділяється досліджен­ню амортизаційній теорії страхового фонду. Фундаторами цієї теорії є німецькі вчені - економіст А. Вагнер (1835-1917) та математик-логік Е. Шредер (1841-1902) прихильники - російський економіст-статистик В. Постніков (1844-1908), вчений-економіст С. Струмілін (1877-1977). У відповідності з їх вченням джерелом створен­ня страхового фонду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу, як і у випадку з амортизаційним фондом. Тільки масштабом оновлення частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перенесення зносу на готову продукцію, а у стра­ховому фонді - міра ризику, якому піддається майно.

Прихильники амортизаційної теорії притримуються позиції віднесення витрат на страхування засобів виробництва до суспільно необхідних витрат. Тобто страхо­вий фонд створюється за рахунок поступового перенесення частини вартості засо­бів на готову продукцію. Якби зазначена теорія отримала свій розвиток, то була б аргументована теза про включення витрат на страхування до собівартості продукції ще в 70 - 90-х роках минулого століття.

Наукова та суспільна практика розробила низку організаційних форм страхово­го фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту систему страхових фондів антиризикового

спрямування. Щодо умов функціонування економіки в Україні, можна виділити на­ступні форми страхового фонду.

Централізований (резервний) страховий фонд - формується централізованим методом на рівні держави, територіально-адміністративної одиниці, його призначен­ня - відшкодування збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів, форму­ється як в натуральній так, і в грошовій формі;

Фонд самострахування - формується децентралізованим методом на рівні гос­подарюючого суб' єкта, його мета - долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового ви­користання власних ресурсів, переважно формується у вигляді натуральних запасів суб' єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика - формується децентралізованим методом за ра­хунок внесків страхувальників, його мета - організація страхового захисту відпо­відно до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносин між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд - це, насамперед, гарант виконання зобов' язань стра­ховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кіль­кісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані - засіб виконання зобов' язань перед страхувальниками з приводу страхових ви­плат. Зазначене протиріччя вирішується застосуванням одного з основних діалектич­них законів - єдності та боротьби протилежностей. Всі учасники страхових відносин повинні турбуватись в однаковій мірі про ефективне використання страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу виконання страхових зобов'язань.

Мета страхового фонду - відновлення ситуації, її стабілізація. Тому, значення страхового фонду полягає ще й в тому, що в ньому реалізуються певні економічні відносини процесу виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє еконо­мічному прогресу суспільства у якості джерела інвестицій в економіку.

До основних принципів функціонування страхового фонду можна віднести: комплексність (оптимальність, достатність); різноманітність організаційних форм; врахування специфіки галузей економіки та суб' єктів власності; державне регулю­вання.

В антиризиковій діяльності важливе значення має вибір оптимальної форми стра­хового фонду, виходячи з інтересів оптимальності та достатності, не загрожуючи еко­номічній стабільності. При цьому за умови фінансування антиризикової діяльності в Україні спочатку використовують можливості фонду самострахування та інших форм покриття ризику, а далі доповнюють ці засоби використанням страхового за­хисту страховика. Такий підхід зумовлений тим, що критеріями ефективності стра­хового захисту є його загальність, повнота, реальність. Отже, в будь-якому випадку, вибір форми страхового фонду, способу страхового покриття та варіанту фінансуван­

ня антиризикової діяльності залишається за суб'єктом господарювання. При цьому компенсаційна форма має ефективно поєднуватися з превентивною (попереджуваль­ною). Тому, з огляду на «теорію ідеального страхування», страхове покриття вважа­ється оптимальним, коли воно більше за очікувані збитки.

У підсумку можна зазначити, що економічні відносини, які пов'язані з організаці­єю антиризикової діяльності, виражають поняття страхового захисту.