3. Іслам, передумови його появи.

Іслам виник серед арабських племен, які населяли Аравійський півострів на початку VII ст. На рубежі VI – VII ст. більшість населення Аравії складали кочівники, яких і називали арабами: (араб, а’раб, ’ураб). Лише після VII ст. цей етнонім розповсюдився й на осіле населення в тих країнах, жителі яких прийняли іслам й поступово перейшли на арабську мову, що мало важливе значення з т.з. об’єднання племен.

В VI- VII ст. Аравія переживала глибоку соціальну, політичну та ідеологічну кризу. Міжусобні війни знищували господарство, поступово занепадала родова община. Велика кількість племінних культів, політеїзм не давали можливості об’єднатися племенам в один народ, створення централізованої держави, знищення племінного багатобожжя. В цих умовах такі завдання могла виконати тільки нова релігійна ідеологія. Цією ідеологією став іслам.

Засновником нової релігії – ісламу був Мухаммед. Арабське слово іслам означає „покірність”, або „підкорення” Богу. Народився пророк близько 570 р. в сім’ї Абдулли із роду Хашим, одного із десяти родів племені курейшитів. Згідно з легендою, його матері перед народженням сина явився ангел і сказав, що вона народить особливу дитину, пророка цього народу. Проте, ще до народження Мухаммеда, помер його батько, мати померла, коли йому виповнилось 6 років. Спочатку хлопчика виховував його дід, а потім його віддали у родину дядька Абу Таліба. Там він навчався вести торгівельні справи, супроводжував свого дядька в поїздках, де одного разу в Сирії несторіанський ченець Бахура предрік Мухаммеду велике майбутнє.

У віці 24 років Мухам мед поступив на службу до багатої вдови Хадіджи, яка була йому далекою родичкою. Мухам мед допомагав їй вести справи, а невдовзі одружився з нею. Сімейне щастя і робота не заважали йому роздумувати над релігійними проблемами. Він спілкується з християнськими ченцями у Сирії, з іудеями в Мецці, надзвичайно любив ще з дитинства слухати співи бедуїнів, знав багато легенд про камінь Кааби. Любив, також, усамітнюватися в печері на горі Хіра, поблизу Мекки, де проводив час у молитвах та роздумах.

Одного разу в місяць Рамадан 610 р., коли Мухаммед щиро молився в печері і заснув, він вперше почув голос, який звертався до нього (мусульманські біографи вважають, що то був пророк Джебраїл (Гавриїл). Перші звертання до нього і місія, яка йому випала, різко змінила життя Мухаммеда; він став обраним пророком свого народу та почав проповідувати серед арабського населення нову віру. Подібно до інших посланців Мухаммед зазнавав суворих гонінь від співгромадян, коли вперше закликав їх до ісламу. Коли він переселився (хіджра) зі свого рідного міста Мекки в Медіну (місто пророків) в 622 р., де став єдиним релігійним і політичний проповідником мусульман, то лише тоді відчув успіх своєї місії. Вісім років по тому Мухаммед

повернувся в Мекку як завойовник, знищивши всіх язичницьких ідолів, а Кааба як святилище, збудоване і присвячене єдиному Богові, стало святим місцем для всіх мусульман.

Іслам базується на чотирьох джерелах: Корані, хадісах (канонічних традиціях), іджмі (суспільній згоді), і кіясі (аналогії). Основні догматичні положення ісламу містить Коран.

Коран (з арабської – кара’а – читати вголос, декламувати). Згідно вчення ісламу написаний арабською мовою.

Більшість мусульман вважають Коран вічним, надійним, незмінним Словом Божим, предвічною Книгою, що зберігається на небі і яка натхненно передана Мухаммеду через архангела Джебраїла.

Коран – це звертання самого Бога, з яким він звернувся до Мухаммеда арабською мовою, складає приблизно 500 сторінок тексту, які раніше заборонялось перекладати на інші мови, а мусульмани не-араби змушені були заучувати текст напам’ять. Коран складається з 114 розділів, або сур (з арабської – шеренга або ряд). В Корані сура також означає частину книги або окреме повчання.

В свою чергу кожна сура ділиться на алти – фрази чи фрагменти фраз. Мекканські сури, які діляться по походженню на три періоди: сури першого періоду емоційні і більш поетичні, другого періоду – більш філософічні, третього – містять багато легенд про пророків.

Сури мединського періоду містять багато культових, юридичних і етичних норм. При житті Мухаммеда Коран існував в усній формі, потім, після смерті пророка, їх почали записувати. На даний час існує сім канонічних варіантів Корану, з яких використовується два. Окрім цього існує традиція трактування священного тексту, що називається тафсира. Для більшості мусульман слова і справи Мухаммеда, одержувача одкровень, є також натхненними. Різні зібрання його висловів і справ, які старанно досліджувались та записувались, називаються Суннами.

Коран і хадіси є основою шаріату - священного ісламського закону і досконалого виявлення Божої волі. Для ортодоксальних мусульман шаріат служить точкою, де Бог зустрічається з людьми, віє Божим законом на противагу всім іншим людським законам.

Мусульмани вважають, що мусульманський закон незмінний для всіх місць і всіх часів. Саме мусульманський закон впорядковує хаос. Тому верховна політична влада повинна бути в руках мусульман, інші вважають, що мусульманський закон повинен змінюватись відповідно зміни часу – дух важливіший від букви закону. Тому фактичне існування і використання шаріату залишається спірним між ортодоксальними та ліберальними мусульманами.