Література:

Балагушкин М.Н. Православне в наши дни. – М., 1990.

Біблія, або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. – Українське Біблійне Товариство. – 1993.

Гергей Ене. История папства. – М., 1996.

Валько В. Первісне християнство. – Львів, 1997.

Головащенко С. Історія християнства. – К., 1999.

Керкс Э. Дорогами христианства. – М., 1995.

Косидовский З. Библейские сказания. Сказания евангелистов. – М., 1991.

Перлини східних отців. – Львів, 1998.

Рожков В. Почерки по истории римско-католической церкви: Курс лекций. – М., 1994.

Русское православие: вехи истории. – М., 1989.

Свенцицкая И.С. Раннее християнство. Страницы истории. – М., 1987.

Тальберг Н. История христианской церкви. – М., 1994.

Янг Дж. Христианство. – М., 1998.

Тема 5. Нетрадиційні релігії План

1. Нові релігійні рухи: характерні риси і класифікація.

2. Віровчення і культ основних течій нетрадиційних релігій.

3. Неорелігії в Україні.

1. Нові релігійні рухи: характерні риси і класифікація.

Сучасне релігійне життя людства пов’язане не лише з відомими традиційними релігіями – християнством, ісламом, буддизмом, іудаїзмом, індуїзмом, а й з новими релігійними вченнями та культами, що стають чинниками духовного життя суспільства.

Масова поява і стрімке поширення нових релігійних течій припадає на 60-70 роки ХХ століття. Батьківщиною більшості нетрадиційних релігій вважається США, звідки вони почали поширюватися в Європі і інших країнах світу. На позначення їх вживають терміни: „нетрадиційні релігії”, „релігії Нового віку”, „Нові релігійні рухи”, „неканонічні вірування”, „альтернативні культи”, „неокульти”, „неосекти”, „псевдо релігії”, „поза конфесійні об’єднання”, і т.д. Всі ці назви виступають як синонімічні і в літературі по даній тематиці ми зустрічаємося з багатьма з них, але найчастіше використовується словосполучення Нові релігійні рухи (НРР).

Згідно з останніми статистичними даними, до прихильників НРР зараховують себе 160 млн. чоловік. Загалом у світі кількість нетрадиційних релігійних організацій вимірюється п’ятизначними цифрами, поза як абсолютна більшість з них – одиничні нечисленні групи сектантського типу.

У науковій літературі питання про причини появи нетрадиційних релігій і культів висвітлено неоднозначно, оскільки воно виявилось досить складним. Деякі автори причину появи нових релігій пов’язують з наявністю глобальних проблем людства. До таких проблем належать економічні кризи, соціальні катаклізми, руйнування природи, загроза термоядерної війни, різні воєнні конфлікти тощо. Врешті-решт саме ці явища є причиною негативних суспільних настроїв, формують почуття песимізму, втрати перспективи у житті. Не останню роль у цьому процесі відіграє, на думку окремих вчених криза ідей гуманізму і цінностей духовної культури, яка істотно зачепила більшість населення.

Ще одною причиною, що призвела до виникнення і поширення НРР стала неспроможність традиційних релігій швидко відреагувати на соціальні і політичні зміни, що відбулися в світі в останні часи. Досягнення НТР висунули проблеми, які офіційна церква не завжди могла адекватно витлумачити, а тим більше запропонувати шляхи і способи їх подолання.

Головні ознаки нетрадиційних релігій:

Нові релігійні культи будуються, як правило на принципі синкретизму (злиття, еклектичне поєднання вірувань та обрядів різних релігій) і є цілком еклектичними. При цьому кожна релігійна течія претендує на універсальність і певну винятковість свого віровчення. Кожен з лідерів цих течій доводить, що його релігія найсправедливіша і найкраща.

НРР об’єднує уявлення про засновника організації як про людину, яка відкрила або якій відкрилась нова абсолютна істина. Осмислення його особи може бути різним. Він може вважатися великим пророком, геніальним мислителем, посланником або навіть живим втіленням Бога. Засновник вчення відкриває своїм послідовникам певну істину, обіцяє спасіння всім, хто прийняв її.

Нетрадиційні релігії спрямовані на міжрегіональний синтез, поєднують у собі елементи багатьох релігій, використовують ідеї та концепції окультизму, спіритизму, теософії, сучасної філософії, астрології, тощо.

Окультизм (лат. occultus – прихований, таємничий) – містичне вчення, яке визнає існування надприродних сил, можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, ритуалів.

Теософія (Богомудрість) – релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів з надприродними силами.

Спіритизм (лат. spiritus – душа, дух) – містично-ідеалістична течія, яка ґрунтується на вірі в існування потойбічного „світу духів” і можливості спілкування з ними за допомогою спеціальних ритуалів.

Нетрадиційним релігіям і культам властива своєрідна організаційна структура. Їхні послідовники об’єднуються в „братства”, „сім’ї”, „комуни”, „центри”, що очолюється харизматичним лідером, якого часто називають гуру (вчитель). Він має необмежену владу. Члени релігійних громад безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цінні речі. В такий спосіб нагромаджуються великі багатства нових релігійних течій.

Лідер, як головний керівник релігійної громади, встановлює обов’язкові правила та норми поведінки членів громади, що оголошується священними.

Культ у НРР має переважним чином колективний характер, деякі НРР використовують техніки психологічного маніпулювання, психотерапію, гіпноз, займаються бізнесом, діють як могутні міжнародні корпорації.

НРР та їхні керівники відрізняються схильністю до фанатизму і ненавистю до іновірців, хоча, звичайно, не завжди декларують це у своїх програмних документах. Усі вони перебувають в опозиції до офіційних церков.

Офіційна церква завжди негативно ставилась до будь-яких спроб оновити традиційне віровчення або культову практику. Модернізація сучасних релігійних систем, особливо поява нових релігій, сприймаються офіційними богословами як неприпустима авантюра від релігії.

За даними соціологічних досліджень більшість прихильників НРР складає молодь. Це вихідці в основному з середнього класу, що мають середню або вищу освіту і достатню матеріальну забезпеченість. Крім того, громади нових релігій нерідко стають притулком для людей, вибитих із звичної життєвої колії.

НРР надзвичайно багато, всі вони різні, тому їхня класифікація може бути досить умовною. Для зручності їх можна поділити на сім груп:

Нехристиянські об’єднання. Це культи, які виникли на запозичених християнських ідеях. Вони визнають Біблію як головне джерело свого вчення, Ісуса Христа – центральною постаттю доктрини, але при цьому їхнє розуміння Христа докорінно відрізняється від традиційного християнського. До них відносяться: „Діти Бога”, „Церква Тіла Христова”, „Церква Ісуса Христа святих останніх днів” (мормони), „Новоапостольська Церква” тощо.

Неорієнтальні (східні) об’єднання – „Товариство свідомості Кріпни”, „Місія Божественного світла”, „Трансцендентальна медитація” тощо. В основі таких культів лежать модернізовані варіанти індуїзму, буддизму, інших східних релігій.

Саєнтологічні напрямки утворюють „Церква саєнтології”, „Космічні релігії”, Вчення розуму”, які проповідують зв’язок Землі і землян з вищими космічними силами, космічним розумом.

Синтетичні релігії – „Церква Уніфікації”, „Всесвітня віра Багаї”, „Велике Біле Братство Юсмалос” тощо. Вони поєднують у собі кілька релігійних систем (наприклад, християнство і буддизм), оголошують себе єдиною універсальною релігією для всіх людей.

Неоязичництво. Представлено воно сукупністю течій та рухів, які з’явилися внаслідок намагань відродити дохристиянські вірувань та обрядовість. До них належать: Рідна віра, РУНвіра, Собор рідної віри тощо.

Езотеричні об’єднання. Вони охоплюють різноманітні течії, які увібрали в себе езотеричні (грец. esotrikos – таємничий, внутрішній) традиції різних епох і народів, доробки сучасних езотериків, сформували віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підпорядкування його своїм інтересам. До них належать Братство Грааля, Асоціація „Живої етики”, Реріхівське товариство.

Сатанізм. Він об’єднує течії в основі яких обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу, Люциферу). Серед них найвідоміша „Церква Сатани”, що проголосила себе антиподом християнства.