2. Ранні національні релігії.

До ранніх національних релігій відносять релігії, що функціонували у найдавніших цивілізаціях: шумеро-вавилонська, давньоєгипетська, давньоіранська, давньоіндійська, давньокитайська, давньогрецька, давньоримська та ін. Кожен з народів світу на ранньому етапі своєї історії сформував особливу релігійну систему, в змісті якої позначались ті ж самі чинники, які детермінували процес творення етносу: територія, кліматичні та природні умови, спосіб господарювання, духовно-культурні традиції, мова, особливості психіки та характеру тощо. Більшість цих релігій не збереглась до нашого часу, але добре вивчені на основі археологічних і письмових джерел. Вони перестали існувати разом із занепадом стародавніх держав, але основні віросповідні ідеї, моральні принципи, усталена культова обрядовість в дещо видозміненому вигляді перейшла до пізніших релігійних систем або відчутно вплинула на останні. Так само і стародавня міфологія, котра протягом тривалого часу не записувалась, досить часто поступово набувала сакрального змісту, канонізувалась і використовувалась як першооснова для написання священних текстів нових релігій.

Давньоєгипетська релігія. Давньоєгипетська релігія склалася як система політеїстичних вірувань і культів народів Давнього Єгипту в VI-IV тис. до н.е. у кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, тваринах, птахах, зміях і т.д. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом (фіванська тріада – бог сонця Амон, його дружина Мут – богиня неба, їхній син Хонсу – бог місяця, мемфіська – Птах, його дружина Сехмет – богиня війни, їхній син Нефертум – бог рослинності і т.д.). Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу тощо. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. До найбільш шанованих тварин – втілення різних богів відносились: бик, корова, баран, змія, крокодил, кішка, сокіл та ін. За уявленнями стародавніх єгиптян світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з якої вийшли боги, що створили землю, небо, людей тварин і рослини. Тут на перше місце бога-деміурга виступає Сонце. Традицією давньоєгипетської релігії було обожнювання фараонів, які бачились як "служителі Гора", що впливало на династійність царювання. Богам приносили численні жертви, на їх честь будували величезні храми, а наймогутніших з них, наприклад бога сонця Ра, проголошували батьками правителя. Будучи адміністраторами і служителями храмів, жреці зосередили в своїх руках керівництво країною в усіх сферах. Вони здійснювали релігійні ритуали, особливо під час свят: у дні, пов'язані з важливими міфічними подіями, із значними подіями у житті фараона, на початку місяця та року тощо. У духовному житті Давнього Єгипту храми відігравали велику роль. При них були скрипторії – майстерні, в яких складали, переписували релігійно-магічні, історичні, літературні, медичні та інші тексти; бібліотеки; архіви. "Будинки життя" (так їх ще називали) мали величезне значення у збереженні та передачі писемної культури. За давньоєгипетськими уявленнями, вони створені богами і перебували під їхньою особливою опікою. Релігія Давнього Єгипту вплинула на античний греко-римський світ. Багато ідей давньоєгипетської релігії увійшли до Біблії: уява про бога, який створює світ за допомогою слова, існування потойбічного життя тощо. Простежуються вони в книзі Екклезіастовій, лейтмотивом якої є розчарування: "все є суєта та томління духу". До біблійних текстів увійшло багато моральних сентенцій. Неоціненним є вплив давньоєгипетської релігії на християнство, особливо на символіку та окремі догматичні побудови. Єгипет був одним з центрів догматики та моралі християнства.

Месопотамська релігія – це релігія зірок, оскільки божества уособлювали стихійні сили природи й ототожнювалися із зірками та планетами. Великі боги Наннар (аккадською Син), Уту (Шамаш) та Інанна (Іштар), втілені в Місяці, Сонці та Венері, за уявленнями, панували над усім зодіаком. Наприклад, Бога Сина зображали у вигляді бика, що пасеться на зоряному пасовищі, Інанна була богинею кохання і плодючості, бог Нергал (планета Наро) відповідав за війни, хвороби та смерть, а верховного вавилонського бога Мардука ототожнювали з планетою Юпітер. Усе це спричинило розквіт астрології в Месопотамії. Релігійному мисленню мешканців країни був власти­вий дуалізм: чітко простежувалися два начала – життя і смерть, царство неба, землі й підземне царство померлих. Пантеон месопотамських богів мав свою ієрархію. З кінця III тис. до н.е. на першому місці перебувала космічна трійця (Ану, Енлиль, Еа) та астрономічна група (Син, Шамаш та Іштар, Адад). Пантеон богів відповідав уявленням месопотамців про структуру космосу. Уявлення про походження та існування світу покладено в основу різноманітних легенд та міфів. На них теж позначилася шумерська культура (III тис. до н.е.) У месопотамській філософії релігії особливе місце відведено проблемі долі, безсмертя людини. Потойбічне життя відіграє незначну роль. Помітну роль у релігії народів Дворіччя відігравали вірування про нижчих духів, здебільшого злих та згубних. Це духи землі, повітря, води – Аннунаки та Ігігі – уособлення хвороб і нещасть. Для боротьби з ними жреці складали безліч заклинань. Для захисту від злих духів (демонів), крім численних заклинань, широко використовували амулети-апотропеї (обереги). Практикували й різноманітні магічні обряди. Відомі обряди лікувальної, застережної, злочинної та військової магії. У Вавилоні й Ассирії здавна розвивалося мистецтво передбачення (мантика), що становило собою спілкування людини з божеством. Вважалось, що часто боги підказували людині розвиток подій у майбутньому, а вона повинна була звертатися до них через жерців, молитви і жертвопринесення. Центром релігійного життя і водночас економічним та науковим утворенням був храм. Навколо нього концентрувалися різноманітні жрецькі братства, що виконували й певні світські функції. Храм як помешкання богів був відтворенням небесного світу. Поряд з храмом будували вежу з трьома уступами (зикурат) – уособлення потрійного Космосу. Більшість магічних діянь тієї епохи вплинуло на культуру багатьох народів як в просторі, так і в часі. Дотепер зберігає популярність у світі елемент месопотамської релігійної системи – астрологія.

Давньогрецька релігія також являє систему політеїстичних вірувань і культів племен та народів Стародавньої Греції періоду виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й одушевлення явищ природи (анімалізм), пов'язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливою шаною у греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього – Гея, в чому знайшов відображення вплив матріархату. За часу панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими божествами, ієрархію яких очолив Зевс – "батько людей і богів". Він втілював у релігійній формі риси патріархального владики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Давньогрецька міфологія – одне з найяскравіших явищ світової цивілізації. Вона постала ще в період матріархату, увібравши в себе анімістичні та фетишистські уявлення. Релігія давніх греків почалася з міфів, а досягла своєї довершеності в олімпійській міфології. Це грецька міфологія періоду патріархату. Антропоморфізм давньогрецької міфології свідчив про усвідомлення людьми свого місця у світі, посилення їх влади над природою. Згодом антропоморфні грецькі боги дедалі більше уособлювали абстрактні сили природи та суспільства. Великого значення надавали культові бога сонця, світла, мудрості й мистецтва Аполлона; йому було присвячене святилище в Дельфах. Дельфійські жерці й оракули Аполлона користувалися незаперечним авторитетом, втручалися в державні справи. Розвиток господарства, стабілізація суспільного життя надавали особливого значення культові Деметри – богині родючості, землеробства й законодавства. У давню епоху істотних змін зазнав культ Діоніса – бога рослинності, виноградарства, який нарівні з Аполлоном уособлював ідею безсмертя людської душі. Антропоморфне уявлення греків про своїх богів зумовлювало відповідне ставлення до них. Приносячи богові жертву, греки висловлювали свої сподівання на конкретну допомогу, пораду, гарантію на майбутнє. Жерці були більше адміністраторами, ніж священиками, доглядали за храмами, організовували релігійні зібрання, процеси, церемонії, розшифровували передбачення, ворожіння. Особливий елемент давньогрецького релігійного культу – храми. Вони вважалися пристановищем богів, уособлених у скульптурах. Храми споряджали усім необхідним для бога. Для давніх греків храм був не тільки культовою, а й важливою громадською спорудою. У ньому зберігали дер­жавні та приватні гроші, коштовності, твори мистецтва, документи, архіви. На кам'яних плитах викарбовували тексти законів, фіксували видатні події. В храмах і поруч з ними відбувались народні зібрання, оголошували рішення царів, архонтів (вищих службових осіб). Храм був певним політичним символом. На початку нової ери стара грецька віра все більше і більше поступається християнству, яке відповідало новим вимогам часу і духовним потребам людей.

Давньоримська релігія – це своєрідне поєднання політеїстичних вірувань і культів рабовласницького суспільства з елементами релігійних уявлень епохи родового ладу римської громади. Ця релігія значною мірою відображена у римській міфології, яка в свою чергу зазнала величезного впливу грецької. З утворенням класів і держави боги давньоримської релігії (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов'язаними з певною територією. Найвищим серед державних богів, що уособлював могутність Риму, вважався Юпітер. У Римі для всіх громадян був встановлений обов'язковий культ давньоримської трійці (Юпітера, Юнони й Мінерви). Римляни поклонялися Юпітеру – богові неба, світла, володарю погоди і дощу, носію перемоги; Юноні – дружині Юпітера; Мінерві – богині родючості, покровительці мирної праці й ремесел, наук і мудрості, медицини й мистецтва; Марсу – богові війни. Вірили вони і в численних дрібних божеств, духів, часто вдавалися до ворожіння і магічних дій. Римляни старанно дотримувалися всіх обрядових норм. Вважалося, що найменше порушення їх могло розсердити божество. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були чітко нормовані. Жрецтво мало певну спеціалізацію: жреці-фламіни обслуговували якогось одного бога; жреці-авгури ворожили, беручи за основу характер польоту птахів; жреці-гарусники ворожили на нутрощах тварин; жреці-весталки доглядали вогнище в храмі богині Вести. Всіх їх обирали, їхню працю не оплачували, проте вони мали значний вплив у суспільстві. Римляни поважали колегіальність не лише в управлінні державою, а й у повсякденному житті. Релігія надавала їм можливості для такого спілкування. Принесення жертв, наприклад, завжди було колективним. Усі релігійні, громадянські, ділові, побутові справи вони вирішували відповідними групами. Релігійні зібрання полегшували спілкування. Тому релігія органічно вписалася у спосіб римського життя, привчала до дисципліни і покори. У ній чітко був окреслений моральний аспект, вона піддавалась філософському тлумаченню. Обожнення імператора було головним у ній, а імператорська влада безпосередньо поширювалася на всі релігійні справи. Перетворення Риму на середземноморську державу спричинило чималий вплив східних культур з культами їхніх богів. Для релігійного життя періоду пізньої імперії характерний синкретизм. Це було наслідком підриву політеїстичної системи давньоримської релігії і переходу римлян до монотеїзму. Криза ж суспільного ладу викликала глибокі соціальні та світоглядні зміни в житті Римської імперії, стала причиною переходу величезних мас населення до християнства.

Давньоіндійська релігія – це сукупність релігійних поглядів та обрядів, що виникали в II тис. до н.е. в середовищі індоаріїв і яка історично передує власне індуїзму. Виділяють ведичну та брахманську доби функціонування цієї релігії. Ведична релігія свою назву отримала від давньоіндійського джерела, яке було створене в цей час, Вед – священних книг, де описуються боги, важливі сторони ритуалу та обрядовості. Весь пантеон складається з тисячі богів, які діляться на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості – жертвоприношення у формі вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами, або з яйця богом Праджапаті чи Брахманом. Всесвіт складається з п'яти елементів – води, землі, вогню, повітря, ефіру. Основними рисами ведичної релігії було обожнення сил природи, анімізм і первісна магія. Головними богами вважали бога неба Варуна, богиню матері-землі Притхіви; богів сонця під іменами Сурья, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан; бога місяця Сому; бога бурі Рудру; бога-громовержця Індру; бога вогню Агні та ін. За уявленнями індійців, боги пере­бували у постійній війні зі злими демонами асурами. Богів і демонів вшановували безпосередньо як сили природи. Із зростанням майнових та суспільних розшарувань боги почали уособлювати не тільки природу, а й суспільні сили. Ведична релігія почала освячувати суспільну нерівність. Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супроводжуваних гімнами на честь богів і магічними формулами, які відображали прохання до божества. Жерці утворили окремий стан – варну брахманів. Деякі положення ведичної релігії зберігаються і в сучасному індуїзмі.

Брахманська релігія відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед – брахманів та аран’як, а також релігійно-філософських трактатів Упанішад. Остаточно виокремлюється каста духовних вчителів та виконавців обрядів – брахмани, поширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара). Кастова структура суспільства, була зафіксована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику "Закони Ману". Ці закони встановлювали поділ суспільства на чотири касти (варни): брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найвища – брахмани – жерці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвоприне-сення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою. Варну кшатріїв становила військово-племінна адміністрація. Вони обіймали державні посади, були воїнами, володіли землями. Вайшії — вільні члени общин, які займалися землеробством, скотар­ством, ремісництвом, торгівлею. Шудри — найнижча варна неповноправних, залежних і підлеглих людей. До неї входили особи, які прибули до общин, або місцеві збіднілі вайшії – ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Серед особливостей брахманістського культу – поклоніння тваринам, що свідчить про залишки первісного тотемізму. Майже кожне божество ототожнювалося з якоюсь твариною: Вішну – з міфічним птахом Гарудою, Шива – з биком, його дружина Калі – з тигром тощо. Священні тварини – корови і мавпи, священна рослина – лотос. Культові споруди були примітивними. Здебільшого – ритуальні майданчики з постійним або тимчасовим вівтарем або жертовним вогнищем. Цю роль могло виконувати і домашнє вогнище. Головною культовою дією було жертвопринесення. Воно – сенс життя, головний засіб досягнення кращого перевтілення душі. Віруючий брахманіст все життя дбав про добрі жертви. Жертвопринесення супроводжу-вали всі помітні події у його житті. Укладення шлюбу, народження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання вимагали регламентованих пишних церемоній і жертвопринесень з участю брахмана. Без брахмана жертви були недійсні. Ритуал жертвопринесень детально викладено в книзі Брахман. Великого значення надавалось обрядам очищення. Дотримання ритуальної та фізичної чистоти було неодмінною умовою успішного жертвопринесення. Ритуальна практика обов'язково передбачала приготування та вживання соми (інд. "видушувати"). Брахманізм особливу роль відводив жерцям цієї релігії – брахманам, які становили особливу варну в суспільстві, їх вважали знавцями й тлумачниками священних текстів, виконавцями жертвопринесень. У дрібних державах брахмани виконували не тільки релігійні, а й світські функції – як чиновники, судді, управителі. Вони відіграли помітну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція існує і в сучасній Індії. Ще одна особливість брахманістського культу – пустельництво. Пустельник, який покинув свій дім, родину, свою діяльність, живучи самотньо аскетом, для брахманіста був життєвим ідеалом.