2. Напрями та школи буддизму.

В кінці І ст. до н.е. – І ст. н.е. в буддизмі виділилося два головних напрямки – хінаяна (мала колісниця) та махаяна (велика колісниця).

Хінаяна тісно пов’язана з раннім буддизмом. Із понад вісімнадцяти шкіл до цього часу збереглася лише одна - тхеравада. Головною ціллю у хінаяні є особисте спасіння, але досягти його можуть лише ченці. Хінаяна аскетична, вона вимагає повного зречення мирського життя. Але ця ж обставина обмежувала сферу впливу буддизму, адже всі ченцями не можуть бути. Будда в хінаяні виступає в ролі простої людини, наділеної усіма можливими чеснотами. Хінаяна поширена у Південно-Східній Азії та Півдні Індії.

Махаяна виникла як можливий шлях спасіння не лише для ченців, а й мирян. Їй притаманний універсальний характер звільнення: можливість досягти стану Будди для всіх людей, адже вони мають споконвічну сутність Будди. Махаяна легше пройшла адаптацію за межами Індії, тому на її основі виникли автономні общини, які виступаючи частиною суспільства, мають специфічне віровчення і культ, легко інтегруються з іншими релігійними системами Сходу.

Центральним у вченні Махаяни є вчення про бодхісатви. Бодхісатви – люди, що заслужили перехід у нірвану, але свідомо залишились на землі задля порятунку всіх людей, звільнення всієї сансари. Досягти нірвани в махаяні можна без чернечого сану. В махаяні існує велика кількість будд, які завжди тут присутні і мають спільну сутність Трікая – три тіла. Махаяна активно розвинула буддійський культ, з’являється безліч молитв, заклинань, обрядів та церемоній. Махаяна розповсюджена в Центральній Азії, Китаї, Японії, Кореї та В’єтнамі.

Ваджраяна (діамантова колісниця) або тантраяна – специфічний буддійський напрямок на основі махаони. У ваджраяні існує ідея про можливість стану будди в теперішньому житті людини під керівництвом духовного наставника – гуру. Кожен гуру має свою методику використання йоги для очищення думок: споглядання ідолу, медитація, читання монтр. В сучасній період поширена в Тибеті, Монголії та Росії.

Ламаїзм. Тибетська держава була заснована у VII ст. і тоді ж відбувається заміна старої родоплемінної релігії новою, яка б проповідувала ідею єднання. Саме таким віровченням став буддизм, який в Тибеті увібрав у себе низку місцевих звичаїв, видозмінився та став називатись ламаїзм.

Основоположником ламаїзму став буддійський ченець Цзонхава (1357-1419) який заснував секту жовто шапкових ламаїстів. Слово „Лама” – верховний, найвищий – відносилось спочатку до високопоставлених буддистів, але з часом почало використовуватись як звернення до всіх ченців. Титул духовного і світського правителя Тибету – Далай-лами – в перекладі означає великий з верховних. Ламаїсти вважають, що Далай-лама не помирає, а перевтілюється в дитину. Тому після смерті чергового Далай-лами найавторитетніші лами та оракул Тибету назначають шляхом ритуального ворожіння, хто з немовлят стане новим перевтіленням померлого. Винятково велика роль у ламаїзмі відводиться ламам, які виконують функцію рятівників віруючих Щоб стати ламою й навчитися правильно виконувати ритуали, майбутньому ченцю необхідно пройти чималу спеціальну підготовку. Майбутні лами вивчають буддистські молитви та твори з логіки, тексти для медитацій і правила їх виконання.

Священні тексти ламаїзму зібрані у 108-томне зібрання Ганджур, існують коментарі до Ганджура – Данджур, що складають 225 т. Ламаїсти шанують і вивчають твори Цзонхави і Далай-дам. У ламаїзмі дуже детально розроблена космологічна система – її вершиною є Будда Будд – Адибудда, володар усіх світів, творець всього. Усі живі істоти несуть в собі частину Будди і тому володіють потенцією для досягнення спасіння. Ідея про рай і пекло прийшла у ламаїзм від буддизму махаяни. Для ламаїста головне – покращити своб карму за допомогою лами, щоб відродитися у західному раю Амітаби або на одному з багато численних небес, в одному ряді з божествами і святими, чия карма дозволяє їм довго жити в їх світах, бути молодими та здоровими. Для того, щоб позбутися перероджень, вийти за межі сансари необхідно дотримуватись аскези, медитації, самовдосконалення. У сучасному Тибеті ламаїзм займає досить вагоме місце. Після проголошення КНР 14 Далай-лама залишив Тибет і проживає за кордоном.

Течія дзен буддизм набула популярності в західноєвропейському суспільстві, особливо в середовищі молоді. Особливість дзен-буддизму, заснованого ще у VI ст. у Китаї полягає у безпосередньому контакті з всеосяжною мудрістю Будди. Важливе значення дзен-буддизм надає практиці самодисципліни та психічному тренуванню. Дзен приваблює молодь живою практикою істини, відкритістю для всіх незалежно від раси та походження, релігійної приналежності. Молоді люди намагаються знайти в ній спільні риси з культурою та світоглядом країн Західної Європи.

Один із напрямів буддизму останнього часу – так звані „наркотики для просвітлення”. Його послідовники вважають, що за допомогою наркотиків без щоденних традиційних тренувань можна досягти психологічного стану чи ефекту подібного до практики дзен. Секта обіцяє прибічникам визволення моральне, духовне, справжню свободу від суспільства. У сучасному світі існують різні необуддійські секти, які займаються лише медитацією, прилученням до космічної енергії без вивчення релігійної суті буддизму.