Тема 6. Історія та сучасний стан релігії в Україні

1. Дохристиянські вірування в Україні.

2. Основні сторінки історії українського християнства.

3. Законодавче забезпечення свободи совісті в Україні.

4. Сучасне релігійне життя в Україні та його проблеми.

1. Дохристиянські вірування в Україні.

Дохристиянські вірування беруть початок від землеробських культів трипільської культури (IV-II тис. до н.е.). Саме на той час і припадає започаткування релігії стародавніх слов’ян, яку можна віднести до національно-державних релігій стародавнього світу (ранніх національних релігій), так як існувала вона в період становлення ранньої Української держави – Київської Русі. Про давні слов’янські вірування до нас дійшли неповні і недостатні відомості як з іноземних так і з руських джерел (літописів). Грецький письменник Прокопій (VI ст.н.е.) писав про слов’ян, що вони визнають єдиного Бога, який посилає блискавку і йому жертвують корову і усяку худобу. Проте, наукою остаточно не встановлено, чи слов’яни мали єдиного Бога, а скоріше навпаки, – всі свідчення говорять про політеїстичний характер релігії і дають змогу визначити пантеон слов’янських богів. На думку М.Грушевського, спочатку головним з богів був Сварог – бог неба, світу, сонця. Він був основою всього, це прабог, владика світу, від якого, згідно літописів, пішли інші боги – Сварожичі. Пізніше, вже в X ст. перше місце займає не Сварог, а Перун – головний бог грому, блискавки, володар неба, покровитель війська. Дотепер, наприклад, зберігся вираз „Перун би тебе побив”. Після прийняття християнства культ Перуна перенесений на св. Іллю. При спробі кн. Володимира реформувати давню релігію, Перун став головним богом, зображувався із срібною (сивою) головою і золотими вусами. Він символізував владу князя над всіма племенами, що входили в давньоукраїнську державу. Культ бога Перуна був поширеним і улюбленим в народі, літопис свідчить, що люди плакали, коли статую (ідол) Перуна тягли в Дніпро під час хрещення України-Руси. Наступним впливовим богом був Бог Сонця – Даждьбог, син Неба. Даждьбог вважався родоначальником русичів, в „Слово о полку Ігоревім” русичів називають „Даждьбоговими внуками”. Близькими до культу Даждьбога був культ бога Хороса або Хорса, якого вважають сучасні дослідники богом сонця, тепла, місяця. Одним із головних культів був культ бога Велеса, або Волоса – бога скотарства, худоби, достатку, так як слово „скот” в давнину означало багатство, гроші при міновій торгівлі. В християнський час Велеса заступив св. Влас, покровитель худоби, пастухів. Стрибог був богом вітру, антиподом Дажбогу, він знищує добро і є уособленням холоду, негоди. У Києві князь Володимир поставив його ідол для поклоніння, про нього згадується в „Слово о полку Ігоревім”. Серед головних богів була і богиня Макоша. Вона вважалась сестрою Сонця, богинею дощу, і водночас, заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння. Про цю богиню мало відомо, на відміну від іншої богині – Лади. Це були богині вірного подружнього життя, любові, щастя, весни, оновлення. Іншим богом любові взагалі, шлюбу, був бог Лель. Богом літнього розквіту, творчих сил, природи, плодючості і дітородіння, сили, хоробрості був Ярило. Тісно пов’язаним з ним культ Купайла – бога плодоносності, радості, згоди і любові. В честь нього літом було гучне свято, яке і зараз відзначається в ніч з 6 на 7 липня. Дружиною Купайла вважалась богиня Морена, культ якої в Україні пізніше перетворився в образ підступної жінки-чарівниці. Після прийняття християнства культ Купайла з’єднався з святом Івана Хрестителя і став Іваном Купайлом. В давніх джерелах згадується також про богів Дива, Тура, Трояна, Роду, Рожениці, але їхні значення чітко не окреслене. Дохристиянських часів сягають також вірування, пов’язані з „нечистою силою”, іншими надприродними образами, які були здатні своїми діями приносити шкоду (відьми, вовкулаки, упирі), були фантастичними істотами – чорти, домовики. Значне місце посідали лісові та водяні демонічні істоти – русалки, мавки, та інші. В значній мірі ці елементи збереглись у свідомості народу і після прийняття християнства, яке в Україні набуло національних рис та особливостей. Важливе місце в давніх віруваннях знайшов культ роду, мертвих предків, пращурів, в честь яких святкували мертвецький великдень, присвячений пам’яті померлих предків. Відповідно цим релігійним уявленням існували різноманітні обряди, свята, пов’язані, насамперед, із змінами пір року, які пізніше перейшли до християнських свят у формі різних обрядів – коляд, щедрувань, веснянок, гаївок. Важливе місце в житті східних слов’ян посідали культові споруди: капища, святилища, де стояли виконані з різного матеріалу зображення богів (ідолів). Такі споруди виявлені в Києві, Чернігові, Новгороді, інших містах і селах. Одне з них, на Старокиївській горі (біля приміщення сучасного Національного музею історії України), в 1908 р. розкопав відомий археолог В.В.Хвойка. Споруда відкрита на глибині 2,9 – 3,2 м. нижче від рівня сучасної поверхні. Час будівництва точно встановити не вдалося – V/VI-X ст.н.е. Зберігся лише кам’яний фундамент, де знайдено багато кісток, черепів тварин, а також великий стовп. За висновком дослідника, залишки будівлі належали релігійному капищу, а стовп являв собою жертовник, на якому протягом тривалого часу здійснювалися жертвоприношення. Зображались боги найчастіше у вигляді статуй, виготовлялися з дерева та каменю, тобто з матеріалу, який був під руками. Дерев’яна статуя Перуна на київських горах мала людиноподібний вигляд. З-поміж кам’яних статуй, що відкриті в новітні часи, відрізняється знаменитий Збруцький ідол, знайдений 1848 р. в річці Збруч біля Гусятина на Тернопільщині. В суспільстві обов’язково мали бути особи, які досконало знали всі обряди і звичаї, пояснювали їх на молебнях та інших зібраннях громади, стежили за неухильним дотриманням прадідівських канонів, а також доповнювали традиції новими реаліями. Такі були й на Русі, їх називали волхвами, чаклунами, відунами. Наведені матеріали цілком вписують релігію Київської Русі кінця І тисячоліття н.е. до політеїзму (багатобожжя) та ранньо-національної – найбільш усталеної, майже повсюдної форми релігійно-міфологічних систем що відповідала структурі давніх держав.Давня українська обрядовість була однією з форм збалансованих відносин соціально-господарської системи слов’ян з природно-екологічною і духовною. Обряди увібрали в себе весь попередній досвід розвитку найдавніших вірувань і виступали гармонійною формою взаємодії Людини і Природи, органічно ввійшли пізніше у християнство.