4. Протестантизм.

Протестантизм не є єдиним напрямом з спільною релігійною організацією, з єдиним віровченням і культом. Терміном „протестантизм” позначається група церков, які виникли в результаті реформ католицької церкви, що проходила в ХVI – XVII ст. під впливом соціально-економічних і політичних змін в Європі.

Реформа католицизму трактувалася самими протестантами як повернення до первинного християнства, як позбавлення його від перекручень: від феодального ієрархізму і авторитаризму католицької церкви, від протиставлення мирян і духовенства, цинічної розкоші і розпусти князів церкви. Протестантизм відкинув віру в необхідність особливих посередників між людьми і богом, які стоять над масою мирян і наділені надприродними якостями. Такими посередниками в католицизмі були і залишаються духовенство на чолі з папою.

В протестантизмі основний наголос робиться на безпосередність відношення віруючих до Бога, на спасіння через особисту віру, відсутність якої не можуть компенсувати ніякі зусилля церкви, духовенства, ніякі матеріальні пожертвування самого християнина на користь церкви, ніяке скільки завгодно часте виконання ним релігійних обрядів. Число самих обрядів значно скорочено, релігійний культ спрощений, релігія здешевлена. Використання ікон, статуй та інших зображень Бога, святого Духа, Діви Марії, святих скасовано, як ідолопоклонство. Відмінений культ святих і мощів, культ Діви Марії, а в зв’язку з цим і багато релігійних свят. З семи католицьких і православних таїнств збереглося лише два: хрещення і причастя.

Протестантизм відкинув всю церковну традицію – святе передання, яке склалося в епоху Середньовіччя, тобто постанови цекровних соборів, послання пап і в основу свого віровчення поклав Біблію (особливо Новий Заповіт), яка була перекладена протестантськими богословами на національні мови. Протестантські релігії зобов’язують всіх своїх прибічників не тільки самостійно вивчати Біблію, але й пропагувати її.

В тих країнах, де переміг протестантизм, були, ліквідовані монастирі монашество, скасовано безшлюбність духовенства.

Протестантизм з самого початку виникає у вигляді ряду течій. Головними протестантськими течіями, що виникли в ХVI ст., були лютеранство, кальвінізм і англіканство.

Найбільш чисельною гілкою протестантизму є лютеранство. Головними лютеранськими країнами є Німеччина, Швеція, Данія, Фінляндія, Норвегія, Ісландія. В США лютеран по чисельності переважають тільки католики, баптисти і методисти.

Назва течії походить від імені релігійного реформатора Мартіна Лютера (1483 – 1546 рр.), який в 1517 р. кинув виклик римському папі, прибив до дверей церкви у Вітенберзі свої 95 тез, що звинувачували зловживання католицизму. Виступ Лютера переніс в могутній загально німецький соціально-політичний рух, який утвердив, лютеранство таким же повноправним культом, як і католицизм.

Основу лютеранської церкви становить община, чи конгрегація, автономна тільки в своїх місцевих справах. Вона управляється виборною церковною радою на чолі з пастором, який запрошується і обирається общиною на невизначений термін, але нею не усувається. Лютеранство не централізоване в міжнародному масштабі, хоча існує Всесвітня лютеранська федерація, яка є лише координаційним центром.

За своїм віровченням – лютеранство залишається майже незмінним з часів Лютера. Основне джерело віровчення – священне писання, головним чином Євангелія. Проте є в них і своє священне передання, свої богословські традиції і авторитети. Принципи лютеранства викладені в „Аугзбурському віросповіданні”, „Великому” і „Малому” катехізисах Лютера та інших книгах, збірник яких називається „Книгою згоди” (1570 р.). Лютер вважав, що розум не може пізнати надприродне, що тільки одна віра може приникнути в таємниці релігії, її містерії, чудеса і догми, але не осягнути їх. Сучасні лютерани притримуються тієї ж точки зору.

Роль обрядів в лютеранстві менша, ніж в католицизмі і православ’ї, ікони, мощі, культ святих, Богородиці ним скасовано, але збережено скромний одяг священнослужителів, вівтар, хрест. Велике місце в лютеранському богослужінні займають проповіді, релігійні гімни і органна музика.

Кальвінізм оформився дещо пізніше лютеранства, в місті-державі Женеві, міжнародному торговому та ремісничому центрі того часу. Там діяв виходець з Франції Жан Ковен (1509-1564 рр.), чи в латинізованому варіанті Кальвін, який став після смерті реформатора Ульріха Цвінглі головним продовжувачем його віровчення.

В своїй головній роботі „Настанови в християнській вірі”, Кальвін заявляє: Бог всемогутній, довести, що він існує, неможливо. Це на його думку, справа віри, а не розуму. Вслід за Августином Кальвін говорить: люди настільки гріховні, що навіть найбільш старанні з них в справах віри не можуть спастися своїми зусиллями. Спасіння тому зовсім не залежить від волі і бажання людей. Бог з самого початку визначив одним загибель, а іншим спасіння. Тому, згідно кальвінізму, людина спасається зовсім не тому, що вона вірить в Бога. Вона, навпаки, має дар віри тому, що обрана Богом. Згідно вчення Кальвіна, ніхто не може знати, обраний він Богом чи ні. Вірогідним свідченням обраності може бути успіх в справах.

Кальвінізм іде далі, ніж лютеранство, в спрощенні культу. Він відкинув релігійні картини, хори, спеціальний одяг священиків. В кальвіністських церквах немає живопису, амвону; замість нього стоїть стіл, накритий простою скатертиною.

Ще за життя Кальвіна кальвінізм став міжнародним рухом. Кальвін керував протестантами Франції (гугенотами), Шотландії, Англії, Угорщини, Польщі. З голландським кальвінізмом було пов’язане виникнення особливої різновидності – армініанства. Арміній відкинув кальвіністське вчення про приреченість і став учити, що Христос помер не тільки за вибраних, але за всіх і що всі люди здатні досягти небесного блаженства. Боротьба між ортодоксами і армініанами проходить через всю історію кальвінізму і продовжується по нинішній день.

У другій половині ХVI ст. кальвінізм проникнув в Англію. Рух за визволення англіканської церкви від королівської опіки та подальше очищення від слідів католицизму дістав назву пуританство (від лат. purus – чистий). Пуританський спосіб життя став прозивним. Пуритани засуджували всілякі розваги, навіть спорт. Для них була характерна сувора релігійність і тверезий практицизм. Сучасний кальвінізм існує в трьох формах: конгрегаціоналізму, пресвітеріанства і реформаторства.

Багато в чому протилежна кальвінізмові державна релігія в Англії – англіканство. Воно було в Англії після розриву з Римом парламентським „Актом про верховенство” 1534 р.), у відповідності з яким главою церкви був проголошений король. Англіканство з усіх протестантських релігій зберегло в найбільшій мірі риси католицизму. Поділяючи протестантське заперечення чистилища та індульгенцій, ікон і мощей, авторитету папи, англіканство зберігає церковну ієрархію, авторитаризм, не допускає ніякої демократії в церковній організації, зберігає протиставлення мирян і духовенства, інститут єпископів, які призначаються не папою а королем.

Крім розглянутих напрямів в протестантизмі виникло багато інших течій, характер віровчень яких пов’язаний з подальшою еволюцією протестантизму. Так, в ХVII ст. виникають релігійні організації менонітів, баптистів, квакерів.

Течію менонітів започаткував Менно Сіменс з анабаптистів, які переселились в Нідерланди. Прийнята ними в 1632 р. „Декларація головних статей нашої християнської віри” висуває на перше місце ідею про те, що спасіння людства полягає єдино в підкоренні закону Христа, відкритого в Євангелії, в непротивленні злу. Меноніти на противагу анабаптистам, найбільш суттєвими рисами християнського ідеалу вважають смирення, покірність.

Такий же характер носить і віровчення баптистів, у яких відмова від революційних традицій народної реформації проявилася не тільки в зміні назви, але й в найсуттєвіших пунктах віровчення. Перша община баптистів виникла в 1609 р. в Голландії серед англійських емігрантів-конгрегаціоналістів – противників англіканської церкви. У менонітів баптисти запозичили обряд хрещення дорослих. Пізніше ця течія поширилася на багато країн світу. З 1905 р. існує Всесвітній союз баптистів, що об’єднує послідовників із понад 140 країн.

У віровченні і культі баптисти дотримуються загальних принципів протестантизму, особливо догмату спасіння лише через особисту віру. Єдиним джерелом віровчення вважають Біблію, окрема частина їх зосереджує сою увагу лише на євангельських текстах. Баптисти не визнають ікон, святих, розп’яття, пишного вбрання священників. Особливу увагу приділяють проповіді своєї віри, морально-повчальних норм. Богослужіння вони проводять два-три рази на тиждень в молитовних будівлях, які не мають вівтарів, хрестів, ікон, а лише біблійні гасла. Відзначають християнські свята (Різдво, Великдень, Трійцю, Вознесіння та ін.), хоч і не супроводжують їх особливим ритуалом, мають також власні свята – Свято жнив і День єдності. Особливого значення надають обрядам хрещення та хлібопереломлення (причастя), як спогад про тайну вечерю. Визнають обряди похорон і шлюбу.

Організатором релігійної течії квакерів був ремісник Джон Фокс, який на противагу англіканству і англійському кальвінізму, довів до логічного завершення протестантський принцип про виправдання однією вірою, відкинувши повністю і церковну організацію, і всі обряди. Квакери вчать, що істинне християнство полягає не в догмах, не у зовнішніх обрядах, не втому чи іншому устрої церкви, а лише в безпосередньому просвітленні кожного віруючого святим духом, в певному внутрішньому світлі, який просвітлює світло – головна визначальна риса віровчення цієї релігійної течії. Союз таких внутрішньо освітлених і повинен утворювати церкву досконалих і святих. Квакери заперечують всілякі визначені богослужіння і таїнства, зовнішню обрядовість, духовенство і всі форми культу. Збори квакерів проходять в порожніх кімнатах і починаються в мовчанні, поки хтось з общини не відчує себе переповненим світлом і не почне проповідувати.

Методистська церква, що появилася в Англії в першій третині ХVIII ст., поставила перед собою завдання повернути народ у віру. За віровченнями і обрядами методисти являють собою спрощене англіканство. „39 статей” англіканства засновники церкви, брати Уеслі, скоротили до 25. Особливо настоює методистська церква на практичному виконанні християнином своїх обов’язків, великого значення надає емоційності в релігії.

В ХІХ – ХХ ст. появилися такі протестантські течії і організації, як: „Армія спасіння”, адвентисти, „Свідки Єгови”, п’ятидесятники.

„Армія спасіння” – це релігійно-добродійна організація, пов’язана з протестантськими церквами. Вона була створена в 1878 р. методистом Вільямом Бусом. На чолі „армії” стоїть „генерал”, є „фельдмаршал”, „ад’танти”, „офіцери”. Основу армії становлять рядові віруючі – „солдати”. Саме богослужіння носить військовий характер, проводиться за командою. Займається ця організація в основному добродійною діяльністю. Вона організовує нічліжні будинки, безплатну роздачу обідів при обов’язковій умові – брати участь в її релігійних заходах. „Армія спасіння” нині діє в багатьох країнах.

В середині минулого століття в США виникла церква адвентистів. Основу її було закладено пророцтвами баптистського проповідника Уїльяма Міллера, який стверджував, що незадовго на землю прийде Ісус Христос і встановить тисячолітнє царство для праведників, які воскреснуть. За уявленнями адвентистів, безсмертя душі та пекла немає, а прах людини оживе після пришестя Христа для здійснення над нею Божого суду. Пекло ж з’явиться лише після Страшного суду.

Від баптистів адвентисти зберегли водне хрещення дорослих та інші догмати і культи. Перед хлібопереломленням проводять омовіння ніг, як і баптисти, богослужіння вони здійснюють три-чотири рази на тиждень у молитовних будівлях, для яких характерні простота інтер’єру та відсутність традиційної християнської атрибутики. Через суперечки з питань догматики і культу адвентисти розділилися на течії: адвентисти сьомого дня, адвентисти першого дня, адвентисти тисячоліття, адвентисти євангельські, адвентисти-реформісти та ін. Особливо чисельною Україні є церква адвентистів сьомого дня. Вона нараховує більше 500 релігійних громад, біля 800 священослужителів, має 4 періодичних релігійних видань.

Серед послідовників адвентизму у 70-80-х роках ХІХ ст. виникла в США протестантська течія „Свідки Єгови”, яку очолив конгрегаціоналістський проповідник Чарльз Рассел (Руссел). Ознайомившись з адвентизмом, він сприйняв його вчення про близькість другого пришестя Ісуса Христа і долю грішників і заявив, що це пришестя відбудеться негайно. У 90-х роках він створив організацію „Біблійне літературно-видавниче товариство Сторожової вежі” (з 1931 р. – „Товариство Свідки Єгови”), яке активно поширювало його ідеї. Це строго централізована організація, керівний центр якої знаходиться у Брукліні (Нью-Йорк) і яку очолює президент – намісник Єгови на землі. Регулярно скликаються великі міжнародні асамблеї єговістів.

Догматичною особливістю єговізму є вчення про те, що Христос уже зійшов на землю у 1914 р. і став невидимо правити світом. Єговісти вірять, що незабаром розпочнеться остання битва Христового воїнства з силами зла і після перемоги Христа відбудеться тілесне воскресіння всіх мертвих. Лише ті, хто вірять у Єгову і підкоряється йому, житимуть у тисячолітньому царстві, а хто не вірить, той зникне назавжди.

Єговісти визнають водне хрещення дорослих, дотримуються свята – „вечеря поминання смерті Христа” (використовують прісний хліб і червоне вино як символ тіла і крові Христа).

Протестантська течія християн віри євангельської (п’ятидесятників) утворилася наприкінці ХІХ ст. у США на грунті баптизму і набула поширення у ХХ ст. Назва її походить від християнського свята п’ятидесятниці – на відзначення євангельської оповіді поро вшестя святого Духа на учнів Христа на п’ятидесятий день після його воскресіння. Маючи багато спільного у віровченні і культі з баптистів, п’ятидесятники на відміну від баптистів практикують не лише водне хрещення святим духом. Вони вважають, що як і на апостолів, дух святий може зійти на кожного, хто щиро вірить у Бога і пристрасно молиться, тобто вони вірять у можливість безпосередньо спілкування з Богом і одержання від нього видимих дарів Святого Духа: здібності говорити на інших мовах (глососалія), пророцтва, зцілення і т.д. (всього 9 дарів).

В 1948 р. була створена Всесвітня рада церков, яка включила в себе більшість протестантських організацій. Туди ж ввійшли і деякі православні церкви, які існують на Заході. Цей рух за всесвітнє об’єднання християнства називається екуменічним рухом (від давньогрецького слова „ойкумена” – „мир”, „всесвіт”). Рух набирає сили і поширення.

Отже, християнство, засноване Ісусом Христом в І столітті нашої ери, пройшло складний шлях розвитку. Починаючи з невеликих християнських громад, воно виросло в могутню світову релігію, яку сповідують понад 2 мільярди населення Земної кулі.