4. Основні догмати ісламу. Течії та напрями.

Основний догмат ісламу – єдинобожжя (таухід) – виражений простою формулою віри: „Немає Бога, крім Аллаха і Мухаммед – пророк його”. Це віровизнання, яке називається шарада, потрібно виголошувати голосно із добрими намірами, трьох разове проголошення цієї формули перед духовною особою означає навернення у віру. Віра у єдиного, але всемогутнього, строгого та справедливого Аллаха пов’язана з кінцем світу, Страшним судом, загробним життям в раю чи пеклі, дивлячись як прожите земне життя. До догматів ісламу належить віра в ангелів, що охороняють пекло, віра в Коран, як священну книгу, віра в пророків та посланництво Мухаммеда, віра в кінець світу та загробне життя, визнання зумовленостей долі, віра у воскресіння після смерті.

Якщо догматика ісламу проста, то культ є досить різноманітним і включає в себе п’ять основних положень – п’ять „стовпів” релігії:

1) Визнання та проголошення шахади;

2) Щоденна п’ятиразова молитва;

3) Піст;

4) Сплата податку;

5) Паломництво в Мекку.

Деякі мусульманські богослови розглядають в якості шостого „стовпа” релігії – війну проти невірних – джихад.

Молитва (салят або намаз). Мусульманське богослужіння зосереджується на ритуальній молитві, що виголошується у визначений час п’ять разів на день. Віруючі повертаються обличчям в бік Мекки, здійснюючи перед молитвою ритуальне омовення обличчя, рук до ліктів, обтирання голови та ніг. Сакралізація води для ісламу є характерною і вважається, що вода очищує не тільки від фізичного забруднення, але й від моральної нечистоти. Намаз здійснюють не тільки в мечеті, але і в іншому місці.

Мусульманські богослужіння, як правило, є спільним, воно відбувається в мечеті.

Піст (саум) наступає на дев’ятий місяць за мусульманським місячним календарем, введений він був ще Мухаммедом в 632 р. Цей місяць називається рамадан або рамазан. Протягом 30 днів мусульмани постять від світанку до заходу сонця. Піст є надзвичайно строгим у дотриманні. Їсти дозволяється тільки вночі. Забороняється також палити, вдихати пахощі, приймати ліки.

Хаджж (з араб. йти вперед) – паломництво в Мекку, Медіну та Єрусалим до святих місць у міцяці зу-ль-хіджжа. Паломники одягають білі одежі, здійснюють церемонію ритуального очищення, в урочистій процесії обходять Каабу – невелику будівлю, в один з кутів якої вмуровано „чорний камінь” (метеорит), що був нібито посланий Аллахом з неба людям на знак своєї могутності, п’ють воду із святого джерела, беруть участь у молінні навколо гір і долин, розташованих біля Мекки. Цей ритуал пов’язаний з легендою про перебування в цих місцях Ібрахіма (Авраама), першого проповідника істинного єдинобожжя. Хаджж закінчується святом Ід-Аль-Адха, під час якого в пам’ять про Ібрахімову жертву Аллахові і божественне милосердя ріжуть жертовних тварин. Люди, які здійснили хаджж носять почесне звання хаджжі і користуються повагою серед мусульман. Через те, що не кожен мусульманин має змогу здійснити паломництво до святих місць, цей припис не є безумовно обов’язковим для мусульманина, проте здійснити жертвоприношення він зобов’язаний. Жертовну тварину розділяють на частини з яких третину залишають собі, а третину роздають бідним людям і це вважається доброю справою. До обряду входить спеціальна молитва, відвідування могил померлих родичів, візити в гості, покупки нової одежі.

Паломництво. Кожен повнолітній мусульманин повинен, якщо він здоровий і матеріально забезпечений здійснити хоча б раз в житті хаджж. Паломництво дає спільноті унікальну можливість згадати історію Ісламу і значення Мекки. В мусульманських країнах існують спеціальні агентства по справах паломництва. Вони беруть на себе всі турботи по забезпеченню паломників квитками на транспорт, місце в готелі, обмін грошей у банках. Історія паломництва у Мекку починається з 631 р., коли Мухаммед відвідав це місце після 9 років перебування в Медині. Тоді ж він здійснив ритуал поклоніння Каабі і іншим святиням включивши їх в культ ісламу.

Стягування десятини. В число п’яти стовпів ісламу входить традиція збору визначеної частини прибутку з заможних членів громади для роздачі їх бідним чи на користь мусульманського духовенства.

Джихад. Багато мусульман додають шосту колону Ісламу джихад (священна війна).

Ісламські свята та обряди – складова і невід’ємна частина духовного життя мусульман, які відображають релігійну обрядність, моральні приписи, звичаї і традиції, важливі моменти життєвого устрою й образу поведінки мусульман, регламентовані Священною Книгою – Кораном і заповіддями пророка Мухаммеда.

Серед загально ісламських свят одним з найголовніших є свято Принесення жертовних тварин (араб. Ід-Аль-Адха, тюрк. Курбан-Байрам), яке починається 10 числа місяця зу-ль-хіджжа і триває 3-4 дні. Це свято є кульмінаційною частиною обряду паломництва, одного з п’яти „стовпів” віри мусульман.

Два важливих для правовірних мусульман свята – Лей лет аль-Кадр (ніч вирішення долі, ніч могутності) та Ід аль-Фітр (розговіння) – пов’язані з постом. Піст – це важливий обов’язок мусульман, що триває протягом місяця. Під час посту віруючі зобов’язані протягом світлового дня утримуватись від вживання їжі, води, розваг. Весь час має бути присвячений Аллаху, читанням молитв, Корану, благочестивим роздумам. Дозволяється їсти після заходу і до сходу сонця. В цей час оживають ісламські міста, проте веселощі мають бути помірні. Глибинний зміст посту – благодаріння. Душа осмислює свою покору, терпеливе служіння Аллаху, який навертає правовірних мусульман на праведний шлях і турбується про них.

Свято Лей лет-аль-Кадр – ніч вирішення долі, ніч могутності припадає на 27 день місяця рамадана, тобто на кінець посту. Вважається, що цього дня Аллах через архангела Джебраїла (Гавриїла) переслав текст Священного Корану на найближче до землі небо, звідки той упродовж багатьох років передавав зміст Корану пророку Мухаммеду. Правовірні мусульмани вважають, що кожного року цього дня вирішується доля людини на рік уперед. Про це свято багато написано в Корані. Через те, що воно припадає на останні дні посту, пишних торжеств не влаштовують.

Друге за значенням мусульманське свято – свято Розговіння (араб. Ід-Аль-Фітр або Уразабайрам). Воно відзначається на честь закінчення посту місяця рамадан 1 та 2 числа місяця шавваль. Після загальної святкової молитви починається святкова трапеза, роздається милостиня для бідних.

Великим святом є вшанування пророка Мухаммеда – відзначення його дня народження. Тоді в мечетях відбуваються богослужіння, правовірні розповідають про діяння і подвиги пророка, в містах проходять процесії, люди несуть запалені ліхтарі, зображення Аміни-матері Мухаммеда. Ще одним днем, присвяченим пророку є Ніч Вознесіння (араб. Аль-Іфсва-ль-Мірадж, тюрк. Раджаббайрам). Згідно з легендою у цю ніч Мухаммед на дивовижному коні-кентаврі Бураку вознісся на небо. Під час цієї подорожі він відвідав Єрусалим, де зустрівся зі своїми попередниками Авраамом, Мойсеєм та Ісусом, а потім вознісся до Аллаха. В цю ніч необхідно багато молитися, читати Коран, каятися і зрікатися гріховних спокус.

Усі місяці, на які випадають більшість нічних свят і пам’ятних дат – раджаб, шабан, рамадан – вважаються священними, на честь них називають дітей, які народилися в ці місяці. Ісламський новий рік (День Хіджри) святкують на честь переселення пророка Мухаммеда з Мекки в Медіну 26 липня 622 р. З середини VII ст. ця дата вважається початком ери мусульман, з цього дня ведеться мусульманське літочислення за місячним календарем до наших днів. Непарні місяці мусульманського календаря складаються з 30 днів, парні – з 29. Дванадцять місяців утворюють місячний рік – 354 дні. Місячний календар використовується у більшості мусульманських країн.

Ще одним важливим обрядом у мусульман є обряд суннет (обрізання), якому піддаються хлопчики у віці від 7 до 15 років. Цей обряд є внутрішньою ознакою релігійної приналежності. Служить меті відособлення мусульман від людей інших релігій.

П’ятниця – цей день вважається у мусульман днем відпочинку, мусульмани говорять, що п’ятницю відмічав сам Мухаммед, який в цей день проголошував публічну молитву. На їх думку, страшний суд теж має відбутися у п’ятницю. В цей день народились Мухаммед та його зять Алі, іслам теж почався з п’ятниці.

Ніках (шлюб). Це дуже важливий обряд у житті мусульманина. Молодих вінчає служитель ісламу, який читає четверту суру Корану, де викладено головні положення ісламу про місце, права і обов’язки жінки в суспільстві та сім’ї.

Напрямки та течії ісламу. У VII ст. в ісламі відбувся розкол. Його спричинили боротьба між різними феодальними угрупуваннями за владу. Після смерті Мухаммеда першим халіфом був Абу-Бекр, другим Омар, третім Осман. За четвертого – Алі – виникла суперечка між Омейядами, що не визнавали його влади, та прибічниками Алі (двоюрідного брата та зятя Мухаммеда), яких стали називати „Шиїт Алі (партія Алі)”. Звідси і назва релігійно-політичної течії – шиїтів. Алі вважав, що на чолі державної влади повинен стояти представник пророка.

Прихильники традицій пророка називають себе „ахль ассуна” (люди Суни). Формально сунітом вважають того, хто визнає перших чотирьох правовірних халіфів, достовірність Суни, дотримується ритуальних, побутових, соціальних правил. Приблизно 90 відсотків мусульман світу – суніти.

Суна (араб. звичай, зразок) – приклад життєвого шляху посланця Аллаха для мусульманської общини загалом і кожного мусульманина зокрема, друге після Корану джерело віровчення ісламу.

Шиїзм та суннізм в свою чергу мають ряд відгалужень.

Шиїтські секти: імаміти, зейдіти, ісмаїліти, хаттабіти, аліди, бабіти, друзи, аса сіни та ін.

Секти суннітського напрямку: нізалія, сенусіти, сухардія, захіріти, ашаріти, асхаби, мутазиліти.

На відміну від всіх інших релігій, в ісламі основні вимоги релігійного культу були включені в шаріат. Відтак культ був піднесений до рангу закону, не виконання якого розглядалось як морально-релігійне порушення – гріх, а також, як правове порушення – злочин.

З більш пізніших напрямків існують суфізм, рух Ахмадія та ваххабізм.

Ваххабізм (араб. – аль-Вахха-бійя) заснував Мухаммед ібн Абд аль-Ваххаба, який народився в аравійському селищі ал-Уайні в 1703, помер в 1792 р.

У віровчення, яке починає формулювати аль-Ваххаб дуже багато запозичено із ханбали – одного із чотирьох канонізованих мазхабів (богословсько-правових шкіл) сунізму, що вирізняється запереченням будь-яких нововведень, очищенням ісламу. Основою нового вчення є намагання очистити іслам від інших впливів ідолошанування та розвиток єдинобожжя. Лише один Аллах є джерелом всього сущого, а звідси – необхідно повернутись до чистого ісламу: мечеті мають будуватися без мінаретів та без орнаментів, заборонялось взагалі палити тютюн, голити бороди. Особливу увагу Ваххаб приділяв ідеї джихаду не тільки проти невірних (немусульман), але й і мусульман, які відступили від первісних приписів ісламу. Це вчення і досі є підґрунтям ідеології багатьох мусульманських держав, його позиції поширюються також і на Кавказькі республіки, або країни, де існують сильні екстремістські впливи.

Рух Ахмадія заснований Мірзою Гуламом Ахмадом в Індії, проте, відкидається більшістю мусульман. Рух розділений на дві групи, займається місійністю.

Суфізм є більш популярним і містичним рухом, котрий проникає в різні групи в середині Ісламу. Першими суфіями вважали аскетів, що жили в Ірані та Сирії в кінці VII на початку ІХ ст. Суфії дотримувались приписів Корану та Суни, приймали обітниці. Зневажали багатство, прагнули осягнути божественну „істину”. Сьогодні суфізм втратив своє значення.

З часу свого виникнення іслам зазнав деяких змін. Він зумів пристосуватись до умов життя, до різних соціальних устроїв. Проте і до сьогодні іслам зберігає сильні ортодоксальні впливи, його намагання впливати на усі сфери існування держави.

Сучасний іслам в загальному має два напрямки – традиційний (ортодоксальний) та модернізований. Традиційний іслам проповідує навернення до „чистого” ісламу, заперечує використання наукових і технічних досягнень інших країн, вважаючи, що прогрес суперечить Корану і шаріату, вони віронетерпимі. Модернізований напрям намагається пристосувати іслам до рівня західної культури. Модерністи хочуть спростити обряди, відмінити шаріат, використовувати досягнення науки і техніки.

На сучасному етапі в ісламі можна виділити декілька релігійно-політичних рухів: ісламський фундаменталізм; ісламський екстремізм; ісламський тероризм.

Проявляються ці рухи у радикальному та войовничому неприйнятті прихильниками традиційного ісламу принципів, форм та цілей будь-якої його модернізації оновлення. Цим рухам властива схильність до крайніх поглядів і надзвичайних дій у політиці в тому числі насильницькими методами через дестабілізацію суспільства, державно-політичного ладу в країнах.

Сучасні правові суспільства засуджують такі методи, вважають їх неприпустимими.

Сьогодні іслам є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками число послідовників ісламу складає 1 мільярд, основна їх кількість проживає в Азії та Африці. Активно мусульманські общини завойовують Європу.