3. Законодавче забезпечення свободи совісті в Україні.

Після проголошення незалежності України, перед українським суспільством постали дві релігійні проблеми: подолання наслідків політики войов­ничого атеїзму, яка проводилась в колишньому СРСР і пошуки шляхів до замирення між собою і поєднання у вірі різних християнських церков. Вирішенню цих проблем сприяв прийнятий ще до проголошення незалежної України Закон „Про свободу совісті та релігійні організації в Україні” від 23 квітня 1991 р. Правовий зміст свободи совісті містить у собі такі конституційні норми: - рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії;

- використання громадянами своїх прав і свобод не повинно перешко­джати інтересам суспільства і держави, реалізації прав інших громадян;

- здійснення прав і свобод невід'ємне від виконання громадянином своїх обов’язків. Свобода совісті як конституційний принцип і норма державного права захищається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним пра­вом. Суттєві аспекти свободи совісті розкриваються також в ряді інших законів, зокрема про працю, народну освіту, військову службу. Закон „Про свободу совісті та релігійні організації в Україні” (1991р.) є вагомим чинником у правовому регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з релігією та релі­гійними формуваннями, визначає обов'язки, права релігійних об'єднань та громадян, розкриває сутність державного контролю за додержанням зако­нодавства про релігію та церкву. В "Загальних положеннях" (І розділ) викладено правові норми консти­туційного характеру. Закон гарантує право на свободу совісті, ніхто не мо­же встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Церква в Україні відокремлена від держави, а школа – від церкви. Усі релігії рівні перед за­коном. У II розділі закону дається визначення релігійних громад, релігійних управлінь і релігійних братств, духовних навчальних закладів, розглядається порядок реєстрації статутів цих формувань. Релігійна організація визначає­ться юридичною особою з моменту реєстрації її статуту, користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого стату­ту. Діяльність релігійних об'єднань може бути припинена у зв'язку з їх ре­організацією або ліквідацією. У разі порушення цим формуванням законів України його діяльність може бути припинена за рішенням суду. У III розділі "Майновий стан релігійних організацій" зазначається, що релігійні об'єднання мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, які надаються їм на договірних засадах державними, громадськи­ми організаціями або громадянами. Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних формувань, не оподатковуються. Релігійні об'єднання мають право заснувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підпри­ємства, а також добродійні заклади, які отримують права юридичної особи. IV розділ "Права релігійних організацій та громадян, пов'язані із сво­бодою віросповідання" регламентує ряд аспектів при проведенні богослужінь, обрядів, церемоній та процесій у церквах, на кладовищах, у місцях окремих поховань, тощо. Релігійні об'єднання користуються винятковим правом заснування під­приємств для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів релігійного культу. Характер трудової діяльності трудові права та правові відносини гро­мадян розкриваються у V розділі "Трудова діяльність у релігійних організаціях та на їх підприємствах". Але динаміка розвитку релігійного життя в Україні потребує уточнення ряду статей Закону. Тому Верховною Радою України підготовлено новий законопроект про релігійні організації в Україні. На думку фахівців, нова редакція Закону „Про свободу совісті та релігійні організації” більше відповідає демократичним засадам ніж документ 1991 року. Це стосується насамперед питань пов’язаних з процедурою реєстрації, вирішення майнових проблем, взаємодії релігійних об’єднань з державою. Гарантії права на свободу світогляду і віросповідання гарантовані ст. 35 Конституції України. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово або колективно релігійні, культові і ритуальні обряди. Церква і релігійні організації відокремлені від держави, школи від церкви. Конституцією України жодна з релігій обов’язково не визначається. Таким чином, закони нашої держави передбачають задоволення духовних потреб віруючих і атеїстів, забороняють дискримінацію громадян, не залежно від їхнього ставлення до релігії.