2. Сутність і походження релігії.

Об’єктом вивчення релігієзнавства є релігія. Поняття “релігія” походить від латинського слова “religio”, що означає “зв’язок”. У тлумаченні богословів релігія – це все, що зв’язує, з’єднує людину з божественним. “Слово релігія не випадково походить від латинського дієслова, що означає зв’язувати. Вона є силою, яка зв’язує світи, міст між тваринними світом і Духом Божественним”, – писав православний богослов О.Мень.

У літературі нині існує близько 200 визначень релігії, що свідчить про складність релігійного феномену. Англійський вчений Е. Тейлор, засновник релігієзнавства, визначав релігію як віру в невидиму духовну істоту. Багато релігієзнавців вважають віру в існування надприродного і можливість встановлювати з ним певні зв’язки істотною характеристикою кожної релігії. Німецький релігієзнавець Р.Отто, – запропонував ввести замість поняття “надприродне” поняття “священного”, мотивуючи тим, що поняття надприродного відсутнє у первісних формах релігії і в деяких сучасних релігіях. Релігія, згідно визначення Р. Отто, – це відчуття священного. Визнання священного як особливої характеристики релігії зустрічаємо у вчених-соціологів М. Вебера, Е. Дюркгейма, ін. Так Е. Дюркгейм дав таке визначення релігії – цілісна система вірувань і дій, що належать до священних, тобто відокремлених, заборонених речей.

Радянське релігієзнавство, як правило, наводило визначення Ф. Енгельса, який трактував релігію як фантастичне відображення в головах людей тих зовнішніх сил, що панують над ними в їх повсякденному житті.

Сучасна наука доводить, що релігійний феномен характеризується різноманітністю форм. Релігія живе, насамперед, на рівні окремої людини, на рівні її індивідуальної віри і почуттів. І це є первинним. Все решта – теологія, церква із системою боговшанувальних обрядів, храми та служителі культу – є похідними, вторинними, зовнішніми, а головне – людськими витворами релігії. Отже, релігія у вузькому, сутнісному її розумінні – це внутрішній стан людини, в якому вона відчуває свою причетність до Вищої сили, що визначає все у світі. Але в своєму функціонуванні релігія виходить за межі свого індивідуального буття. Вона піддається доктринальній і обрядово-культовій інтерпретації, входить у різні сфери людської життєдіяльності, сакралізуючи їх. Це виводить нас на широке її розуміння, що тотожне функціонуючій релігії.

У “Релігієзнавчому словнику” (1996) маємо найбільш повне визначення поняття релігія: “Головна суть релігії, – не в тому, що вона дає можливість людині усвідомити свою причетність до Всесвіту, а в тому, що служить засобом самовизначення її у світі на основі відчуття в собі якогось надприродного Начала і віри в можливість свого прилучення до Вищої Сутності не за допомогою раціо чи якоїсь обрядової дії, а через містичну інтуїцію”.

Релігія – не тільки віра в Бога (Абсолют) і засіб прилучення до надприродного, священного через культ, обряди, а й відчуття Божественного в собі шляхом містичної інтуїції. Ознаки релігії: віра у священне, емоційне ставлення людини до надприродного (священного), віра в існування зв’язку людини з надприроднім (через молитву, жертвоприношення тощо).

Головна ідея кожної релігії – це ідея Бога. Бог, за релігійними уявленнями, – це Абсолют, який вивещений над природніми і людськими силами, це верховна надприродна сутність, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю, це творець всього сущого, він є трансцендентним, тобто потойбічним.

Релігійна віра – це елемент людської свідомості, особливістю якої є бездоказове визнання існування надприродних сил та істот (Бога). Релігійна віра – складне психологічне почуття людини, що сприяє утвердженню переконань про існування особливих зв’язків між людиною і надприроднім.

Існує богословська і наукова точки зору щодо виникнення релігії. Богослови стверджують, що релігія має надприродне, божественне походження й існує вічно.

Вчені вважають, що релігія виникла не одночасно з появою людини, був довгий безрелігійний період в історії людства. Сучасною наукою доведено, що становлення людини і суспільства охоплює історичний період до 3,5 млн. років. Релігія виникла на певному етапі розвитку людської спільноти, а саме в епоху верхнього палеоліту (40 тис. р. до н.е.), коли жили люди сучасного антропологічного типу (кроманьйонці). Про це свідчать розкопки давніх поховань, де поряд з померлими клали одяг, їжу, знаряддя праці, – тобто первісні люди вірили у потойбічний світ.

Релігія властива історії людства на всіх етапах його розвитку, від найдавніших часів до сьогодення.

Основні етапи формування та еволюції релігії:

Міфологічний світогляд – це перша спроба осмислення світу у первісну добу; міф (з грецьк. – “переказ”) пояснював походження світу, людини, всього живого і неживого, відображав моральні погляди людини. Міфи, як і фольклор, загальновизнані звичаї та норми поведінки, стали головними джерелами для зародження релігії. Записаний догматизований міф став складовою священних писань релігій світу.

Первісні релігійні вірування (анімізм, тотемізм, фетишизм, магія), породжені первісних ладом, містили поклоніння духам природи та предків, постать Бога у них була відсутня.

Ранні національні релігії виникли в період переходу до класового суспільства в окремих національно-державних утвореннях. Вони характеризуються політеїзмом (багатобожжям), що стало ідеологічним відображенням створених родоплемінних союзів, пантеон богів уособив різноманітні явища природи і види людської діяльності. Взірцем багатобожжя були шумеро-вавилонська, давньоєгипетська, давньогрецька релігії. Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, багато ідей та їх обрядів увійшли до сучасних релігій.

Пізні національні релігії збереглися до наших днів, такими релігіями є конфуціанство, даосизм, іудаїзм (перша монотеїстична релігія), індуїзм, ін.

Світові релігії (буддизм, християнство, іслам) виникли в період зародження монархічних держав, коли влада одного правителя вимагала поклоніння народу релігії з єдиним Богом, що спонукало до переходу в монотеїзм (один Бог). Головною особливістю світових релігій, що дозволило їм подолати національні та державні кордони, став космополітизм (звернення до всіх народів), пропаганда загальної рівності перед Богом.

Нетрадиційні релігії (неокульти, неорелігії) виникли в ХХ столітті, відзначаються міжрелігійним синтезом, такими неорелігіями є Віра Багаї, РУНвіра, Рух „Харе Кришна”, Діонетика, церква Сатани, ін.