3. Функції релігії, її структура.

Релігія у суспільстві була і є могутньою силою, яка мала і має реальний вплив на людину, історію, культуру, мораль, побут і звичаї. Релігія задовольняє певні потреби особи та суспільства, виконує певні соціальні функції, що визначають її роль у суспільстві.

Головні функції релігії у суспільстві:

Компенсаційна (релігія для віруючого – насамперед компенсація всіх тягот його земного життя, перетворення у свідомості релігійної людини тяжкої дійсності у бачення картин райського життя, ідеального світу, де панують щастя, здоров’я, свобода і рівність; важливе значення має психологічний аспект компенсації – зняття стресу, катарсис, духовна насолода, надія на милосердя Боже).

Світоглядна (релігія намагається створити власну картину світу, визначити роль людини у системі природи та суспільства; релігія формує релігійний світогляд, який сприймається без доказів, береться на віру; релігія як світогляд дає віруючому певну інтегративну суму знань, набір понять, ідеалів, у межах яких особа мотивує своє ставлення до світу, вирішує питання сенсу свого існування).

Регулятивна (релігія створює певну систему норм і цінностей, специфіка яких полягає у закріпленні віри, водночас релігія асимілювала більшість елементів загальнолюдської моралі, як от “не вбий, не вкради, не чужолож”, – що є загальноприйнятими нормами і складовими Декалогу у християн; релігійне регулювання здійснюється насамперед у культовій діяльності через систему різноманітних заборон, що їх віруючі мають виконувати обов’язково; у свою чергу, релігійні настанови ввібрали в себе звичаї і традиції окремого етносу).

Інтегруюча (релігія згуртовує одновірців спільністю віровчення, обрядів, водночас релігія протиставляє один одному послідовників різних церков і конфесій, що простежується в сучасному світі та в Україні; через релігію особа включає себе в окрему соціальну групу, ідентифікує (ототожнює) себе з нею (наприклад, вона може усвідомлювати себе християнином, мусульманином, буддистом тощо).

Комунікативна (релігія є засобом спілкування віруючого з Богом і між послідовниками одного вчення, що створює почуття єдності під час релігійних дій; на ґрунті єдності віросповідання може здійснюватись процес взаємопроникнення культур (наприклад, християнізація Київської Русі послужила основою поширення досягнень візантійської культури на українські землі, тобто християнство послужило своєрідним трансляційним каналом здійснення процесу обміну культурними цінностями).

Культуротворча (релігійні центри – монастирі – протягом тривалого часу були єдиними осередками культури; релігія завжди мала позитивний вплив на розвиток писемності, літератури, освіти, мистецтва, витоки культури слід шукати саме в обслуговуванні релігійного культу).

Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі елементи:

Релігійна свідомість існує на буденному та теоретичному рівні. На буденному рівні релігійна свідомість існує у вигляді релігійних образів, уявлень, звичок, а також настроїв, почуттів. На теоретичному рівні релігійна свідомість виступає як релігійна ідеологія (або віровчення), що обґрунтовується богослов’ям у формі доктрин. Релігійна ідеологія – це система ідей про Бога, світ у цілому, людину і суспільство. Джерелом релігійної ідеології є святе письмо (наприклад, Трипітака у буддистів, Коран – у мусульман, Біблія – у християн, ін.).

Релігійне почуття – емоційне ставлення віруючих до надприродних сил.

Релігійний культ (від лат. сultus – поклоніння) – система релігійних дій (обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, пости, молитви), предметів, споруд (храмів), за допомогою яких віруючий намагається вплинути на надприродне. Складові релігійного культу були спрямовані на виховання релігійних уявлень та задоволення релігійних потреб віруючих. Релігійний обряд – сукупність стереотипних дій, які символізують релігійні ідеї, норми та мають за мету встановити зв’язок з Богом. Кожна релігія виробляє свою систему культових дій. У рамках різних релігій створювалися й однотипні обряди (наприклад, очищення водою, вогнем).

Релігійні організації – об’єднання послідовників однієї релігії на основі спільності вірувань та обрядів. Розрізняють чотири типи релігійних організацій:

церква – тип релігійної організації з суворою централізованою і ієрархізованою системою управління священослужителів; в церкві відсутній контроль за членством, але церква зазвичай має велику кількість віруючих (наприклад, католицька церква на чолі з Папою Римським);

секта – організація, яка виникла в результаті відділення від церкви на засадах зміни віровчення і культу, їй притаманна ізольованість від інших релігій і мирського життя, віра у виключність свого віровчення, невелика кількість добровільних членів, які проголошуються рівноправними;

харизматичний культ – ця організація об’єднує прихильників конкретної особи, носія особливих божих дарів (харизми), їй притаманні дух виключності і фанатизму, містицизм, ізольованість, як правило, невелика кількість послідовників;

деномінація – тип організації, яка має характеристики церкви (централізація, ієрархічні принципи управління, відмова від ізоляції) та секти (ідеї богообраності, добровільність і контрольованість членства), перебуває у стані становлення.

Харизматичні культи і секти можуть перетворюватись у церкви. А від церкви часто відокремлюються групи, що утворюють секти, харизматичні культи і деномінації. Наприклад, християнство й іслам спочатку виникли як харизматичні культи, з часом перетворилися на церкви. Методизм виділився з християнської церкви як деномінація, баптизм, адвентизм, п’ятидесятництво, Свідки Єгови – як секти.

4. Основні релігієзнавчі концепції та їх загальна характеристика.

Історії релігієзнавчих концепцій характерний світоглядний плюралізм. Перші з них виникли в період Античності, останні – в наші дні. При всій різноманітності релігієзнавчі теорії можна систематизувати на ідеалістичні та матеріалістичні, окремо прийнято виділяти натуралістичні та соціологічні. Розглянемо найвідоміші концепції релігії.

До ідеалістичних концепцій належить теорія неотомізму. Це найбільш впливовий напрям сучасної релігійної філософії, що походить від вчення середньовічного богослова Фоми (Томи) Аквінського. Ф.Аквінський розробив систему раціональних доказів буття Бога засобами людського розуму на основі вивчення природних явищ:

1. У світі все рухається, тому повинен існувати “першодвигун”, яким і є Бог.

2. Одна природна річ обумовлює іншу; у світі існує загальна причинна обумовленість, такою “першопричиною” є Бог.

3. Світ складається з випадкових явищ, ці явища не можуть існувати самі по собі, вони породжені необхідною причиною, тобто Богом.

4. Різні речі містять різні “ступені вдосконаленості”, про них можна говорити лише у порівнянні з чимсь більш досконалим. Такою абсолютною досконалістю є Бог.

5. Розвиток світу підпорядкований певній меті, напрямок до мети визначає Бог.

В основі теорій теологів Р. Отта, К. Барта та ін. лежить ідея визнання реального існування „Бога”, „Абсолюта”, „світової душі” як об’єкта релігійних поклонінь. Сучасний неотомізм прагне синтезувати у цілісну систему такі принципи – віру і розум, релігію і науку. Неотомізм трактує світ як “реальне створіння Бога”. Наука – це нижчий вид знання, релігія – вищий.

Марксистсько-ленінська концепція релігії відома як яскравий приклад матеріалістичної теорії, представлена у працях К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Леніна та ін. Релігію вони визначали як фантастичне відображення в головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в повсякденному житті, тобто вважали її вигадкою, фантазією людини. Центральна теза марксистської теорії релігії полягає в тому, що в класовому суспільстві релігія є засобом пригнічення, експлуатації людини правлячими класами. Звідси – позиція войовничого атеїзму, яка найбільшого розвитку одержала в працях В.Леніна.

Згідно натуралістичної концепції, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічними процесами. Засновниками психології релігії на межі ХІХ – ХХ століть вважають З. Фрейда та І. Джеймса. Психологічна концепція З.Фрейда – один із варіантів натуралістичного пояснення релігії. У праці “Тотем і табу” австрійський вчений-психіатр застосував власний психологічний метод, щоб пояснити виникнення тотемізму – найдавнішої форми релігії. Таємницю виникнення тотемізму він вбачав у перенесенні первісною людиною свого двоякого ставлення до батька, якого люблять і бояться водночас, на “замісника” батька – тотем. Згодом таким „замісником” виступає Бог, на якого переноситься ставлення до батька як до його „заступника”. Головним компонентом психіки З.Фрейд вважав безсвідомі, агресивні природні інстинкти, які суспільство стримує шляхом заборон. Релігія – це засіб захисту людини від ворожих їй соціальних факторів, які примушують стримувати інстинкти, це форма ілюзорної свідомості, до якої людина приходить у стані неврозу, але релігія цей стан неврозу знімає. Релігію З. Фрейд розглядав як колективний невроз, що знімає персональний невроз. За теорією англійського вченого І. Джеймса, релігійний досвід притаманний усім людям, він вкорінений у глибини їх психіки, але проявляється у кожного в більшій чи меншій ступені або зовсім не виявляється. Релігія містить в собі психологічні механізми, які позитивно впливають на людей, завдяки чому їх страждання можуть перетворитися на радість. При цьому вчений не відкидав ідеї надприродного джерела релігійного досвіду.

Послідовник фрейдизму Е. Фром пояснював потребу людини в релігії конфліктом душі і тіла. За допомогою релігії людина намагається подолати цей розкол й домогтися гармонії. Вчений, обґрунтовуючи існування релігії в будь-якому суспільстві, не пояснював причин її виникнення.

Соціологічні теорії релігії розробили М.Вебер, Е.Дюркгейм та ін. Соціологія релігії вирішує проблему функціонування релігії у суспільстві. Німецький соціолог М.Вебер не заперечував надприродність джерела релігії. Релігія в його системі поглядів розглядається як соціокультурний інститут, це основна система цінностей і норм у суспільстві, вона створює моральні норми поведінки людини. Як особливий тип соціальної поведінки одні релігії стимулюють відхід від дійсності, наприклад, буддизм; інші, навпаки, стимулюють її перетворення, прикладом такої релігії є протестантизм, різновид християнства. М.Вебер велику увагу приділяв ролі релігії в економіці. Зокрема, вчений у праці „Протестантська етика і дух капіталізму” на основі значного історичного матеріалу доводить вирішальну роль протестантської етики, що характеризується ощадливістю та підприємливістю, у формуванні сучасного капіталізму.

Французький соціолог Е. Дюркгейм релігію ототожнював з суспільною свідомістю, походження релігії виводив від обрядів тотемізму (поклоніння тваринам). Вчений виділяв поняття “священне”, під чим розумів вшанування святого як головної соціальної цінності даного суспільства, а релігія – цілісна система обрядів і вірувань, які стосуються священного. Священні об’єкти Дюркгейм трактував як символ суспільної єдності. У австрійських племен – це тотем (наприклад, тварина кенгуру), у християн – Ісус Христос, у сучасному суспільстві з’явились нові міфи і символи, пов’язані з науковим осмисленням світу. На думку вченого, релігія існуватиме вічно через потребу суспільства постійно підкріплювати колективні почуття та ідеї, що стверджують його єдність та індивідуальність.

У сучасному світі домінуючою є ідеалістична світоглядна позиція, незважаючи на секуляризованість (світськість) суспільного життя.