2. Православ’я.

В 395 р. ослаблена внутрішнім протиріччям і нескінченними спустошувальними зовнішніми навалами Римська імперія розпалася на дві частини. В західних провінціях імперії, завойованих германськими і сусідніми з ними племенами, з часом утворилися самостійні феодальні держави. У східній частині (Візантії) збереглася імператорська влада. Подальший розвиток східних і західних областей колись єдиної імперії пішов різними шляхами.

Цілком природно, що розпад Римської імперії наклав відбиток на долю християнства. Наприклад, становлення феодальних відносин в західних областях колишньої Римської імперії, в порівнянні зі східними, здійснювалося швидкими темпами. Пристосовуючись до обстановки, що швидко змінювалася, західна церква відповідно міняла своє віровчення і обряди, тлумачення постанов вселенських соборів і християнських догматів.

Феодалізація східних областей колишньої Римської імперії йшла значно повільніше. Застійність суспільного життя обумовила і консерватизм ідеології. Цей консерватизм ідеології з часом стає традицією в церковному житті православ’я.

Слід зазначити і те, що в умовах політичної роздрібленості західному духовенству вдалося створити свою власну міжнародну організацію з єдиним центром. У східних же областях колишньої Римської імперії церква постійно знаходилася в залежності від світських правителів. З часом західна церква, підпорядкована папі римському, отримала назву католицької. Християнство ж, яке оформилося в епоху феодалізму на території Візантії і поширилося звідти на Русь та в деякі сусідні з Візантією держави, отримало назву православ’я.

Джерелами віровчення православ’я Священне писання і Священне передання.

Священне писання – це книги Старого і Нового заповітів. Канонічними православна церква вважає 22 книги Старого заповіту і всі книги Нового заповіту. Ці книги церква вважає богонатхненними, тобто написаними пророками і апостолами по безпосередньому просвітленню від святого Духа. Право тлумачення Біблії, за вченням православ’я, належить тільки церкві.

Священне передання становлять головним чином Символ віри, постанови Вселенських і помісних соборів, твори отців церкви, таких наприклад, як Афанасій Великий, Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов та інші, яких православна церква проголошує своїми віровчителями.

Символ віри прийнятий на Нікейському (325 р.) і Царгородському (Константинопольському), (381 р.) Вселенських соборах, доповнений постановами наступних Вселенських соборів, закінчуючи сьомим (787 р.). В ньому викладені основи православного віровчення про єдиного Бога, який виступає в трьох іпостасях. Бог-отець, Бог-син, Бог-дух святий. Бог-отець згідно Символа віри є вседержателем, творцем видимого світу – природи і надприродного, невидимого світу, де знаходяться добрі і злі духовні сили. Бог-син – Ісус Христос, який спустився з неба на землю, щоб принести викупну жертву за гріхи людей. Воскреснувши після смерті, він вознісся на небо і прийде на землю вдруге, щоб судити живих і мертвих, і царству його не буде кінця. Бог-дух святий ісходить від Бога-отця.

Православ’я стверджує, що віруючий може заслужити царство небесне, якщо буде щиро, зі слізьми молитися, щоб Бог прийняв його молитви, милостині та інші добрі справи в заслугу і дарував би йому прощення гріхів. Православні проповідники вчать, що головна заслуга людей перед Богом полягає не просто в дотриманні моральних заповідей, а в невтомних пристрасних молитвах, їх ідеалом є монах-аскет, який піддає мукам свою плоть. Проповідь аскетизму, відсторонення від земного світу – одна з характерних рис православ’я. Характерними особливостями православ’я є ієрархічний принцип побудови церкви, ретельно розроблена система культу і пишної обрядовості для емоційного впливу на віруючих. Православна церква розглядає себе як громаду істинно віруючих. Вона складається з ієрархії і пастви, духовенства і мирян. Духовенство проголошується посередником між Богом і віруючими і носієм божественної благодаті, яка передається для спасіння віруючих через таїнства. Як і католицька церква, вона визнає сім таїнств: хрещення, миропомазання, причастя, покаяння, священство, шлюб і елеоосвячення. Таїнства здійснюються в процесі відповідних обрядів. Крім поклоніння триєдиному Богу для православ’я, як і для католицтва, характерний культ святих угодників, на честь яких церква влаштовує особливі свята, називає їх іменами храми і т.д. Про життя і діяльність святих угодників складені повіствування – „Житія святих”. Перше місце в ієрархії християнських святих займає пресвята Діва Марія, яку православ’я шанує під іменами Прісновіди і Богородиці. Але православна церква заперечує католицький догмат про непорочне зачаття Діви Марії, проголошений римським папою Пієм ІХ в 1854 р. Однією з особливостей православ’я є також культ ікон і мощів. Ікони – це намальовані переважно на полотні чи дошці зображення Ісуса Христа, святих, особливо Богородиці. Багатьом іконам Богородиці присвячуються регулярні богослужіння. Мощами православна церква називає останки святих, які вважаються нетлінними і наділеними надприродними властивостями. Як уже зазначалося, православна церква, на відміну від католицької, не змогла створити самостійної всесвітньої організації. Вона не має єдиного центру і ділиться на самостійні, автокефальні, церкви, а саме: Константинопольська (Туреччина), яку очолює патріарх, що носить титул Вселенського, Олександрійська (Єгипет), Антиохійська (Сірія і Ліван), Єрусалимська (арабська частина міста Єрусалим), Кіпрська (острів Кіпр), Грузинська, Сербська (Югославія), Румунська, Елладська (грецька), Болгарська, православні церкви в Албанії, Польщі, Чехії і Словаччині, Руська. В Україні існує три православні церкви: Українська православна церква Московського патріархату – УПЦ МП, Українська православна церква Київського патріархату (УПУ КП) та Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Всі православні церкви, що складають Вселенське православ’я, об’єднані спільністю віровчення, канонів церковного життя тощо. Вони підтримують взаємні контакти, беруть активну участь в екуменічному русі та мають своїх представників у Всесвітній раді церков (ВРЦ), спільно проводять богословські диспути з католиками, протестантами і монофізитами. Порівняно з католицизмом і протестантизмом православ’я – наймеш чисельна течія в християнстві (близько 100 мільйонів віруючих).

3. Одним з основних напрямів у християнстві є католицизм. Католиків у світі понад 1 мільярд. Віровчення католицизму мало відрізняється від православ’я. Подібно православ’я, католицизм сповідує віру в божественну трійцю: в Бога-отця – творця світу, його сина Ісуса Христа, в святого духа. Проте одним з предметів розходжень між католизмом і православ’ям є питання про „філокве” (що значить „і від сина”), про формулювання того місця в Символі віри, де говориться про Святого Духа: чи він ісходить від отця і сина (чому вчить католицизм) чи тільки від отця (чому вчить православна церква). Це розходження стало однією з причин розколу християнської церкви у 1054 р. Джерелом свого віровчення католицизм (як і православ’я) вважає Священне писання (Біблію) і традицію. Біблія, за вченням католицизму є словом Бога, її автором є Святий дух, а тому вона не може мати помилок. Поряд з Біблією джерелом віровчення в католицизмі є традиція, чи передання, причому традицією вважається повчання, правила і настанови у вірі, які апостоли чули від Христа чи самі проповідували, але які не ввійшли в Біблію. Однією з основних відмінностей віровчення католицизму від віровчення інших християнських віросповідань є визнання ним Папи Римського главою всієї християнської церкви, намісником Христа і наступником апостола Петра. Згідно католицького віровчення, Христос заснував церкву, а керувати нею поставив свого учня. Апостола Петра, який і був першим єпископом Риму. Всі ж наступні римські єпископи, тобто папи, є наступниками Петра, і тому Папа Римський повинен вшановуватися як старший серед всіх єпископів і як глава християнської церкви. Іншим важливим положенням католицького віровчення є догмат папської непогрішності. Догмат стверджу, що папа, коли він говорить з амвону, тобто виконує службу пастиря всіх християн, є непогрішним і хто цього не визнає, той підлягає прокляттю. Догмат цей був прийнятий церковним собором в Ватикані в 1870 р. Влада папи визнається в католицизмі вище Вселенських соборів. Рішення останніх набуває сили лише після затвердження їх папою. В спірних питаннях, що стосується тлумачення Біблії чи традиції, вирішальним вважається судження папи. На відміну від православ’я, католицька церква вчить про існування крім раю і пекла також чистилища, яке призначено для очищення душ, які недостатньо очищені для раю, чи душ людей, які не тяжко грішили. Сутність цього догмату зводиться до того, що оскільки душа померлого потрапляє в чистилище, то від його близьких на землі, від їхнього служіння церкві, від їхнього внеску на її користь залежить, чи його душа потрапить в рай або пекло. Широко розвинене в католицизмі пошанування святих реліквій, культ мучеників і святих. Канонізація святих проводиться Ватиканом і в наш. Особливе місце в католицизмі займає культ Богородиці. В 1954 р. папа Пій ІХ проголосив догмат непорочного зачаття Діви Марії. В 1950 р., папа Пій ХІІ проголосив новий догмат про тілесне вознесення Діви Марії: католик зобов’язаний вірити, що спочатку на небо вознеслася душа Діви Марії, потім тіло, і на небі вони поєдналися. Католицизм, як і православ’я, визнає сім таїнств, тобто обрядів, які, згідно релігійних уявлень, здатні здійснити надприродній вплив на людину і оточуюче середовище. В католицизмі таїнства здійснюються дещо по-іншому, ніж в православ’ї – хрестять обливанням (в православ’ї тільки шляхом занурювання у воду), таїнство євхаристії здійснюються не на квасному хлібі, як у православних, а на прісному, причому причастя під двома видами (хлібом і вином) здійснюється тільки духовенством, мирян ж причащаються лише одним видом (хлібом). Миропомазання відбувається у католиків тільки тоді, коли дитині виповниться вісім років. Називається цей обряд конфірмацією. Католицьке духовенство зобов’язане дотримуватися целібату, тобто не вступати в шлюб і в статеві стосунки. Целібат був введений наприкінці ХІ ст. Обрядові особливості виявляються і в оформленні інтер’єру католицького храму, де домінують скульптури, живописні картини, а не ікони, і в богослужінні, що проводиться латинською мовою і супроводжується грою на органі, і в тому, що віруючі під час богослужіння сидять (встають лише під час читання Євангелія), хрестяться всією долонею з лівого плеча на праве тощо. Церковна ієрархія має чотири основні ступені: дияконат, пресвітеріат (священними), єпископат, примат (володіє лише папа). Сукупність діє цезій у межах однієї держави формує національну церкву, яку очолює кардинал. Національні церкви – складові єдиної католицької церкви. Католицизм має численні чернечі ордени: єзуїти, францисканці, капуцини, бенедиктинці, домініканці, салезіанці та ін.