Тема 3. Світові релігії: Буддизм та Іслам План

1. Виникнення буддизму, його віровчення.

2. Напрями та школи буддизму.

3. Іслам, передумови його появи.

4. Основні догмати ісламу. Течії та напрями.

1. Виникнення буддизму, його віровчення.

Буддизм – найдавніша світова релігія, що виникла на території Індії в VI ст. до н.е. Колишні індійські вірування – брахманізм, племенні культи не могли вже в достатній мірі задовольнити духовних потреб населення. Розпочалися пошуки нової релігії, яка частково базувалась на засадах вчення брахманізму. Багато чисельні проповідники заперечували авторитет Вед, тих соціально-моральних норм, що базувались на них. В цей період сформувалась релігійно-філософська течія санкхья, яка стала своєрідним ідейним провісником буддизму, адже її прихильники твердили, що основу світу становить матерія, існування якої має матеріальні і психологічні стадії. Вчення санкхья проголошувало новий шлях спасіння душі – цілковиту відмову від чуттєвого світу і заглиблення її в істину завдяки самоспогляданню і самозаглибленню. Усе це доступне всім людям, адже вони є рівними в стражданні.

Історичні джерела свідчать, що про буддизм людям возвістив Сіддхартха Гаутама, син царя шак’їв (північно-східна Індія). Давні міфи описують про його особливе надприродне народження, яке бачили мудреці, а один із них - Асита, побачивши на тілі новонародженого прикмети величі передрік йому велике майбутнє.

Його батько не хотів втрачати сина, тому він оточив дитину розкішшю, ретельно приховував від нього усі непривабливі сторони життя. Досягши зрілості він одружився, в нього народився син. Життя молодої сім’ї було сповнене радощів, принад, щастя. Але одного разу Шак’ямуні побачив чотири знамення.

Перші три – вкритий виразками хворий чоловік, згорблений роками немічний дід та похоронна процесія – засвідчили йому про нестійкість сансари (круговороту буття), а четверте – поглиненого в глибокі роздуми аскета – шлях до звільнення. Це настільки вразило царевича, що він крадькома покинув палац і пішов рятувати світ від страждань. На протязі семи років він мандрував, був пустельником, роздумував над текстами священних книг жреців-брахманів. За ці роки він страшенно схуд та ослаб. Та одного разу зрозумів: умертвління тіла не дає звільнення. А в день травневого повного місяця раптом прозрів, став „просвітленим” – Буддою. Першу проповідь Будда виголосив у парку Ришіпатана біля Ванараси (Бенареса) для п’ятьох колишніх своїх товаришів-аскетів. В ній він коротко сформував головні положення нової релігії або, як кажуть буддисти, „привів в рух колесо дхарми”. Після проголошення „чотирьох благородних істин” в оточенні своїх учнів-послідовників, Будда мандрував сорок років по містах і селах долини Гангу, проповідуючи своє вчення. Помер Будда, згідно з легендою, у вісімдесятилітньому віці в м. Кушінарі в присутності своїх послідовників. Його смерть буддисти називають великим переходом в нірвану. Досягнувши стану Будди, принц Сіддхартха показав людям, що вони також можуть уже в цьому житті стати буддами. Тим самим він дав людям надію і впевненість у собі. Буддизм має особливе філософське наповнення, адже індійська філософська думка звернена до релігії, а релігія тяжіє до філософії.

Основи буддистського віровчення викладені Буддою Шак’ямуні в першій бенареській проповіді. Насамперед, це вчення про „Чотири благородні істини і благородний восьмиступеневий шлях”. Благородні істини:

Життя у світі сповнене страждань;

Причиною всіх страждань є жадоба буття;

Можна припинити страждання відмовившись від пристрастей і бажань;

Є шлях, що приведе до припинення страждань.

Перша благородна істина гласить: все життя сповнене страждань: народження – страждання; хвороба – страждання” смерть – страждання; ненависть – страждання; союз з нелюбом – страждання; розлука з коханим – страждання; неотримання пристрасного жаданого – страждання.

Хоча страждання зумовлюються передусім чинниками біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (скорбота, відчай) буддизм не обминає інших чинників. Абсолютизація страждання є вихідним пунктом вчення буддизму про спасіння. На відміну від брахманізму, який вважав, що щастя, радість, багатство, благополуччя в цьому житті є нагородою за благочестивість і виконання культових вимог Варни, буддизм стверджував, що все життя – зло і страждання. Такою постановкою питання буддизм відрізняється від більшості релігій. У другій благородній істині, Будда ототожнює буття зі злом та розкриває причину нових перероджень – страждань. Не заперечуючи твердження брахманізму про те, що безпосередньою причиною перероджень є карма, буддизм пояснює що лежить в основі буття людини, вимагаючи безпристрасного ставлення до всіх проявів чуттєвого буття, а саму безпристрасність розглядаючи як головний чинник подолання страждань, буддизм проголошує шлях до спасіння, до подолання страждань. Якщо в брахманізмі карма залежить від виконання чи невиконання кастових вимог, то в буддизмі вона тісно пов’язана з мораллю, з поведінкою людини в її попередніх переродженнях. Добрі чи злі справи та наміри забезпечують людині краще чи гірше переродження, а безкінечне накопичення чеснот може в кінцевому стані привести до подолання страждань.

Висновок про можливість спасіння сформульований у третій благородній істині: оскільки страждання має причину, воно має початок, а отже і кінець, тобто його можна припинити, а людину звільнити від нього. Ця істина фіксує стан звільнення від страждання та шлях до цього звільнення. Ним є подолання жадоби буття, придушення в людині всіх її бажань.

Ототожнення буття зі стражданнями викликало велику кількість буддійської літератури, яка возвеличувала усамітненість, аскетизм, чернечий сан, відмову від сім’ї, власності. Буддизм виробив відповідне уявлення про смерть. Смерть – це перехід з однієї фази життя в іншу, а не кінець життя. Тому вона не є трагедією, а породжує сподівань, вона не кара і нагорода, а факт руху душі, рівноцінний факту народження людини.

Четверта істина вказує на шлях, що веде до припинення страждань. Це „благородний восьмирічний шлях”. Його складовими є:

Праведний погляд – розуміння чотирьох істин, тверда і беззастережна віра в Буду.

Праведне прагнення – рішучість діяти відповідно до цих істин.

Праведна мова – відмова від брехні, наклепу, грубої мови, лжесвідчень.

Праведна дія – не завдавати шкоди живим істотам.

Праведний спосіб життя – працювати чесно, дотримуватись законів.

Правильні зусилля, ретельність – послідовність у протидії шкідливим думкам і порадам, самоконтроль у думках і діях.

Праведні думки – постійне збереження в пам’яті знання про те, що життєві пристрасті, які притаманні людині, здатні тільки завадити їй на шляху до звільнення, що необхідна відчуженість від усіх мирських пристрастей.

Праведне зосередження – досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності, відмова від усіх радощів, вміння досягти глибокого медитативного трансу.

Восьмирічний шлях спасіння Будда називає серединним, бо його дотримання допомагає уникнути крайнощів, він серединний ще й тому, що знаходиться між двома полярними позиціями – традиціями брахманізму і прихильниками вчень матеріалістів. Згідно концепції буддизму людина (і тільки людина) посідає особливе місце в ієрархії всіх істот, тому що вона одна має можливість спастися від ланцюгів одвічної сансари (колеса життя) і досягти нірвани (стати архатом або буддою). Сансара складає нижній поверх Всесвіту, це весь світ, який ми сприймаємо чуттєво, світ безперервних перемін, становлень і розрух, світ перероджень і страждань. Сансара уявляє замкнуту систему: після смерті істоти перероджуються в залежності від їх вчинків – можна знову переродитись в людину або тварину, рослину і навіть у бога. Цей ланцюг перероджень немає початку, але може мати кінець – Нірвану, яку можуть досягти люди.

Нірвана – це досягнутий особистими зусиллями вищий стан, коли людина звільняється від всіх земних пристрастей і прихильностей. Проте, нірвана – це не смерть. Серединний шлях заперечує і вічну смерть. Нірвана – це стан абсолютного спокою, злиття з Абсолютом. В канонічних текстах точного визначення нірвани немає. Нірвана реальна лише як „вічна мета”, як завершення шляху.

Розробляючи моральні настанови серединного шляху спасіння, Будда формулює „Десять великих доброчинностей”:

щедрість у поданні;

терпимість;

щирість;

лагідність;

смирення;

самообожнення;

доброзичливість;

не заподіяння зла живим істотам;

милосердя;

не протидія силою силі.

Окрім цього було виділено п’ять негативних звичок, які людина повинна уникати: убивство, крадіжка, перелюбство, брехня, пияцтво. Буддизм пропонує рівне ставлення до всіх, закликає до особливого співчуття людям, чиї інтереси ущемлено, вважає зайвим захищати людину від насильства, карати за недобрі вчинки. Буддизм проголошує, що відповідаючи насильством на зло, люди лише множать його. Тому до всього слід ставитись спокійно, не виявляти пристрасті до зла, ухилятися від нього.

Самовдосконалення у буддизмі пов’язане з уявленнями про істинне знання, яке скероване на самоспоглядання. Воно досягається шляхом медитації, практикою буддійської йоги. Завдяки медитативному трансу людина має досягти чотирьох щаблів сходження: доброзичливості, піднесеної радості, співчуття до близьких, цілковитої безпристрасності. Для того, щоб стати праведною людині необхідно виробити у собі здатність постійно перебувати в одному з цих станів, але для цього потрібні відповідні здібності та вісім досконалостей:

відсторонення від зовнішніх подразників;

відключення внутрішніх подразників;

цілковите припинення розумово-емоційної діяльності;

екстатичний стан цілковитої відчуженості;

подолання відчуття простору і часу;

усвідомлення хибності „Я”;

усвідомлення пустоти всього сущого;

подолання суперечностей;

завдяки цьому людина осягає найвищі мудрості, досягає стану спокою.

Канонічна буддійська література Трипітака (три кошики закону) складена учнями Будди і записана у 80 р. до н.е. на Цейлоні.

Буддистський канон має три частини:

Віная-пітака (кошик дисциплін) – містить правила поведінки, обов’язкові для членів буддійської громади (сангхі). Ця частина теж має три складові;

Абхідхідхамма-пітака – збірка релігійно-філософських текстів. Складається вона із семи розділів;

Сутта-пітака (кошик текстів) – це збірка буддійських повчань і промов в т.ч. промов Будди та його учнів. До її складу входять п’ять збірників текстів (сутр).

Усі ці тексти вважаються священними і записані на мові палі. У 1871 р. у Мандалаї (Бірма) був скликаний П’ятий буддійський собор, на якому 2400 ченців – знавців канону – звірили та уточнили текст Трипітаки, який пізніше був вирізаний на 729 спеціально вирізаних мармурових плитах. Для кожної плити був збудований окремий гостроверхий храм, разом які становлять храмовий комплекс Кутого – своєрідне містечко-бібліотека, сховище канону. На початку ХІХ столітті багато текстів, що входили в Трипі таку, були перекладені європейськими мовами та стали доступними для широкого загалу.

Ранній буддизм заперечував релігійний культ з жертвоприношенням, але пізніше внаслідок сталого розвитку її запозичень з інших релігійних систем він оформилося у буддійський культ. Цьому сприяла також чернеча община – сангха, з неї можна було виходити і повертатись до мирського життя. Поступово почали зростати монастирі, які виступали своєрідними духовними та політичними центрами та перетворювались на єдину форму організації буддистів. Сангхи бувають чоловічі та жіночі. Ченцями можуть стати кандидати з 8-річного віку, які вивчають священні тексти, мають гарне здоров’я, не мають боргів. Все життя, після посвячення у 20-річному віці у ченці, вони ведуть аскетичний спосіб життя, живуть за рахунок подаяння, надзвичайно невибагливі у побуті.

Буддизм визнає шанування Будди та інших божеств. Звідси складний культ поклоніння їм, який охоплює особисте і громадське життя віруючих. Сюди входять щоденні молитви, жертвоприношення статуям Будди, паломництво до святих місць, обходи ступ. Поклоніння буддам і бодхисатвам – обов’язкова плата за допомогу у спасінні, без цього воно недосяжне.

У буддійському культі поклоняються мощам Будди, предметам, що мають відношення до нього або інших святих, шанують дерева, гаї, річки, споруди, пов’язані з життям Будди. Статуї Будди встановлюють у громадських місцях, садибах, будинках. Буддизм не має єдиної централізованої церкви, зате виробив специфічну форму культової практики – бхавану, яка полягає у заглибленні у свій внутрішній світ з метою роздумів над вченням Будди.