32.Державна мова та її функції

Державна мова - це ”закріплена традицією і законодавством мова, вживання якої обов ‘язкове в органах державного управління та дічоводства, гро мадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, нау ки, культури, у галузі зв’язку та інформатики” {Енциклопедія, с.126]. Дер жавна мова – мова, за якою закріплено правовий статусі яка виконує політич ну, ідеологічну, правову, економічну та інші функції не лише у внутрішній організації держави, а й у міжнародних стосунках. Державна мова – це один із символів держави, за допомогою якого людина ідентифікує себе як особис тість; цс мова корінної більшості населення, яке стало державотворчою нацією і ф>тщокує в усіх галузях державної діяльності.

Термін державна мова з’явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонащональних державах немає потреби коястшуційного за кріплення державної мови. В багатонаціональних країнах статус державної закріплюється за мовою більшості населення. Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV -1 пол. XVI ст., оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному й приватному листу ванні. Проте доля цього статусу була складною.

У ст.10 Конституції України також зазначається, що “в Україні гаран тується вільний розвиток, використання і захист російської та ін. мов національних меншин України ” і що ”держава сприяє вивченню мов міжна-р<м)ного спілкування “.

Конституційне закріплення державності української мови вимагає створення в усіх регіонах України необхідних умов гро мадянам різних національностей для досконалого вивчення української мови, поглибленого оволодіння нею. Конституція України є правовою базою для успішного регулювання суспільних відносин у галузі всебічного розвитку І вживання української та ін. мов, якими користується населення України в державному, економічному, політичному, науковому та громадському житті, охорони конституційних прав громадян у сфері виховання шанобливого став лення до національної гідності людини, її культури і мови. Це означає, що держава бере на себе конкретні зобов’язання щодо забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови. На жаль, досягнення нашої держави на цій ділянці незначні (де-юре): нині мовний чинник використо вують як засіб дестабілізації суспільства (де-факто).

Чинниками прискорення реального впровадження державності україн ської мови, очевидно, є такі:

1. Держава і суспільство мусять пам’ятати не лише про націотворчу, а й людинотворчу роль рідної мови: від мовного нігічізму до морального виродження – один крок!!!

2. Держава зобов’язана дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державної мови і реалізацією її статусу, .

3. Державність української мови має бути реалізована в галузі культури, ЗМІ, книговидавництва.

4. Держава повинна докласти максимум зусиль для культивування укра їнської мови у діаспорі шляхом створення україномовних шкіл і класів, біб ліотек, преси, радіо- й теле- тощо.

5. Держава повинна забезпечити повноцінне вивчення української мови на всіх рівнях освіти (особливо для мешканців – не українців, які не можуть бу ти повноцінними громадянами держави без знання державної мови. Тут до цільно вивчити досвід інших країн).

6. Статус максимального сприяння Українська держава повинна надати мовам тих народів, які не мають власних держав.

7. Держава повинна подолати відставання в галузі україністики (видання і перевидання).

8. Держава повинна розширити реальні функції української мови до стану, який вважається нормальним у нормальній цивілізованій державі, а для цього необхідним є новий Закон про мови, здатний забезпечити вільний розвиток і захист української мови та мов усіх корінних народів України, .

Тобто, як зазначають учені, утвердження української мови як державної неможливе “без органічної взаємодії» принаймні двох засад:

1)      створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілі­зованих суспільствах;

2)      ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням”