35. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів.

Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Поширеними є пасивні структури типу: закон приймається; наказ виконується; вимога ставиться

Синтаксис ділової' документації' визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: поїхати у відрядження; написати листа; відбудувати споруду.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Прямий порядок слів передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Він полягає ось у чому:

• підмет ставиться перед присудком ;

• узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього;

• вставні слова ставляться на початку речення; вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел та ін.

Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію. Наприклад: провести технічний огляд службових автомобілів в установлений строк; подати звіт до 20 серпня поточного року.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим. що вони конкретніші за дієслівні відповідники. Наприклад: пропонуємо проводити змагання за містом; рекомендуемо надавати перевагу одягу з натураіьної сировини.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов язок; зобов язання.

Із метою економності вислову й точності відтворення думки в документах часто вживають  дієприкметникові та дієприслівникові  звороти. Рекомендацій щодо їх вживання такі:

• Дієприслівниковим зворотом не можна висловити значення часу, причини, умови.

• Не рекомендується розпочинати речення або абзац дієприслівниковими зворотами, бо це збільшує його обсяг і надає сухого, трафаретного, канцелярського звучання усьому текстові.

• Оскільки смислова близькість дієприслівникових зворотів до підрядних речень менша, ніж у прикметникових зворотів, при заміні – якщо є можливість вибору – про це слід пам’ятати.

Особливістю ділового мовлення є також переважне вживання  непрямої мови. До прямої мови в діловому стилі звертаються тільки в тих випадках, коли дослівна передача тексту необхідна (цитування розпо­рядчих документів, законодавчих актів тощо).

36.Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні. Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови. Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено. Вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям з різних боків. Найважливіші з них — за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома. За складом, наприклад, розглядаються вставні слова, словосполучення і речення у зв'язках з вираженням компонентів різними частинами мови та частками . За складом виділяються вставні слова, словосполучення і речення. У ролі вставних слів найчастіше виступають модальні слова: мабуть, певно, безперечно, можливо, безсумнівно та ін. Більшість із них співвідноситься з прислівниками: звичайно, нарешті, власне, імовірно, взагалі, навпаки тощо. Або просто прислівники, утворені від інших частин мови, у тексті стають вставними словами: по-моєму, по-твоєму, по-перше, по-друге, по-двадцяте, зрештою, наприклад, без сумніву, по суті (прислівникові сполучення) та ін. Деякі дієслова також можуть виконувати роль вставних слів, граматично відриваючись від інших слів у реченні (даруйте, дозвольте, бачу, може, розуміється, знаєте, чуєте, буває тощо). Деякі сполучники, частки відіграють роль вставних слів: проте, однак, власне, мовляв, мов (рідко), отже, втім тощо. Слова однак і проте бувають вставними і надають значення модальної протиставності тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності і після них не треба ставити кому. У другу групу умовно можна виділити вставні словосполучення і сполучення слів: чого доброго, коротше кажучи, кажучи відверто, з дозволу сказати, чесно кажучи, з одного боку, як правило, як звичайно, як відомо, на щастя, на лихо, на диво, за словами... Словосполучення бувають вільні і фразеологічні (дієслівні та іменні). До вільних належать такі: на мою думку, сказати по правді, за словами (переказами) чиїмись тощо. До фразеологічних — в усякому разі, таким чином, власне кажучи, так би мовити, хвалити Бога (долю), пробачте на слові та ін. Характер відношень між вставним словом і словосполученням, з одного боку, і словом речення, з яким вони пов'язані, зовсім інший, ніж у звичайному синтаксичному словосполученні при вільному сполученні слів. Тут нема граматичної злитості, семантичної єдності компонентів, які дозволяють словосполученню виконувати номінативну функцію: «Постать Джмелева як пасічника, либонь, найколоритніша на Україні» (С. Колесник). Віднесеність вставного слова либонь до присудка зумовлена метою, характером та обстановкою висловлювання в цілому, а не необхідністю семантичного розкриття присудка. Вставними можуть бути й цілі речення, переважно односкладні — означено-, неозначено- та узагальнено-особові, безособові. Основні групи вставних конструкцій За значенням виділяються такі групи вставних конструкцій: 1. Ті, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного: безперечно, безумовно, справді, очевидно, можливо, може, розуміється, певно, звичайно, мабуть, здається та ін. 2. Ті, що вказують на зв’язок думок, послідовність викладу чи його завершення: по-перше, по-друге, між іншим, до речі, втім, проте, однак, отже, значить, словом, таким чином тощо. 3. Вставні конструкції, які виражають почуття мовця: на жаль, на лихо, на щастя, на диво, чого доброго, на біду превелику тощо. 4. Ті, що вказують на характер висловлення або спроби оформлення думок: сказати по правді, коротше кажучи, іншими словами, так би мовити та ін. 5. Вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення: на думку..., за словами..., як кажуть, признатися, думаю, каже, за повідомленням..., на наш погляд, по-моєму тощо. 6. Вставні конструкції, звернені до співбесідника, щоб привернути увагу: розумієте, бач, бачте, чуєш, пам’ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові та ін. Інші групи менш виразні і не дуже численні. Місце розташування вставних конструкцій в основному реченні довільне, проте найчастіше розміщуються вони на початку і в середині речення. Рідше зустрічаються в кінці його. З розділових знаків, що виділяють вставні конструкції в реченні відокремлюють їх від інших членів, переважають коми. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони, як правило, не виділяються комами. В текстах ділової мови здебільше використовуються такі вставні слова і словосполучення: 1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, та ін. 2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, тощо. 3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, та ін. Явище вставленості, або вставності, тлумачиться в українському мовознавстві неоднозначне через його змістову неоднорідність. Вставним конструкціям приписується суб'єктивно-оцінне значення, вставленим — додатково інформаційне. Психологічна ж основа для вставних і вставлених конструкцій та сама: включати супровідні «змісти» в речення, виражати другий, неосновний план повідомлення. Синтаксичний підхід до вставних конструкцій означає розгляд їх із погляду місця і ролі в структурі речення.