- •1.Предмет і структура курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Зв'язок з правовими дисциплінами.
- •2.М ова як засіб професійного спілкування
- •4. Поняття усного та писемного мовлення. Майстерність публічного виступу.Види підготовки до виступу.
- •5.Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань.Промови відомих адвокатів.
- •6. Кодифікація мови. Місце мови у комунікативній деонтиці юриста.
- •7.Функціональна диференціація сучасної української мови.
- •8.Офіційно – діловий стиль як один з функціональних стилів сучасної літературної мови.Особливості офіційно – ділового стилю.Кліше.
- •9.Сучасна українська ділова мова: етапи становлення,проблеми та перспективи розвитку.
- •10.Поняття про документ, його властивості, вимоги до його оформлення. Мовностильові особливості тексту документа.
- •11.Мова і професія.Мовленева діяльність як один з основних відів діяльності людини.
- •12.Культура мови і мовлення.Основні ознаки культури мовлення юриста.
- •14.Правила культури спілкування (за. І.Томаном)
- •15.Поняття спілкування. Особливості професійного спілкування.
- •17.Етичні норми і нормативи. Професійна юридична етика.
- •19.Форми та функції спілкування юристів у ділових стосунках
- •22.Допит як різновид переговорів
- •24.Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця: моральність, повага до інших людей,раціональність, правила критики і самокритики.Культура телефонного діалогу.
- •26.Основи комунікативної лінгвістики
- •27.Нлп як мистецтво комунікації.
- •28.Загальні засади психолінгвістики.
- •29.Герменевтика як наука тлумачення текстів.
- •30.Закон про мови в Українській рср – нормативно – правова основа утвердження української мови як державної в Україні.
- •31.Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •32.Державна мова та її функції
- •33.Функції мови у суспільстві
- •34.Синтаксичні структури у професійному мовленні
- •35. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів.
- •37.Складні випадки керуванняя та узгодження у діловому мовленні.
- •38.Просте і складне речення у юридичному документі.
- •39.Документ – основний вид ділового мовлення.
- •40.Вимоги до складання та оформлення різних видів документів .Реквізити документу. Правила написання тексту документа.
- •41.Види документів та їх класифікація
- •43.Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту,правила оформленняя заголовків, видилення окремих частин тексту.
- •44.Реквізити документів та вимоги до їх написання.
- •45. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо особового складу, резюме, заява.
- •46.Види службових листів.Ділове листування.Вимоги до офіційного листування.
- •47.Етикет ділового листування
- •48.Кореспонденція за характером інформації.
- •49.Телеграма, факс.
- •50.Оформлення довідково – інформаційних документів: оголошення, запрошення, доповідні та пояснювальні записки, виробничі звіти.
- •У рефераті розглянуто такі форми довідково-інформаційної документації як звіт, факс, телеграма а телефонограма
- •51.Виробничі протоколи,витяг з протоколу
- •52.Управлінська документація.Оформлення стандартних документів
- •53.Розпорядчі документи: наказ, розпорядження,постанова
- •55.Позовна заява
- •56.Види договорів.
- •57.Протокол слідчої дії.
- •58.Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін, термінологію.
- •59.Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення.
- •60.Лексіка сучасної української мови з погляду її походження.
- •61.Стилистична диференціація української лексики. Професійна лексика.
- •62.Канцеляризми і штампи
- •63.Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Українська лексикографія.
- •65.Поняття юридичного терміна.Класифікація юридичних термінів.
- •66.Запозичення в юридичній термінології.
- •67.Труднощі, що виникають при перекладі з української на російську мову.Синоними, омоніми та пароними в юридичній термінології.
- •68.Міжмовні пароніми.
- •69. Особливості використанняя різних частин мови у професійному спілкуванні.
- •70.Іменники на позначення професій, посад, звань, їх рід та правильність вживання.Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.
- •71.Відмінювання, імен, по батькові, прізвищ, географічних назв.
- •72.Правопис відмінкових закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку Особливості відмінкових закінчень іменників у документах
- •У родовому відмінку однини іменники іі відміни можуть мати закінчення –а, -я; -у, -ю
- •74. Нормативність уживання граматичних форм прикметника Прикметник як частина мови
- •Морфологічні ознаки
- •Синтаксична роль
- •75.Нормативність уживання граматичних форм числівника, написання цифрових даних у ділових документах
- •77.Нормативність уживання граматичних форм дієслова та дієслівних форм.
- •78.Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по у діловому мовленні.
- •Правила використання прийменників у діловому стилі
- •79.Особливості українського правопису
- •80. Орфоепічні норми
- •Основні принципи української орфографії
- •82. Правопис призвіщ, імен та по-батькові в українській мові
- •83. Правопис складних іменників та прикметників
- •84. Правопис прислівників
- •85.Написання слів з великої літери
- •86. Особливості доречного слововживання
- •87. Словники енциклопедичні, перекладні, тлумачні та інші типи словників. Загальна характеристика словників
- •88. Багатозначні слова та омоніми.
- •89. Написання складноскорочених слів і графічних скорочень
68.Міжмовні пароніми.
Міжмовні пароніми – це слова, які в різних мовах мають істотні розбіжності предметно-логічного змісту, але частково (як правило, на імпліцитному рівні) зберігають загальну понятійну подібність, що є результатом їх генетичної спільності Чинниками великої кількості міжмовних паронімів є наявність у них спільного етимологічного кореня, семний склад якого “розвіявся” по різних мовах, видозмінився в інших смислових комбінаціях, розширився або звузився в значеннях, розвинув нові семантичні відгалуження тощо. Семантично сплутувані міжмовні пароніми — це українські слова, помилково вживані в чужому для них значенні слів чужої мови з більш-менш подібною вимовою. Наприклад, укр. вірогідний (рос. достоверный) у значенні рос. вероятный (укр. імовірний).
Міжмовні пароніми – це результати мовних контактів у різні історичні періоди, певний характер запозичення іншомовних слів, коли з чужої мови беруть не все значення, а саме те, яке є необхідним або підходить для певного соціуму. Наочне тому підтвердження – європейські мови, де між певними словами існує серйозна смислова плутанина. До прикладу, керівника університету (коледжу) на Україні або в Росії називають ректор. Навіть професійний перекладач допустив помилку й англ. rector при перекладі Дж. Ґолсуорсі переклав буквально й читачі з подивом дізнаються про крайню нужду сім’ї англійського ректора, хоча насправді там мова йшла не про керівника університету, а про парафіяльного священика . В Англії та США, як відомо, ректор вузу іменується по-іншому: principal, president, chancellor. Якщо продовжити університетську тематику, то виявимо, що англійське lecture – це не тільки ‘лекція’, а й ‘догана, осудження’. Англійське stipend ‘a regular salary or allowance, esp that paid to a member of the clergy’ не має ніякого відношення до студентської стипендії. Студенти університету зазвичай отримують scholarship, grant, аспіранти – fellowship.
69. Особливості використанняя різних частин мови у професійному спілкуванні.
Займенник – це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови.
Так, особові, питально - відносні, заперечні, неозначені займенники можуть заступати іменник і в реченні відігравати роль підмета чи додатка. Наприклад: я, ти, ніхто, ніщо і т.д.
Присвійні, означальні й вказівні займенники частіше заступають прикметники й у реченні виконують роль означення. Наприклад: наш, кожний, інший, такий і т.п.
За українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена займенником, стоїть переважно у називному відмінку, а не в орудному, як у російській мові.
Наприклад: Основну увагу ми звернули на виготовлення предметів широкого вжитку.
Характерна ознака займенників – це те, що вони не зберігають, як правило, своєї основи в непрямих відмінках. І цим вони відрізняються від інших частин мови, у яких основа залишається незмінною.
Наприклад: я – мене, ти – тебе, він – його.
Під час відмінювання змінюється й основа займенників: я – мене, ти – тобі, хто – кому.
Важливо пам’ятати, що в основі багатьох займенників відбувається чергування і, й , о – мій – мого, моєму; твій – твого, твоєму.
В особових займенниках третьої особи після прийменників у, до, біля, на тощо з’являється приставний приголосний н.
Наприклад: У нього є угода... До нас завітали представники...
У діловому спілкуванні надається перевага використанню різних форм та розрядів займенників множини, зокрема особових. Наприклад: ми запланували; ми підписали; вони використали.
Слід зазначити, що російським прислівником по-моему, по-вашему в українській мові відповідають особові займенники, що стоять у знахідному відмінку з прийменником на. Наприклад: На нашу думку; на ваш розсуд.