80. Орфоепічні норми

Орфоепічні норми - це норми вимови. Літературній ви-мові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому. Основні правила української вимови такі: 1. Усі голосні звуки української мови під наголосом вимов-ляються чітко: [ве'ч'ір], [го'лос], [ти'хо]. 2. Повнозвучно і ясно (відповідно до написання) вимовля-ються [а], [у], [і] в різних позиціях: [грама'т^ка], [в'і'с'т'і], [кучугу'ра]. 3. Українській літературній мові не властиве "акання", як і для більшості українських говорів. Наприклад, у словах дорого, болото, молоко звук о в усіх складах однаковий. Під наголосом він тільки довший від ненаголошених, напр.: [до'ро-го], [боло'то], [молоко']. 4. Ненаголошений [е] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближе-ну до [е]: [cеило'], [ве'леитеинь]. 6. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] вимовляються твердо майже в усіх випадках: [го'луб], [степ], [с'ім]. 7. Твердо вимовляються в українській мові і шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [дж]: [чеика'ти], [шо'стиj], [бджола'], [же'реиб], а в позиції перед [і] вони напівпом'якшуються: [ж'і'нка], [ш'і'с'т'], [ч'і'л'ниj]. 8. Приголосний [р] вимовляється послідовно твердо в кінці складів і слів: [коса'р], [г'ірки'j]; якщо після [р] стоять і, я, ю, є, ь, то [р] вимовляється м'яко: [рґа'сно], [рґідки'j], [трґох]. 9. Два однакових приголосних звуки на межі префікса і кореня або кореня і суфікса вимовляються як один довгий звук: віддячити [в’ідґ:а'чиети], туманний [тума'н:иj]. 10. Українській мові характерне явище уподібнення звуків, яке відбувається у таких групах приголосних: а) [с] + [ш], [з] + [ш] = [ш:], [жш]: принісши [приен’і'ш:и], зшити [сши'ти] - [ш:и'ти], привізши [приев’і'жши]. б) групи [ш] + [сґ], [ж] + [сґ], [ч] + [сґ] змінюються на : [с’:], [з’сґ], [ц’сґ ]: радишся [ра'диесґ:а], зважся [зва'з’сґа]. 11. Буквосполучення ст, нт перед суфіксами -ськ, -ств і перед ц у давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду спрощуються у вимові: аспірантський [асп’іра'н’сґкий], студентство [студе'нство], артистці [арти'с’цґі]. Окремо слід зупинитися на звукові [ґ]. В українській мові цей звук вимовляється у невеликій частині звуконаслідуваль-них слів та у запозиченнях з інших мов. Це слова: ґава, ґазда, ґанок, ґвалтівник, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, геґзаметр, ґе-лґати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт, ґоґоль-моґоль, ґрати (тюрем-ні), ґречний, джиґун, дзиґлик, ґудзик, ґуля, аґрус. Спрощення у групах приголосних Звукосполучення (-ждн-, -здн-, -стн-, -лнц-, -рдц-, -стл-, -сткл- тощо) значно ускладнює вимову, тому такі нагромадження звуків зазнали спрощення. Наприклад: проїзд - проїзний (а не проїздний), потиск - по-тиснути (а не потискнути), щастя - щасливий (а не щастливий), тиждень - тижневий (а не тиждневий), сердечний - серце (а не сердце). Як бачимо, спрощення в українській мові, на відміну від російської, закріплено й орфографічно, адже російською пишеться сердце, проездной тощо. Однак у словах студентство, студентський, шістнадцять під час вимови т випадає, а на письмі спрощення не відбувається. А в словах пестливий, хвастливий, кістлявий, форпостний, контрас-тний, компостний тощо т зберігається як під час вимови, так і на письмі. Українською щасливий пісний скло чесний проїзний совісний радісний Але: туристський президентський парламентський депутатський Чергування голосних Наголошені звуки вимовляються чітко, а отже, у написанні труднощів не викликають, проте ненаголошені голосні е, и, о, у такої виразності в звучанні не мають і, щоб не помилитися під час уживання ш, потрібно змінити слово так, щоб невиразний звук став наголоше-ним: селом - села, перлинка - перли, стилістичний - стилі - стилі'стика, крутобережжя – круто. При словозміні о, е у відкритих складах чергуються з і у закритих: міст - моста (і мосту), стіл - стола (столу), похід - походу, зріст - зрос-ту, сіл - села, ніс - нести, беріг - берегти, але: місток - містка, місточок - місточка, слідець - слідця, вітерець - вітерця (бо зменш. - пестлива форма) тощо, але: дрівця - дровець (і дрівець), слівце - словечко. Чергування при словотворенні: роздоріжжя - дорога, бджільництво -бджола, ремісник - ремесло. О, є не чергуються з і: - коли ці звуки випадні чи вставні: марка - марок, мозок - мозку, садок - садка, гривня - гривень, човен - човна; - між приголосними у корені слова, у звукосполученнях -ер-, -ор-, -ов-: зерно - зерна (і зерен), сорт - сорту, ковдра - ковдри, ловкач - ловкача, але при словотворенні наявні відхилення: прорвати - прірва; - у звукосполученнях -оро-, -ере-, -оло-, -еле-: ворона, воротар; берег, череда, Черемош, черемха;золото, голос; велет, зеленавість, пеленгатор. Але порівняйте: пелена - пелени - пеленонька; солома - соломи - соломка і череда - череди та черідка; дорога - доріг - доріженька; (ВИНЯТКИ: моріг, оберіг, поріг, просторінь, сморід чергування відбувається). - у наголошених словотворчих частках -вод, -воз, -пос, -роб, -ход: екскурсовод, електровоз, виконроб. Але порівняйте: газопровід, тихохід, вивіз, У словотворчій частині -хід завжди виступає -і: захід, винахід, винахід; Чергування е - о після шиплячих, дж та й Е: вживається перед м'якими приголосними й перед складами з е або и: женьшень, щеміти, щеня, кошеня, печеніг, вечеря, жерех; О - перед твердими приголосними та перед складом з а, о, у, и: щовечора, йоржик, йод, бережок, чорнобривці, учорашній, шокува-ти, чотири. Ці правила іноді порушуються під дією аналогії. У словах типу чашечка, ложечка, смужечка після шиплячих пишеться е, бо ч після складів із шиплячими в давнину був м'яким. Чергування у з в, і з й чи та (та й) Для культури мовлення (особливо писемного) велике значення має правильне вживання у - в, і - й, та - та й: у хвилях Дніпра (а не в хвилях Дніпра); в Олега (а не у Олега) тощо. Щоб не помилитись під час добору цих звуків, звукосполучень, запам'ятаймо правила чергування їх. У вживається: У заголовках: «У розкрите вікно сад вечірній заглядає...» (Сос). «У не-ділю рано зілля копала...» (Коб.). «У неділеньку у святую...» (Шевч.). «У чорну хмару зібралася туга моя» (Укр.). «Українські казки» (3 газ.). «У рідному куточку» (Чех.). На початку речення перед приголосним. Порівняйте з реченням, у якому після прийменника слово починається на голосний звук: У ранковому лісі линув солов'їний спів. В Оленки карі очі. Після розділових знаків перед приголосним. В пишеться: Перед голосним - незалежно від позиції та від попередньої літери: Була в осінньому пальті (Гонч. ). В осінньому пальті вже холодно. Сергій був в осінньому пальті. Між голосними: Говорилося в офіцерському клубі традиційне: про чисте новорічне небо, про мир над планетою, про офіцерські зірки, що лягають на мужні плечі. Після голосного звука перед приголосним: квіти в дарунок; яблуня в садку, хата в зелені; небо в зорях; поле в зеленому збіжжі; шукає успіх свій причал і в щирості, щедрості, сумлінності. У з в не чергуються: Перед будь-яким звуком, якщо чергування змінює значення сло-ва. Порівняйте: враження (уявлення) й ураження (пошкодження, травма); уставний (від устав) і вставний, уставний (від вставляти); уряд (держав-ний орган) й уряд та вряд (прислівник). У словах іншомовного походження: вексель, Візантія, ультра, Уельс, узбек, уніфікатор, Урарту, урати, урду, устрій. Якщо слово без в чи без у не вживається: васильки, верба, вдячний, водограй, весілля, вишня, віття, Віта, вітчизна, волошки; Урал, ураган, учень, усвідомлювати, університет, універмаг, Улан-Уде, урок. І пишеться: У заголовках, рубриках, назвах видань та при зіставленні понять: війна і мир; батьки і діти; графіка і орфографія (чи графіка та орфогра-фія); село і люди; брат і сестра; брати і сестри; українська мова і культу-ра мовлення (чи українська мова та культура мовлення). На початку речення перед приголосним: І ніхто-ніхто їх не визво-лить і вже не врятує, і ніхто навіть нічого не знатиме й не почує про них. Ніч. Чорна безмежна ніч (Багр.). Після розділових знаків перед приголосним: Утікають назад і лі-си, і пустелі, і пасма гір, і безліч рік та тьмяних озер (Багр.). Він глянув - і все зрозумів. Дивилася на свого Йванка й гукала: «Іванку, сину, іди-но мерщій - батько кличе!» (Тер.). Ба, яке небо низьке й сіре!.. І Петрові на-раз уявилося все одразу: і колектив, і дитячий будинок, і майстри, і на-чальники дільниць, начальники всіх рангів... Перед словами, що починаються на й, я, є, ю, ї: Жанна глянула на молоді стрункі берези, і її вуста мимохіть проказали: «Як біло й гарно... Ніби сьогодні якесь велике свято!» (З жури.). Між приголосними: Не раз на листі верб, осик і кленів вечірній блиск зорі поволі гас, де над Дінцем задумано-зеленим я плакав од гармонії не. раз (Сос). Й уживається: Після голосного перед приголосним: Хто вміє шанувати батька й матір, той не зрадить свій народ, не зрадить Батьківщину (3 газ.). Між голосними: Отже, віднесення «всього» Т. Шевченка до романтиз-му має свою традицію, і Д. Чижевський нібито ніяких відкрить у цьому випадку не робив. Насправді ж були й відкриття та ще й із згадуваними «натяжками» (Наєн.). І з й не чергуються: 1. Якщо слово без і не вживається: Ігор, інтуїція, ідеал, ізумруд. 2. Коли слово без й не вживається: йоржик, Йорданія, йота, йод. Однак у поетичних творах уживання звуків у чи в, і чи й можна вважати авторським, адже у віршах рима, ритміка особлива. Та (та й) уживаються для увиразнення тексту, уникнення однотипних мовних одиниць, для милозвучності фрази. Сповнений гіркоти, страждання, батько мовчав. Та й що він міг сказа-ти?.. (Тер.). Передачу «Від суботи до суботи» вели Наталя Лотоцька та Олег Комаров. Не наважувався глянути на Людмилу та й Орися ж була тут... (З журн.]

81.Систематизація правил орфографії

Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).

Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).

Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.