60.Лексіка сучасної української мови з погляду її походження.

Лексика, як відомо, є найменш консервативним елементом мовної системи. Лексичні норми, як і норми взагалі, відзначаються стабільністю, певною консервативністю, однак їм притаманна й значна рухливість. Лексичну норму відображають і утверджують насамперед словники.

Але відступи від норм слововживання в мовній практиці широких мас мовців досить численні. Це пояснюється кількома чинниками. По-перше, названі й неназвані лексикографічні праці далекі від довершеності. Згідно з "Російсько-українським словником", російське слова цепь як термін з галузі електрики перекладається українською мовою ланцюг, що відповідає дійсності. Нормативним словосполученням є електричне коло, а не електричний ланцюг. По-друге, з огляду на звуження до критичної межі сфери вживання української мови з середини 60-х другої половини 80-х років та масового "добровільного" переходу українців на російську мову почастішали випадки відхилення від літературних норм як українського, так і російського мовлення. Виявилися негативні наслідки інтерференції, тобто "відхилення" від норм кожної з мов.

Серед відступів від літературних норм на рівні лексики впадають в око передусім незасвоєні, невмотивовані русизми: алтар, врачування, груз, поставщик, моросити, підстрікати, получається, пушний, четвероногий, швея, яд, іноді більш або менш пристосовані до української фонетики й морфології: гонимий, ранимий, замислуватий. . Теоретично існування зазначених слів в українській мові можливе, відповідні словотворчі моделі є: багатогалузевий, маловідомий, підприємство, всеосяжний, співіснувати. Але при творенні традиційно вживаних слів численний - нечисленний, загальний тощо українська мова виразно виявила риси своєї індивідуальності.

Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови - бути засобом спілкування.

Ще одне свідчення лексичної безпорадності - невміння повною мірою використати синонімічне багатство української мови. З синонімічного ряду вибирається один компонент, причому не найбільш підхожий для тієї чи тієї ситуації. Усі засоби масової інформації вподобали, приміром, слова духовенство, минулорічний, просвітитель, учбовий, хоч українська мова має відповідніші її фонетичним та словотворчим законам варіанти: духівництво, торішній, просвітник, навчальний.

Оригінальна українська назва ягід журавлина всупереч живому мовленню й рекомендаціям словників у радіо- та телепередачах чомусь замінюється словом клюква.

На особливу увагу заслуговує написання й вимова власних імен, зокрема антропонімів і топонімів. Існує думка, що прізвища й імена треба писати так, як вони записані в паспорті. У принципі з цим не можна не погодитись. Однак через своєрідне протягом тривалого часу становище української мови, особливо її офіційно-ділового стилю, в паспортах та інших документах зафіксовано чимало неправильних написань, що суперечать законам мови. В усному мовленні, в засобах масової інформації можна почути й прочитати невідповідні лексичним, орфографічним та орфоепічним нормам топоніми й прізвища: Бєлгород-Дністровський, Нєжин, Сєверодонецьк; Бєденко, Бєлоконь та ін. За правилами української орфографії наведені розряди лексики передаються на письмі згідно з загальними нормами правопису українських слів: Білгород-Дністровський, Ніжин, Сіверськодонецьк; Біденко, Білокінь та ін.