86. Особливості доречного слововживання

Доречність мовлення це така організація язикових засобів, що найбільше підходить для ситуації висловлення, відповідає завданням і цілям спілкування, сприяє встановленню контакту між мовцем (пишучим) і слухаючої (читаючим). Мовлення це зв’язне ціле, і кожне слово в ній, будь-яка конструкція повинні бути цілеспрямовані, стилістично доречні. «Кожний з ораторів, відзначав В.Т. Бєлінський, говорить сообразуясь із предметом свого мовлення, з характером слухаючої його юрби, з обставинами теперішньої хвилини».

ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

Доречності як необхідній якості гарного мовлення приділялося більше часу в ораторському мистецтві стародавніх греків і римлян, у теорії й практиці судового й політичного красномовства, доречність є одним із центральних понять у сучасній функціональній стилістиці. Аристотель в «Риториці», говорячи про якості стилю публічного виступу, наполегливо звертає увагу читача на те, що недоречно в ораторському мовленні він уважає «уживання епітетів або довгих, або недоречних, або в занадто великому числі», недоречність використання поетичних зворотів

Аристотель показав розходження письмового й усного мовлення («…для кожного роду мовлення придатний особливий стиль, тому що не той самий стиль у мовлення письмової й у мовлення під час суперечки, у мовлення політичної й у мовлення судової») з погляду доречності органічності використання в них певних прийомів виразності, сполучення слів. Марко Туллий Цицерон писав: «Як у житті, так і в мовленні немає нічого сутужніше, як бачити, що доречно. Не для всякого суспільного становища, не для всякого ступеня впливу людини, не для всякого віку, так само як не для всякого місця й моменту й слухача, підходить той самий стиль, але в кожній частині мови, так само як і в житті, треба завжди мати через, що доречно, це залежить і від істоти справи, про яке говоритися, і від осіб, і мовців, і слухаючих».

Доречність мовлення якість особливе в ряді таких, як точність, чистота, виразність і ін. Без обліку конкретних умов спілкування неповні наші знання про багатство й виразність мовлення. Більше того, та або інша комунікативна якість мовлення, наприклад точність, виразність, може втратити свою необхідність без опори на устность. Саме по собі поняття гарного мовлення відносно, носить функціональний характер і залежить, зокрема, від доречності тих або інших язикових одиниць, прийомів їхньої організації, особливостей уживання в даному конкретному акті спілкування або типовий язиковой ситуації стилі

Дотримання доречності мовлення припускає знання стилів літературної мови, закономірностей слововживання, властивих їм, знання стилістичної системи мови. Доречність вимагає гнучкості у визначенні прийнятності тих або інших якостей мовлення, язикових засобів, мовного акту в цілому. Напевно вперше функціональне розуміння доречності мовлення було сформульовано Пушкіним: «Щирий смак складається не в беззвітному відкиданні той^-те-таке-те слова, такого-то звороту, а в почутті домірності й згідності».

Доречність мовлення захоплює різні рівні мови й формулюється вживанням слів, словосполучень, грам-матических категорій і форм, синтаксичних конструкцій, нарешті, цілих композиційно-мовних систем. Їхня доречність може розглядатися й оцінюватися з різних точок зору. І у зв’язку із цим доцільно було б розрізняти такі аспекти доречності мовлення: