Таємниця імені

СОФІЯ

У перекладі з грецької мови означає “мудра”.

Жінки на ім’я Софія, як правило, щедрі, надзвичайно делікатні, й через це оточені людьми, котрі потребують допомоги. І для кожної Софії знайдуть тепле слово, розрадять. Нерідко дають прилисток та опікуються долею дітей-сиріт. Полюбляють приймати вдома гостей, охоче пораються на кухні, добре куховарять, у чому швидко переконуються їхні чоловіки.

Життя Софій – розмірене, спокійне, але раптовий сполох пристрасті може докорінно змінити його. Та загалом жінки на це ім’я чудово ладнають зі своїми батьками й зі свекром і свекрухою. Софії стежать за модою, одягаються вишукано, проте не схвалюють екстравагантності.

Їм найкраще взяти шлюб із Юрієм, Володимиром, Гнатом, Глібом, Аркадієм, Олегом, Владиславом чи Костянтином. А з Андрієм, Петром, Станіславом, Дмитром, Матвієм одружуватися не слід.

ЛІТЕРАТУРНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

Перемога

В цей день дають салюти В цей день оркестри грають

І чути дзвін пісень. На радість дітворі

Не дай нам, Бог, забути І знову серце крають

Який сьогодні день. Мелодії старі.

І сиві ветерани ПЕРЕМОГА, СВЯТА ПЕРЕМОГА

Згадавши ту війну, СВЯТО МИРУ, СВОБОДИ, ВЕСНИ

В цей день кладуть тюльпани ЩО ТОДІ МОЇ ОЧІ ВОЛОГІ?

До вічного вогню. БО НЕ ВСІ ПОВЕРНУЛИСЬ З ВІЙНИ.

Прочитайте дітям

ВЕСНА

Йде весна. Струмки течуть, І пташиний передзвін

Зеленіють трави… Будить ліс і луки.

Березень і квітень йдуть, Дітвора біжить надвір,

І погожий травень. Беручись за руки.

Березень

В березні птахи летять І біжить із хати кіт

До гніздечок рідних. Понявчать під вікна,

Вже струмочки дзюркотять, А крихкий зимовий лід

Сон-травиця квітне, Під промінням зникне.

ТРАВНЕВІ СЮРПРИЗИ

Світлим весняним ранком легко дихалося травневому Жуку. Він бадьорився, перелітав з листка на листок. Милувався навколо всім.

Жук розмістився на верхівці свого улюбленого дерева:

- Ой, яка всюди краса! Ану, полечу я на ту галявину, де світить так багато маленьких сонечок.

Він махнув важкими крильми, ввімкнув свій двигун і, як вертоліт, полинув на ту галявину, яка його привабила. Що ж це за сонечка такі світили Жуку? Як хочеться ближче до них! Жук летів усе швидше і швидше, ніби боявся запізнитись. “Хоч би сонечка не заховались”,- думав він.

Нарешті Жук долетів до заповітного місця. Склав свої крила і важко приземлився. Подивився на всі боки. А навкруг стільки жовтих пухнастих сонечок! Усі дивляться на нього ясними оченятами. “Ну, вже нагріюся я сьогодні”,- подумав він.

Умостився зручніше, розсівся на травичці, розправив крила і простягнув свої лапки. Заплющив очі, сидить і жде, коли ж це йому стане тепліше. Чекав-чекав, набридло йому та й питає:

• Сонечки, вас так багато. Чому мені не жарко, чому ви не грієте мене?

“Сонечки” здивовано подивилися на Жука, і одне з них відповіло:

• Жук, ти що, ми – кульбабки!

• Так ви просто квіточки?

• Так, ми квіточки, але незвичайні. В цьому ти зможеш впевнитися, якщо будеш з нами частіше зустрічатися! Ось завтра, рано-вранці, ще до сходу сонця прилітай до нас. Тільки не переплутай – до сходу справжнього сонечка.

• Добре! – весело промовив Жук.

Він знову завів свій двигун, сильно задзижчав і полетів.

З нетерпінням чекав ранку. А хто терпляче чекає, той обов’язково дочекається!

Ось і ранок. Жук встав, прибрався, розчесав свої пишні вуса і помандрував у гості.

По дорозі він думав:

“Чому кульбаби сказали, щоб так рано їх відвідав? Напевно, вони приготували якийсь сюрприз?”

І з тими думками полетів швидше: “Ох, хоч би сонце ще не зійшло. Швидше, швидше!”

Нарешті прилетів. Але що це? Жук почав бігати по галявині, заглядати під кущі, та ніде не бачив тих пухнастих жовтих сонечок-кульбабок.

• Ау, кульбабки, де ви? Ви ж запросили мене в гості, а я нікого не бачу, ніхто мене не зустрічає!

Травневий Жук ледве стримувався, щоб не заплакати від образи. На галявинці лише гойдались на тоненьких ніжках довгі пуп’янки в зелених чашечках. Поки Жук займався пошуками, на небі з’явилося сонечко. Воно освітило всю галявину. І трапилось диво! Всі пуп’яночки почали відкриватися і перетворюватися у великих вчорашніх кульбабок:

• А ось і ми. Здрастуй, Жучок! Молодець, що ти прийшов. А ми так міцно спали, що й не чули, що ти вже тут.

Жук полегшено зітхнув:

• Так ось де ви! Так, виходить, і ви вночі лягаєте спати? А я й не знав.

• Так, - відповіла одна з кульбабок ,- ми лягаємо спати кожна в своє ліжечко, укриваємося зеленою теплою ковдрою, складаємо свої промінці і спимо. Тоді нам тепло і не страшні ні дощ, ні холод, ні вітер.

Жук погрався з кульбабками, політав з квіточки на квіточку, втомився і почав збиратися додому.

• Почекай, ще не лети! – затримала його найстарша кульбабка. – Ти ж не відлітай надовго. У нас ще є сюрприз, але покажемо його тобі лише в кінці весни. Прилітай, будемо чекати.

Жук летів, і йому було так весело, бо його знову запросили в гості друзі. Минув місяць… Уже закінчувалася весна. Сонце сильніше припікало, нагадувало всім:

• Скоро – літо, скоро – літо!

Знову поспішає наш Жук у гості. Летить, захекався. Побачивши здалеку гостя, кульбабки закричали всі в один голос:

• Швидше, швидше! Ми тебе насилу дочекались! Ще б трохи, і ти б нас не застав – ми б полетіли!

Жук присів, віддихався і ніяк не міг отямитися:

• По-перше, я не знаю, з ким я розмовляю. Де мої жовті кульбабки? Невже це ви? Тепер ви стали ще кращі, ніж були! Коли це ви встигли переодягнутися? Такого білосніжного легкого вбрання я ще ніколи і ніде не бачив! А, по-друге, як це так ви мало не полетіли? – все більше дивувався Жук, - ви ж квіти, а квіти хіба літають?

• Зараз побачиш, - почув він у відповідь.

Жук не встиг отямитись, як кожна кульбабка дістала із кишеньок безліч парашутиків і, взявшись за ручки, від ніжного подиху теплого вітру полинули вгору.

• Ой, як їх стало багато! – захоплювався Жук.

Тут було не до розмов. Жук боявся відстати від своїх друзів. Він теж полинув у небо до кульбабок, які міцно тримали свої парашутики і легко линули над землею.

Так, танцюючи, линучи і кружляючи, травневий Жук забув про все на світі і не помітив, як знову опинився на своєму дереві. Звідтіля він добре бачив, як маленькі пушинки махали йому на прощання своїми рученятами і линули-линули, хто куди.

• Так, тепер я знаю, на які сюрпризи здатні мої друзі. Цікаво, що вони придумають наступного разу?

Підготувала Вовк А.А., логопед ДНЗ