Актуальні питання досудового розслідування

Сакал Віталій Миколайович –

Заступник Міністра внутрішніх справ України – начальник Головного слідчого управління, генерал-майор міліції

Порядок проведення досудового розслідування потребує негайних змін

Вже два роки правоохоронні органи працюють в умовах нового Кримінального процесуального кодексу.

Лише протягом минулого року слідчими органів внутрішніх справ внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 1,5 мільйони заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, що становить 95 % від загальної кількості зареєстрованих всіма правоохоронними органами. Щомісяця реєструється 90 тисяч злочинів, за добу більше трьох тисяч.

Набутий досвід практичного застосування нового Кодексу засвідчив необхідність внесення до нього ряду системних змін та доповнень.

Так, законодавець відмовився від стадії порушення кримінальної справи, внаслідок чого до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про всі заяви та повідомлення з ознаками злочину.

Цей підхід, з одного боку, дозволив значно спростити початок розслідування та позбутися конфліктних ситуацій, пов’язаних з бездіяльністю правоохоронців, але з іншого – спричинив значне зростання навантаження на слідчі підрозділи.

Так, у провадженні одного практичного слідчого в середньому перебуває 170 кримінальних проваджень, а в окремих регіонах – до 250-ти (замість науково обґрунтованого навантаження у 35 проваджень на рік). При цьому слідчий апарат вже збільшено на 2,5 тисячі одиниць і подальше його зростання неможливе з об’єктивних причин, у першу чергу, пов’язаних з підбором кваліфікованих кадрів.

Причина такого стану полягає в тому, що конституційна норма, яка закладена в Кримінальному процесуальному кодексі – поділ досудового розслідування на досудове слідство та дізнання, та яка би дозволила рівномірно розподілити навантаження на працівників правоохоронних органів – не працює.

У КПК установлено порядок, за яким розслідування у формі досудового слідства здійснюється відносно злочинів, а дізнання – кримінальних проступків. Але Закону України „Про кримінальні проступки” й досі немає.

Це призвело до проведення досудового розслідування лише у формі досудового слідства всіх без винятку злочинів, незалежно від їх ступеня тяжкості. На сьогодні із загальної кількості розслідуваних злочинів тяжкі та особливо тяжкі складають лише чверть. Одночасно некваліфіковані крадіжки, шахрайства (частини 1 статей 185, 190 Кримінального кодексу України) та легкі тілесні ушкодження (стаття 125 КК України) становлять майже 40 %.

При цьому встановлення прямої залежності початку дії дізнання виключно від прийняття Закону про кримінальні проступки, на наш погляд, є необґрунтованим.

Справа полягає у неоднозначності започаткованої КПК „перебудови” кримінально-караних діянь. Так, у Конституції України кримінально караними діяннями визначено лише злочини. При цьому поняття ,,кримінальні правопорушення” та ,,кримінальні проступки” відсутні.

Як наслідок, й досі не визначено чітких критеріїв розмежування кримінальних проступків та злочинів. І на це є об’єктивні причини – такий стан правового регулювання не відповідає принципу уніфікації кримінального законодавства та мінімізації нормативного матеріалу. Крім того, можливе ускладнення правозастосовної практики, особливо це стосується розмежування різних видів караних діянь.

На наш погляд, наявний на цей час поділ кримінально караних діянь на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі є достатнім для розмежування залежно від ступеня суспільної небезпечності діяння (дії чи бездіяльності), важливості та цінності об’єкта, який охороняється кримінальним законом, що обумовлює низку правових наслідків (призначення виду і розміру покарання, прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання тощо).

Для виходу з ситуації, яка склалася, достатньо лише законодавчого визначення переліку злочинів невеликої тяжкості, у разі вчинення яких розслідування проводитиметься у формі дізнання.

Інше важливе питання, яке потребує вирішення, стосується необхідності розширення повноважень слідчого. Існуюча процедура проведення досудового розслідування, за якою слідчий втратив ініціативу та змушений погоджувати більшість процесуальних рішень не лише зі слідчим суддею, але і прокурором, є неефективною та призводить до невиправданого затягування часу.

На сьогодні прокурор фактично перетворився з особи, що здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового слідства, на керівника органу досудового розслідування з дуже широкими та невластивими прокуратурі повноваженнями.

Зокрема, це стосується права починати розслідування та самостійно проводити слідчі (розшукові) дії; закривати кримінальні провадження; доручати слідчому проведення у визначений прокурором строк будь-яких процесуальних дій; погоджувати переважну більшість процесуальних рішень, прийнятих слідчим, у тому числі щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, проведення слідчих дій, відкриття матеріалів іншій стороні, продовження строків слідства тощо.

За нашими розрахунками, лише погодження прокурором прийнятих слідчим рішень займає чверть всього часу, який витрачається на розслідування.

Вихід з цього – спрощення процедури розслідування та усунення зайвих узгоджень і дублюючих функцій у кримінальному процесі, повернення прокуратури до функції нагляду за додержанням законів під час досудового слідства. Тим більше, що при прийнятті Верховною Радою України нової редакції Закону „Про прокуратуру” так зване „процесуальне керівництво” прокурора скасовано.

Одночасно необхідно підвищувати відповідальність слідчого та керівника органу досудового розслідування за прийняті ними процесуальні рішення.

Мається на увазі самостійність при повідомленні особі про підозру; об’єднанні та виділенні матеріалів кримінальних проваджень; зупиненні та відновленні слідства. Такі запобіжні заходи як особисте зобов’язання та особиста порука повинні обиратися безпосередньо слідчим. Встановлення строків досудового розслідування та їх продовження повинно здійснюватися керівником органу досудового розслідування.

Також невиправданим є рішення про повне позбавлення оперативних підрозділів самостійності при розкритті злочинів та зведення їх функцій лише до виконання доручень слідчих.

Як наслідок, нерозкритими залишаються майже 60 % злочинів, ще гіршим є показник розкриття злочинів проти власності. До цього слід додати ще два мільйони злочинів минулих років, у яких винні особи встановлюються вкрай рідко.

У зв’язку з викладеним є нагальною потреба у дозволі на проведення оперативно-розшукових заходів за нерозкритими злочинами до моменту встановлення особи, внаслідок чого підвищиться відповідальність оперативних служб за кінцеві результати роботи.

Сподіваємося, що Верховна Рада України нового скликання виправить ці та інші недоліки, допущені під час прийняття Кримінального процесуального кодексу України, що дозволить значно підвищити ефективність проведення досудового розслідування.

Вакуленко Олександр Федорович –

перший заступник начальника Головного слідчого управління, полковник міліції