Криміналістичне забезпечення розслідування злочинів

Садченко Марина Михайлівна – старший науковий співробітник наукової лабораторії з проблем досудового розслідування навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та кримінальної міліції Національної академії внутрішніх справ, майор міліції

Виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з використанням засобів доступу до банківських рахунків

У статті узагальнюються та систематизуються відомості про виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з використанням засобів доступу до банківських рахунків.

Ключові слова: платіжна картка, виявлення злочину, методика розслідування злочину.

Останніми роками в Україні збільшується кількість корисливих злочинів, учинених з використанням засобів доступу до банківських рахунків. На жаль, правоохоронні органи поки що не в змозі зупинити стрімке зростання злочинності цієї категорії. Зокрема, це пов’язано з тим, що зловмисники є технічно більш обізнаними, ніж правоохоронці. Це обумовлює необхідність не лише досліджувати такі злочини, передусім роз’яснювати уповноваженим особам, як саме їх слід розслідувати.

Окремі аспекти розслідування злочинів даної категорії досліджуються багатьма вченими. Так, лише розслідуванню злочинів, пов’язаних з банківськими платіжними картками, присвячені дослідження Т.Абдурагімової, В.Бондарчук, Д.Гринькова, А.Реуцького, О.Тліша, Є.Фірсова. Також питання стосовно використання комп’ютерної техніки при скоєнні злочинів, а також злочинів у банківській сфері розглядали Баяхчев В. Г., Вєхов В.Б., Єрьомін С. Г., Касаткін А. В., Крилов В. В., Отряхін В. І., Скоромников К. С., Улейчик В. В., Цоколов О. І. тощо.

Разом з тим слід зазначити, що наявні дослідження або стосуються більш глобальних питань (наприклад, злочинів, при скоєнні яких використовується комп’ютер), або, навпаки, більш вузьких (наприклад, тактики слідчого огляду при розслідування підробки платіжних карток). Узагальненого дослідження, яке стосувалося б саме виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з використанням засобів доступу до банківських рахунків, не було.

Мета статті: дана стаття покликана систематизувати та узагальнити наявні відомості про виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з використанням засобів доступу до банківських рахунків.

Перш ніж перейти до безпосереднього розгляду теми проаналізуємо, що саме слід вважати використанням засобів доступу до банківських рахунків, які саме злочинні діяння пов’язані з таким використанням. Оскільки йдеться про розслідування злочинів, передусім скористаємося як джерелом Кримінальним кодексом України (далі – КК).

Безпосередньо у диспозиції ч. 1 ст. 200 КК названі два види засобів доступу до банківських рахунків – документи на переказ та платіжні картки [1]. У назві ст. 200 КК називається ще один предмет злочину – обладнання для виготовлення засобів доступу до банківських рахунків, тобто коло предметів злочину в ній описується більш широко. На думку Андрушка П.П., при невідповідності описання окремих ознак злочину у назві статті та її диспозиції, тобто вони (назви) вужчі за змістом, ознаки злочину мають визначатись відповідно до їх опису в диспозиції. Між описанням предмету злочину, передбаченого ст. 200 КК, у назві статті та диспозиції її ч. 1 має місце протилежна невідповідність – предмет злочину у назві статті описується більш широко. Враховуючи правила тлумачення кримінально-правових норм, обладнання для виготовлення засобів доступу до банківських рахунків не є предметом передбаченого ст. 200 КК злочину [4, с.56].

Засоби доступу до банківських рахунків (у п. 1.31 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" вони іменуються платіжними інструментами) – це засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника. Банки в Україні, згідно з ч. 4 ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", можуть використовувати як засоби доступу до банківських рахунків платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Безпосередньо у диспозиції ч. 1 ст. 200 КК названі два види засобів доступу до банківських рахунків – документи на переказ та спеціальні платіжні засоби.

Визначення поняття "документи на переказ" дається у примітці до ст. 200 КК – це документ у паперовому або електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ коштів між суб’єктами переказу грошових засобів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші). Документ на переказ – це електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими або іншими установами – членами платіжної системи для передачі доручень на переказ грошей.

Спеціальний платіжний засіб – це платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, з допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ грошей з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. Видом спеціальних платіжних засобів є платіжні картки – спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати самообслуговування, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Таким чином, говорячи про злочинні дії, пов’язані з використанням засобів доступу до банківських рахунків, ми можемо говорити про такі дії як: підробка (повна або часткова) засобу доступу до банківського рахунку з метою пред’явлення його для отримання доступу до банківського рахунку, а також саме таке пред’явлення; незаконне набуття (наприклад, викрадення або незаконне отримання доступу) справжнього, непідробленого засобу доступу до банківського рахунку з метою його пред’явлення для отримання доступу до банківського рахунку, а також саме таке пред’явлення; імітування пред’явлення засобу доступу до банківського рахунку (наприклад, введення в систему інформації про те, що нібито був пред’явлений вексель, тоді як насправді він не пред’являвся – звичайно, така злочинна дія завжди пов’язана з незаконним проникненням до самої платіжної системи, наприклад, до електронного документообігу банку).

Слід зазначити, що останнім часом, незважаючи на велику кількість різноманітних засобів доступу до банківського рахунку, найчастіше вчиняються злочини, пов’язані з платіжними картками. Причин цього декілька, основними, на мою думку, є такі:

- платіжні картки є дуже розповсюдженими в наш час;

- платіжні картки є не дуже захищеним платіжним засобом з технічної точки зору;

- платіжними картками користуються, зокрема, досить вразливі категорії населення.

Розглянемо ці положення докладніше.

Платіжні картки стали дуже розповсюдженими порівняно нещодавно, коли велика частина підприємств, установ та організацій почала виплачувати зарплати на платіжні картки. Окрім того, що збільшилась кількість карток, багато людей, які до того побоювалися заводити новий для себе платіжний засіб, «освоїлися» і почали отримувати інші картки, наприклад, в більш зручному для себе банку, або кредитні.

В Україні розповсюджені картки з магнітною стрічкою, які в усьому світі вважаються застарілими. Переважно провідні країни використовують картки з чіпами, які мають багатоступеневий захист, але їх запровадження в Україні потребує значних фінансових затрат, у виправданості яких у потенційних інвесторів немає впевненості.

Платіжними картками володіє досить багато представників вразливих категорій населення. Це, наприклад, пенсіонери (зараз дуже розповсюдженими є пенсійні картки), яким незвичний такий платіжний засіб, тому вони, побоюючись втратити над ним контроль, вчиняють помилкові дії. Зокрема, вони зберігають пін-код разом з карткою або навіть записують його на картці, щоб не забути. Враховуючи, що люди похилого віку часто мають проблеми з пам’яттю та увагою, вони часто втрачають свої картки, і за таких умов особа, яка знайшла картку, може скористатися нею, оскільки знає пін-код. Крім того, у зв’язку з поганим зором та невмінням працювати з банкоматом люди похилого віку часто побоюються самі отримувати гроші з картки та погоджуються на запропоновану сторонніми особами допомогу, повідомляючи цим особам пін-код.

Вищевказані проблеми призводять до того, що злочини, пов’язані з платіжними картками, зустрічаються досить часто. Передусім розглядають підробку пластикових карток, однак слід зазначити, що підробка не тільки не єдиний, але й не найпоширеніший злочин у цій сфері. Так, деякі дослідники пропонують таку класифікацію шахрайств із засобами доступу до банківських рахунків:

1)     шахрайство з втраченими і викраденими пластиковими електронними картками - 72,2%;

2)  шахрайство з підробленими картками - 20,5%;

3)  шахрайство з картками, не отриманими законним держателем - 2,8%;

4)  шахрайство з використанням рахунка - 1,4%;

5)  інші форми шахрайств - 3,1% [3, c.243].

Виявлення злочинів, пов’язаних з використанням засобів доступу до банківських рахунків, відбувається здебільшого в умовах таких типових ситуацій:

1) затримано особу, яка намагалася оплатити товари або послуги за допомогою підробленого платіжного засобу чи отримати готівкою кошти за допомогою підробленого платіжного засобу (найчастіше – платіжної картки);

2) служба безпеки банку повідомила правоохоронним органам про виявлення незаконної транзакції;

3) власник платіжного засобу повідомив про його викрадення або про те, що з належним йому платіжним засобом вчинено протиправні дії (про що він, наприклад, отримав sms-повідомлення, оскільки в його договорі з банком передбачене інформування його таким шляхом про всі транзакції, пов’язані з його рахунком);

4) особу затримано за підозрою у скоєнні іншого правопорушення, при ній виявлено платіжний засіб, щодо справжності якого виникають сумніви, або якщо є підстави вважати, що цей платіжний засіб не є підробленим, однак не належить цій особі [2, c.22].

Розрізняючи повну та часткову підробку платіжних карток, слід звернути увагу на таке. Найбільшу загрозу для фінансових установ складають повністю підроблені платіжні картки. Спосіб виготовлення таких карток отримав назву "білий пластик". На такому "білому пластику" розміром з платіжну картку знаходяться цифри рахунку, дата випуску та відомості про власника. Також на ньому є магнітний носій інформації. Знаючи пін-код, за допомогою "білого пластика" можна безперешкодно викрасти гроші із банківських автоматів самообслуговування.

Часткова підробка платіжних карток пов'язується: 1) із зміною інформації магнітного носія картки; 2) із зміною інформації, що ембосована на лицьовому боці картки; 3) із зміною підпису власника картки.

При розслідуванні незаконних дій з платіжними картками підлягають доказуванню наступні обставини:

– що відбулося – чи мав місце факт незаконних дій з карткою або вчинено інший злочин (шахрайство) з використанням підроблених платіжних карток чи інсценування, або помилкова заява про незаконні дії з платіжними картками;

– час, місце й інші обставини незаконних дій з платіжними картками;

– спосіб підроблення платіжних карток, яке устаткування, пристрої, інструменти й матеріали використовувалися при підробці карток і які джерела їхнього придбання;

– ким конкретно вчинено незаконні дії з платіжними картками, одноосібно або групою осіб, чи притягувалась особа (особи) раніше до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини, винність особи в здійсненні злочину, форма його вини й мотиви;

– хто організував злочин, підробляв платіжні картки, збував підроблені картки, хто співучасники - роль кожного з них;

– яку кількість підроблених карток виготовлено або збуто;

– яким чином і кому збувалися підроблені картки;

– коло осіб, що знали про готування вчиненого злочину;

– які цінності й майно мають обвинувачувані й де вони зберігаються;

– які обставини сприяли вчиненню злочину;

– обставини, які можуть стати підставою для звільнення від кримінальної відповідальності й покарання, та обставини, які виключають злочинність і караність діяння, що пом'якшують й обтяжують покарання.

Якщо ж встановлено, що картки не підроблені, то до кола обставин, які необхідно встановити, долучаються такі:

– кому належить дана платіжна картка;

– яким чином вона потрапила до особи, в якої зараз знаходиться (чи мав місце при цьому злочин, наприклад, викрадення, які його обставини);

– які стосунки між особою, в якої знаходиться картка, та її власником;

– чи відомий особі, в якої знаходиться картка, пін-код, звідки вона його знає;

– чи були ще випадки незаконного отримання чужих пластикових карток цією особою;

– коли, скільки разів та за яких обставин особа, в якої знаходиться картка, використовувала її.

Для підроблення карток зловмисники часто використовують такі операції як скіммінг. Скіммінг – це обладнання банкоматів так званими скіммерами – устаткуванням, яке дозволяє зчитати інформацію з магнітної стрічки карти. Як правило, це зчитувальний пристрій, який встановлюється до приймальника картки та при введенні її до банкомату зчитує інформацію з магнітної стрічки, а також наліпка на клавіатуру або додаткова (окрім встановленої банком) відеокамера, яка фіксує, який саме пін-код ввів власник картки. Отримавши цю інформацію, зловмисники виготовляють «білий пластик», наносячи на магнітну стрічку отримані дані, вводять отриманий пін-код та отримують гроші. Оскільки такі дії в Україні досить поширені, в деяких населених пунктах на банкоматах навіть розміщують плакати-попередження або вводять в інтерфейс програми банкомату окремий екран з попередженням, яке пропонує клієнту ретельно перевірити, чи немає на банкоматі додаткових пристроїв та наліпок.

При розслідуванні таких злочинів величезне значення має огляд місця події, який (якщо його проведено вчасно) дозволяє встановити наявність скіммера, виявити сліди, залишені зловмисниками при його встановленні [5, c.182].

Також слід виокремити таку категорію злочинів, як отримання реквізитів платіжних карток, достатніх для їх використання, за допомогою мережі Інтернет. З поширенням інтернет-магазинів, в яких розплачуються платіжними картками, вводячи їх дані, але не пред’являючи саму картку, з’явилися шкідливі програми, які допомагають незаконно отримати інформацію про реквізити платіжних карток, за допомогою яких було здійснено покупки в інтернет-магазині. Відповідно, особа може, ввівши дані про картку, яка ніколи їй не належала, оплатити таким чином товари або послуги.

При розслідуванні таких злочинів особливо важливо встановити, з якого саме комп’ютера було введено дані платіжної картки, або, якщо це відомо, оглянути комп’ютер, виявляючи, які саме програми на ньому встановлені, коли вони використовувались та з якою метою, чи немає в комп’ютері бази реквізитів платіжних карток, які інтернет-магазини найчастіше відвідує особа, що користується комп’ютером.

Висновки. Таким чином, можна стверджувати, що злочини, пов’язані з використанням засобів доступу до банківських рахунків, далеко не завжди передбачають використання підроблених засобів доступу, навпаки, частіше використовуються незаконно отримані справжні засоби доступу. При розслідуванні таких злочинів важливу роль відіграє огляд місця події, який необхідно здійснювати за участю осіб, які мають знання, пов’язані з комп’ютерною технікою, особливостями функціонування банківських платіжних систем, та платіжними картками. Важливі також заходи, спрямовані на викриття організованих злочинних груп, бо часто такі злочини скоюються саме групами.