Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України // Електронний ресурс Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

2. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. М.: Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 208 с.

3. Белоусов А.В. Процессуальное закрепление доказательств при расследовании преступлений. М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 122 с.

4. Шеремет А. П. Криміналістика: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.]/ А. П. Шеремет –[2-ге вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.

5. Біленчук П. Д., Лисиченко В. К., Клименко Н. І. та ін. Криміналістика: Підручник. / За ред. П. Д. Біленчука- 2-ге вид., випр. і доп.- К.: Атіка, 2001. – 230 с.

6. Сагайдюк П.Г. Використання методів фіксації при проведенні слідчих дій/П.Г.Сагайдюк//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. №60-62, 2004. – С.50-52.

7. Гулкевич З.Т. Документування слідчих дій: процесуальне і криміналістичне дослідження. – Львів: «Тріада плюс», 2008. – 176 с.

8. Радецька В.Я. Мова криміналістики у практиці складання процесуальних документів/ В.Я. Радецька// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. №2. - Одеса, 2004. – С.167-173.

9. Тертышник В. М., Слинько С. В. Теория доказательств: Учебное издание. — Харьков: Арсис, 1998. - 256 с.

Моргун Надія Сергіївна – майор міліції, викладач кафедри досудового розслідування навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та кримінальної міліції Національної академії внутрішніх справ

Александренко Олена Віталіївна – кандидат юридичних наук, доцент, полковник міліції, професор кафедри досудового розслідування навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та кримінальної міліції Національної академії внутрішніх справ

Основні труднощі в розслідуванні серійних сексуальних вбивств

Стаття присвячена розгляду труднощів при розкритті та розслідуванні серійних сексуальних вбивств. Розглянуто обставини, що ускладнюють роботу у справах даної категорії, узагальнено слідчі помилки, наведено приклади зі слідчої практики.

Ключові слова: серійні сексуальні вбивства, слідчі помилки, типові помилки.

Серед багатьох видів вбивств найбільшу небезпеку являють серійні вбивства, скоєні на сексуальному ґрунті, так звані серійні сексуальні вбивства. Ці злочини вчиняються стосовно людей різних соціальних груп, різного віку й роду занять, супроводжуються особливою жорстокістю, тривалими катуваннями й катуваннями, що входять у своєрідний обов'язковий «ритуал» вбивці. Кількість жертв серійних сексуальних вбивць обчислюється десятками. Тільки доведених слідством у Чікатило налічувалося 52 вбивства, Міхасевича – 36, Головкіна – 14, Ткача – 40, «васильківского маніяка» Кузьменка – 13. Як свідчить практика, всі зазначені маніяки найчастіше були затримані завдяки випадковості, а не встановлювалися шляхом цілеспрямованого пошуку. Відносно багатьох з них взагалі не виникала підозра (Міхасевич, Сливко, Кулик, Ткач, Головкін, Кузьменко та ін.), а щодо деяких підозра згодом була знята (Міхасевич, Чікатило).

Протягом багатьох років питаннями розкриття й розслідування серійних сексуальних вбивств, типологією злочинців і жертв цих злочинів займалися як вітчизняні, так і закордонні вчені й практичні працівники (Ю.М. Антонян, А.А. Баригіна, В.П. Бахін, О.О. Бухановський, М.П. Водько, А.І.Дворкін, Н.С. Карпов, І.М. Костоєв, В.І. Майоров, А.Л. Протопопов, Т.І. Ревякін, О.В.Тихонова, І.В. Усанов та ін.). Однак предметом дослідження більшості дослідників не охоплювалися недоліки, допущені співробітниками правоохоронних органів при розслідуванні зазначеної категорії злочинів.

Мета статті: розгляд основних причин, що спричиняють труднощі і розкритті й розслідуванні серійних сексуальних вбивств, у тому числі допущені недоліки, їхній облік з метою вдосконалення діяльності правоохоронних органів з боротьби із зазначеними злочинами.

На відміну від так званих побутових вбивств, де найчастіше встановлення мотиву злочину, кола спілкування потерпілого, а звідси і безпосереднього виконавця, як правило, не викликає труднощів (проводиться ретельне вивчення способу життя й зв’язків потерпілих, кола їхнього спілкування тощо), маніяків й їхніх жертв нічого, крім мотиву потягу й вибірковості вибору вбивці-маніяка (стать, вік, статура, особливості зовнішності, одягу, поводження майбутньої жертви і т.д.), не зв’язує.

Саме ця обставина – відсутність зв’язку між злочинцем і його жертвами, принаймні, видима чи очевидна, робить неефективним використання звичайної методики розслідування вбивств і використання типових версій. Традиційний шлях розслідування - вивчення жертви і її оточення, під час якого можуть бути встановлені мотиви злочину й отримані відомості про можливого злочинця, –тут не дасть результату. Серійні вбивці-маніяки вибирають жертви тільки на їм самим відомих підставах й ознаках. Наприклад, зовні схожих на певних людей осіб певної статі, віку й статури.

Крім зазначених, труднощі в розкритті даних злочинів пояснюються також наступними обставинами:

1. Серійні сексуальні вбивці вибирають своїх жертв серед незнайомих їм людей, віддаючи перевагу певним категоріям осіб (неповнолітніх, схильних до випадкових знайомств і зв’язків , розумово неповноцінних, волоцюг, п’яничок та ін.), вибирають тих, що перебувають без супроводу, у малолюдних місцях, під пристойним приводом (підвезти, проводити). Головкін приваблював хлопчиків спілкуватися з ним, використовуючи своє службове становище: працював зоотехніком на кінзаводі, а хлопці цікавилися кіньми; Міхасевич і Кузьменко, використовуючи особистий автотранспорт, вишукували самотніх жінок, пропонували їх підвезти, після чого зупинялися в безпечному з погляду здійснення насильства місці й скоювали злочини;

2. Маніяки мають звичайну, навіть привабливу зовнішність, легко входять у контакт із жертвами, що допомагає заманювати їх у безлюдні місця (лісопарк, ліс) або туди, де можна вчинити злочин без небезпеки бути позаміченими й затриманими (Міхасевич, Чікатило, Головкін, Кузьменко та ін.);

3. Зазначені злочинці ведуть звичайний спосіб життя, як правило, освічені, хитрі (спритні), мають успішну роботу, займають посади, пов'язані з контактами з людьми й дітьми, є активними громадськими працівниками (Сливко носив звання «Заслужений учитель РСФСР», був депутатом міської ради народних депутатів і більше 20 років скоював злочини, Головкін за успіхи в розвитку конярства був нагороджений срібною медаллю ВДНГ СРСР, «Ударник комуністичної праці», Кулик працював лікарем, Чікатило був вихователем у навчальному закладі). Вони навіть можуть співробітничати із правоохоронними органами й брати участь у розкритті злочинів, ними ж скоєних (Міхасевич був народним дружинником і позаштатним співробітником міліції, як і Чікатило). Теодор (Тед) Банді мав юридичну освіту, ступінь доктора філософії і написав посібник із захисту від зґвалтування, був помічником голови республіканців штату Вашингтон, йому пророкували велике майбутнє, зізнався в убивстві більше 50 дівчат [1; 2];

4. Злочинці уважно стежать за ходом розслідування, а отримані відомості використають для того, щоб продовжувати скоювати злочини й уникнути викриття: переїжджають в інші міста, області, країни. Як пояснив на слідстві сам Головкін: «в 1987, 1988 годах я ни нападений, ни убийств мальчиков не совершал, боялся. Знал, что ищут человека, который убивает мальчиков…Следующие убийства я стал совершать после того, как купил автомашину и гараж…Все последующие преступления я уже совершал с использованием автомашины и гаража» [3, с. 31]. Чікатило, що скоїв протягом дванадцяти років 52 убивства, діяв на території Ростовської, Володимирської, Ленінградської, Свердловської, Московської областей РФ, а також у Ташкенті (Узбекистан) і в Україні. Ткач діяв 25 років у Російській Федерації, Запорізькій, Дніпропетровській, Харківській областях України, у зв’язку зі зміною свого місця проживання;

5. Відсутність видимого зв’язку між злочинцем і його жертвами робить неефективною використання звичайної методики розслідування вбивств (вивчення способу життя й зв’язків жертви) і використання типових версій;

6. Відсутність видимого мотиву злочину (Щоб визначити мотив варто провести ретельний аналіз і порівняти всі обставини ряду злочинів для встановлення можливого збігу окремих ознак);

7. Тривале вчинення злочинів вигострює в маніяків навички входження в довіру до жертви, що дозволяє не залишати традиційних слідів. Сліди, що залишилися, спочатку варто виявити й дати їм правильну оцінку. Раніше працюючи експертом-криміналістом, завдяки отриманим під час навчання й роботи криміналістичним знанням, Ткач ніколи не залишав слідів на тілах своїх жертв: наприклад, знімав з них всі предмети одягу й взуття, на яких могли б залишитися відбитки його пальців, і навіть видаляв сліди сперми з тіл вбитих [4];

8. Відсутність відомостей про місце злочину - жертва могла бути останній раз помічена в одному місці, а знущання й вбивство відбулося в іншому (Міхасевич, Головкін і Кузьменко на особистому автомобілі «підвозили» жертв у зручне для здійснення злочину місце);

9. Жертви маніяків довгий час можуть значитися зниклими безвісти, а їхні тіла й останки виявляються найчастіше випадково або після затримання злочинця.

Зазначені й деякі інші обставини призводять до того, що серійні сексуальні вбивці діють довгий час, на їхньому рахунку десятки жертв, і затримуються вони, як правило, теж найчастіше випадково: внаслідок власної необережності або пильності навколишніх (Міхасевич, Чікатило, Кулик, Ткач). Кулик при вчиненні злочину був помічений людьми, що затримали його. Ткач прийшов на похорони останньої своєї жертви, де був впізнаний дітьми, що грали з дівчинкою незадовго до її загибелі.

Крім зазначених, слід зазначити ще одну важливу обставину, що також ускладнює своєчасне розкриття серійних сексуальних вбивств – наявність типових недоліків слідчих й оперативних співробітників при розслідуванні. Ці помилки пов’язані: а) з неякісним проведенням перевірки запідозрених у вчиненні даних злочинів; б) з неправильною оцінкою наявних фактів і доказів.

Основна, що часто зустрічається помилка, - це неповна й неякісна перевірка запідозрених осіб. На підставі отриманих «перевірених» й «установлених» даних робляться поспішні висновки про непричетність особи, що перевіряється, до скоєння серійних вбивств. Прикладом, зокрема, є справи Міхасевича, Чікатило, Головкіна, Ткача. У результаті проведеного аналізу було правильно розраховане передбачуване місце проживання злочинця, що зробив серію жорстоких вбивств хлопчиків у Підмосков'ї. Але Головкін не потрапив у список осіб, що перевірялися, оскільки мав московську прописку, а список складався за даними місцевого паспортного столу. Хоча фактично він проживав без реєстрації в зазначеному місці [5, с. 111].

Суттєвим прорахунком є також відсутність ретельного аналізу наявних у справі доказів, що як підтверджують, так і спростовують версію про причетність запідозреного. У справі Чікатило єдиним «правильним» доказом слідство вважало кров 4-ї групи, власника якої розшукували. Оскільки кров Чікатила була іншої групи, підозру з нього було знято. При цьому слідством проігноровано багато інших фактів: поводження Чікатило, що раніше вже тричі затримувався; сліди, місця й спосіб скоєння злочинів. У тому числі було проігнороване повідомлення, що в камері затриманий Чікатило цікавився в співкамерника – чи можна визначити злочинця по спермі. Наявні докази винності Чікатила слідство належним чином не проаналізувало й не оцінило в сукупності з висновками експертиз, довіряючи лише експертам, і затриманий був звільнений. В подальшому офіційно були визнані помилки при проведенні цих експертиз [6].

Крім зазначених факторів, труднощі в розкритті серійних сексуальних вбивств також обумовлені відсутністю систематизованого аналізу й узагальнення помилок, допущених при розслідуванні, недостатньою кількістю й недостатньою глибиною дослідження ходу розкриття й розслідування зазначеної категорії злочинів вченими-криміналістами.

Висновки. Навіть через багато років після появи перших критичних публікацій і досліджень ходу розслідування серійних сексуальних вбивств, наявність достатньої для проведення ретельного аналізу кількості кримінальних справ й обвинувальних вироків суду більшість учених (Н. Л. Гранат, С. А. Шейфер, В. А. Лазарєва, В. С. Бурданова, В. В. Рябоконь, А. І. Міхайлов, Н. С. Карпов, В. М. Карагодін, О. В. Морозова та ін.) у своїх роботах говорять про необхідність обліку слідчих помилок загалом, а не стосовно окремих видів і категорій злочинів [7-13]. У наявних роботах з розкриття й розслідування серійних сексуальних вбивств розглядаються питання методики й організації їхнього розслідування, але відсутній будь-який змістовний аналіз роботи в них (А.Л.Протопопов, І.В.Усанов, А.І.Дворкін, О.В.Тихонова й ін.) [14-16]. Навіть говорячи про виявлення й попередження серійних сексуальних вбивств, про питання організації й розслідування зазначених злочинів, автори таких робіт (І.В.Усанов, О.В.Тихонова та ін.) не згадують про допущені помилки. Зокрема, робота І.В.Усанова хоча й зветься «Проблемы раскрытия и расследования серийных убийств на сексуальной почве», але в ній про допущені при розслідуванні помилки не говориться. Однак облік таких помилок, на нашу думку, міг би сприяти ефективному не тільки виявленню й розкриттю, але їх попередженню.