4. Порядок укладання, зміни та розірвання

господарських договорів

При укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі нижчевикладеного (п. 4 ст. 179 ГК України):

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на власний розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладанні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарських договорів:

Види умов договору:

1. За критерієм обов’язковості:

1) обов’язкові – повинні включатися в договір згідно з вимогами закону;

2) необов’язкові – включаються за узгодженням сторін.

2. За ознакою впливу на юридичну силу договору:

1) істотні умови – обов’язково повинні бути в договорі (предмет, ціни й строк):

предмет договору: назва (номенклатура, асортимент) і кількість продукції, якість (державний сертифікат, норми та правила, технічні умови);

ціни: а) вільні (ст. 189 ГК України) – установлюються за згодою сторін; б) державні ціни (фіксовані – встановлені у твердій сумі; і реґульовані – встановлюють граничний рівень цін); в) комунальні ціни – фіксовані та реґульовані.

строк – це час, протягом якого діють господарські зобов’­язання. Крім строку дії договори розрізняють проміжні строки: виконання етапів робіт, поставки продукції;

2) звичні умови – характерні для певного його виду, але відсутність яких не впливає на його юридичну силу (умови договору з асортименту, номенклатуру).

3) випадкові – відображають специфіку відносин між сторонами й не впливають на юридичну силу договору (умови про харчування і мешкання працівників).

Модель господарського договору:

1. Предмет договору, його кількісні і якісні характеристики.

2. Строки дії договору й строки виконання.

3. Суми договорів і ціна одиниці виміру.

4. Порядок виконання і порядок прийому-передачі виконання.

5. Порядок і форми платежу.

6. Відповідальність за недотримання строків договірних зобов’язань.

7. Обставини, які виключають відповідальність сторін за невиконання договірних зобов’язань (форс-мажор).

8. Способи забезпечення належного виконання договірних зобов’язань (застава, ґарантія).

9. Порядок розгляду спорів.

Господарські договори складаються переважно в письмовій формі, що зумовлене необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності, а також захистом інтересів сторін договору.

Модифікація письмової форми:

1) повна письмова форма – єдиний документ, до якого додаються документи: підписаний сторонами текст договору зі всіма доповненнями, протокол розбіжностей (якщо він складався), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувались і між сторонами було досягнуто компроміс щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим органам);

2) скорочена письмова форма – комплект листів, телеграм, факсограм, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв’язку, якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін установити договірний зв’язок і визначено всі істотні умови договору; використання такої форми забороняється в разі укладання організаційно-господарських договорів.

3) типова форма – сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого КМУ, але мають право конкретизувати його умови;

4) стандартний договір – бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими нормативними актами;

5) нотаріальна форма – застосовується в передбачених законом випадках (у разі продажу в процесі приватизації) або за домовленістю сторін.

Типовий договір – форма державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, що застосовується для спрощення процесу укладання конкретних господарських договорів і визначення бажаної, з точки зору держави, моделі договірного зобов’язання.

Типовий договір затверджується:

1. Кабінетом Міністрів України (Типовий концесійний договір, затверджений постановою КМУ від 12.04.2000 р., Типовий договір (контракт) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, в спеціальній (вільній) економічній зоні, затверджений постановою КМУ від 05.07.1999 р. та інші).

2. Державними органами у межах своєї компетенції (Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затверджений наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р., Типовий депозитарний договір, Типовий договір про відкриття рахунка в цінних паперах, Типовий договір про обслуговування емісії цінних паперів, затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України від 14.07.1998 р., та інші).

Господарські договори складаються у формі єдиного документа, підписуються сторонами та скріпляються печаткою (ст. 181 ГК України).

Проект договору може бути запропонований будь-якою стороною і надається іншій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з умовами договору повертає один примірник іншій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму у 20-денний термін після отримання договору.

За наявності розбіжностей з окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей і у 20-денний термін надсилає іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом 20 днів розглянути його, у цей же термін запровадити заходи для врегулювання розбіжностей і включити в договір всі пропозиції, а ті розбіжності, які залишилися невреґульованими, передати до суду.

У випадку, якщо сторони не досягли угоди щодо всіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним.

Зміни та розірвання договору в односторонньому порядку не допускаються.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або ро­зірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це іншій стороні.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну або розірвання договору, у 20-денний термін після отримання пропозицій повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.

Якщо сторони не досягли згоди про зміни договору або якщо відповідь не отримано в строк, заінтересована сторона має право передати спір до суду.

Господарське зобов’язання припиняється:

1. Виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 і 2 ст. 203 ГК України).

2. Зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання (чч. 3 - ­5 ст. 203 ГК України).

3. У разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі (договори приєднання).

4. За згодою сторін (ч. 1 ст. 204 ГК України).

5. Через неможливість виконання (ст. 205 ГК України).

6. У разі його розірвання (ст. 206 ГК України).

7. У разі визнання його недійсним за рішенням суду (ст. 207 ГК України).

8. В інших випадках, передбачених ГК України або іншими законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуван­ням особливостей, передбачених ГК України.

Правові наслідки зміни та розірвання договору (ст. 653 ЦК України):

1. У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання і т. ін.

2. У разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

3. У разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набуття рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Якщо договір змінено або розірвано через істотні порушення договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, заподіяних зміною або розірванням договору.