1. Поняття неплатоспроможності

(банкрутства) й сторони

в справі про банкрутство

Неплатоспроможність – це нездатність суб’єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх виплати, у тому числі з заробітної плати, податків і зборів, не інакше як через відновлення платоспроможності.

Ознаки неплатоспроможності:

1. Зменшення обсягів реалізації продукції.

2. Зменшення попиту на продукцію.

3. Зменшення прибутковості виробництва.

4. Втрата клієнтів і покупців.

5. Збільшення обсягу неліквідних оборотних активів.

6. Неритмічність виробництва.

7. Низький рівень використання виробничого потенціалу.

8. Збільшення витрат на виробництво й реалізацію продукції.

9. Скорочення рівня продуктивності праці.

10. Скорочення кількості робочих місць.

Види неплатоспроможності:

1. Абсолютна – неспроможність боржника виконати зобов’язання перед кредиторами без судових процедур.

2. Оборотна – можливість відновлення платоспроможності боржника через різноманітні санаційні механізми процедури банкрутства.

3. Необоротна – імовірне відновлення платоспроможності боржника виключно за допомогою ліквідаційної процедури.

4. Відносна – неспроможність виконання вимог кредиторів у зв’язку з тимчасовою фінансовою скрутою та наявністю майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість.

5. Банкрутство – визнана господарським судом неспро­можність боржника відновити свою платоспроможність і задо­вольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Причини банкрутства:

1. Зовнішні: соціально-економічні; політичні; науково-техніч­ні; зовнішньоекономічні.

2. Внутрішні: незадовільний план розвитку підприємства; низький рівень менеджменту; недосконалий механізм ціно­утворення; збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості; утримування зайвих робочих місць; нераціональна організаційна структура; дефіцит власних оборотних коштів; брак інвестицій; технологічна неузгодженість процесу виробництва.

Першим уреґулював процедуру банкрутства в Україні Закон "Про банкрутство" від 14.05.1992 р. Пізніше, у зв’язку з тим, що кількість звернень у справах про банкрутство зростала, а окремі норми та положення закону виявилися недосконалими, було прийнято нову редакцію закону під назвою "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка набула чинності з 1 січня 2000 року. З 1 січня 2004 року процедури запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності боржника чи ліквідації банкрута реґулюються також гл. 23 ГК України.

Законодавство, що реґулює процедуру банкрутства в Україні:

1. Кодекси: Господарський кодекс, Цивільний кодекс, Господарський процесуальний кодекс.

2. Закони: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або про визнання його банкрутом" (далі – Закон України "Про банкрутство"), Закон України "Про банки і банківську діяльність" та ін.

3. Підзаконні акти: Наказ Міністерства промислової політики України № 446 від 10.09.2004 р. "Про затвердження Положення про порядок погодження Міністерством промислової політики України планів санації підприємств, що належать до сфери його управління", Наказ Міністерства промислової політики України № 37 від 11.04.2001 р. "Про затвердження Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство" та ін.

4. Інструктивні матеріали Вищого господарського суду Ук­раїни, Верховного Суду України.

Учасники провадження у справі про банкрутство:

1. Сторони – боржник і кредитор.

2. Арбітражний керуючий.

3. Власник майна (орган, уповноважений управляти майном).

4. Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника (особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менше як три чверті від штатної чисельності працівників боржника, або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника представляти їх інтереси при проведенні процедур банкрутства з правом дорадчого голосу).

Сторони у справі про банкрутство:

1. Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржник стає банкрутом після винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

2. Кредитор – юридична або фізична особа, яка має в установленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Види кредиторів:

конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство;

поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Положення Закону України "Про банкрутство" застосовуються до:

1) суб’єктів підприємницької діяльності (ч. 3 ст. 209 Господарського кодексу України);

2) юридичних осіб, які діють у формі споживчого товари­ства, благодійного чи іншого фонду;

3) юридичних осіб – підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, у частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів;

4) гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовугледобувні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких част­ка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, якщо від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій) минув один рік.

Положення Закону України "Про банкрутство" не застосовуються до:

1) юридичних осіб – казенних підприємств;

2) юридичних осіб – підприємств, що є об’єктами права комунальної власності, якщо щодо них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органу місцевого самоврядування прийнято рішення щодо цього;

3) гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.

Арбітражний керуючий має право (ст. 3 Закону України "Про банкрутство"):

- скликати збори й комітет кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

- звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом України "Про банкрутство";

- отримувати винагороду в розмірі та порядку, передба­чених Законом України "Про банкрутство";

- залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб і спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено Законом України "Про банкрутство" чи угодою з кредиторами;

- запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;

- отримувати з державного реєстру застав інформацію про майно боржника, яке є предметом застави;

- подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов’язків;

- виконувати інші дії відповідно до Закону України "Про банкрутство".

Арбітражний керуючий зобов’язаний:

- здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;

- аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках;

- у порядку, установленому законодавством, надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- виконувати інші повноваження, передбачені Законом України "Про банкрутство".

Умови порушення справи про банкрутство:

1. матеріально-правові: стійка (більше трьох місяців) і значна неплатоспроможність (на суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати);

2. процесуально-правова: подання боржником, кредитором, податковими органами, КРУ до господарського суду заяви щодо порушення справи про банкрутство.