10. Договір перевезення вантажів

Перевезення вантажів здійснюють транспортом, поняття "транспорт" знайшло закріплення в Законі України від 10.11.1994 р. "Про транспорт". Згідно зі ст. 1 цього закону тран­спорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва.

Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов’я­зана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Особливості правового статусу вантажного перевізника залежать від виду транспорту. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний, автомобільний, морський транспорт, авіаційний внутрішній флот, трубопровідний, космічний та інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, що пов’язаний з перевезенням вантажів, є транспортна експедиція.

Правовий статус перевізника автомобільним вантажним транспортом визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. Згідно зі ст. 59 цього закону вантажним перевізником є суб’єкт господарської діяльності (юридична чи фізична особа), який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послуги за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом загального користування, що використовується ним на законних підставах. Вантажні перевізники на внутрішніх перевезеннях здійснюють також комплекс допоміжних операцій.

Правила внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Автомобільні транспортні засоби, що використовуються для надання послуг з перевезення вантажів, повинні мати ліцензійну картку.

Правовий статус перевізника залізничним вантажним транспортом визначено Законом України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 р., Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р., Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 08.06.2001 р.

Вантажним перевізником залізничним транспортом є залізниця. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниця є статутним територіально-галузевим об’єднанням, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, за централізованого управління, здійснює перевезення пасажирів і вантажів у певному реґіоні транспортної мережі. На сьогодні встановлено шість реґіонів транспортної мережі, у яких здійснюють свою діяльність Південна, Південно-Західна, Львівська, Донецька, Одеська, Придніпровська залізниці.

Особливості правового статусу перевізника морським вантажним транспортом визначено Кодексом торговельного мореплавства України. Морським і водним перевізником є судновласник. Судновласником відповідно до ст. 20 Кодексу торговельного мореплавства є юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує його на інших законних підставах.

Правовий статус перевізника авіаційним вантажним транспортом – повітряного перевізника визначається Повітряним кодексом України. Згідно зі ст. 59 Повітряного кодексу України повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки.

Особливості правового статусу перевізника трубопровідним транспортом визначаються Законом України "Про трубопровідний транспорт" від 15.05.1996 р. та іншими нормативними актами України.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 307 ГК України).

Договір перевезення вантажу складається в письмовій формі.

Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Вантажовідправник, зобов’язаний підготувати вантаж до перевезення, має право його застрахувати.

Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ.

Вантажовідправник має право розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержувачем або неможливості видачі вантажу одержувачеві.

Порядок отримання вантажу в пункті призначення. Перевізник зобов’язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов’язаний прийняти вантаж. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що в результаті зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первинним призначенням.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачеві в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж у встановлений термін або відмовився прийняти його, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.

Вантаж, не одержаний упродовж місяця після повідомлен­ня перевізником одержувача, вважається незатребуваним і реалізується.

Договір транспортного експедирування. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу (ст. 316 ГК України).

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов’язань, пов’язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг: перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження і вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо.

Відповідальність перевізника. Перевізник несе відпові­дальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи статутах можуть бути перед­бачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу – у розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу – у розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошен­ням його цінності, – у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість зміни­лася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмови­тися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одер­жувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього ван­тажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшко­дування.

Порядок вирішення спорів щодо перевезень. До пред’­явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред’явлення йому претензії. Претензії можуть пред’являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій – протягом сорока п’яти днів.

Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні – протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п’яти днів.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано у визначений срок, заявник має право звернутися до суду про­тягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, установленого для відповіді.

Для пред’явлення перевізником до вантажовідправників і вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, установлюється шестимісячний строк.

Щодо спорів, пов’язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред’явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи ста­тутами або міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Тези лекції № 11

Правове реґулювання ціноутворення

План

1. Поняття й функції ціни. Політика ціноутворення.

2. Види цін і порядок їх установлення.

3. Правове реґулювання контролю за додержанням дисци­пліни цін і відповідальність за її порушення.