1. Прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виробництвом продукції (витрати на матеріали, заробітну плату персоналові, витрати по утриманню й експлуатації устаткування та ін.). Ці витрати можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний вид виробів і розподілені між ними на підставі техніко-економічних розрахунків.

Непрямі витрати- це витрати, що прямо не можуть бути розподілені по об'єктах витрат ( наприклад - адміністративні та управлінські расходи і т.п.). У практиці обліку такі витрати називають загальногосподарськими витратами.

2. По економічних елементах.При цьому в кожен елемент включаються витрати на конкретний вид ресурсів:

- матеріальні витрати (за винятком поворотних відходів);

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні нестатки;

- амортизація основних фондів;

- інші витрати.

3. По статтях калькуляції. При визначенні собівартості окремих видів продукції (робот, послуг) використовується угруповання витрат на одиницю продукції по статтях калькуляції, яка необхідна в процесі ціноутворення на особисті види виробів. У неї входять витрати які групуються по місцю їхній виникнення - цехові, загальнозаводські і т.п.

4. Перемінні та умовно-постійні витрати. При складанні кошторису витрат на виробництво важливе значення має зв'язок витрат з обсягом виробництва. За цією ознакою виділяють перемінні та умовно-постійні витрати.

Загальна сума перемінних витрат змінюється прямо пропорційно зміні обсягу виробництва (наприклад - витрати на сировину, оплата праці робочих, витрати на паливо, енергію і т.п.).

Умовно-постійні витратине залежать від зміни обсягу виробництва (наприклад - утримання адміністративно-управлінського персоналу, орендна плата і т.д.).

Одне з головних умов підвищення ефективності роботи підприємства – постійне зниження собівартості продукції (робіт, послуг).

3. Методи встановлення цін на продукцію.

Розрахунки витрат на виробництво продукції є основою для визначення ціни на продукцію, що виготовляється підприємством.

Установлення цін - складний і послідовний процес, що включає в себе наступні етапи:

1.Постановка мети ціноутворення.Вихідним етапом ціновий політики підприємства є визначення її цілей. Такими можуть бути:

- забезпечення виживаності в умовах конкуренції;

- максимізація поточного прибутку;

- завоювання ринків збуту товарів.

2.Визначення попиту.Підприємству необхідно знати попит на товар який виробляється, що визначає, насамперед, верхній рівень ціни.

3.Оцінка витрат.Мінімальний рівень ціни обмежують загальні витрати підприємства.

4.Аналіз цін конкурентів.Істотний вплив на ціну роблять поведінка конкурентів і ціни на їхню продукцію. Для визначення цін і якості товару своїх конкурентів підприємство робить порівняльні покупки і зіставляє ціни і товари між собою. Таке зіставлення допомагає установити підприємству середній діапазон цін.

5.Вибір методів ціноутворення.У ціновій політиці підприємства найбільше поширення одержали три методики:

- заснована на принципі "середні витрати плюс прибуток". Оптимально встановлена ціна на вироблений товар повинна цілком забезпечувати відшкодування усіх витрат по виробництву і реалізації продукції, а також одержання визначеної норми прибутку.

- орієнтована на попит споживачів. Цей метод ціноутворення враховує конкурентні переваги товарів і підприємств-виробників. Він орієнтується на визначену комбінацію ціни і якості товару. Підприємство виходить з готовності споживача платить визначену ціну (верхня границя цін), за якої попит на продукт припинився б. У цьому випадку не існує безпосереднього зв'язку між витратами і встановленням ціни.

- орієнтована на ціни конкурентів. Цей метод ціноутворення ґрунтується на пристосуванні цін підприємства до цін на аналогічну продукцію конкурентних фірм і реалізуються в трьох напрямках:

- пристосування до ринкової ціни;

- послідовне заниження цін;

- послідовне підвищення цін (засноване на високої репутації і якості продукту).

6.Установлення ціни за якою продукція реалізується. Встановлюється у ході переговорів між продавцями та покупцями і вказується у контракті купівлі-продажу.

На процес ціноутворення великий вплив робить держава, яка у відповідності ЗУ "Про підприємства в Україні" має право регулювати, у визначених законом випадках, ціни. При цьому розрізняють:

- вільні (ринкові) ціни, що складаються на основі кон’юнктури ринку;

- регульовані ціни, що складаються під впливам попиту і пропозиції, але що випробують визначений вплив державних органів прямим обмеженням їхнього росту, або регламентацією рівня рентабельності.

На Україні регульовані ціни використовуються в сфері комунальних послуг, у сфері залізничних перевезень і на деякі продовольчі товари - хліб, молоко.