3. Продуктивність праці.

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність використання праці персоналу підприємства. Вона визначається кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю продукції.

Рівень продуктивності праці характеризується двома показниками:

- виробітком продукції в одиницю часу (прямій показник);

- трудомісткістю виготовлення продукції (зворотний показник).

Виробіток продукції показує кількість продукції виготовлене за одиницю часу одним робітником.

Трудомісткість виготовлення продукції показує витрати робочого часу необхідні для виготовлення одиниці продукції.

Підприємство зацікавлено в постійному росту продуктивності праці, для чого вивчає фактори росту продуктивності праці і шукає резерви її росту.

Фактори росту продуктивності праці це причини що обумовлюють зміну її рівня. До них відносяться:

Зовнішні: макро і мікроекономічного порядку, ринкові, природні.

Внутрішні: технічні, організаційно-управлінські, структурні зміни у виробництві; економічні і соціальні.

Під резервами росту продуктивності праці маються на увазі не використані ще реальні можливості економії трудових ресурсів. Розрізняють резерви, спрямовані на:

1. Підвищення технічного і технологічного рівня виробництва:

- механізація та автоматизація;

- упровадження нових видів устаткування;

- удосконалювання конструктивних властивостей продукції;

- підвищення якості сировини і матеріалів.

2. Поліпшення організації виробництва, праці і керування:

- використання прогресивних форм виробництва і праці;

- розширення зон обслуговування;

- раціоналізація режиму роботи підприємства, його підрозділів;

- скорочення непродуктивних втрат робочого часу;

- комп'ютеризація облікових, обчислювальних, планово-економічних, управлінських робіт;

- використання адекватних структур керування;

- посилення мотивації праці;

3. Структурні зміни у виробництві:

- зміна трудомісткості виробничої програми;

- зміна частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих;

- зміна структури виробленої продукції відповідно до потрібностями ринку.

Розходження між поняттями "фактори" і "резерви" полягають у тім, що фактор - це причина можливості здійснення будь якого явища, а резерв - нереалізована можливість у конкретному випадку.

4. Мотивація й оплата праці працівників.

Спонукання працівників підприємства до реалізації поставлених перед ними цілей є об'єктивною необхідністю й усвідомлюється всіма керівниками.

Мотивація - це процес формування в працівників мотивів до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей діяльності підприємства.

Головні важелі мотивації - стимули і мотиви. Під стимулом звичайно розуміють матеріальну нагорода визначеної форми, наприклад, заробітна плата. На відміну від стимулу мотив є внутрішньою спонукальною силою: бажання, потяг, орієнтація, внутрішні установки та ін.

Мотиваційний процес може бути представлений у виді наступних одна за одній стадій:

- усвідомлення працівником своїх потреб як системи переваг;

- вибір найкращого способу одержання визначеного виду винагород;

- прийняття рішень і його реалізації;

- здійснення дії;

- одержання винагороди;

- задоволення потреб.

Стрижнем керування на основі мотивації буде вплив певним чином на інтереси учасників трудового процесу для досягнення найкращих результатів діяльності.

Основними формами мотивації (стимулювання) працівників підприємства є:

1. Заробітна плата, що характеризує оцінку внеску працівника в результати діяльності підприємства (абсолютна величина і співвідношення з рівнем оплати інших працівників підприємства). Вона повинна бути порівнянна і конкурентноздатна з оплатою праці на аналогічних підприємствах галузі і регіону.

2. Системи внутріфірмових пільг працівникам підприємства:

субсидоване і пільгове харчування, установка на підприємстві автоматів для продажу гарячих напоїв і закусок;

продаж продукції підприємства своїм працівникам зі знижкою (звичайно 10% і більш);

повна або часткова оплата витрат на проїзд працівника до місця роботи і назад;

надання своїм працівникам безпроцентних позичок або позичок з низьким рівнем відсотка;

надання права користування транспортом фірми;

оплата лікарняних аркушів понад визначений рівень, страхування здоров'я працівників за рахунок підприємства;

ефективне преміювання, доплати за стаж роботи на підприємстві та ін.

3. Нематеріальні (неекономічні) пільги і привілеї персоналові:

надання права на ковзний, гнучкий графік роботи;

надання відгулів, збільшення тривалості оплачуваних відпусток за визначені досягнення та успіхи в роботі;

більш ранній вихід на пенсію та ін.

4. Заходи, що підвищують змістовність праці, самостійність і відповідальність працівника, що стимулюють його кваліфікаційний ріст.

Залучення працівників до керування підприємством також підвищує їх мотивацію.

5. Створення сприятливої соціальної атмосфери, усунення статусних, адміністративних, психологічних бар'єрів між окремими групами рабітників, між рядовими працівниками і працівниками апарата керування, розвиток довіри і взаєморозуміння усередині колективу.

Утворення різних неформальних функціональних груп працівників (наприклад, кружки якості), участь у які формує почуття безпосередній причетності до справ свого підприємства.

Моральне заохочення працівників.

6. Просування працівників по службі, планування їхньої кар'єри, оплата навчання і підвищення кваліфікації.

Дані заходи щодо підвищення мотивації праці дозволяють більш ефективно використовувати трудовий потенціал підприємства і підвищити його конкурентноздатність на ринку.

Заробітна плата є формою винагороди за працю і важливий стимул працівників підприємства, оскільки виконує відтворювальну і стимулюючу (мотиваційну) функції.

З юридичної точки зору заробітна плата цє винагорода, що за трудовим договором власник або уповноважений їм орган виплачує працівникові за виконану роботу або зроблені послуги.

У ринкових умовах змінився підхід до розподілу і праці. За основу рівної плати за рівну працю беруться не витрати (кількість робочого часу), а результати праці - кількість проданого товару.

Структура заробітної плати працівника підприємства містить у собі такі елементи:

Основна заробітна плата- це винагорода за виконану роботу або послугу відповідно до встановлених норм праці. Встановлюється у виді тарифних ставок і відрядних розцінок.

Додаткова заробітна плата- це винагорода за працю понад встановлених норм, за трудові успіхи та особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантовані виплати, передбачені державним законодавством, премії, зв'язані з виконанням виробничих завдань і функцій).

Інші заохочувальні і компенсаційні виплати- це винагорода за результатами роботи всього колективу підприємства за визначений період часу (премії по спеціальних системах і положенням, інші грошові і матеріальні виплати, не передбачені державним законодавством).

Організацію оплати праці на підприємстві регулюють:

- законодавчі та інші нормативні акти;

- генеральна угода на державному рівні;

- галузеві, регіональні угоди;

- колективні договори;

- трудові договори та угоди;

Державне регулювання оплати праці здійснюється за допомогою механізму який передбачає регулювання питань оплати праці та встановлення мір соціального захисту.

Організація оплати праці на підприємстві складається з наступних основних етапів:

1. Формування фонду оплати праці - тобто пошук джерела засобів, призначених для виплат заробітної плати.

2. Нормуванні праці - тобто визначень витрат, часу, необхідних для виконання конкретних робіт.

3. Установленні тарифної системи, що дозволяє порівнювати конкретні види праці, з огляду на їхню складність і умови виконання. Тарифна система складається з тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних довідників.

4. Визначення форми і системи оплати праці, що встановлюють зв'язок між величиною заробітку і кількістю і якістю праці та обумовлюють певний порядок її нарахування.

В даний час діють дві основні форми оплати праці: відрядна і погодинна.

Відрядна форма оплати праці - це різновиду форми оплати праці що передбачає оплату праці в залежності від обсягу фактично виготовленої продукції (виконаних робіт, зроблених послуг).

Погодинна форми оплати праці - це форма оплати праці що передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу.

Різновид почасово-преміальної оплати є система оплати праці по посадових окладах. Оплачуються по цій системі працівники, праця яких носить стабільний характер, насамперед керівники, фахівці і службовці.