3.4. Організація управління інноваційною діяльністю.

Оперативний менеджмент інновацій. Проблеми та завдання оперативного менеджменту

Управління інноваційною діяльністю — це сукупність вза­ємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та кон­тролю, які забезпечують формування й досягання цілей інно­ваційної діяльності підприємства.

Управління інноваційною діяльністю є складовою части-за-гальної системи управління підприємством і основним факто­ром, що забезпечує зростання ефективності роботи підприємст­ва, поліпшення якості продукції тощо.

Управління інноваційною діяльністю здійснюється на всіх етапах розробки і впровадження в практичну підприємницьку діяльність стратегічних програм і проектів, починаючи від уп­равління розробкою ідей до впровадження інновацій і забезпе­чення їх раціонального використання.

37

1.1. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль, І.Г. Ткачук

Мета управління інноваційною діяльністю — забезпеченняпідвищення ефективності виробництва за рахунок розробки і впровадження у виробничу діяльність інновацій (нововведень) у технологію, управління тощо.

Інноваційні проекти — це складні програми, створені для впровадження технічних, технологічних або інших новинок, що їх здійснюють наукові та проектні заклади в певний проміжок ча­су з метою забезпечення зростання ефективності підприєм­ництва і досягнення основної цілі, яка стоїть перед економікою на сучасному етапі.

Інноваційний розвиток — розвиток науки, техніки, досвіду, знань. Це процес, у перебігу якого наукова ідея доводиться до практичного використання.

Управління інноваційною діяльністю і її розвитком є пер­спективним і оперативним. І якщо перспективне управління за­безпечує відбір і розробку інновацій на перспективу, то оператив­ний менеджмент інновацій забезпечує впровадження інновацій у практику.

Реформування управління інноваційною діяльністю в першу чергу стосується перенесення акцентів в управлінні на регіональ­ний рівень. Це є однією з умов ефективного управління інно­ваційною діяльністю. Результати впровадження інновації по­винні залишатися в регіоні, де ця інновація мала місце. Крім то­го, і розробка, і впровадження інновацій безпосередньо стосують­ся регіону: позитивні ефекти від них збагачують регіон, а з наслідками негативних ефектів регіональним органам влади на­лежить боротися, витрачаючи на це кошти.

Визначення регіональних пріоритетів інноваційної діяльності проводиться з урахуванням геополітичного становища, стану економічного розвитку, науково-інноваційного потенціалу і не­обхідних завдань стосовно структурної перебудови економіки регіону, розбудови його соціальної сфери, вирішення еко­логічних питань тощо.

Під науково-інноваційним потенціалом регіону розуміють його спроможність здійснювати науково-інноваційну діяльність в академічному, прикладному (галузевому), вузівському, за­водському секторах науки та інноваційній сфері, що функціону­ють на даній території. Він характеризується забезпеченістю ресурсами науково-інноваційної діяльності: вченими кадрами, матеріально-технічною базою, джерелами фінансування,

38

Економіка й організація інноваційної діяльності

інформаційними ресурсами (науковою літературою, доступом доІнтернету та інших інформаційних мереж тощо), науковими школами, інтелектуальною власністю (патенти, всесвітнє виз­нання), наявністю науково-інноваційних організаційних струк­тур (технопарків, бізнес-інкубаторів тощо) та результативністю їх функціонування.

Науково-інноваційна діяльність у світі завжди була і є пріо­ритетною сферою державного регулювання. Всі державні префе­ренції тут зосереджені на збереженні науково-інноваційного по­тенціалу держави, регіону, вищих навчальних закладів, підпри­ємств. Особливо це стосується кадрового потенціалу, який не­обхідно використовувати на користь свого народу, а не спонука­ти його виїжджати за межі своєї держави.