9.2. Критерії та показники ефективності інноваційної діяльності

Після відбору інноваційного проекту для реалізації наступає відповідальний етап — використання інновацій і за рахунок цьо­го — отримання відповідного ефекту.

Розрізняють наступні види ефекту від реалізації інновацій — економічний (вартісні показники);

• науково-технічний (новизна, корисність, надійність);

• фінансовий (фінансові показники);

• ресурсний (споживання того чи іншого виду ресурсів);

• соціальний (соціальні результати);

• екологічний (шум, випромінювання та інші показники фізич­ ного стану навколишнього середовища).

Виділяють показники ефекту за розрахунковий часовий період і показники ефекту за рік.

Тривалість прийнятого розрахункового часу періоду визна­чається такими факторами:

• тривалістю інноваційного періоду і терміном експлуатації об'єктів інновацій;

• ступенем достовірності вихідної інформації;

• вимогами інвесторів.

Загальним методом оцінки інновації є відношення ефекту (результату) до витрат.

Визначення ефекту і вибір кращого варіанта реалізації інно­вацій вимагає покриття кінцевими результатами затрат на розроб­ку, виготовлення і реалізацію. При цьому необхідно зіставити одержані результати з результатами використання аналогічних

107

(9.2)

1=0

де Д — доход за і-ий період;

К₍ — сума інвестицій в інновації за і-ий період.

В чисельнику формули (9.2) — доход, наведений до моменту по­чатку реалізації інновацій, а у знаменнику — величина інвестицій 108

1.1. Цигилик, С.О. Кропельницька, О. І. Мозіль, І.Г. Ткачук

за призначенням варіантів інновацій. Гостра необхідність швидкої оцінки і правильності вибору інноваційного варіанта виникає на фірмах, що застосовують прискорений варіант амортизації, при якому термін заміни діючого устаткування істотно скорочується. Основними показниками загальної економічної ефективності інновацій є наступні:

• інтегральний ефект;

• індекс рентабельності інновацій;

• норма рентабельності;

• період окупності.

їх суть і порядок визначення:

Інтегральний ефект, або чиста теперішня вартість (Иві Рге8епі Уаіие МРУ) (Еін) — це різниця між результатами та Інноваційними витратами за розрахунковий період, приведени­ми до одного року (як правило, до початкового), тобто з враху­ванням дисконтування результатів і витрат. Визначається згідно з наступною формулою:

Еін. = ^(Р,-В,)а.-

1=0

де В_р — витрати розрахункового періоду (року);

Р_г — результат діяльності за ґ-ий період;

В₍ — інноваційні витрати за ґ-ий рік;

<% — коефіцієнт дисконтування (дисконтний співмножник).

Назва цього показника в залежності від умов термінології мо­же змінюватися, та інтегральним ефектом може вважатися чис­тий дисконтований доход, чиста приведена або чиста теперішня вартість, чистий приведений ефект, але суть їх одна і та ж.

Індекс рентабельності (Ір) — це відношення наведених доходів до наведених на ту ж дату інноваційних витрат. Для розрахунку індексу рентабельності використовується наступна формула:

2,(Д/*,)

Економіка й організація інноваційної діяльності

вінновації, дисконтованих до моменту початку процесу інвесту­вання. Тобто порівнюються дві частини потоку платежів — доход від інновації та інвестиційних вкладень в інновації.

Індекс рентабельності тісно пов'язаний з інтегральним ефек­том, і якщо інтегральний ефект Е^ > 0, то індекс рентабельності теж І_р > 1, інноваційний проект слід вважати економічно ефек­тивним і його доцільно рекомендувати для впровадження в прак­тику. Якщо І_р < 1, то інноваційний проект неефективний.

В умовах дефіциту коштів перевагу необхідно віддавати тим інноваційним проектам, для яких значення Іг найбільше.

Норма рентабельності — (внутрішня норма доходності ІпЕегпаі КаСе ог Кеіигп ІКК (Е„) — це норма дисконту, при якій дисконтовані доходи за відповідний проміжок часу дорівнюють інноваційним вкладенням (витратам). В тому випадку доходи і витрати інноваційного проекту визначаються шляхом приведен­ня до розрахункового моменту згідно з наступними формулами:

£ (! + £■„)■ (93)

Д₍ — дисконтовані доходи відповідного періоду;

К₍ — дисконтовані вкладення того ж періоду. Тоді, якщо дисконтовані доходи за відповідний період дорівнюють інноваційним вкладенням, тобто Д = К, то:

Д - К = 0 (9.5)

Показник Ер — норма рентабельності має і інші назви: внут­рішня норма доходності, внутрішня норма прибутку, норма по­вернення інвестиції.

За кордоном розрахунок норми рентабельності часто застосо­вується як перший крок якісного аналізу інвестицій. Для подаль­шого аналізу відбирають ті інноваційні проекти, внутрішня нор­ма доходності яких оцінюється величиною не нижче 15-20%..

Отриману розрахункову величину Ер порівнюють з доціль­ною для інвестора нормою рентабельності. І лише тоді можна розглядати інноваційні рішення, коли значення Ер не менше то­го, що вимагає інвестор.

Якщо інноваційний проект повністю фінансується за раху­нок позики банку, то значення Ер вказує верхню границю

109

1.1. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль, І.Г. Ткачук

припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить проект економічно неефективним.

Якщо проект фінансування з інших джерел, то нижня часина Ер відповідає ціні авансового капіталу (Со$ї ог Саріґлі), яку мож­на розрахувати як середньоарифметичну зважену плату (про­центну ставку) по залучених фінансових ресурсах за наступною формулою:

(9-6)

Економіка й організація інноваційної діяльності

державні цінні папери, Ц отримуючи певний доход без зайвого ри­зику. Тому дохідність інноваційного проекту повинна бути біль­шою за ставку банківських депозитів та доходи по цінних паперах.

Ризик інвестицій на фінансовому ринку оцінюють фінансові менеджери. І на основі такої оцінки при прийнятті рішень І щодо фінансування інноваційного проекту інвестор закладає В рівень ризику як надбавку до норми прибутку.

Рівень ризику визначається в залежності від групи інвести­цій. (Наведені можливі варіанти, табл. 9.2).

Таблиця 9.2

де Ц_тв — ціна залученого капіталу (інвестицій) — (Созґ оґ СаріГаі); Щ — ставка залучення фінансового капіталу (Я, = 0 для безко­штовних позик) % річних; V; — обсяг залучення коштів; т — кількість джерел залучення капіталу. Приклад: Для впровадження крупного винаходу фірма залу­чила довгострокові кредити, акції і бюджетні асигнування згідно з даними табл. 9.1.

Таблиця 9.1.

Джерела фінансування		Питома вага, %	Річні	нарахування, %
Довгос	ярокові кредити	ЗО		15
Акції		35		20
Бюдже	ТН1 КОШТИ	35		0
Разом		100

Ціна авансового капіталу в наведеному прикладі, яка відпові­дає мінімуму Ер, становитиме:

(15 - ЗО + 20 - 35 + 35 х 0)/ 100 = (450 + 700 + 0)/100 = 1150/100 = 11,5% Таким чином, ціна капіталу визначає нижню межу доходності інноваційного проекту — норму прибутку на інновацію. Інноватор, приймаючи рішення щодо реалізації проекту, повинен враховувати ціну власного капіталу, ціну залученого капіталу, структуру капіта­лу. Аналіз сукупності цих факторів є основою для визначення інве­стиційної привабливості інноваційного проекту, а також для вирі­шення проблем еквівалентності вкладання коштів: в інноваційний проект чи вкласти їх як тимчасово вільні в банківські депозити або 110

і №	Група інвестицій	Необхідна норма прибутку
1	Заміщаючі інвестиції - категорія 1 (нові машини або ус­таткування, транспортні засоби тощо, що будуть викону­вати функції, аналогічні устаткуванню, яке замінюється).	Ціна капі -талу
2	Заміщаючі інвестиції -категорія 2 (нові машини і устаткування, транспортні засоби тощо, що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, яке замінюється, однак є технологічно досконалішими, для їх обслуговування потрібні спеціалісти вищої кваліфікації, організація виробництва потребує інших рішень.	Ціна капі -талу + 3%
3	Заміщаючі інвестиції - категорія 3 (нові потужності допоміжного виробництва: склади, будівлі, що замінюють старі аналоги, а також заводи, що розміщуються на новому майданчику	Ціна капі -талу + 6%
4	Нові інвестиції - категорія 1 (нові потужності або поєднання устаткування, за допомогою якого будуть вироблятися продукти, що вироблялися раніше).	Ціна капі -талу + 5%
5	Нові інвестиції - категорія 2 (нові потужності або машини, котрі тісно пов'язані з діючим устаткуванням).	Ціна капі -талу + 8%
6	Нові інвестиції - категорія 3 (нові потужності або машини, поглинання або придбання інших фірм, котрі не пов'язані з діючим технологічним процесом).	Ціна капі -талу + 15%
7	Інвестиції в науково-дослідницькі роботи категорія 1 (прикладні НДР, направлені на визначені специфічні цілі).	Ціна капі - талу+ 10%
8	Інвестиції в науково-дослідницькі роботи категорія 2 (фундаментальні НДР, цілі котрих точно не визначені і результати попередньо невідомі).	Ціна капі -талу + 20%

111

Економіка й організація інноваційної діяльності

При плановій економіці не існувало реального критеріюоцінки впливу того чи іншого нововведення на поведінку його споживачів (через відсутність попиту нововведення залишились локальними), і визначити його доцільність можна було тільки на підставі зіставлення витрат та результатів реалізації проекту.

Безпосередньо техніко-економічне обґрунтування нововве­дення носило обов'язковий, однак чисто формальний характер, оскільки грошові кошти на здійснення капітальних вкладень виділялися безповоротно, а міністерства, відомства і підприєм­ства не були власниками цих коштів: вони їх тільки розподіляли і використовували. Був сформований свого роду механізм впро­вадження НТП з метою виконання плану з нової техніки. Тому при обґрунтуванні нової техніки застосовувались дещо «умовні» показники: «умовно річна економія», «умовне вивільнення робітників» тощо. Реально кошти, що виділялись на нову техніку, не завжди використовувались оптимально, з користю для виробництва. Устаткування, що купувалось, не використову­валось на повну потужність; техніка, що була придбана за валю­ту, досить часто взагалі не використовувалась, оскільки не могла бути пристосована до вітчизняних технологічних процесів.

З метою техніко-економічного обґрунтування нової техніки тривалий час використовувався підхід, що ґрунтувався на кри­терії мінімуму наведених витрат. Мінімум наведених витрат В, визначається за формулою:

В, - С, + Е„ х Л; -> шіп.

де С_{ — витрати виробництва (собівартість варіанта);

Е„ — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

К/ — інвестиції по даному варіанту.

Основними перевагами цього підходу є його простота, логіч­ність та можливість формалізувати прийняті рішення. Однак по­казник «річних наведених витрат» ґрунтується на дещо «ідеаль­них» умовах, які за ринкових умов не є реальними. Так, капітальні вкладення в цьому розрахунку умовно наводяться до року, який передує початку функціонування нової техніки; поточні витрати за весь період функціонування нової техніки приймаються як незмінні. Дана методика не враховує можливості зміни в умовах реалізації проекту, а також динаміку цін на сировину, матеріали, енергоносії, і в кінцевому варіанті — на продукцію.

113

І.І. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль, І.Г. Ткачук

Таким чином, необхідно переорієнтуватися на вимоги ринку і відмовитися від критерію «мінімум наведених витрат» як від та­кого, що не відповідає сучасним виробничим відносинам. Треба також відійти від орієнтації на розрахунки порівняльної еко­номічної ефективності проектів з метою вибору кращого і прий­няти за основу абсолютну економічну ефективність, яка дозволяє робити висновки по кожному інноваційному проекту окремо.

Такі кроки було зроблено в 1989 році, ще за часів Радянсько­го Союзу, коли були видані Методичні рекомендації і коментарі до них «Комплексна оцінка ефективності заходів, направлених на прискорення науково-технічного прогресу».

Однак дана методика не знайшла широкого застосування в українській економіці. По-перше, вона більше зорієнтована на впровадження нової техніки, а не на інноваційну діяльність: в ме­тодиці не врахований фактор ризику, притаманний розробці та реалізації інновацій. По-друге, про можливість врахування вит­рат, пов'язаних безпосередньо з виконанням науково-дослідних робіт, згідно з даними Рекомендацій, можна тільки здогадува­тись. По-третє, при обґрунтуванні результатів впровадження інновацій за ринкових умов важко визначити вартісні показники (ціни) на продукцію впродовж достатньо тривалого періоду спо­живання продукції-нововведення.

За ринкових умов оцінка економічної ефективності інновацій проводиться з метою визначення, гарантує той або інший інно­ваційний проект повернення вкладених грошових коштів інвес­тора за обумовлений період часу та бажану доходність чи ні. То­му фінансово-економічні критерії відіграють при обранні про­ектів для фінансування найважливішу роль.

Цих критеріїв пропонується досить багато. Кожен з дослідників інноваційних процесів пропонує власні: вартість НДДКР, вкладен­ня у виробництво, маркетинг, наявність фінансів у необхідний час, термін досягнення точки рівноваги і максимальне від'ємне значен­ня кумулятивної оцінки витрат та доходів, потенційний річний розмір прибутку, очікувану норму прибутку; економічну доціль­ність, сумарний доход за весь життєвий цикл, сумарний показник прибутку; абсолютну та відносну ефективність, вплив розміру виробництва на ефективність, врахування невизначеності.

Серед фінансово-економічних критеріїв найбільш важливи­ми є показники абсолютної ефективності проектів, що дають можливість оцінити кожен інноваційний проект окремо, без вирі-114

Економіка й організація інноваційної діяльності

шення проблем розподілу ресурсів між альтернативними варіан­тами. Абсолютна ефективність оцінюється за наступними показ­никами руху фінансових потоків (витрат і надходжень), що прийняті в світі:

• вартість проекту та джерела його фінансування;

• чиста поточна вартість (N61 Ргезепі: Уаіие);

• рентабельність (віддача капітальних вкладень);

• внутрішній коефіцієнт ефективності (Іпіегпаі Каіе оі Кеіигп);

• період окупності капіталовкладень;

• індекс прибутковості.

Період окупності (То) — один з найпоширеніших показників оцінки ефективності інвестицій.

На відміну від використовуваного у вітчизняній практиці по­казника «терміну окупності капіталовкладень» він базується не на прибутку, а на граничному потоці з приведенням інвестиційних коштів в інновації і сум грошового потоку до теперішньої вартості.

Термін окупності — це час, протягом якого можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект з урахуванням початкових капітальних вкладень.

Період окупності — це відрізок часу, протягом якого сума чи­стих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, буде дорівнювати сумі інвестицій: цей показник використо­вується в міжнародній практиці замість терміну окупності.

Інвестування в ринковій економіці пов'язане зі значним ризи­ком, і цей ризик тим більший, чим більша тривалість періоду окупності вкладень: за цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни; з'являться нові технології і вироби, що швидко знецінює попередні інвестиції.

Термін окупності (То) використовується тоді, коли нема впевненості в тому, що інноваційні заходи будуть реалізовані, і тому власник коштів не ризикує вкладати інвестиції на довгий термін. Термін окупності розраховується за формулою:

(9.7)

То=К/Д

де К — початкові інвестиції в інновації; Д — щорічні грошові доходи.

Оскільки норматив і термін окупності вкладень є своєрідним «критерієм безпеки» для інвесторів, то необхідно оцінити фак­тори, що на нього впливають. Найважливішими факторами

115

виступають ціна капіталу у випадку зовнішнього інвестування та ступінь ризику.

Оцінка фактора ризику в фінансовому аналізі відіграє провідну роль. Ризик може виникати за різних обставин. Проект просто може бути невдалим з технічних або експлуатаційних па­раметрів. Можливі ситуації, коли на результат реалізації проекту впливають політичні, соціально-психологічні або якісь інші об­ставини. Однак все ж таки фінансові обставини реалізації проек­ту — це основне. Найбільш ризикованими є ситуації, коли інвес­тори або інноватори реальними витратами на інновацію суттєво перевищують свої фінансові можливості, оскільки наявність власних фінансових ресурсів є визначальним фактором інно­ваційної діяльності.

Підприємець завжди ризикує, коли вкладає кошти в розвиток науки і техніки. Однак якщо добре вивчити всі фактори ризику, точно спрогнозувати розвиток ситуації, то додаткові прибутки при успішній реалізації проекту компенсують всі витрати, в тому числі психологічні, пов'язані з ризиком. Адже підприємство в результаті впровадження інновацій отримує додаткові ринкові переваги.

Щоб оцінити ризикованість інноваційного проекту, не­обхідно проаналізувати можливі види ризиків, які поділяються на технічні та комерційні. Технічні ризики пов'язані з ймовірніс­тю від'ємних результатів НДР, недосягненням певних технічних параметрів у процесі конструкторської чи технологічної підго­товки виробництва, виникненням при використанні нових техно­логій і продуктів проблем, які неможливо вирішити за сучасних умов розвитку науки і техніки.

Комерційні ризики можуть виникати на кожній стадії ре­алізації інноваційного проекту. Найчастіше їх спричиняють хиб­ний прогноз ринкової кон'юнктури, неадекватна оцінка (пере­оцінка) значущості та можливості комерціалізації власних ідей дослідниками, неефективність обраного джерела фінансування, невчасне виконання окремих етапів проектів, хибна оцінка часу, необхідного для освоєння та реалізації новації, недостатня увага до маркетингової діяльності, помилки в ціноутворенні.

Існує багато інших видів комерційного ризику. Як правило, ступінь їх величини залежить від розміру фінансування. Еконо­місти — дослідники інноваційних процесів довели, що найбільші помилки можливі при оцінці тривалості виконання інноваційно­го проекту. Так, обстеживши 475 малих інноваційних проектів 116

Економіка й організація інноваційної діяльності

уВеликобританії, англійський економіст П. Норрис дійшов вис­новку, що похибки в оцінці тривалості проектів становлять 1,39-3,04 рази, а похибки в оцінці витрат на проекти — 0,97-1,51 ра­зи. До подібних висновків щодо похибок при оцінці тривалості про­ектів дійшов Е. Менсфілд в ході дослідження діяльності американ­ських компаній: похибка становить 2,11-2,95 рази, причому в при­ватних компаніях ймовірність похибок вища, ніж у державних.

Кожний ризик може бути кількісно визначений через ймовірність небажаного результату і «ціну ризику», під якою ро­зуміємо вартість втрачених доходів внаслідок ймовірності неба­жаного результату. За Ф. Олсеном, ціну ризику (ЦР) можна виз­начити наступним чином:

ЦР = П- Я*, (9.8)

(9.8)

де П — прибуток, що планується без врахування ризику; П* — ймовірний прибуток з врахуванням даного виду ризику.

Проаналізувавши ризики, підприємство повинно зробити висновки: 1) про своє принципове рішення щодо здійснення інноваційного проекту; 2) про виділення в межах бюджету проек­ту оптимальної суми, яка дозволяє за прийнятих умов страхуван­ня знизити ризик до необхідного рівня (визначеного найбільш вагомим пріоритетом фірми або інвестора з приводу поєднання надійності та доходності інвестицій, причому надійність можна визначити як різницю між стовідсотковою ймовірністю успіху і процентною нерівністю ризику); 3) про ранжування ризиків за значущістю з метою розподілу коштів на їх скорочення.

Очікуваний ризик визначається як сума добутків ціни ризику на ймовірність його наступлення по кожному виду ризику. Чим більший очікуваний ризик, тим більшою повинна бути до-ходність проекту, що виправдовує цей ризик.

Оцінку ризику інноваційних проектів та необхідного корегу­вання його параметрів вирішують із застосуванням ЕОМ. В пов­ному обсязі її проводять або на великих підприємствах, де розви­нений науково-дослідницький сектор і досить великі інвестицій­ні можливості, або на невеликому суто інноваційному і підприєм­стві, де здійснюється досить великий щодо його фінансових можливостей інноваційний проект, який вимагає мобілізації всіх можливих його ресурсів. Якщо інноваційна структура спеціально створюється «під реалізацію» певного проекту, то вона не буде доводити його економічну ефективність. При створенні

117

- .„ти а і>і»іуісжєно короткий термін. Так,

при фінансуванні проектів інноваційним фондом виходять з тер­міну окупності до трьох років. Для підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність повного циклу, такі вимоги практично не­реальні. Однак і потенційна ефективність ще не свідчить про успіх проекту на ринку. За даними обстежень, що були проведені в США, найбільш важливими при наданні фінансування були такі фактори, як ефективне управління (наявність персоналу, спро­можного здійснити інновацію) та можливості ринку. Ефективність проекту залишилась на шостому місці серед інших факторів.

Багато економістів справедливо критикують підходи до оцінки економічної ефективності проектів та аналізу ризику на підставі розв'язання економіко-математичних задач, оскільки во­ни, як і кожна інша економіко-математична задача, мають певні обмеження. Уникнути їх можна за допомогою багатофакторних моделей, де широко використовуються експертні оцінки. Як пра­вило, при експертних оцінках використовується десятибальна шкала оцінок різних факторів, які характеризують комерційну привабливість проекту: наприклад, потенційний прибуток від ре­алізації, темп росту продажів, конкурентоспроможність новації, ступінь поширення ризику, політичні, екологічні, соціальні наслідки, а також ресурсні обмеження реалізації — витрати капі­талу, маркетингові можливості інноваторів, наявність та можли­вості використання виробничих потужностей, потенціал науко­во-технічної бази, можливості постійного забезпечення сирови­ною та комплектуючими, наявність висококваліфікованих вико­навців та управляючих тощо. До фінансування рекомендується 118

Економіка й організація інноваційної діяльності

проект, що набрав певну кількість балів. Основним недоліком та­кого підходу є суб'єктивність і, відповідно, можливість помилок в результатах.

Коефіцієнт технічного ризику визначається шляхом взаємно­го аналізу трьох факторів: технічного рівня інновації, її патентос­проможності і ринкової новизни (наявності конкуруючих товарів на ринку).

Приклади:

1. У виробництво впроваджується новий швидкодіючий штамп з виготовлення контактів для радіовиробів. Необхідно визначити економічний ефект від використання штампу з враху­ванням фактору часу, а також питомі витрати (табл. 9.4).

Таблиця 9.4

Показники	Значення показників за роками розрахункового періоду
	1-й	2-й	3-й	4-й
Результати (Р) грн.	22000	24000	26000	28500
Витрати (В) грн.	2000	2800	12300	25000
Коефіцієнт дисконтування приставці доходу 10% (1/1+і)	0,9091	0,8264	0,7513	0,683

Виконуємо розрахунок:

1. Визначаємо коефіцієнт дисконтування Кдиск. при ставці доходу 10%.

1-ий рік К¹ диск 2-ий рік К² диск 3-ий рік К³ диск

1: ПОх 100 = 0,9091;

0,9091 : ПОх 100 = 0,8264;

0,8264: ПОх 100 = 0,7513;

110 х 100 = 0,683.

р 4-ий рік К⁴ диск - 0,7513

2. Визначаємо результати (Р) з врахуванням коефіцієнта дисконтування (а):

£*•- 22000 х 0,9091 + 24000 х 0,8264 + 26000 х 0,7513 + + 28500 х 0,683 = 20000 +19830 +19530 +19470 = 78830 грн.

3. Визначаємо витрати (В) з врахуванням коефіцієнта дис­ контування (а):

І^Яа =2000 х 0,9091 + 2800 х 0,8264 + 12300 х 0,7513 + 25000 х х 0,683 = 1818 + 2314 + 9241 + 17075 = 30448 грн.

Е = Е^Ра- Е^л" = 78830 - 30448 = 48382 грн.

119

І.І. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль, І.Г. Ткачук

Таким чином, економічний ефект від впровадження штампа становить 48382 гри. Питомі варіанти:

Кпит. = Е** / £"« - 30448 / 78830= 0,386 або 38,6%.

2. Дані про витрати виробництва і реалізацію радіоприймачів наведені в табл. 9.5.

Таблиця 9.5.
Показники	Значення
Обсяг реалізації 0, тис. штук	30
Витрати на виробництво одиниці. (В,) грн.	24
Ціна одиниці продукції (Р,), грн.	32

Економіка й організація інноваційної діяльності

Таким чином, найбільш рентабельна перша технологія.

4. Є три варіанти технології виготовлення виробів. За дани­ми табл. 9.7. розрахувати найефективніший варіант.

Таблиця 9.7.
Показники	Варіанти
	1	2	3
Інвестиції, тис. грн.	250	280	220
Витрати на виготовлення одного виробу, грн.	2-70	2-47	2-60
Річний обсяг виробництва, тис. штук	70	100	60

Визначити економічний ефект (прибуток) від виробництва і реалізації радіоприймачів за розрахунковий період.

Е, = (Р, - В_г)0, = (32 - 24) х ЗО = 8 х ЗО = 240 тис. грн.

3. Запропоновані до впровадження три технології. Визначи­мо, яка із них найбільш рентабельна. Дані для розрахунку наве­дені в табл. 9.6.

		Таблиця	9	.6.
Вар тех.	Інвестиції (Кт)	тис. грн.			Прогнозований дохід
1	340				480
2	650				870
3	1050				1280

Індекс прибутковості визначимо за формулою ІДт/Кх 100%

1. За першою технологією: /,„„. = 480/340 х 100= 141,2%

2. За другою технологією: І_2пР. - 870 / 650 х ЮО = 133,8%

3. За третьою технологією: І_3яр - 1280 / 1050 х 100=121,9%

120

Найефективніший варіант технології виробництва визначимо методами наведених витрат згідно з формулою:

Ві = Сі + £Д.,

Приймаємо Е_н = 0,14

Варіант 1:В1 - 2,70 х 70000 + 0,14 х 250000 - 189 + 35 = 224 тис. грн. Варіант 2:В2 = 2,47 х 100000 + 0,14 х 280 = 247 + 39,2 = 286,2 тис. грн. Варіант 3:ВЗ = 2,60 х 60000 + 0,14 х 220000 = 156 + 30,8 = 186,8 тис. грн.

Найменші наведені витрати за варіантом №3. Але обсяг ви­робництва різний, то ж доцільно врахувати наведені витрати на одиницю виробу.

Наведені витрати на одиницю виробу розраховуємо за фор­мулою:

І.І. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль, І.Г. Ткачук

Крім визначення показників ефективності інноваційної діяльності, в основі якого є величина ефекту (прибутку), не­обхідно визначити зміну тих показників, на які мала вплив сама інноваційна діяльність: підвищення продуктивності праці, зрос­тання фондовіддачі, зменшення матеріально-сировинних ре­сурсів, скорочення чисельності робочого персоналу тощо.

Для досягнення реальних результатів втілення інновацій в практику необхідно організувати систематичний і дієвий кон­троль за цим процесом, виявити недоліки і своєчасно усувати їх згідно зі схемою: Взаємозв'язок технологічного циклу «Прийнят­тя рішень і контроль за виконанням».