7.2. Організаційно-економічний механізм фінансування інновацій. Джерела і види фінансування інноваційної діяльності

При висвітленні цієї проблеми необхідно виходити з того, що інновації в усіх сферах діяльності вимагають фінансових вкла­день. Причому найефективнішими є такі фінансові вкладення, які забезпечують підприємцям надмонопольні прибутки, що досяга­ються за рахунок інноваційної діяльності. Тому попит на інновації завжди існує, але він обмежується фінансовими можливостями. І тепер в Україні спостерігається такий стан: інновації необхідно розробляти, впроваджувати в практику, але не вистачає інвес­тицій, інвесторів з наявними фінансовими ресурсами. Це і є при­чиною того, що Україна зі своєю відсталою технікою і технологією уже тривалий час не може вийти на перспективні передові рубежі.

Система фінансування науково-технічної діяльності підпри­ємств до 1991 року ґрунтувалася в основному на бюджетному

75

І.І. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль, І.Г. Ткачук

фінансуванні та галузевих централізованих фондах освоєння но­вої техніки, який формувався за рахунок відрахувань окремих підприємств від планової виробничої собівартості виготовленої продукції.

З цього фонду фінансування здійснювалися витрати на про­ектування, конструювання, технологічну підготовку вироб­ництва, створення нового обладнання, матеріалів, напівфабри­катів та комплектуючих виробів, інструментів та пристосувань; витрати на випробування дослідних зразків тощо. За кошти фон­ду можна було повертати одноразові додатково необхідні витра­ти на підвищення якості, збільшення терміну експлуатації та надійності нового обладнання; підвищені витрати першого року виробництва нової техніки до початку серійного виготовлення (по виробах, що виготовлялися в країні вперше).

Але обсяг робіт, що фінансувалися за рахунок цього фонду, дуже обмежений. У більшості фінансування діяльності науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро здійснювалось за рахунок прямих відрахувань на проведення науково-Дослідних і конструкторських робіт, що включалися в собівартість продукції підприємств галузі і в загальних витратах для проведення цих робіт становили до 30%.

Пізніше було створено Єдиний фонд розвитку науки і техніки (ЄФРНТ) за рахунок відрахувань від прибутку підприємств та організацій згідно з нормативом, що встановлювався відповідно до плану.

При перевиконанні плану прибутку відрахування збільшува­лися, при невиконанні — навпаки. Таким чином здійснювався фінансовий вплив на ефективність підприємницької діяльності. Крім того, створювався фонд матеріального заохочення для премі­ювання працівників НДІ (науково-дослідних інститутів) і КБ (конструкторських бюро) за створення і освоєння нової техніки.

Величина цього фонду визначалася залежно від суми отримано­го економічного ефекту. Крім вказаного фонду, утворювався також фонд соціально-культурних заходів та житлового будівництва.

Однак досвід госпрозрахункової системи не забезпечував підвищення інноваційної активності підприємств.

Другим джерелом фінансування інноваційної діяльності став фонд розвитку підприємства (ФРП), який формувався за норма­тивами від величини отриманого прибутку, амортизаційних від­рахувань, коштів від реалізації вибулих основних фондів тощо.

76

Економіка й організація інноваційної діяльності

Ці два фонди відрізнялися між собою досить умовно,оскільки в основному використовувалися для фінансування од­накових за характером та змістом витрат, і з 1985-1987 рр. почав утворюватися об'єднаний Єдиний фонд розвитку виробництва, науки і техніки (ЄФРВНТ). Таким чином, науково-технічну діяльність знову поглинула поточна виробнича діяльність і це по­силило кризу в інноваційній сфері. За ринкових умов об'єктом фінансування стала не науково-технічна, а інноваційна діяль­ність, яка за економічним змістом значно ширша.

Законом України «Про інноваційну діяльність» передбачені такі види фінансової підтримки інноваційної діяльності:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфля­ ційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за раху­ нок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Авто­ номної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автоном­ ної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залу­ чення до фінансування проекту решти необхідних коштів вико­ навця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Держав­ ного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єк­ тами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінан­ сово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій' комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування».

Джерелами фінансування інноваційної діяльності можуть бу­ти бюджетні кошти (державного та місцевого рівнів), іноземні інвестиції, власні кошти підприємств, а також кредитні ресурси, що відображено на схемі (рис. 7.1).

Порядок фінансування та конкретні джерела, що використо­вуються, в першу чергу залежать від типу інновацій, типу підприємств та країни розташування підприємства.

Починаючи, з 2003 року для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів України за поданням спеціально

77

1-І. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль, І.Г. Ткачук

Економіка й організація інноваційної діяльності

уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сферіінноваційної діяльності створює спеціалізовані державні не-банківські інноваційні фінансово-кредитні установи. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа підпорядковується спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності і діє на основі Положення (Статуту), що затверджується Кабінетом Міністрів України. Ко­шти Державної інноваційної фінансово-кредитної установи фор­муються за рахунок коштів Державного бюджету України, визна­чених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, залучених згідно з чинним законодавством вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборо­нених законодавством України. Порядок надання коштів Дер­жавною інноваційною фінансово-кредитною установою суб'єк­там інноваційної діяльності визначено Законом України «Про інноваційну діяльність» та відповідним Положенням.

В більшості країн світу основними джерелами інноваційної діяльності є бюджетні кошти, і вони лімітуються у законодавчому порядку. Так, конституцією Японії встановлено, що бюджетні ко­шти, які виділяються на розвиток фундаментальних досліджень, повинні становити не менше 3% валового національного доходу.

В умовах економіки України в даний перехідний період через бюджетну кризу розраховувати на значне бюджетне фінансуван­ня інноваційної діяльності неможливо, і воно не забезпечує не­обхідного розвитку науково-технічного прогресу в народному господарстві.

Загальний обсяг фінансування науково-технічних робіт в 1997 р. в Україні склав 1318,6 млн. грн. проти 943,6 млн. грн. в 1996 р. та 652,0 млн. грн. в 1995 році (в діючих цінах). За раху­нок держбюджету профінансовано робіт в 1997 р. на 466,9 млн. грн. тобто 35,4%, тоді як у 1996 р. - 39,9%, в 1995 р. - 37,6%.

У першому кварталі 1998 р. загальний обсяг фінансування на­укових досліджень і розробок складав 241,2 млн. грн. у тому числі за рахунок держбюджету — 93,3 млн. грн. або 38,7% (табл. 7.1).

Як бюджетний дефіцит, так і криза неплатежів у промисло­вості обмежують фінансування інновацій. Також через високі банківські ставки для цих цілей мало використовується банків­ський кредит.

79