19. Мейн: закони розвитку права

Англійський історик права й філософ Г.Мейн (Henry Maine, 1822-1888) досліджував як англійське, так і римське право. Ці си­стеми права розвивалися незалежно одна від одної, але в них ви­явилося багато загальних рівнобіжних особливостей. З одного бо­ку, це відкриття звільнило Мейна від властивого Савіньї зайвого акценту на національну унікальність права, з іншого - поставило завдання пояснити знайдений паралелізм правових систем. Спро­би вирішити ще завдання привели Мейна до порівняльної історич­ної юриспруденції, її мета - пошуки гіпотетичних загальних «за­конів», за якими розвиваються всі юридичні системи.

Мейн аналізував право з погляду механізмів і способів законного примусу, які змінюються відповідно до змін соціаль-но-економічного розвитку. Початковою стадією розвитку суспільства було примітивне родове суспільство, а завершальною - сучасні Мейну, зрілі, складні комерційні й індустріальні євро­пейські суспільства XIX ст.

Мейн сформулював історичний закон, згідно з яким право розвивається в напрямі від статусу до договору. Він також дово­див у Ранній історії інститутів (1875), що командна модель права (див. Розділ V цієї праці) не стосується примітивних суспільств, адже в таких суспільствах право значною мірою засноване на звичаях. А раз так, то політичний «суверен», що розпоряджається життям чи смертю своїх підданих, ніколи не створює право. Остінівська модель права може бути виправдана тільки введенням фікції, що «суверен» велить лише те, що він мовчазно дозволяє.

Мейн:

В одному сенсі динаміка прогресивних суспільств була схожою. Для них характерне поступове зменшення залежності від сім'ї й посилення ролі індивідуального зобов'язання. Індивід неухильно все менше зважав на родину як ту одиницю, на яку зважають гро­мадські закони. Ці зміни відбувалися з різною швидкістю, і є сус­пільства, в яких свідчення їхнього первісного устрою можуть бути виявлені тільки за допомогою ретельного дослідження. ... При цьо­му не важко зрозуміти зв'язок між людьми, який замінює поступо­во ті форми взаємних прав і обов'язків, що виникли в родині. Це -договір. Починаючи з того історичного періоду, стану суспільства, в якому всі відносини між людьми зосереджені у відносинах роди­ни, ми, очевидно, маємо стійкий поступ до такої стадії соціально­го порядку, де всі ці відносини є наслідком вільної угоди індивідів

Слово статус можна використовувати для побудови формули, яка виражає означений вище закон поступу, що, безвідносно до йо­го цінності, видається мені достатньо переконливо визначеним. Усі форми статусу, наявні у праві особи (the Law of Persons), вийшли з повноважень і привілеїв, що раніш були характерними для роди­ни, і певною мірою усе ще зберігають її кольори. Якщо ми викори­стовуємо термін статус, дотримуючись того його змісту, який він мав у найкращих авторів, тільки для того, щоб позначити ці персо­нальні умови, й уникаємо застосовувати його для визначення таких умов (статусу) в суспільному договорі, створеному недавно чи в минулому, ми можемо стверджувати, що поступ суспільств - це й дотепер - рух від статусу до договору [Maine, р. 180-182].