34. Ісідор Севільський: вимоги до закону

Яким має бути людський, чи світський, закон? Інакше ка­жучи, яким був середньовічний ідеал права?

Ісідор Севільський (чи Гіспальський) (Isidore of Seville, прибл. 560-636), енциклопедист і відомий коментатор римського права, коротко висловив природно-правовий ідеал позитивного людського закону: «Закон же нехай буде чесним, справедливим, можливим, відповідним природі, звичаям батьківщини, часові і місцю, потрібним, корисним, а також чітким, таким, що не містить ніяких вивертів через неясність викладу, нехай же він буде написаний не для вигоди приватної особи, а на користь усім громадянам» [Исидор Севильский, с. 212].

Цей учений поділяв закони на божественні й людські й за­стосовував розгорнуту класифікацію видів права. Він поділяв право на 1) природне, яке є загальним для всіх народів і виявля­ється в цивільному й міжнародному праві; 2) цивільне, що його народ чи держава встановлюють для себе; 3) міжнародне; 4) вій­ськове; 5) публічне, що опікується чаклунами й магістратами; 6) квірітське, що стосується квірітів, тобто римлян, і склада­ється із законів, плебісцитів, конституцій і едиктів прінцепсів, відповідей мудреців. Він також згадує про родоські закони, тоб­то закони про морську торгівлю; про привілеї, тобто закони, що стосуються приватних осіб; про сатурові закони, які говорять відразу про багато речей. Ісідор Севільський:

Про закони божеські й людські. 1). Адже всі закони є або божеськими, або людськими. Божеські закони - від природи, людські — зі звичаїв; відмінні вони тому, що різним народам подо­баються не однакові закони. 2). Божеський закон належить до сфери fas (веління бога), а людський — до галузі ius (права).

Чим відрізняються право, закони й звичаї. Право — це загальне найменування, закон же - це окремий випадок права. Слово ж «право» (ius) говориться тому, що воно є справедливим (iustum). Усе-таки право утворюють закони і звичаї. Закон — це писана по­станова. 2). Звичай (mos) — це випробувані довгим часом звички, тобто неписаний закон. Адже закон (Іех) називається так, бо треба його читати (a legendo), тому що він записаний. Звичай же - це три­валі традиції, що походить з тих же звичок. Звичай (consuetudo) же є деяке право, установлене звичками, що приймається замість закону, коли закону недостатньо. І байдуже, чи встановлено це пи­саним (законом) чи розумом, оскільки саме розум увічнює закон. Більш того, якщо закон таїться в розумі, то законом буде ще й те, що засноване на розумі, принаймні те, що погоджується з релігією, що відповідає теорії, яка сприяє процвітанню. Слово ж «звичай» на­зивається так від того, що його всі вживають [Исидор Севильский, с. 210].

Що може закон. Адже всякий закон або що-небудь дозволяє, ..., або забороняє, ... або карає, ... Адже нагородою й покаранням закону утримується в межах людське життя [Там само, с. 212].

Для чого створюється закон. Закони ж установлюються для того, щоб страхом перед ними стримувалася людська нахабність, адже вони серед негідників захищають безвинність, і безліч ли­ходіїв утримуються від своїх злочинів страхом покарання [Исидор Севильский, с. 212].