30. Савіньї: право як продукт розвитку духу народу

Ф.Савіньї (Friedrich Karl von Savigny, 1779-1861) часто на­зивають засновником історичної школи, яка поклала собі за ме­ту дослідити соціальні явища, у тому числі правові, з погляду їхнього історичного розвитку. Але на відміну від Гегеля та його послідовників, суб'єкт історичних змін для Савіньї - це не абст­рактний світовий дух, а конкретний реальний народ і створена ним суспільна матеріальна й духовна культура та її інститути. Праця Ф.Савіньї Про покликання нашого часу до законодавства й правознавства (1814) була видана раніше книжки Гегеля Основи філософії права (1820). На Савіньї вплинули ідеї німець­кого філософа Й.Фіхте (Johann Fichte, 1762-1814), який увів широко вживане поняття «дух народу», уродженої народної свідомості або, як тепер кажуть, менталітету народу. Важливо зазначити, що Фіхте розумів народ не в етнічному сенсі, а як спільність людей, об'єднаних однією культурою. Тому дух наро­ду є культурною, а не етнічною характеристикою.

Кантівській і гегелівській моделям права властивий аналіз права як системи абстрактних ідей (принципів) і юридичних норм. На відміну від них, для Савіньї право - це «живе відчуття право­вих інститутів у їхньому органічному зв'язку один з одним».

Право, згідно з Савіньї, не є ні метафізичним, ні законодав­чим, а, скоріше, культурним та історичним феноменом, що органічно розвивається разом з народом і його культурою. Пра­во - це продукт органічного й несвідомого розвитку духу народу. У площині цього розуміння він виступав проти кодифікації й зміни німецького законодавства, тому що вони могли порушити природний, органічний розвиток права, що, на його думку, усе ще тривав у Німеччині.

Право, як і мова, виникає спонтанно у спільній загальній свідомості народу, що утворює органічну сутність, яка розви­вається. Як і філолог, який описує, але не винаходить природної мови, законодавець і юрист можуть чітко і зрозуміло формулю­вати закони. Але вони не створюють право, як лінгвіст не ство­рює правила мови.

Савіньї визнавав, звичайно, що деталі розвинутої правової системи не виникають автоматично з народних уявлень про закон і справедливість. З часом життя ускладнюється, а норми права стають більш спеціалізованими й вишуканими, що породжує двоїстість систем розвиненішого права. Але частина такої право­вої системи усе ще ґрунтується безпосередньо на народній свідо­мості та способі життя. Це - «політичний елемент». Цю частину поступово опрацьовує юридичне співтовариство. Результати опра­цювання становлять «технічний елемент». Отже, відповідно до моделі права, що розвиває Савіньї, закони - це юридично оформ­лені звичаї народу. У цьому сенсі його модель права належить до спеціального соціального типу, який убачає джерело права в та­кому суспільному інституті, як звичаї народу.

Савіньї вказував на безсилля законодавчих органів перед об­меженнями, що їх накладає дух народу. Народ сприймає тільки ті закони, що не суперечать його уявленням про право і справед­ливість. Ці думки значно випередили тогочасні ідеї про соціальні та психологічні межі ефективного законодавства. Савіньї:

Усяке право спочатку постає способом, яким, використовуючи буденну й не зовсім точну мову, формується звичаєве право: тоб­то воно передусім виникає за допомогою звичаю й народної віри, пізніше — юриспруденції — отже, скрізь за допомогою внутрішніх мовчазних дійових сил, а не довільної волі законодавця [Savigny, Of the Vocation, р. 7].

У спільній свідомості народу живе позитивне право, і, отже, ми повинні називати його народним правом (Volksrecht). Ні в якому разі не можна думати, що право створюється саме довільною волею окремих представників народу; коли це відбувається, воля індивідів може, очевидно, вибрати те ж саме право, але ймовірніше всього будуть обрані зовсім інші закони. Скоріш за все, саме дух народу, що живе й діє в усіх індивідах, породжує позитивне право, яке, таким чином, є неодмінною свідомістю кожного індивіда...

Право у спільній свідомості народу вкоренилося не у формі аб­страктних правил, а як живе відчуття правових інститутів у їхньому органічному зв'язку. Тому завжди, коли виникає потреба осмисли­ти норму цього права в логічній формі, вона насамперед має бути сформульована саме на основі цього тотального відчуття за допо­могою наукової процедури. Ця форма виявляє себе в символічних актах, що розкривають наочно сутність правових відносин, і її вихідні закони виражають себе розумніше й повніше, ніж у писаних законах [Savigny, System, р. 799-800].