6. Пуфендорф: ідея культурного стану

Характерною реакцією на розуміння права Т.Гоббсом стала модель права С.Пуфендорфа (Samuel Pufendorf, 1632-1694). На відміну від Гоббса, Пуфендорф протиставляв «природному» ста­нові не державний, а «культурний», чи «моральний» стан. У цьому стані нема «війни всіх проти всіх», хоча кожна людина вільна, незалежна й прагне забезпечити свої егоїстичні інтереси.

Для «культурного» стану суспільства характерні три види обов'язків індивіда. Перший - це дотримання Божих заповідей, другий - це обов'язки стосовно самого себе, а третій - стосовно своїх ближніх. Відповідно до трьох видів обов'язків, Пуфендорф вирізняє три види права: право, втілене в Божественному одкро­венні, природне право й позитивне право. Перші два види права є основою для розвитку позитивного права, яке охоплює також право народів.

Закони, за Пуфендорфом, - це вимоги, приписи, які зо­бов'язують підданих вести себе, діяти згідно з волею правителів. За своєю структурою закон має містити й визначення того, що необхідно робити чи не робити, встановлює покарання, що очікує індивіда за недотримання закону. Правові норми створю­ють люди, які володіють не тільки владою карати індивідів у разі їхнього опору, а й мають справедливі підстави для обмежен­ня вибору індивідів. До числа цих підстав належать вигоди, що надають представники влади, їхня доброзичлива здатність роби­ти людям більше добра, ніж вони могли б зробити для себе самі, і згода індивідів підкорятися їм.

Пуфендорф відхиляє тезу Гоббса про те, що право управляти виникає винятково із сили суверена. У такому разі, зауважує він, без пояснення залишається обов'язок, чи повинність, підко­рятися розпорядженням правителя. Люди не завжди діють за за­коном винятково через страх покарання. Важливим мотивом їхньої законослухняності є властиве їм внутрішнє почуття обов'язку.

Згідно з Пуфендорфом, філософія права вказує юристам на ба­гато деталей права, які мають бути чинними усередині держав і в міждержавних відносинах. Добропорядним громадянам філософія права розкриває їхній моральний обов'язок підкорятися законам.

Важливо також зазначити, що у своєму розумінні права Пуфендорф намагається не спиратися на схоластичні схеми міркування й широко застосовує дедуктивний і системний аналіз наявного правового матеріалу. Це наближало право до природо­знавства за методами й вплинуло на розвиток німецької правової науки. Не випадково, що саме Німеччина XVII ст. стала свого ро­ду колискою ідеї сучасної кодифікації права.

Пуфендорф:

2. Ми, люди, довідуємося про наші обов'язки, тобто про те, що ми повинні чи не повинні робити в нашому житті, із трьох джерел, а саме: зі світла розуму, з постанов законодавчої влади та з непо­рушного одкровення Божественної сутності. З першого виникають найзагальніші обов'язки людини, невиконання яких узагалі уне­можливлює співтовариство людей, із другого - обов'язки, які повинна виконувати людина як член певного народу й підданий держави, а з третього - обов'язок людини як християнина. Саме тут витоки трьох різних наук, перша з яких — це природне право, спільне для всіх народів. Предмет другої — позитивне право окре­мих держав, різноманітність якого відповідає кількості держав, створених людьми. Третя наука називається Божественним мо­ральним законом, на відміну від тієї частини теології, що роз'яс­нює окремі положення віровчення.

3. Кожна з цих трьох наук доводить свої положення за допомо­гою методу, що відповідає її основному принципу. Природне право стверджує, що варто робити те, що розум, здоровий глузд визнає потрібним для співтовариства людей. Правила позитивного права спираються на те, що встановлює законодавець. Теологам моралі досить того, що повелів Бог у Священному писанні. Але якщо навіть позитивна юриспруденція вважає природне право своєю передумо­вою як більш загальну науку, вона все-таки містить у собі щось таке, що замовчує природне право; але через це вона йому й не суперечить. Було б також помилкою змішувати Божественний мо­ральний закон із природним правом чи шукати суперечність між двома цими науками; тому що вчення першої засноване на одкро­венні, яке незбагненне для нашого розуму; його природне право з цієї причини залишає осторонь. І навпаки: якщо постулати природ­ного права визначаються тільки тим, що може осягнути один тільки розум, то це ніяк не суперечить тому, що говорить про це Священ­не писання як вище розуміння, тому що постулати природного пра­ва мисляться незалежно від постулатів Священного писання.

Так, наприклад, вчення про природне право взагалі нічого не говорить про безневинний первісний стан людини в раю, про яке оповідає Священне писання, тому що розум неспроможний це пізнати [Пуфендорф, с. 725-726].