23. Ціцерон і Сенека: розум, природа, справедливість, доля

Стоїчні умоглядні міркування про розум, природу й справед­ливість у римському праві використовувалися для оцінки чинної правової системи. Так, Ціцерон (Cicero, 106-43) заперечував, що саме по собі позитивне право громади (писане чи загальне), навіть у разі його загального схвалення, - це втілення справед­ливості. Не може бути критерієм справедливості й вигода. «Бо існує лише одне право, що пов'язує людську спільноту і встанов­лене одним законом. Закон цей є справжньою підставою для то­го, щоб наказувати і забороняти» [Ціцерон, с. 173].

За Ціцероном, несправедливий закон не є праведним зако­ном. Право і справедливість логічно пов'язані, й тільки те, що відповідає закону природи, є справжнім (істинним) правом. Ця позиція тривалий час впливала на правове мислення, а в систе­матичній формі її обґрунтував Хома Аквінський.

Ціцерон фактично сформулював більшість проблем філософії права, які асоціюються з правовим натуралізмом. До їх числа на­лежать такі ідеї [Wieacker, р. 205]:

1. Природне право незмінне в часі й однакове в різних суспільствах.

2. Використовуючи свій розум, кожна людина може доступи­тися до ідей цього вищого права.

3. Тільки справедливі закони людей справді заслуговують назви «право».

4. У самому визначенні терміна «право» укорінені ідея і принцип вибору справедливого й істинного.

Одна талмудистська історія оповідає про доктринальний конфлікт між більшістю суддів на чолі з одним великим рабином та іншим не менш великим рабином не згодним з ним. Намагаючись знайти додаткову підтримку, рабин-опонент закликав на допомогу Бога, який підтвердив голосом правильність його аргументації. На це божественне втручання в судовий процес більшість відповіла так: «Закон перебуває не в небесах, Закон був переданий нам на горі Синай, і ми більше не звертаємо уваги на небесні голоси». Історія оповідає, що в цей момент Бог сказав з усмішкою пророку Іллі, з яким він прогулювався: «Мої діти перемогли мене, мої діти перемогли мене!» Таким чином, навіть у разі втручання Бога, учений міг наполягати на своєму розумінні закону, засновуючи пропоновану ним інтерпретацію на власній мудрості й розумі.

Однак як примирити принцип рівності людей перед законом з кричущими соціальними відмінностями людей? Ціцерон, який діяв як політик, а не тільки як мислитель, мабуть, виходив з то­го, що наявні тогочасні соціальні відмінності (вільні громадяни й раби, аристократія й плебс) були необхідною передумовою існу­вання римської держави. Тому, незважаючи на засадничу, безу­мовну рівність людей перед законом, ця держава могла існувати тільки спираючись на відмінності людей за їхнім соціальним ста­тусом, матеріальними статками і т. ін. За Ціцероном, матеріаль­но-правовими передумовами існування держави був не розумний спосіб розподілу благ між його членами, а такий устрій, який за­безпечив би порядок, і вони б не наносили шкоди один одному, дотримуючись узятих на себе зобов'язань.

Ціцерон:

Справжній закон - це розумне установлення, що відповідає природі, поширюється на всіх людей; постійне, вічне, яке закликає до виконання обов'язку через наказ; відлякує від злочину шляхом заборони. Воно, може, й добре, що не велить чесним людям і не забороняє їм, і не впливає на безчесних, наказуючи їм щось або забороняючи. Але пропонувати повну або часткову відміну такого закону - блюзнірство. Хоч якось обмежувати його дії не дозволе­но. Відмінити його повністю неможливо, і ми ні постановою сена­ту, ні постановою народу звільнитися від цього закону не можемо, і нічого нам шукати [Секста Елія*], щоб він роз'яснив і витлумачив нам цей закон. Бо не буде одного закону в Римі, другого в Атенах, одного нині, другого в майбутньому. Ні, на всі народи в будь-який час буде поширюватися один вічний і незмінний закон, причому бу­де один спільний мовби наставник та повелитель усіх людей — бог, творець, суддя, автор закону.

Хто не підкориться йому, той буде втікачем від самого себе і, згордувавши людською природою, тим самим зазнає найбільшої кари, хоча й уникне інших страждань, які такими вважаються [Ціцерон, 1998, с. 113].

- Та й справді, що ще є таким важливим, як закони держави? [Там само, с. 161].

- Закон неодмінно треба відносити до числа найбільших благ...

* Sextus Aelius Paetus Catus, римський консул у 198 р. до Р. X., цен­зор у 194 р., юрист.

А численні шкідливі, згубні ухвали народів? Адже вони заслу­говують назви закону не більше, ніж рішення, зі спільної згоди прийняті розбійниками. Не можна ж по справедливості назвати приписами лікарів ті смертоносні засоби, які, під виглядом рятів­них, приписують невігласи та недосвідчені люди. А народ не пови­нен називати законом будь-яку, навіть згубну постанову, тільки тому, що народ таке прийняв. Отож закон є рішенням, що відріз­няє справедливе від несправедливого й виражене у відповідності з найдавнішим першопочатком усього сутнього - природою, за якою узгоджуються людські закони, що нерозумних людей кара­ють стратою і захищають та оберігають чесних [Ціцерон, с. 190]. Сенека (Seneca, прибл. 4 р. до Р. X. - 65) інтерпретує все­осяжний загальний закон природи як закон невблаганної й неминучої долі. З одного боку, стоїчна концепція рівності всіх людей перед цим природним законом стала для нього засобом відображення однакового й цілковитого безсилля всіх людей пе­ред приреченістю долі. Людині залишається тільки одна чесно­та - виробити в себе мужність переносити удари долі. З іншого боку, ця концепція дає змогу вважати суб'єктами права всіх жителів Римської імперії, що було правовою основою політики управління за часів розквіту цієї держави.

Сенека також висунув ідею золотого століття людської без­винності, де не було держави й правових інститутів. Останні ста­ли потрібними з часів поступової деградації людської природи. Сенека:

- Закон долі робить своє право ... нічиє благання його не зво­рушує, ні страждання не зломлять його, ні милість. Він іде своїм безповоротним шляхом, призначене випливає з долі ...

Ми не можемо змінити світових відносин. Ми можемо лише од­не: віднайти в собі високу мужність, гідну доброчесної людини, і з її допомогою непохитно переносити усе, що приносить нам доля, й віддатися волі законів природи [Сенека, с. 506].