7.3.8 Розрахунок точності обробки на найбільш відповідальних операціях

Теоретична частина та приклади розрахунку точності обробки розрахунково-аналітичним та імовірнісно-статистичним методами наведено в темі 6 цього Практикуму.

7.3.9 Нормування операцій

Нормування в машинобудуванні – це встановлення технічно обґрунтованих норм часу. Нормування технологічних процесів здійснюють для кожної операції.

Розрізняють три методи нормування: технічного розрахунку; за нормативами; встановлення норм на основі вивчення затрат робочого часу. При першому методі тривалість операцій встановлюють розрахунком за мікроелементами на основі аналізу послідовності і змісту дій робітника і верстата. При другому методі норму часу визначають наближено, за підвищеними типовими нормативами. Його застосовують в одиничному і малосерійному виробництві. При третьому методі норму часу встановлюють на основі хронометражу. Цей метод має особливе значення для вивчення і узагальнення передових прийомів праці, а також для розробки норм розрахунком.

Найбільш обґрунтованим є перший метод, згідно з яким норма часу, незалежно від типу верстата і методу обробки, визначається за формулою

де Т_шт – штучний час для виконання однієї операції, хв.

До основного часувідноситься час, який необхідний на змінювання розмірів, форми, стану та інших властивостей заготовки в процесі обробки чи змінювання положення деталі в процесі складання.

Основний технологічний час визначають розрахунком для кожного технологічного переходу.

основний час для верстатних робіт визначається за формулою:

Т_{о (м)} – машинний час;

L – довжина обробки; (розмір деталі плюс шляхи врізання та виходу інструменту);

і – кількість проходів;

S_хв – подача за хвилину;

n – оберти за хвилину;

S – подача, об/мм;

Z – величина припуску;

t – глибина різання.

Вихідні дані для розрахунку Т_оберуть з робочих креслень виробів, даних по режимах обробки, технологічних характеристик і паспортних даних обладнання та інструменту.

Довжина оброблюваної поверхні береться з креслення оброблюваної заготовки, величина врізання й перебігу інструменту визначають за нормативами або розрахунковим шляхом.

До допоміжного часувідноситься час, що необхідний для встановлення (базування й закріплення), зняття заготовки, її вимірювання й переміщення, підведення й відведення інструменту. Допоміжний час складається з суми часу на виконання всіх перелічених допоміжних переходів і прийомів. Час на виконання окремих прийомів беруть за нормативами або за фактичними затратами.

Допоміжний час може складати до 20-35% штучного часу. Тому при проектуванні технологічних процесів слід ретельно виявляти можливі шляхи скорочення цього часу. Один з таких шляхів – це перекриття основного часу допоміжним.

Суму основного і допоміжного часу називають операційним часом

= +

Допоміжний час може перекриватись і не перекриватись основним часом, частково перекриватись і не перекриватись.

Час технічного обслуговування робочого місцянеобхідний для піднастроювання технологічної системи, зміни зношеного чи поламаного інструменту та ін.

Час організаційного обслуговуванняскладається з витрат часу на нагляд за робочим місцем –змащення й чищення обладнання, прибирання робочого місця в кінці зміни, отримання інструмента на протязі зміни від майстра або бригадира та ін. Час технічного та організаційного обслуговування визначається за нормативами часу у відсотках до операційного часу (до 4 – 8%).

Час перерв роботи встановлюється в процентах – 2,5% /від операційного часу/. Конкретний процент часу технічного і організаційного обслуговування, а також часу перерв встановлюють за нормативами і визначають в цілому на операцію. Ці складові штучного часу завжди не перекриваються.

При послідовному виконанні переходів для визначення операційного часу необхідно підсумувати всі основні і допоміжні часи по всіх переходах даної операції і тільки після цього визначити інші складові норми штучного часу. При паралельному виконанні переходів основний і допоміжний час на операцію беруть за найтривалішим переходом обробки. Всі елементи допоміжного часу, що перекриваються основним, до норми штучного часу не входять.

У серійному виробництві визначають норму калькуляційного часу:

– для партії деталей

– для однієї деталі

де – норма штучно-калькуляційного часу (норма часу);

– підготовчо-заключний час на партію оброблюваних заготовок;

– кількість заготовок в партії, що обробляється.

Підготовчо-заключний час, що встановлюється за нормативами і тут враховують такі дії: отримання матеріалів, ознайомлення з роботою, технологічною документацією, кресленням, одержання відповідного інструктажу, установлення технологічного оснащення на верстат, налагодження його; зняття пристроїв і інструменту у кінці зміни; здавання готової продукції, залишків матеріалів по закінченню роботи; – дається на партію (не на деталь).

При нормуванні в кожному конкретному випадку необхідно користуватись довідковою літературою.

Розряд роботи для кожної операції встановлюють за тарифно-кваліфікаційним довідником на підставі змісту і характеру роботи, що виконується.

Формула для визначення штучного часу змінює вигляд у залежності від умов виконання операції і типу виробництва. Так, в одиничному і масовому виробництвах, де відсутня обробка деталей партіями, відпадає необхідність у підготовчо-заключному часі, при використанні автоматизованого обладнання не береться в розрахунок час на організаційне обслуговування і час перерв, в одиничному і малосерійному виробництвах час обслуговування не поділяється на час технічного обслуговування і організаційного.