3. Управління дебіторською заборгованістю.
Ефективне управління дебіторською заборгованістю сприяє підвищенню прибутку. Для вирішення цієї проблеми керівники корпорації розробляють кредитну політику. її основні принципи полягають у визначенні:
1) стандартів кредитоспроможності покупця (credit standarts);
2) умов торгівлі (terms of trade);
3) політики інкасації (collection polisy).
Залежно від класу ризику, до якого належить покупець, формується кредитна політика. Терміни кредиту — головна умова торгівлі під час продажу в кредит. Вони, у свою чергу, впливають на обсяг реалізації товарів і послуг і час одержання виторгу. Корпорація може поставити собі за мету розширення ринків збуту за рахунок збільшення термінів кредиту (наприклад, із 30 днів до 60 днів). Але можуть виникнути і безнадійні, «погані» борги (baddebts), а покупці з невеликими обсягами угод можуть прострочити оплату рахунків. У випадку, якщо корпорація встановлює більш жорсткі терміни кредиту, вона може втратити своїх покупців, конкуренти можуть потіснити її на ринку.
4. Управління грошовими коштами.
Причини зберігання частини активів у грошовій формі зводяться до такого.
По-перше, гроші (готівка або на рахунках) необхідні для розрахунків із контрагентами у встановлені терміни. З іншого боку, корпорація постійно одержує виторг від реалізації, що надходить на рахунки в банку. У результаті цих операцій на рахунку утвориться операційний залишок грошових коштів (transactionbalance).
По-друге, грошові кошти необхідні для підтримання ліквідності корпорації. Грошові надходження і платежі часто мають непередбачений характер. Тому корпорація повинна мати на рахунках певні суми для непередбачених обставин — страхові резерви (precautionary balanse).
По-третє, корпорація одержує кредити в комерційних банках, на їх вимогу вона повинна тримати на своєму рахунку спеціальну суму, що називається компенсаційним залишком (compensating balanse).
По-четверте, деякі фірми нагромаджують так званий спекулятивний залишок, котрий може бути використаний у страхових цілях.
Моделі управління грошовими коштами
Модель управління грошовими коштами Баумола
На практиці виникає проблема визначення оптимальної суми потрібних грошових коштів. Із цією метою використовуються моделі управління грошовими коштами. Ознайомимося з моделлю американського економіста Уільямса Баумола (Baumol). Як і будь-яка економічна модель, модель Баумола передбачає ряд спрощень. Корпорація функціонує в стабільному фінансовому середовищі, її грошові потоки стабільні і цілком передбачувані.
Рис. 10.2. Сальдо грошових коштів відповідно до моделі Баумола1
Рис. Графічне зображення моделі Баумола
За моделлю Баумола виділяються такі чинники для визначення оптимального залишку грошових коштів:
Q — максимальний залишок;
Q/2 — середній залишок;
С — операційні витрати, пов'язані з продажем цінних паперів із портфеля корпорації або з одержанням банківської позички;
А — загальна сума нових надходжень грошових коштів,яка необхідна на певний період, звичайно на один рік;
К— вартість невикористаних можливостей (opportunitycost)«ціна шансу»), тобто можливості одержання більш високого процентного доходу.
Як зазначає англійський економіст Глен Арнольд, недолік моделі полягає в її несумісності з використанням овердрафту.