69. Умови дійсності правочинів

Для того, щоб правочин мав природу юридичного факту, тобто міг породити той правовий результат, якого прагнули його сторони, потрібно, щоб він був визнаний дійсним. При цьому, закон передбачає презумпція правомірності правочину, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовами дійсності правочину є:

1) законність змісту, тобто зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) здатність фізичних та юридичних осіб, що його укладають до участі в правочині, тобто особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3) відповідність волі та волевиявлення у правочині, тобто волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4) дотримання форми правочину, тобто правочин повинен бути вчинений у формі, що передбачена в законі.

5) реальність правочину, тобто правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

70. Форма правочину. Наслідки її недотримання

Важливу роль для дійсності правочину відіграє його форма. ЦК України передбачає, що правочин може укладатись в усній або письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Виконання правочину, що вчиняється в усній формі, може підтверджуватись видачею певного документу (чек) чи легітимаційного знаку (номерок, жетон), що не змінює його усної форми. Переважна більшість правочинів, що вчиняються усно, укладаються вербальним шляхом. Однак в окремих випадках усна форма вчинення правочину може бути опосередкована шляхом конклюдентних дій чи мовчання. Під конклюдентними діями слід розуміти поведінку, внаслідок якого виявляється бажання особи укласти правочин, наприклад, вкладення телефонної картки у таксофон та набрання відповідного номеру вже свідчить про бажання особи укласти договір зв'язку. Правочин може також укладатись і в формі мовчання (бездіяльності), якщо законом йому надається така властивість. Так, наприклад, деякі договори вважають продовженими на той самий строк та на тих самих умовах, у випадку, коли після перебігу строку відсутні щодо цього заперечення з боку сторін.

Письмова форма правочину означає, що воля осіб, що його здійснюють, закріплюються (об'єктивується) в документі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), а для юридичних осіб – підписаний особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплений печаткою. Замість власноручного підпису, сторонам надається можливість за умов та в порядку, що передбачений законом, засвідчити власну волю також за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису. А коли фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Письмова форма правочину може здійснюватись: у простій письмовій формі, в тому числі і електронній; в нотаріально посвідченій письмовій формі; в формі державної реєстрації.

В простій письмовій формі мають вчинятись:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

За загальним правилом, недотримання простої письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. В цьому випадку, сторони, які доводять його дійсність не можуть посилатись на покази свідків. Для підтвердження дійсності, вони повинні використовувати письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази.

Особливості здійснення правочинів у електронній формі врегульовано ЗУ “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про електронний підпис”.

Нотаріально посвідчена форма письмового правочину має місце у випадках, коли це прямо передбачено законом, наприклад, у випадках застави нерухомості; договорів купівлі-продажу, міни та дарування земельних ділянок, цілісних майнових комплексів, житлових будинків (квартир) та інших об'єктів нерухомого майна; договорів ренти; договорів довічного утримання; договорів найму земельної ділянки, транспортних засобів з участю фізичної особи; договору позички транспортних засобів; договору довірчого управління нерухомим майном; заповіт та спадковий договору тощо. Нотаріально посвідчена форма письмового правочину може також застосовуватись і на вимогу фізичної або юридичної особи, щодо будь-якого правочину з її участю.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, наприклад, у випадках, що передбачені у ст.40 ЗУ “Про нотаріат”. Нотаріальне посвідчення здійснюється шляхом вчинення зазначеними особами на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Недотримання нотаріально посвідченої письмової форми правочину робить його недійсним, окрім випадків, що прямо передбачені в законі, наприклад, ч.2 ст.219 та ч.2 ст.220 ЦК України.

Державній реєстрації підлягає письмовий правочин у випадках, встановлених законом, наприклад, застава нерухомого майна; договір купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних майнових комплексів, житлових будинків (квартир) та інших об'єктів нерухомого майна; договір відчуження нерухомого майна під виплату ренти; договір довічного утримання, що передбачає відчуження нерухомого майна; договір найму земельної ділянки; договір найму будівель та інших капітальних споруд або їх частин, що укладений на строк одного року; договір довірчого управління нерухомим майном; ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності тощо. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Попри фіксацію правочину у різних формах, важливу роль при здійсненні правочину відіграє його тлумачення, тобто роз'яснення змісту. За загальним правилом, зміст правочину може бути витлумачений самими сторонами. Проте, на вимогу однієї або обох сторін суд може винести рішення про тлумачення змісту правочину. Найчастіше це буває у випадку не чіткої фіксації умов правочину чи можливості їх двоякого тлумачення. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і виразів, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і виразів, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати змісту окремих частин правочину, цей зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину з змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. У випадку, коли і це не дасть можливості встановити справжню волю особи, що вчинила правочин, до уваги береться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.

Недотримання зазначених вище умов дійсності правочину, як правило тягнуть за собою його недійсність. Недійсність правочину означає, що даний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому виділяють абсолютну недійсність (нікчемність) та відносну недійсність (оспорюваність) правочинів. Абсолютно недійсним (нікчемним) вважається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Однак, у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відносно недійсним (оспорюваним) є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. В цьому випадку недійсність правочину встановлюється судом.

72. поняття та підстави недійсності правочину.

Недійсний правочин — це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він породжує не ті права і обов'язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі прямо передбачені у законі.

Недійсний у випадку : невідповідає ЦК, особа не є дієздатною,суперечить правам інших.

До заперечних правочинів належать правочини, внутрішня воля яких сформувалася неправильно, тобто вони вчинені за несприятливих обставин формування волі, що є підставою для визнання їх недійсними.

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв´язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред´явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін

73. Правові наслідки недійсності правочинів. Недійсность частини правочину.

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. 4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. 5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.