Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Цив.пр.doc
Скачиваний:
148
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.07 Mб
Скачать

22.Фізична особа як суб'єкт цивільного права. Ознаки, що індивідуалізують правовий статус фізичної особи.

Людина як учасник цивільних правовідносин вважається фізичною особою. Поняття фізичної особи вужче ніж поняття людини. Ознакою фізичної особи є ім'я (ПІБ).

Сучасне цивільне право визначає людину як учасника цивільно-правових відносин надаючи їй визначення "фізичної особи". Особі властиві риси та якості, які характеризують людину в суспільному значенні й містять соціальну ознаку. Це, зокрема: здатність мислити й приймати рішення, які є не інтуїтивними, а усвідомленими; індивідуальність (талант, освіта, професія, уподобання тощо); свобода, яка забезпечує реалізацію особистих інтересів і не порушує прав інших суб'єктів; відповідальність перед суспільством.

23.Правоздатність фізичних осіб.

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 25 ЦК України — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється у момент його смерті.

Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмовитися від правоздатності або обмежити її.

Правочин, спрямований на обмеження правоздатності, є нікчемним. Громадянин має право, додержуючись встановлених законом вимог, розпоряджатися суб'єктивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю.

За чинним законодавством обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права — обіймати певні посади, займатися певною діяльністю. Примусове обмеження правоздатності не означає позбавлення громадянина деяких суб'єктивних прав (наприклад, конфіскація майна за вироком суду не пов'язана з обмеженням правоздатності, вона означає позбавлення громадянина права власності на певні речі та цінності).

При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, а також місце проживання фізичної особи.

24.Поняття дієздатності фізичних осіб. Повна дієздатність.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст.30 ЦК).

Дієздатність юридично забезпечує активну участь фізичної особи у цивільному обороті, реалізації її майнових та особистих немайнових прав. Види цивільної дієздатності фізичних осіб:

  • повна дієздатність;

  • часткова дієздатність;

  • неповна дієздатність;

  • обмежена;

  • визнання громадянина недієздатним.

25.Мінімальна дієздатність неповнолітніх до 14 років (малолітніх).

Часткову цивільну дієздатність мають малолітні особи, тобто фізичні особи, які не досягли 14 років (ст.31 ЦК). Часткова дієздатність малолітньої особи обмежується можливостями:

  • самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

  • здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Всі інші правочини, вчинені малолітніми особами, нікчемні і не породжують для них правових наслідків. Однак такий правочин може бути в інтересах малолітньої особи на вимогу її батьків, усиновлювача або опікуна визнаний судом дійсним, якщо він вчинений на користь цієї особи.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Це пояснюється тим, що малолітні особи ще не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення. Відповідальність за дії малолітніх покладається на їх батьків, усиновлювачів, опікунів, винних у нездійсненні належного нагляду за діями малолітнього чи неналежному вихованні дітей.